Використання наочності в процесі вивчення української мови в початкових класах

Оскільки радіо, кіно і  телебачення не тільки розширили  рамки одержання різного роду інформації, а й внесли певні корективи  у її сприймання та засвоєння, то й  учитель мови вже не може обмежитися на уроці тільки підручником. Він  має бути добре обізнаним з  іншими суміжними видами мистецтва, технічними засобами, щоб зробити  їх на уроці надійними спільниками, важливими засобами навчання у вирішенні  поставлених завдань.

Однак бувають випадки, коли вчителі користуються екранними  та звуковими засобами без урахування їх специфіки. А вони суттєво різняться  як між собою, так і від іншої  наочності своїми можливостями подачі навчальної звукової та зорової інформації і впливу її на учнів. Адже кожен  із екранних та звукових посібників має  тільки їм властиві структурно-мовні  та інтонаційні параметри. Якщо мова радіо і телепередач, звукозапису  та кінофільму відповідає вимогам зручності  звукового сприймання, то мова статичних  засобів навчання (діафільму, діапозитиву, транспарантів до графопроектора), де діє графічне оформлення, усталене на письмі (фонетичне, синтаксичне, морфологічне), відповідає вимогам зручності зорового сприймання. Треба знати їх специфіку  і особливості сприймання екранної та звукової інформації учнями. Адже сучасні  аудіовізуальні засоби, як джерело  знань, як носії певних ідей, уявлень  та образів, якими збагачується безпосередній  досвід учня, дають відповідні знання з певної теми, формують погляди, виробляють відповідні ціннісні уявлення, прищеплюють  навички самостійно добувати знання, виховують самоконтроль.

На нинішньому етапі, особливо в останнє десятиліття, коли в  умовах науково-технічного прогресу зросла і зміцніла матеріально-технічна база шкіл, з’явилося ряд нових прийомів роботи над розвитком мови учнів. І не тільки у формі писемного  мовлення, а й усного. Так, радіо, кіно і телебачення посилили вплив  звукової мови на учнів і разом  з тим змінили розуміння цього  терміну - звукова мова (воно раніше зводилося тільки до мови вчителя, сім’ї, товаришів, мови навчальної книги і  т.п.). Тому значна увага приділяється вивченню усного мовлення, оскільки „у зв’язку з прискореним технічним прогресом потреба в усній формі мовлення не тільки не знижується, а й помітно зростає" [84; 6].

Радіо та звукозапис доповнюють словесне повідомлення вчителя, діа- та кінофільми, телепередачі чи транспаранти до графопроектора (кодоскопа) своєю  динамічністю або пластичною формою приносять щось суттєве до традиційних  засобів навчання. Адже немає в  школі жодного навчального предмета, де вчитель обмежувався б тільки словом. Він завжди вдається до унаочнення. І не стільки для встановлення рівноваги між зоровими і слуховими  імпульсами (це теж важливо), скільки  для поповнення життєвого досвіду  та уявлень, яких в учня не вистачає, як основи для теоретичних узагальнень  чи практичних застосувань, і, нарешті, для глибшого запам’ятання та прийняття  рішень чи формування висновків і  т.п. Адже коли в учня на основі словесного повідомлення не виникає конкретних уявлень, слово для нього стає порожнім звуком. Тому зміст слова  нерідко й підкріплюється пластичним образом, який допомагає осмислити  та посилити доказовість сказаного  і вже на цій основі провадити  логічні операції. Таким чином, функції  зорових і слухових образів полягають  не в підміні пояснення вчителя, а в тому, щоб за їх допомогою  при максимальній економії засобів, сил і часу створити всі умови  для самостійного навчання, для самостійного набуття знань, умінь і навичок.

