Використання фольклору у морально-естетичному вихованні школірів

ВСТУП

Процеси перебудови у сучасній школі, утвердження нової гуманістичної  парадигми освіти ведуть до посилення  культурологічної спрямованості, переорієнтації на формування духовності, ціннісних орієнтацій особистості, її творчий розвиток. Реалізація культуротворчої функції освіти передбачає цілеспрямоване використання надбань національної культури у навчанні і вихованні молодого покоління, а також у професійній підготовці вчителя до цієї діяльності.

Оптимізувати даний процес, на нашу думку, можливо за умови вирішення  завдань:

- педагогічно обґрунтованого добору  фольклористичного матеріалу (теоретичного й народнопісенного) на основі критеріїв науковості, професійної значущості та методичної доцільності;

- систематичного використання  його як основи для навчальних  вправ, інформативного та ілюстративного  дидактичного матеріалу у навчально-пізнавальній, практичній, пошуково-дослідницькій  та художньо-творчій діяльності  з метою формування їхніх художньо-соціальних і професійних установок, спрямованості на педагогічну діяльність на основі пісенного фольклору, а також здобуття необхідних знань, умінь і навичок;

- методично доцільного добору  організаційних форм і методів  підготовки, які б відповідали її меті й змісту, ґрунтувались на матеріалі народнопісенної творчості.

З цією метою доцільно визначити  комплекс навчальних дисциплін, викладання яких на міжпредметній основі сприятиме формуванню готовності вчителів та учнів до навчально-виховної роботи народнопісенними засобами і досягти координації й послідовності їх викладання. Можливість збагачення навчального процесу фольклористичною інформацією, раціонально дібраним і узгодженим теоретичним та ілюстративним дидактичним матеріалом фольклористичної спрямованості.

РОЗДІЛ І

Теоретичні основи морально-естетичного виховання  школярів

1.1. Моральне виховання

Роль морального виховання в  розвитку і формуванні особистості  усвідомлювалася з давніх-давен. Багато хто з видатних педагогів  минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку. І на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. Відомий давньоримський філософ Сенека радив: "Навчи спершу добрим правилам моралі, а потім – мудрості, бо без перших важко навчитися останній”.

Важливо забезпечити єдність моральності  і знань, духовної культури і освіченості. Мораль є найдавнішою формою людської свідомості, яка становить сукупність норм, правил, принципів, що визначають поведінку людей, їх обов'язки один до одного перед суспільством, державою.

Наука про суть і зміст моралі, закони її виникнення. Розвитку та функціонування називається етикою. Етика є науковою про правильну поведінку людини або про добро і його здійснення як окрема наука вона вперше розроблена Аристотелем. Питання етики охоплюють поняття добра, етичних норм та ідеалів, мотивів етичних вчинків. З питаннями моралі тісно пов'язані поняття моральності та духовності.

Моральність – це відповідність  поведінки людини нормам моралі. Духовність, або вища моральність, це те, що зв'язане з внутрішнім світом людини, її настроями, переживаннями, почуттями.

Зміст морального виховання складається  з окремих напрямів морального виховання. Такими напрямами морального виховання  є:

1) формування національної самосвідомості та патріотизму;

2) виховання гуманності, доброзичливості,  чуйності, ввічливості та тактовності;

3) виховання свідомої дисципліни, дисциплінованості, обов'язку та  відповідальності;

4) виховання культури поведінки  – це сукупність вироблених і перевірених досвідом способів організації повсякденного життя та спілкування людей. Культура поведінки включає:

а) виховання культури спілкування  між людьми.

До уваги беруться такі якості людини як: ввічливість, тактовність, простота, скромність, точність, відповідальність, культура мовлення і жестів.

б) виховання культури поглядів, що включає виховання розумних потреб, виховання вміння поводитися вдома; повага до батьків, слухняність, участь у домашній праці.

в) виховання культури організації вільного часу, правильне поводження за столом, в гостях, чистота та охайність, вміння вибирати і дарувати подарунки.

г) культура зовнішнього вигляду  – вироблення санітарно-гігієнічних  навичок і звичок.

5) здійснення правового виховання.

6) екологічне виховання.

