Алберт Камю

від імені автора, їм він доручає формування ключових думок, їхніми

виступами описує найважливіші події чумної епідемії. Вони виконують  свій

професійний і людський обов’язок, свідомо нехтують небезпекою, сімейним

затишком, подружніми почуттями. 

Характерна і історія  паризького журналіста Рамбера, який поривався  із

зачумленого Орана  до кожної жінки, а коли така можливість з’явилася,

відмовився нею  скористатися і залишити в санітарній дружині доктора Ріє.

залишився тому, що інакше вчинити йому не дозволило сумління, бо в час

лихоліття “соромно бути щасливим одному”. Привертає до себе увагу і

образ Грана –  маленької людини з її безневинним графоманством і

невичерпною добротою та самовідданістю. Панлю, мати Ріє, контрабандисти,

інші епізодичні персонажі часто з’являються  на сторінках твору, щоб

висловити певну  думку. Вони мають індивідуальні риси, не позбавлені

деяких вад, але  виявляються готовими до самопожертви. Усі вони разом і

побороли страшенне  лихо, їхня солідарність стала запорукою  спільної

перемоги. Це важливий момент у творчості А.Камю, який почав  мистецький

шлях з утворенням індивідуалістичних позицій і абсурдності  буття. 

Жанр роману-хроніки  зумовлює особливості стилю цього  твору. Підкреслена

об’єктивність визначає добір лексики, позбавленої яскравого

емоційно-експресивного  забарвлення, стриманий виклад подій  та коментарів

до них. Але загальний  зміст роману-притчі набагато глибший. Він має

“загальнолюдський”  і позачасовий підтекст. У

філософсько-інтелектуальному розумінні, його можна розглядати як

своєрідний авторський монолог. Окремі персонажі, що виголошують його,

відтворюють різні сторони авторського світогляду. У цьому розумінні

роман – це полілог  і водночас розмова з самим  собою, що, однак не

позбавляє персонажів індивідуальних рис, глибокої мотивації  їхніх

вчинків. 

Особливості стилю  роману підкреслюють послідовність розвитку творчої

манери в А.Камю, дотримання традицій поширеного в новітній

інтелектуальній прозі  жанру, що відзначається універсальністю  змісту.

“Чума” алегорична, як стародавні міфи, як Біблія, але на відміну від

стародавніх притч, які тяжіли до прямолінійних алегорій, відзначається

смисловою багатозначністю. З цього погляду вона наближається до міфу,

стає надкультурним  явищем. “Чума” – одне з найдавніших  подій у цьому

жанрі, поряд з  “Мобі Діком” Г.Мелвілла, “Процесом” Ф.Кафки, “Котловалом”

А.Платонова . водночас це роман-попередження, роман-пересторога, що

також робить явище  позачасовим і загальнолюдським. 

“Компартивний аналіз екзистенціальних твердженб у творах 

А.Камю та О.Гончара”