Діалектика чуттєвого і раціонального в прцесі пізнання

Пояснення —  це розкриття сутності предметів  та явищ шляхом з'ясування причин їхнього  виникнення та існування, наявності законів їхнього функціонування та розвитку.  Найрозвинутішою формою пояснення є наукове пояснення, яке грунтується на основі  осмислення теоретичних законів виникнення, функціонування та розвитку об'єктів.  Основою наукового пояснення є загальні категоріальні схеми, які відображають різноманітні  взаємозв'язки та взаємозалежності дійсності. Пояснення — це важливий стимул розвитку  пізнання, його категоріального та концептуального апарату, а також основа розробки  критеріїв та оцінок адекватності знання. Будь-яке пояснення будується на основі того чи  іншого розуміння дійсності, яке характеризує цілісність знання, його осмисленість і певну  оцінку. Розуміння — це насамперед осмислення знання, вияв та реконструкція його смислу, а також оцінка через суспільнозначимі цінності людської життєдіяльності та  культури. Теоретичне освоєння дійсності передбачає не тільки одержання знання про світ, а й розуміння цього світу.

3нання, пояснення  та розуміння — це необхідні  моменти взаємодії людини з навколишнім  світом, за допомогою яких вона накопичує певну інформацію про об'єкти, що включені в  суспільну практику. Але таке накопичення та розвиток знань передбачає також їхнє  періодичне упорядкування та переосмислення, що веде до поглиблення розуміння світу та  способів діяльності в ньому. Це процес одержання нових знань, їх генерування, осмислення  та оцінка, пояснення та розуміння, що завжди реалізується лише на основі єдності та  взаємодії логічних та інтуїтивних компонентів свідомості.

                                                              Висновки

Мислення, окрім  логічних законів, що виражають абсолютно  точні і строго визначені зв'язки  між висловлюваннями та їхніми елементами, спирається й на певні принципи ймовірного регулювання, які хоч і не гарантують безпомилкового вирішення проблем, все ж забезпечують рух наукового пошуку в належному напрямку. В процесі наукового дослідження суб'єкт змушений, хоче він того чи ні, переривати поступове логічне міркування інтуїтивними стрибками. Логіка та інтуїція — це два взаємообумовлених  механізми наукової творчості, що доповнюють один одного і не існують ізольовано один від  одного.

Отже, пізнання в цілому і всі його форми, етапи  залежать від рівня розвитку практики, хоч ця  залежність не є раз і назавжди встановленою, незмінною. Вона теж історично змінюється,  що і лежить в основі виділення рівнів пізнання, які відрізняються передусім характером  зв'язку з практикою, якістю завдань та результатів, а також формами, засобами, методами.

Список  використаної літератури

1. Алексеев П.В., Панин А.В. Теория познания  и диалектика. — М., 1991. - С. 5-99,  132-167, 185-198, 263-279.

2. Андрос Е.И.  Истина как проблема познания  и мировоззрения. — К., 1984. - С. 3-58,  83-136.

3. Горский Д.П. О критериях истины. (К диалектике теоретического знания и общественной  практики). // Вопросы философии. — 1998, - № 2. - С. 28-39.

4. Загадка человеческого  понимания. — М., 1991. — 352 с. 

5. Крымский С.Б., Парахонский Б.А., Мейзерский В.М.  Эпистемо-логия культуры.  (Введение в обобщенную теорию познания). — К., 1993. - С. 3-83.

6. Лекторский  В.А. Объект, субъект, познание. —  М., 1980. — 323 с. 

7. Лобастов Г.В.  Так что же есть истина? // Филос.  науки. — 1991. — № 6. - С. 47-61.

8. Ойзерман Т.И. К вопросу о практике как критерии истины. // Вопр. филос. - 1987. - № 10. -  С. 98-112.

9. Ойзерман Т.И.  Принцип познаваемости мира. // Филос.  науки. — 1990. - № 10. - С. 3-12.

10. Хабермас Юрген.  Познание и интерес. // Филос. науки.  — 1990. — № 1. -С. 88-99.

11. Хайдеггер  М. О сущности истины. // Филос.  науки. — 1989. — № 4. - С. 88-104.

12. Хазиев B.C. Философское  понимание истины. // Филос. науки.  — 1991. - № 9. - С. 54-60.

13. Шевченко B.I. Концепція  пізнання в українській філософії.  — К., 1993. - 168 с.

14. Ярошевець  B.I. Людина в системі пізнання. — К., 1996. — 208 с.