1.2. Естетичне виховання

Естетичне виховання школярів –  це формування здатності сприймати, розуміти і оцінювати прекрасне  в житті, природі, мистецтві.

Естетичне виховання передбачає також  формування вміння розуміти і сприймати  комічне, трагічне, фальшиве, правдиве.

Складовими елементами естетичного  виховання є: художня освіта, що являє  собою процес засвоєння школярами  певних знань, вмінь в галузі мистецтва. В тому числі і самодіяльного  мистецтва. Художня освіта передбачає ознайомлення з творами мистецтва, з історією того чи іншого виду мистецтва. Вона допомагає краще сприймати та розуміти мистецтво. Другий важливий елемент естетичного виховання – художнє виховання, який являє собою процес формування у дітей художніх смаків, поглядів, уявлень, що дає змогу оцінювати, розуміти і любити мистецтво. Художнє виховання формує потребу в художньо-творчій діяльності, яка може реалізуватися в умовах школи, через участь дітей в спеціальних гуртках.

Естетичне виховання в своїй  організації опирається на науку, що називається естетикою. Естетика 0 наука про прекрасне, яка використовує надбання національної і світової культури.

Важливими завданнями естетичного  виховання є:

- виховання естетичних почуттів, смаків, художньо-естетичної культури;

- формування у школярів вмінь та навичок самостійної художньо-естетичної діяльності;

- розвиток мистецьких задатків, нахилів, інтересів;

- виховання любові і поваги  до національної культури, мистецтва,  традицій і звичаїв свого народу;

Засобами естетичного виховання  є:

1. мистецтво та його різноманітні  види.

2. природа.

3. праця.

4. побут та навколишнє середовище. Під якими ми розуміємо архітектуру,  парки, заповідники, оформлення  житлового приміщення та школи.

5. фольклор.

Естетичне виховання здійснюється двома важливими шляхами:

1) процес навчання;

2) поза навчальна діяльність  школярів.

Естетичне виховання здійснюється двома важливими шляхами:

1) процес навчання;

2) поза навчальна діяльність  школярів;

Естетичне виховання в процесі  навчання забезпечується вивченням  всіх навчальних дисциплін, але серед них особливо важливе значення мають предмети художньо-естетичного циклу. До якого належать література, музика, образотворче мистецтво, хореографія, народознавство, українознавство, історія культури. В ході вивчення цих предметів учні знайомляться з творами мистецтва, отримують знання з різних видів мисте3тва і оволодівають вміннями і навичками художньо-естетичної діяльності, включаються в самостійну творчу діяльність.

Естетичне виховання в поза навчальній роботі спрямоване на розвиток і формування естетичних поглядів, смаків, розвиток мистецьких нахилів, здібностей, а також організацію вільного часу школярів.

РОЗДІЛ ІІ

Фольклор-джерело формування моральної поведінки та естетичних вражень школярів

2.1. Дитячий  фольклор та його жанри.

Дослідники і збирачі фольклору  давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця: усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього  специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору не сформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне «дитячими». Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін «дитячий фольклор», наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей). Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики). Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, що до дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складеш дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект: твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку: відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей; характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами; у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і багатомірне не лише за тематикою та образною системою, а й за призначенням, способом і часом виконання. Кожен жанр має своє джерело походження — усі вони виникли в різні історичні періоди і проникли в дитячу словесність різними шляхами. Відповідно до вище згаданих чинників усі жанри дитячого фольклору умовно можна поділити на три групи:

1) тексти, створені дорослими для  дітей;

2) твори, які перейшли у дитячий  фольклор із загального фольклорного доробку;

3) твори самих дітей.

В окремих випадках чітка межа між  ними стирається, тобто є жанри, яких не можна однозначно зарахувати в ту чи іншу групу. Кожна з цих груп, виділена на основі походження жанрів, має свої особливості, поділяється на менші підгрупи і цикли відповідно до інших рис (наприклад, час чи мета виконання твору, його структура, поетика і т. п.). Спільна риса їх усіх — дитяча тематика, вони виконуються тільки для дитини, переважно немовляти, чи віком до 4-5 років.