Власне, при використанні екранної і звукової наочності на уроках мови створюються умови для  розвитку і вдосконалення різних форм мовної діяльності учнів: рецептивної, пов’язаної з первинним ознайомленням  з текстом, з екранною чи звуковою наочністю та їх безпосереднім сприйманням; репродуктивної - пов’язаної з переказом  їх змісту, з осмисленням композиційно-сюжетних елементів; продуктивної, яка базується на поглибленому вивченні тексту та змісту екранної і звукової інформації, пов’язаної з узагальненнями та висновками, з набуттям потрібних умінь і навичок, визначених програмою з мови, як спеціальних, так і загально-дидактичних (загально-предметних) і т.п. Остання форма мовної діяльності базується на свідомому і самостійному відборі та поєднанні мовних засобів: лексичних, граматичних, стилістичних. Включення в роботу унаочнення та проведення на його основі різних видів робіт випливає не лише із вікових та психологічних особливостей учнів, а й з специфіки самих засобів навчання. Скажімо, звукозапис найдоцільніший на тих уроках, де вивчаються теми з фонетики, графіки, орфоепії чи лексики, в яких даються відомості про звукову систему української мови про відображення звуків мови на письмі тощо. Під час опрацювання розділу „Лексика", де йде ознайомлення з найважливішими поняттями (слово й його лексичне значення, багатозначні й однозначні слова, пряме й переносне значення слова, синоніми, антоніми та ін.), пов’язаними із збагаченням словникового запасу учнів, звукозапис використовується для закріплення правильної вимови та виховання орфоепічної пильності. Тоді за допомогою вправ, наведених у підручнику, та додаткових завдань, пов’язаних із звукозаписом, учні на уроках української мови поглиблюють свої знання, набувають та закріплюють творчі навички з двох видів мовної діяльності - слухання та говоріння - що веде до формування й індивідуального мовного стилю (уже як наслідку здатності до вільного використання суспільно вироблених нормативів мовної діяльності). Адже звукозапис дає взірець літературного мовлення, при потребі забезпечує кількаразове повторення вправ без зміни акустичних характеристик, виховує мовну увагу. Ним можна скористатись і при вивченні інших тем як основи для тренувальних вправ чи написання творів з добором слів та словосполучень на певне правило, для розвитку слухової рецепції мови, для проведення фонетичних чи інтонаційних диктантів. [2].

Статичні екранні засоби - транспаранти до графопроектора практично  зручні для користування при вивченні будь-якої теми з української мови, бо їх готує сам учитель, виходячи із тих педагогічних завдань, які  він сам ставить перед собою  на тому чи іншому уроці.

Діафільми та діапозитиви  як статичні екранні засоби відіграють важливу роль у процесі перекодування  зорових імпульсів (образів, схем) у  словесні, в організації ситуативного навчання з метою прищеплення  відповідних навичок і умінь  і т.д. Вони дають відносно завершену  комунікативну основу, необхідну  для виходу учня у сферу усного чи писемного спілкування. Їх варто  використовувати на уроках з розвитку зв’язного мовлення (усного і писемного), хоч, звісно, не виключається можливість роботи за певними кадрами під  час опрацювання будь-якої теми з  мови. Усе залежить від уміння вчителя  підпорядковувати екранну чи звукову  наочність певним навчально-виховним завданням. Це ж стосується і динамічних засобів - кінофільмів та телепередач, які теж дають багатий додатковий матеріал для розвитку мовних умінь  і навичок.

Отже, одні види занять з  екранною і звуковою наочністю більше сприяють виробленню навичок аудіювання (слухання), інші зміцнюють репродуктивне  мовлення (самостійність усної і  писемної мови виробляється на основі наслідування готових взірців), ще інші створюють умови для формування продуктивних форм мовної діяльності. [41; 36].

2.1.4 Використання  комп’ютера як багатофункціонального  технічного засобу

На даний час у навчально-виховний процес школи поступово, але впевнено вплітаються новітні інформаційні технології. На зміну старим методикам  приходять сучасні, розвивальні, що планують окрім звичайного навчання всебічний розвиток особистості.

Сучасний учитель має  бути ознайомлений з багатством засобів  навчання, що їх накопичила педагогічна  наука за час розвитку школи. Це допомагає  йому вибрати для вивчення певної теми найраціональніший і найдоцільніший, що сприятиме оптимізації навчального процесу.

Для одного із таких засобів  належить використання персонального  комп’ютера.

При раціональному використані  ПК у дітей розвивається логічне  мислення, формуються вміння аналізувати  об’єкти та явища, учні шукають закономірності, міркують за аналогією, за індукцією, висувають  правдоподібні здогади, розвивають творчу уяву тощо.

