Философские взгляды Тараса Шевченко

     «...Будем, брате,

     З багряниць онучі драти!»

     В «Осії. Глава XIV» (1859 р.) від імені біблійного пророка, за яким стоїть мати -- Україна й навіть сам Бог, поет попереджує:

     «... не втечете

     І не сховаєтесь, всюди

     Вас найде правда-мета, а люде

     Підстережуть вас на тоте ж.

     Уловлять і судить не будуть,

     В кайдани того окують,

     В село на зрище приведуть

     І на хресті отім без ката

     І без царя вас, біснуватих,

     Розпнуть, розірвуть, рознесуть,

     І вашей кровію, собаки,

     Собак напоять».

     І все ж ці й подібні їм місця з поетичного доробку Т. Шевченка не дають підстав вважати, що він вбачав у революції шлях до перебудови суспільства згідно з омріяним ідеалом.

     Образ кривавої розправи для Шевченка не несе обов'язкового для подібного поняття революції конструктивного начала. Цей образ сприймається як страшна кара, свята помста, що чекає на тих, хто стає наперекір неминучому приходові світлого майбуття. Змальовуючи криваві часи гайдамаччини, він сприймає її не як народне свято, а антисвято. «Кругом пекло! Гайдамаки по пеклу гуляють!» Кров не радує поета, він не прагне її: «Слава Богу, що минуло.» Справжнє звільнення ж, настання ідеального стану мислиться Шевченком як свята справа, що реалізується людьми у процесі преображення, здійснюваного з волі Божої.

     Не закликом, а пересторогою лунають його слова:

     «Схаменіться! Будьте люди,

     Бо лихо вам буде.

     Розкуються незабаром

     Заковані люде,

     Настане суд, заговорять

     І Дніпро, і гори!

     І потече сторіками

     Кров у синє море

     Дітей ваших...»

     Шевченко щиро вірить у «силу і дух живий», в те, Що ріки крові перестануть текти, коли всі помоляться одному Богові. Разом з тим образ Бога в поезії Шевченка зберігає сліди напівязичницького ставлення, характерного для селянства його часів. Це не всевладний Господар, відносно якого всі люди -- раби Господні. Якщо Бог є, то люди повинні бути рівні з ним як вільні істоти. «Не обдурить Бог, карати і милувати не буде: ми не раби його -- ми люде!» Як рівний з рівним спілкується з Богом Перебендя, серце його «по волі з Богом розмовля!».

     Згадаймо, що ранні твори свої Шевченко підписував «Перебендя», і в образі старого співця з однойменної поеми відлунює романтичне уявлення про пророчу місію поета, «глас» якого є «глас Божий».

      Висновок

     Отже Тарас Григорович Шевченко видатний український письменник - поет, прозаїк, драматург та етнограф. Проте творчість Тараса Шевченка набагато ширша за своїм контекстом. Зокрема в своїх поезіях український геній сформував власну філософську концепцію та програму створення ідеального суспільства.

     Для нього важливе братерство, тобто демократія, якої не було раніше, отже вся українська історія - це шлях до справжньої справедливості та рівноправ'я. Розглядаючи минуле України та свою сучасність Шевченко творить «філософію трагедії», як філософію прийняття трагедії свого народу за власну трагедію, злиття власних помислів та бажань з потребами народу.

     Творчість Т.Шевченка гідно завершує внесок, зроблений кирило-мефодіївцями в розвиток національної самосвідомості, що істотно визначив зміст філософської культури України XIX ст. Адже друга чверть -- середина XIX ст, позначені в Україні початком розробки філософії української ідеї як теоретичної самосвідомості українського національного відродження, що визначає спрямування розвитку культури України розглядуваного періоду. Загалом кажучи, цей процес відбувався як складова частина загальнослов'янського, ширше -- всеєвропейського руху, спрямованого на пізнання минулого з метою усвідомлення сутності і сенсу існування свого народу, усвідомити «самість» етносу. Творчість Шевченка стала основою самоідентефікації українського етносу, в тому числі в філософській площині.

      Список літератури

Костомаров М. І. Твори. У 2 т. -- К., 1990.

 Костомаров М. И. Исторические монографии и исследования -- М., 1990.

 Костомаров М. І. «Закон божий» («Книги буття українського народу») -- К„ 1991.

 Куліш П. Твори, у 2 т. -- К., 1989.

 Шевченко Т. Г. Повне зібр. тв.: У 12 т. -- К., 1989.

 Грабович Г. Шевченко як міфотворець -- К., 1991.

 Забужко О. С. Філософія української ідеї та європейський контекст. -- К., 1992.

 Нахлік Е. Н. Пантелеймон Куліш. До 17-річчя від дня народження -- К., 1989.

 Піпчук Ю. А. Микола Іванович Костомаров -- К., 1992. Творчість Т. Г. Шевченка у філософській культурі України. -- К., 1992.

 Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні -- І.С., 1992. -- С. 101 -- 110.