Твори дорослих для дітей поділяються  на дві частини: 1) пісенна лірика для дітей (колискові пісні); 2) поезія пестування (пестушки, утішки, забавлянки).

2.2. Фольклор у вихованні культури поведінки школярів

Під культурою поведінки учнів  початкових класів, на нашу думку, необхідно  розуміти звичну систему лій і  вчинків, притаманних дитині, в яких відображаються позитивні мотиви її поведінки та сукупність уявлень і знань про норми моралі. З огляду на це, виділяємо такі компоненти поняття культури поведінки: інтелектуальний, емоційний, діяльнісно-практичний.

Розглянемо детальніше кожний із компонентів  культури поведінки учнів початкових класів.

Інтелектуальний компонент визначається наявністю знань та уявлень про норми та правила поведінки, зафіксовані у суспільній моралі, а також про способи та форми поведінки, схвалені громадською думкою. Знання та уявлення дітей про правила, норми, форми і способи культурної поведінки складають моральний зразок, відповідно до якого формується повсякденна звична поведінка учнів.

Емоційний компонент. Маємо на увазі вплив на емоційну сферу дитини з метою формування позитивних мотивів поведінки, що потребує мобілізації активного прагнення учня засвоїти та оволодіти зразками культурної поведінки. Треба зазначити вагому різницю між знанням культурної поведінки та їх усвідомленням, що полягає в особистісному змісті, який вкладає сама дитина в кожну окрему норму. Закріплення правил та норм культурної поведінки, вироблення потреб виконувати та дотримуватися їх базуються на емоційно-позитивному ставленні дитини як до зразків поведінки, так і до людей, які організують діяльність учнів. Тому у дітей молодшого шкільного віку повага до вчителя, любов до батьків та інше можуть виступати як самостійний дійовий мотив.

Знання і мотиви поведінки складають  основу діям і вчинкам дитини. З  огляду на це, слід визначити діяльнісно-практичний компонент поняття культурної поведінки, який, з одного боку, передбачає систему вправ, вправлянь, привчань, а з іншого — різноманітну діяльність учнів. Внаслідок цього набутий позитивний досвід про способи культурної поведінки, закріплений багаторазовим повторенням, переходить у звичні форми поведінки. Звичка поводитися культурно дає змогу дитині не замислюватися над вибором способу та форми дії, що сприяє розвантаженню її психіки і зумовлює подальший розвиток.

В основі реалізації завдань виховання  культури поведінки, на нашу думку, має  лежати синтез загальнолюдського досвіду і моральних цінностей та особливостей українського менталітету. Тому необхідно звертатися до джерел української народної педагогіки, в яких нагромаджений досвід народу щодо виховання та навчання дітей, його погляди на мету, завдання й методи виховання молодого покоління, традиційні для українців форми та засоби виховного впливу. На основі багатовікового досвіду українців склалися народна філософія, мораль, система знань і вірувань, які й утворили основу української народної педагогіки. Педагогічні знання та вміння народу сконцентровані в українському фольклорі, традиціях, звичаях та обрядах, що можна використовувати як засоби виховного впливу на учнів початкових класів.

Так, у народних прислів'ях, казках, легендах чітко сформульований ідеал виховання, визначено моральні якості, притаманні вихованій людині. В прислів'ях зібрані конкретні правила культурної поведінки, викладені в дотепних формах, що полегшує їх усвідомлення молодшими школярами. Українські народні казки містять відомості про форми та способи культурної поведінки, а також про наслідки порушень визначених норм Іншими словами, можна сказати, що в прислів'ях, приказках, легендах, казках сконцентрований моральний зразок, вироблений українським народом.

Виховна цінність народної гри полягає в тому, що в ігровій ситуації діти беруть на себе певні ролі і виконують ігрові дії. Це потребує усвідомленого дотримання визначених правил та норм поведінки. Внаслідок цього в учня, з одного боку, накопичується соціальний досвід, закріплюються певні позитивні форми та способи поведінки, а з іншого — він привчається дотримуватися вимог, які до нього ставляться. Таким чином, використання засобів народної педагогіки, а саме, фольклору, в процесі виховання культури поведінки молодших школярів дає змогу впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості дитини.