Завдяки персональному комп’ютеру вчитель долає обмеженість в  матеріалах, дістає доступ до словників  і бібліотек. Учнів, безумовно, зацікавить робота в Інтернеті. Використовуючи персональний комп’ютер, педагог створює  додаткову інформацію до вивчення рідної мови, освоєння правил грамотної культури, розвитку самостійної активної особи [1].

Мультимедійні технології шукали свого втілення в навчанні вже  давно. Це і не дивно, адже окрім щедро  розкритикованих негативів (які  безумовно існують) неважко побачити і приховані, невідомі позитиви. Звернемо увагу на переваги навчання з допомогою  комп’ютера перед звичайними методами навчання. Для цього розглянемо по одному методу з таких груп, як словесні, наочні і практичні [49]:

Бесіда з елементами комп’ютерного  ілюстрування стає більш жвавішою, захоплюючою, а, отже, краще сприймається дітьми. Прийоми в межах цього  методу із допомогою ПК стають справді  надійною зброєю в руках вчителя.

Демонстрація. Цей наочний  метод якнайкраще може розкрити переваги комп’ютерного навчання, адже тут  в нього з’являється ціла низка  нових прийомів:

одночасне звукове і наочне пояснення (під певним контролем  або і розробкою вчителя);

нова форма застосування схем, таблиць, діаграм;

зміна зображень може здійснюватись  у потрібному вчителю та учням  темпі;

мультинаочне зображення тощо.

З практичних методів навчання відзначимо дослід з опосередкованим  використанням комп’ютера, яке вносить  у його зміст нові форми та прийоми (дистанційність, можливість копіювання процесів та явищ, множинність виконаного).

Отже, комп’ютер у школі (зокрема на уроках української мови в 1-4 класах) покликаний виконати наступні основні завдання:

забезпечення індивідуалізації навчального процесу;

підвищення наочності  навчального процесу;

покращення моделювання  досліджуваних процесів або явищ.

Вважаємо за необхідне  підкреслити, що самі по собі персональні  комп’ютери не оптимізують навчання, а також не витісняють традиційні методи і прийоми. Використання персонального  комп’ютера, як, втім, і будь-якого  іншого засобу, не може бути самоціллю. Персональний комп’ютер лише дозволяє наблизити шкільну методику до вимог  сьогоднішнього дня.

2.1.5 Наочність  при навчанні грамоти

Ефективність навчання грамоти  значною мірою залежить від використання різних видів і засобів наочності.

Усі аналітико-синтетичні звукові  уміння і навички - встановлення звукової послідовності в слові, виразна вимова кожного звука, виділення його зі слова і визначення місця, яке він займає, називання голосних і приголосних, твердих і м’яких, дзвінких і глухих, підбір слів з одним голосним звуком, з м’яким приголосним і т.п. - формуються в процесі слухання мовлення (звуків, слів).

Слухання в процесі  звукової роботи повинно бути активним, його слід поєднувати з певними завданнями, що концентрують увагу на звуковому  явищі: прослухайте слово, назвіть  другий звук (вода); прослухайте слово, який звук чується в кінці (зуб); прослухайте слово, повторіть четвертий звук (близько) і т.п. При виконанні таких завдань діти звикають до правильного звучання аналізованого звуку в слові, вчаться відтворювати ці звуки; у них створюється точний слуховий зразок аналізованого слова.

Дуже важким для молодших школярів є виділення звуків із слова, встановлення звукової послідовності  в ньому (називання підряд всіх звуків). Головним способом виділення звуку, відомим у практиці початкових класів, є протяжна вимова його у складі повного слова.

У випадках, якщо діти зазнають великих труднощів у звуковому  аналізі слова, вчитель сам може вимовити слово, протягуючи кожний звук, діти повторюють за ним.

Прийом протягування звуків допоможе уникнути систематичних помилок  у вимові приголосних звуків із призвуком  голосного (пітьма - перший звук [п^і]).

Слід також звернути увагу  на те, що при вимовлянні окремо глухих приголосних звуків [п’], [ф], [с’], [ш] і ін. голос не бере участі (кладуть  руку на гортань - не відчувається її тремтіння).

Усі операції звукового аналізу (виділення звуків, назва їх) повинні  бути максимально усвідомлені учнями [29; 66].