Виховання особистості в колективі

• Принцип зміцнення позитивних традицій — це усталені форми колективного життя, які емоційно втілюють норми, звички та бажання вихованців.

  Важливими ознаками колективу А. Макаренко вважав стиль і тон взаємин у ньому, які визначаються через:

• мажор — постійну бадьорість, готовність вихованців до дії;
• почуття власної гідності, що витікає з уявлень про цінність свого колективу, гордість за нього;
• почуття захищеності;
• активність, що виявляється в готовності до впорядкованої ділової дії;

• звичка до стриманості в рухах, словах, проявах емоцій.

      Група на шляху свого розвитку до колективу проходить кілька стадій:

• стадія початкового згуртування. Завдання — створити актив. Організатор колективу в рамках спільної діяльності висуває до її учасників конкретні вимоги;
• посилюється вплив активу. Підтримуючи вимоги вихователя, водночас він подає і свої вимоги членам колективу. В колективі починають діяти механізми самоорганізації й саморегуляції;
• відбувається згуртування вихованців у єдиній діяльності, вплив громадської думки більшості.

   Процес розвитку колективу нерівномірний. Між стадіями немає чітких меж. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а ніби додається до неї.

   Виховна роль колективу, на думку відомого українського педагога М. Фіцули, підвищується за таких умов:

  а)  розумне поєднання педагогічного керівництва зі створенням умов для прояву вихованцями самостійності, ініціативи, самодіяльності;

б) колектив вступає у відносини співпраці з вихованцями;

  в) контроль за діяльністю членів колективу переходить у самоконтроль; 
    г)   колектив навчився терпляче ставитися до недоліків його членів, прощати необдумані дії, образи;

  д) адекватність ролей членів колективу своїм реальним можливостям; 
    е) своєчасне педагогічне втручання у формування стосунків між  членами колективу;

  є) створення тимчасових об'єднань з переведенням до них вихованців, у яких не склалися нормальні стосунки в первинному колективі;

  ж) зміна характеру та видів колективної діяльності, що дозволяє  вводити учнів до нових стосунків.

  Велике значення у формуванні колективу належить цілеспрямованій роботі педагога, яка дозволяє залучити вихованців до різнопланової діяльності, виявити їх ініціативність і творчість.

  Зміст існування колективу — життя, насичене яскравими подіями та враженнями.

  Центральне місце в розвитку колективних взаємин у дитячому колективі посідає учнівське самоврядування, здатне виконувати функції: організаторську, виховну, контролюючу, стимулюючу.

  Щоб підвищити ефективність учнівського самоврядування у формуванні колективу, важливо створити такі умови:

• надати самоврядуванню більшої самостійності;
• надати самоврядуванню вихованців реальних прав і обов'язків;
• поважати самостійні рішення учнівського колективу та його органів;
•  відбирати до самоврядування найавторитетніших лідерів.

      Залучення вихованців до самоврядування — один із найдоцільніших способів формування активу в групі.

    Сучасна педагогічна наука, розглядаючи колектив як засіб виховання, зустрічається з думкою деяких вчених про те, що колективне виховання суперечить особистісно зорієнтованому підходу. Втім, А. Мудрик вважає, що вони не тільки не суперечать, а навпаки, лише у комплексі дають змогу успішно формувати особистість. Особистісний підхід стає ефективним, якщо:

• педагог бачить в школяреві особистість, в якій треба розвивати усвідомлення своєї неповторності й одночасно причетності до соціального цілого;
• послідовно вчити кожного вихованця бачити особистість не тільки в собі, а також — у кожному, хто її оточує;
• колектив дає вихованцеві можливість задовольняти потреби ідентифікації з групою ровесників;
• організація процесу виховання у колективі поєднує в собі масові, колективні, групові й індивідуальні форми, а також передбачає управління, самоуправління, враховує самоорганізацію в колективі.

  Отже, формування колективних взаємин — нагальне педагогічне завдання сучасності, від здійснення якого залежить особистісне формування, самовизначення людини, розвиток її творчості й ініціативи. 

  3.Педагогічні погляди А.С.Макаренка про виховання в колективі

  Антон Семенович Макаренко – один із найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання.У своїй педагогічній роботі А.С.Макаренко виходив з такого положення: „Відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією; сьогоднішні діти – це завтрашня історія, завтрашнє майбутнє людства, нашої великої справи”.

  А.С.Макаренко  створив два взірцевих педагогічних заклади – колонію Горького („Педагогічна поема”), комуну ім. Дзержинського („Прапори на баштах”, „Марш 30-го року”). Тисячі правопорушників, дітей без нагляду не тільки підняв „з дна” життя, але й повернув до життя, виховав їх передовими громадянами нашої Вітчизни. У своїй педагогічній системі А.С.Макаренко насамперед виділив основні ознаки колективу:

* загальна мета, загальна праця, загальна організація цієї праці;

* органічний звязок з іншими колективами;

* наявність органів кординування і управління, відносини відповідальної залежності;

* колектив повинен стояти на принциповій позиції світової єдності трудящого людства.