Обмаль часу обмежує можливості вчителя щодо організації спеціальних  занять з формування культури поведінки. Тому ми спинимося на використанні засобів народної педагогіки в навчальній діяльності. Наприклад, у 2 класі на уроках позакласного читання вивчаються теми: "До джерел народної мудрості", "Чарівної казки дивосвіт". Добирати навчальний матеріал до цих уроків можна так, щоб поряд з вирішенням дидактичних завдань він сприяв формуванню культури поведінки молодших школярів.

Пропонуємо матеріал для вчителя, який, на нашу думку, доцільно використовувати  на подібних уроках.

З поданими прислів'ями можна проводити  таку роботу:

1. Продовжити прислів'я:

Будь гостем доти, ... (доки весілля триває).

Не хвались мудріш мудрістю,... (а сильний силою).

2. Знайти зайве прислів'я, обґрунтувати  свою відповідь:

На годину спізнився, за рік не доженеш.

Вчорашнього дня стома  кіньми не доженеш.

Що ранком не зробиш, то вечором не здоженеш.

Допомагай старшим, бо доведеться бути таким.

3. З'ясувати, про яку рису характеру  йдеться в прислів'ї. Згадати  казкового персонажа, якому була  притаманна така якість:

Злостивий друг спереду ласкає, а  ззаду кусає. Дружні сороки орла заклюють.

4. З'ясувати наслідки негативної поведінки:

В хаті гульки, а в городі ані  цибульки.

Де все гостина, там голод  недалекий.

5. З'ясувати, які слова вказують  на негативне ставлення до вказаної поведінки:

Аж гарчить — так на меншого  кричить.

Мета проведення різноманітної роботи з прислів'ями не полягає лише у визначенні і вивченні конкретних правил культурної поведінки (формування інтелектуального компонента). Доцільно ставити дітям і такі запитання: Чому саме таке правило зафіксовано в прислів'ї? До чого може привести порушення цього правила? Чому необхідно його виконувати? За допомогою подібних запитань з'ясовується причинно-наслідковий зв'язок, який міститься в прислів'ї, що дає змогу викликати у дітей відповідні емоції (формування емоційного компонента).

Для формування позитивно-емоційного ставлення до правил культурної поведінки велике значення має українська народна казка. Пропонуємо деякі види роботи:

І. З поданих уривків казок  виберіть різні форми привітання.

Вибігла лисичка на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть.

— Здорові були, хлопці!

— Здорова, здорова, лисичко-сестричко!

— Поміняйте мені бичка-третячка на маковий пиріжок!

"Лисичка-сестричка і вовчик-панібрат”

... Бачить лисичка хатку,  заходить туди, вклонилася звичайненько та й каже:

— Добрий вечір, люди добрі!

— Дай, Боже, здоров'ячка.

— Пустіть переночувати!

— Ой, лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, — ніде тобі лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

"Лисичка-сестричка”

...Іде та й іде Котигорошка  — аж стоїть дім зміїв, і  сестра з колодязя бере воду.

— Здрастуй, сестро! —  каже Котигорошка.

Вона йому:

— Хіба ти мені брат?

Він каже:

— Побачиш, який я тобі брат!

От заходить змій.

— А, здрастуй! — каже.

— Здрастуй!

Змій питає

— Чого ти прийшов?

— За сестрою та за братами.

"Котигорошка"

З'ясуйте, як би ви віталися з учителем, дорослими, товаришами. Чому ви обрали саме таке привітання?

II. З поданих уривків запам'ятайте ввічливі слова

... Вилизькала та до  журавля:

— Вибачай, журавлику, —  що мала, тим тебе й приймала, а  більше нема нічого.

— То спасибі ж, — мовить журавель. — Приходь же, лисичко, тепер ти до мене в гості.

"Лисичка та журавель".

— Здоров, Іване-царенку! Куди тебе Бог несе?

— їду, — каже, — дідусю, світ за очі, шукати своєї жінки, вона десь у тридесятім царстві, у Баби-Яги— костяної ноги... Чи ви, дідусю, не знаєте, де вона живе?

— Чому не знати? Знаю.

— Скажіть, будь ласка, дідусю, й мені!

"Царівна-жаба".

Виділені слова записуються  на дошці і використовуються в наступному завданні.

