Бог, людина і світ в середньовічній християнській філософії

    Нікола  Кузанський (справжнє прізвище-Кребс) (1401-1464 рр.)    видатний представник пізньої схоластики і раннього Відродження, теолог, філософ, вчений. Як і у будь-якого християнського філософа, Бог у центрі уваги і постає найвищою метою пізнання Ніколи Кузанського. Разом з тим, він розуміє, що пізнання Бога - пізнання особливе, що здійснюється воно понад будь-якою думкою і поняттям. Тому усі мудрі люди єдині в усвідомленні неможливості знанням осягнути творця. Бо, погоджується Куза-нець, тільки Бог «розуміє свою сутність, а наше розуміння відносно його розуміння виявляється у безсилі наблизитися до нього» . Людина, за Ніколою Кузанським, - це мікрокосм, що подібний до макрокосму; єдність божественного і природного. Розгортання Божественних можливостей, що закладені в людині, відбувається через Ісуса Христа. Ісус Христос - Бог, рівний всякому буттю, божественний Син, в якому перебуває довічний Отець і святий Дух. Проте в Ньому, як у Слові, існує все, що може існувати тварного у Всесвіті. Тобто Він є втіленням Бога у людину абсолютним чином. Він уособлює у собі єдність протилежностей божественного і тварного.

    Проблема  пізнання. Назва основного твору «Ое сіосіа і§погапІіа» («Про вчене незнання») розкриває основну гносеологічну ідею його творчості, яка полягає у тому, що логічний ряд, тобто те, що вважалось змістом сіосіа, не набуває істини, не дає повної відповіді на питання і веде до і§погапІіа. Проте, це не відмова від раціоналізму; це відкриття раціоналізму найвищого ґатунку і металогіки, що приходить на зміну логіці. Співстав-лення можливостей скінченого розуму веде від об'єкта до об'єкта, встановлюючи їх подібність, але не здатне відтворити картину Світобудови, тому зупиняється перед Нескінченністю. Розум так наближується до істини, як вписаний багатокутник до кола, але ніколи його не досягне.Така постановка проблеми свідчить як про математичне відкриття Ніколи Кузанського, так і про гносеологічну ідею (на основі свідомого проведення принципу «збіг протилежностей»), «что корень знающего незнания – у понимании неуловимости точной истины». Те, що не під силу «розуму», здолає «інтелект», що підносить людину до божественного рівня – інтелектуального споглядання, на якому ототожнюються протилежності. Цьому має відповідати стан людської душі: віра керує розумом, розум розповсюджує віру. Кузанець нагадує, що з віри розпочинається будь-яке розуміння. Дійсно, будь-яка сфера діяльності передбачує деякі першопочатки, які приймаються тільки вірою, і на яких будується всі наступні розмірковування. Віра містить у собі все багатство умоспоглядання, тому інтелектуальне пізнання є розгортанням віри. Але максимальне пізнання передбачає і максимальну віру, яка у свою чергу, не може бути без любові. Отже, Любов - форма віри, що надає останній істинного буття; більш того, любов є знаком віри найвищого гатунку. Проте глибокої віри не може бути і без святої надії на володіння самим Ісусом.

    Вплив творчості Ніколи Кузанського важко  переоцінити, як на платоніків доби Відродження, Нового часу, так і на філософів сьогодення. Його ідеї завжди стимулювали мислення, живили філософську думку у вирішенні вічних і вічно нових питань.