     А.С.Макаренко  розглядав колектив як динамічне  об’єднання, яке у своєму розвитку проходить ряд стадій:

І стадія – вимагає педагог, він же вивчає вихованців, організовує різноманітну колективну діяльність;

ІІ стадія – вимагає педагог і актив. Робота з активовм. Різноманітні форми колективної діяльності, розвиток активності;

ІІІ стадія – колектив висуває до окремої особистості.

     Завідуючи колонією „малолітніх злочинців” у Трибах, А.С.Макаренко організував  колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання. Роки були тяжкі, після революції і громадянської війни. Треба було забезпечити елементарний матеріальний рівень, тому в колонії відразу почались сільськогосподарські роботи.

     Зовсім  незвичний випадок стався взимку 1920 р. коли збірний загін колоністів на чолі з Семеном Калабаліним пішов у ліс по дрова. Коли вони перейшли замерзлу річку Коломак, то опинилися на території покинутого маєтку баронів Трепке, які емігрували після революції за кордон. Це була місцевість із господарськими будівлями, житловими будинками. На території маєтку був великий сад, сорок гектарів землі, луки. Але все, що можна було винести з помістя, селяни розібрали. Повернувшись у Триби вихованці не могли не розповісти про знахідку Антону Семеновичу. На загальних зборах головним завданням було отримати дозвіл від властей на відбудування маєтку у Трепках і поселитися туди. В 1922 році почались будівельні роботи по відновленню Білого будинку, який був літньою резиденцією баронів. Поступово колоністи почали переселятись на нове місце. В цей час в колонії збільшується кількість вихованців, налагоджується господарство, вдосконалюється самоврядування, збагачується педагогічний досвід вихователів.

     А. С. Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його ознаки, визначив стадії його розвитку, шляхи формування і методику використання виховних можливостей колективу. Згідно з вченням Макаренка, характерними ознаками стилю життя і діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності, здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

     Працюючи  зі специфічним контингентом, видатний педагог приділяв велику увагу розумовому вихованню дітей і підлітків, а також удосконаленню педагогічного процесу в школі, поліпшеню навчально-виховної роботи. А.Макаренко завжди попереджував своїх вихованців:”Щоб я не чув таких розмов: навіщо мені школа, я й так учений”. Проводив зразкові уроки, часто відвідував уроки інших учителів, вивчав передовий педагогічний досвід.

     Педагогічна система А.С.Макаренка – це складна  сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є:

• суть виховання як суспільного явища;
• єдність виховання і життя;
• мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;
• колектив як метод виховання;
• взаємовідносини колективу і особистості;
• самоуправління у колективі;
• виховання свідомої дисципліни;
• звязок навчання із продуктивною працею;
• праця як постійний компонент системи виховання;
• залучення вихованців у різноманітні життєві сфери, виховання господаря життя;
• традиції й їх виховна роль;
• педагогічний колектив і його центр;
• всебічний розвиток особистості;
• роль сімї у вихованні дітей.

   На  думку А.Макаренка, педагогіка є  найбільш діалектичною, рухливою, дуже складною і різноманітною наукою. Основними характеристиками макаренківської педагогіки є діалектичне розрізнення методики навчання і методики виховання, єдність вивчення дитини та її виховання, єдність виховання дітей і організація їхнього життя, поєднання вивчення основ наук з продуктивною працею учнів, науково організована система всіх впливів, посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не основою педагогіки, а продовженням її у процесі реалізації педагогічних закономірностей та ін. Мету виховання А.Макаренко розумів як програму особистості, програму людського характеру („Методи виховання”). На його думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання й індивідуальна коректива до неї залежно від особистості конкретного учня.

   Розвиток  індивідуальності А.С.Макаренко пов’язував не тільки зі здібностями людини, але  і з темпераментом, і з рисами характеру. Із цього приводу А.С. Макаренко зауважував, що мета індивідуального  виховання полягає у визначенні перспектив розвитку здібностей людини, формуванні її характеру.

   Навчально - виховний процес має на меті формування високої дисципліни і виконавчої чіткості у вихованців. Значна роль належить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.

   Шкільна дисципліна – дотримання учнями правил поведінки у школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обовязків, підкорення громадському обовязку.

      Розуміння учнями необхідності дотримання шкільної дисципліни не тільки у школі, а й  у громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни у школі та за її межами, саме це є показниками високого рівня дисиципліни.

     Зовнішній контроль певною мірою є примусом до позитивної поведінки. Водночас діє внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки засвоєні, що стали внутрішніми переконаннями людини, і вона виконує їх, часто навіть не замислюючись над тим, чому чинять так, а не інакше. Якщо від виконання вимог шкільного режиму можна ухилитися, контролю з боку педагогів чи колективу учнів можна уникнути, то від власної совісті важко сховатися. Як стверджував А.Макаренко, у вихованні слід домагатися розумного поєднання зовнішнього і внутрішнього контролю за поведінкою вихованців, навчити їх  «робити правильно, коли ніхто не чує, не бачить і ніхто не дізнається».

     У вихованні взагалі й у зміцненні  дисципліни зокрема особливе значення має правильний тон і стиль  діяльності учнівського колективу. Якщо панує життєрадісний тон, в  основі якого свідома дисципліна, єдність і дружба, почуття власної гідності кожного члена колективу, виховання учнів дається легше.

     Доволі  цікавим є принцип паралельної  дії, використовуваний А.Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов’язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.