III. Озвучте малюнок. Учням пропонується  сюжетний малюнок на теми " Ми прийшли в бібліотеку", "На  перерві", "Ми робимо покупки" та інші. Дітям необхідно в парах скласти діалог з використанням ввічливих слів, виділених із казки. Такий вид роботи сприяє розвитку практично-діяльнісного компонента поведінки.

Пропонуємо деякі види роботи з  українською народною казкою "їжак та заєць".

1. Після прочитання казки дітям пропонуються запитання, які допоможуть розкрити моральне навантаження казки.

— Яке правило спілкування порушили їжачок і заєць?

— Як повівся зайчик?

— Чому поведінку зайчика не можна  назвати культурною?

— Які почуття викликала в  тебе поведінка зайчика?

— Чому їжачок та його жінка змогли перемогти?

— Що трапилось із зайчиком?

— Чому він був покараний?

— Які почуття викликала в  тебе поведінка їжака та його дружини?

2. Добір прислів'їв, які відображають головну думку казки. Якщо діти знають недостатню кількість прислів'їв, то вчитель пропонує вибрати з тих, що записані на дошці.

3. Тестування.

а) Зайчик, зустрівши їжака:

— привітався з ним;

— почав насміхатися над їжачком;

— пригостив їжачка капустою.

б) їжачок придумав, як перемогти зайця, тому що був:

— сильний;

— кмітливий;

— хитрий.

в) їжачок та його жінка перемогли, бо були:

— дружні;

— хоробрі;

— сміливі.

г) Зайця провчили, бо він:

— повільно бігав;

— був не кмітливим.

д) Яке правило порушив заєць:

— не можна вихвалятися;

— не можна насміхатися з іншого;

— не можна брати чужі речі.

4. Складання продовження казки.

— Що було далі? Чи розумів заєць, чому його провчили?

— Могли б заєць і їжак потоваришувати? Скласти продовження казки, де їжачок і заєць помирились. Показати, як вони це зроблять. Для цього необхідно скласти діалог між їжачком і зайчиком з використанням ввічливих слів або мирилок.

5. Складання казки "навпаки".

— Що б могло відбутися у казці, якби з моменту зустрічі зайчик і  їжачок поводилися культурно.

6. Гра-інсценізація: казка "навпаки".

Таку інсценізацію необхідно підготувати заздалегідь. Бажано, щоб вона містила вправу, яку на уроці можуть повторити інші учні. Діти отримують завдання додому: скласти аналогічну казку.

Продовжувати працювати над  правилами культурної поведінки, а саме, над правилами спілкування з товаришами, можна також і на уроках фізкультури або під час прогулянок у групі подовженого дня. Для цього слід використовувати українські народні ігри. Вчитель має керувати грою таким чином, щоб вона . сприяла розширенню та накопиченню досвіду про форми та способи культурної поведінки під час спілкування з товаришами, про наслідки порушень певних правил, встановлених громадою (в даному випадку правила гри), виробляти звичку дотримуватися норм, що висуваються перед учнями. Організацію та керівництво грою можна умовно поділити на етапи:

І. Підготовка до гри.

1. Вчитель ознайомлює дітей з  правилами та змістом гри. Обговорюються  умови, за яких гра буде цікавою.

Умови (або правила) гри:

o Всі учасники дотримуватимуться  правил.

o Команда буде дружною та дисциплінованою (якщо гра командна).

o У грі мають брати участь  всі.

o Не можна насміхатися з невдач  інших.

Кожну з умов учитель підкріплює прислів'ям:

Дружні сороки орла, заклюють.

Не смійся з іншого, щоб тобі не було того.

Добре роби — добре  й буде.

2. Вивчення лічилок та мирилок.

Учитель пояснює, що для визначення ведучого можна використовувати  лічилки. Це запобігає виникненню сварок.

Котилася торба

З великого горба,

А в тій торбі

Хліб, паляниця,

Кому доведеться —

Той буде жмуриться.

Вийшов зайчик погулять —

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Як нам бути, що зробити —

Треба зайчика зловити.

Будем знову рахувать:

Раз, два, три, чотири, п'ять.