    ВИСНОВКИ 

      Як бачимо, середньовіччя було своєрідною епохою, що відобразилася в відповідній їй філософській думці. Особливості філософії цієї доби почали формуватися ще в надрах античної філософської думки. Найвпливовішим філософським вченням протягом усього середньовіччя залишався неоплатонізм, а з ХІІІ ст. також арістотелізм. Основною рисою цієї філософії було те, що вона була тісно пов`язана з релігією, її основною проблемою була проблема взаємозв`язку, взаємодії людини й Бога. Однак, хоч філософія й перебувала в тісних зв`язках із теологією, вона розвивалася досить інтенсивно, розхитуючи зсередини середньовічний світогляд і створюючи духовні й теоретичні основи культури доби Відродження й Нового часу. Зокрема великі успіхи були досягнуті в розвитку логіки, по суті утворився потужний теоретичний апарат, без якого був би немислимий розвиток майбутньої науки. Була підготовлена база для майбутньої розробки наукових методів. Ідея пізнання Бога через його творіння, природу й людину орієнтувала на пізнання божественної сутності світу, а в майбутньому - на пізнання природи як такої. Розрізнення внутрішнього і зовнішнього досвіду й надавання великого значення досвіду внутрішньому закладало основи майбутньої психології. Плідною виявилася філософія епохи середньовіччя й у становленні нової, буржуазної моралі, фактично заклавши базу ідеології доби Реформації. Із усього сказаного можна зробити висновок, що погляд на середньовічну філософію як на таку, що не створила нічого нового в порівнянні з античною філософію, а тим більше, що це була лише парафілософія, оскільки не мала можливості вільного розвитку, представляється не зовсім вірним. Дійсно, на поверхні цього процесу важко помітити щось принципово нове, проте в глибинах середньовічної філософії відбувалися, хоч і повільні, але значні кількісні накопичення. Той факт, що багато хто з середньовічних філософів переслідувався, говорить не лише про важкі умови розвитку тодішньої філософії, а й про те, що філософія не обмежувалася рамками офіційно дозволеного, що в її глибинах відбувався розвиток. І хоч твори переслідуваних мислителів засуджувалися, заборонялися а то й знищувалися, ідеї продовжували жити, збагачуючи людську думку. Деякі ідеї, розроблені середньовічними мислителями, і досі мають актуальне значення, вплітаються в сучасні філософські вчення, а такий філософський напрямок як неотомізм є прямим результатом розвитку вчення Фоми Аквінського, пристосування його до сучасних умов. Здобутки августинової гілки середньовічної філософії значно вплинули на розвиток сучасних екзистенціалістських течій. Без розуміння філософії доби середньовіччя важко збагнути філософію наступних епох.

    Отже  підсумовуючи сказане, можна зробити  такі висновки.

    Філософська думка середніх віків формувалась в період зародження і розвитку феодальних відносин (V-XIVст.), якщо антична філософія за своєю суттю буде комсоцентрична (визначною реальністю буде для неї природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. “теос” – Бог).

    Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч. Ivст.)привело до такого бачення  реальності, яка створена за образом  і подобою духу. На цьому підґрунті  і починається формуватися середньовічна  філософія, ідейно-світоглядним змістом  якої є духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія підноситься за цих умов до найголовнішого знання, якому підпорядковані всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена “служницею богослов’я”, і за допомогою свого раціонального апарату повинна була утверджувати основні положення християнства.

    Характерними  рисами світогляду цього часу є: по-перше, геоцентризм. Це означає, що активне  творче начало якби щезає з природи  і передається Богу, який стоїть над природою . істинними буттям володіє тільки Бог: він вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до істинного пізнання є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, воно потребує власних духовних зусиль.

    По-друге, в середньовічному світосприйнятті  ідея духовності, яка пов‘язана  не тільки з богом. Вперше в історії  людства середньовіччя відкриває  людину, як особистість, як насамперед духовну, а не природну істоту.

    На  перший план релігійного світогляду виходять протиріччя в морально-етичній сфері. Людина сприймається як зосередження протиріч, що існують в світі – між земним і небесним, між тілом і душею, між гріхом і святістю. З однієї сторони – людина вінець Божого творіння, з іншої – зло в світі йде від людини, людина – створіння в якому сидить диявол.

    Одним з найбільших надбань релігійного  світогляду була ідея індивідуального  безсмертя, одноразовості, і тому, самоцінності людської особистості. Вперше в людській історії ставиться питання про сенс життя. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    СПИСОК  ВИКОРИСИТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 

1. Александрова  О.В. Філософія середніх віків та доби Відродження: Підручник. – К., Вид. ПАРАПАН, 2002. – 172 с.
2. Історія філософії: Підручник/ Ярошовець В.І,. Бичко І.В., Бугров В.А. та ін.; за ред.. В.І. Ярошовця. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2002. – 774 с.
3. Лосев А.Ф. История Античной эстетики. Ранняя классика. М. , 1963. С. 21
4. Пашук А.І. Нариси з історії філософії середніх віків: академичний курс. Підручник для ВНЗ (затв. МОН України). Видавництво: Iн Юре,2007. - c. 712
5. Соколов В. Средневековая философия. – М., 1979. – С. 78
6. Філософія.- Київ: Вища школа, 1995.- С. 30-35.
7. Філософія: Курс лекцій. 2-е видання.- Київ: Либідь, 1994.- С. 63.
8. Філософія: Навчальний посібник.- Київ: Вікар, 1997.- С. 50-58.
9. Філософія. Підручник / Під ред. Надольного І.Ф. – К., 1997.
10. Чанышев А.Н. Курс лекций по древней и средневековой философии.- Москва: Высшая школа, 1991.