Мирилки вивчаються з дітьми для  створення необхідного емоційного настрою, а також для набуття вміння миритися. Це зумовлено віковими особливостями молодших школярів, які часто сваряться, не вміючи поступатись один одному, а посварившись — не знають, як помиритися.

Мир — миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі,

Ми дружечки красні.

Поцілуймося!

II. Проведення гри.

Вчитель стежить за чітким виконанням правил гри. При порушенні останніх гра припиняється, проводиться аналіз порушення, з'ясовується, як потрібно діяти, гра продовжується далі.

III. Аналіз гри.

Аналізується хід гри в цілому. Обов'язково визначається; чи цікаво було грати? Що вдалося і чому? Що не вдалося (або чому програли)? Чому не вдалося?

Під час з'ясування цих питань учитель  звертає увагу не на те, хто саме винен, а чому гра не вдалася, або була не цікавою. Кожну відповідь учні підкріплюють прислів'ями.

Ми з досвіду переконалися, що використання фольклору як засобу виховання  учнів початкових класів дає змогу  впливати на інтелектуальну, емоційну, практично-діяльнісну сфери особистості  дитини, що у свою чергу сприяє формуванню культури поведінки.

2.3. Виховання усвідомлення краси слова засобами усної народної творчості.

Пригадаймо, як у давнину виховували І навчали дітей. За важкою роботою не було зайвої хвилину часу, щоб довго і докладно пояснювати правила поведінки. Тут на допомогу приходили маленькі прислів'я, ті ж правила, але подані з гумором, з долею іронії, до того ж мелодійні й легко запам'ятовувані. Вечорами вже сама молодь, збираючись, обмінювалась дотепами, жартами, перенизувала ними розповіді, ігри.

Та й зараз важко уявити собі хоч один підручник рідної мови або читання без прислів'їв. У цих витворах мистецтва прихована не лише мудрість, вивірена сотнями поколінь, багатовікові роздуми і спостереження, піклування про людей та взаємини між ними, а й чарівна привабливість рідної мови, поетичний геній народу.

Прикро те, що хоча в навчальних посібниках і відведено чимало місця  цим творам-мініатюрам, та часто-густо  вони просто нехтуються вчителем (він  обмежується одним запитанням: «Що  означ не це прислів'я?»). Ось тут  і виникає суперечність, коли, з одного боку, існує незліченна кількість прислів'їв, а з іншого — діти мало обізнані як із жанром, так і з його зразками. І нерідко наприкінці 2 класу учні не можуть пояснити зміст багатьох прислів'їв.

Щоправда, такою ситуацією гріх не скористатися для розвитку дитячої фантазії, але все-таки на початку 1 класу, коли школярі ще не ознайомлені зі специфікою жанру, вони кожне прислів'я сприймають буквально. І скільки б учитель не говорив: «Під лежачий камінь вода не тече», учні дивитимуться на нього здивованими очима. Водночас таке нерозуміння породжує бажання розібратися, розв'язати проблему. Варто спробувати складати разом з дітьми казки, оповідання, різні фантастичні твори, нісенітниці, виходячи з тексту прислів'їв, наприклад, таких:

Пішов кіт спати, а миші танцювати.

Мертвого лева і заєць скубне (а раптом лев оживе?).

Любить кіт рибку, та в воду лізти  не хоче.

І гуси вола з ніг звалять, як їх багато (а слона?).

Тут будуть доречними і створені дітьми малюнки, ілюстрації до прислів'їв або власних творів.

У мовленнєву практику першокласників термін «прислів'я» традиційно вводиться  після читання спеціально дібраної або поміщеної у підручнику казки (оповідання) «Сім лозин», «Кіт і пес», «Котик і півник». Далі вчитель підсумовує:

— Так буває і в житті людей... В такому випадку так і говорять: «Щасливо там жити, де вміють дружити» («Друг пізнається у біді» тощо). Подібний вислів, що узагальнює схожі ситуації в житті, називають прислів'ям. Прислів'я — це народна мудрість.

Але можна спробувати ввести в активний обіг поняття «прислів'я» й інакше. Наприклад, враховуючи попередній життєвий досвід дітей, записати на дошці кілька речень, серед яких будуть і давно відомі прислів'я: «Друг пізнається у біді», «Лише того можна назвати своїм справжнім товаришем, хто в горі буде поруч», «Найкраще кілька разів подумати, перевірити, а потім тільки виконувати завдання», «Сім разів відмір, один раз відріж» тощо.

Як бачимо, серед перелічених  речень є і прислів'я, і їхні тлумачення, що полегшить учням з'ясувати  суть жанру. Для цього можна скористатися наступними запитаннями:

— Які з висловів ви чули раніше? Від кого ви їх чули? Навіщо їх говорили? Можливо, хтось знає, як називаються такі речення? Як можна пояснити значення першого прислів'я? Відшукайте на дошці речення, що розкриває зміст цього прислів'я? Яке з цих двох висловлювань вам більше подобається? Чому? Доведіть. Коли ми можемо так сказати? Які ще прислів'я ви знаєте? Що, на вашу думку, таке прислів'я?

Таким чином досягнемо усвідомлення дітьми того, що прислів'я:

1) відомі давно;

2) за їх допомогою повчають;

3) це народна мудрість, виражена  в короткій формі.

Але не всі прислів'я легко аналізуються і пояснюються дітьми. Тому для полегшення вивчення цих творів-мініатюр варто дотримуватися послідовності від простого до складного, від відомого до невідомого.

Прислів'я розподіляються за ступенем складності на три групи:

1) прислів'я з прямим значенням  («Без праці нe проживеш»);

2) прислів'я з прямим і переносним  значенням («Дерево шанують, як  добре родить, а чоловіка, як добре робить»);

3) інакомовлення, або прислів'я  з переносним значенням («Чути  віз по гуркоту коліс»).

Перша група найдоступніша для  дитячого сприймання («Зробив діло — гуляй сміло», «Громадою велику справу зробиш» тощо) завдяки тому, що в таких прислів'ях конкретне значення кожного слова допомагає пояснити значення усього вислову. Наприклад, школярі тлумачать «Добрі діти доброго слова послухають»: «Гарна і розумна дитина послухається порад дорослих», або ж, дещо змістивши наголоси в прислів'ї, діти звертають увагу й на інше його трактування: «Хороше дитя послухає тільки добрі поради, а злих не виконуватиме». Учні схоплюють ще одну важливу ознаку прислів'їв: їх емоційну незабарвленість поза певною ситуацією використання. Конкретний зміст кожного такого твору-мініатюри розкривається тільки в ситуативному оточенні. Тут варто запропонувати школярам відшукати у своєму минулому досвіді події, що могли б спонукати до висловлення прислів'їв, або ж самостійно придумати їх.

Ця група прислів'їв виступає також ефективним засобом виховання моральних почуттів учнів на класних годинах, у бесідах, дискусіях для обговорення різноманітних вчинків чи людських вад.

Без праці не проживеш.

Більше роби, та менше говори.

Будь господарем своєму слову.

Книжку читай — розуму набирай.

Вчитися ніколи не пізно.

Друга група — прислів'я, в яких поєднується і пряме, і переносне значення. Вона не менш важлива, оскільки слугує містком від першої групи до інакомовлення («Дерево видно за плодами, а людину — за її ділами», «Коня керують уздами, а людину словами» тощо).

Такі прислів'я особливих труднощів  у тлумаченні не викликають — перша  частина пояснює другу або  навпаки. Але важливо обов'язково звернути дитячу увагу на влучно дібрані порівняння, наприклад, дерево — людина, плід — діло, кінь — людина, узда — слово.

Така робота не лишає школярів байдужими  до влучних народних афоризмів, вони замислюються над їх значенням, дослуховуються до їх звучання.

Ці вислови пробуджують у  дітей естетичні почуття, вчать розуміти виразність, образність рідної мови, готують до сприймання поезії.

Птиця створена для польоту, а людина — для роботи.

Добрий чоловік без роботи, що бджола без меду.

Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.

Наука для людини, як сонце для  життя.

Гарна птиця пером, а людина розумом.

Голова без розуму, що млин без  води.

Поміч у свій час, що дощ у засуху.

Остання група прислів'їв — інакомовлення. Зовсім не дивно, що подеколи учні намагаються  розгадати їх як загадки. Але на відміну  від загадки, де потрібно відшукати  зашифрований предмет (явище), в прислів'ях криється характеристика певної ситуації, яка легко виявляється в конкретних умовах, де розтлумачує події і вчинки. Саме тому метафоричні прислів'я найліпше вводити в активний мовленнєвий запас дітей, «прив'язуючи» до певної ситуації. Можливі два шляхи накопичення прислів'їв:

1) природний — від ситуації  до прислів'я;

2) творчий — від прислів'я  до ситуації. Перший недаремно  названо природним. Як відомо, прислів'я виникали або спонтанно,  як оцінка чи дотепна характеристика ситуації, якихось рис вдачі (наприклад, хвалькові говорили: «На небі чути, як мухи кашляють», байдужому казали: «Байдуже ракові, в якім горшку його варять» тощо), або були засновані на довгих спостереженнях. Наприклад, побачила давня людина камінець, придивилась до нього уважніше, порівняла з рослинами — росте без корінця. Оформилась думка: «Камінь росте без коріння». Поступово мудрець помітив, що безпритульний камінець схожий на позбавлену захисту людину. Так з'явилось переносне значення цього речення, яке тепер стало прислів'ям УЧНІ значення цього вислову здатні осягнути після прочитання притчі «Корінь життя»

Спосіб утворення інакомовностей можна показати під час вивчення байок А.Глібова. Мораль байки схожа до прислів'їв своєю лаконічністю, виразністю узагальнень. Вона так само виводиться з конкретних фактів, свідком яких неначе був байкар. («...Що, братику, посіяв, те й пожни!», «... Дурне безладдя лихо діє», «На, небоже, те, що мені не гоже» та багато інших). Дітям також буде цікаво дізнатись, що прислів'я іноді виникали з казок («Битий небитого везе» тощо).

Вивчення прислів'їв продовжується  підбором до сюжетних малюнків, оповідань, казок, віршів найбільше відповідних зразків цього жанру усної народної творчості.

Другий шлях — творчий. Він передбачає моделювання ситуацій можливого використання прислів'їв, створення сюжетних малюнків. Цікавим і ефективним буде написання коротеньких творів за заданою темою-прислів'ям. Наприклад,

Шабля ранить тіло, а слово —  душу.

Сказав якось хлопчик матері образливе слово. Заплакала мати. «Пробач», — сказав син. Вона ж відповіла: «Рана від колючки загоїться, й сліду не залишиться. Рана від слова також заживе, проте слід глибокий зостанеться».

Дружили два хлопчики. Одного разу вони засперечалися і один другого обізвав. Той і образився. Дружбу такою, якою вона була раніше, не повернеш. Якщо вдарити шаблею, вона поранить тіло. Але рана заживе, і ти забудеш. Якщо ж сказати образливе слово, воно поранить душу і ніколи не забудеться.

З цією ж метою можна використати наступні іносказання:

яка пташка, така й пісня;

дружній череді вовк не страшний;

добрим словом мур проб'єш, а  лихим і в двері не ввійдеш;

з великої хмари малий дощ  буває;

верба товста, а в середині пуста.

Не варто забувати, що кожне прислів'я  потребує глибокого аналізу. Три наступні запитання виявляють як ідею, так і словесний візерунок, з якого зіткане прислів'я:

1) Як ти розумієш прислів'я?

2) Що тобі в прислів'ї найбільше  сподобалось?

3) В чому його сила?

Покажемо це на прикладі прислів'я  «Камінь росте без коріння».

Це прислів'я могло виникнути  у будь-який час, але його переносне  значення з'явилось тоді, коли хтось  порівняв долю людини, що постійно перебуває далеко від Батьківщини і сумує за нею, з каменем, що так само може потрапити далеко від скелі. Можливе й інше пояснення, що жорстока і черства людина не має коренів, так, як і камінь.

Прислів'я мені подобається простотою  мови, завдяки чому можна легко  зрозуміти зміст. А його сила в  близькості до народу, вона вчить людей не перетворюватись на камінь і не забувати свої корені.

За такого аналізу школярі сприймуть  глибину прислів'я, зрозуміють зроблені узагальнення, побачать і відчують, якими засобами досягається художня досконалість.