Сугестивна педпгогіка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО 

 

 

Кафедра педагогіки вищої  школи і освітнього менеджменту

 

 

 

Реферат на тему:

 

Сугестивна педагогіка

 

Студентки 5-Акурсу

Навчально-наукового інституту іноземних мов

Куцоконь Марії Сергіївни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Черкаси – 2013

 

Зміст

 

1. Вступ
2. Поняття сугестивної технології та історія її виникнення
3. Зміст технології
4. Висновки
5. Список використаної літератури

 

 

Вступ

 

На сьогоднішній день, творчі пошуки вчених як вітчизняних, так і зарубіжних, педагогів-новаторів спрямовані на різні напрями педагогіки та педагогічних технологій: дидактичний, філософський, кібернетичний. Характерні вони і для сугестопедагогіки, яка започатковує абсолютно новий – психотерапевтичний напрям у педагогіці.

Сугестивна технологія – це навчання на основі емоційного навіювання в стані неспання, що спричиняє надзапам’ятовування. Вона передбачає комплексне використання всіх вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії. Реалізація цієї концепції передбачає створення особливих психолого-педагогічних умов навчання людини.

Сугестопедагогіка, використовуючи приховані резерви людини, дозволяє значно розширити і поглибити  навчальний процес, зробити його ефективнішим. Не все напрацьоване в різних напрямах сугестопедагогіки витримало випробування часом. Але такі напрями, як сугестопедія та релаксопедія знаходять усе більше прибічників у вітчизняній педагогічній практиці, у тому числі і у вищій школі.

Основоположником сугестивної технології навчання став болгарський учений, лікар-психотерапевт Г. Лозанов, який у 1966 році створив болгарський науково-дослідний інститут сугестопедії, та очолив дослідження різного роду сугестивних технологій.

За кордоном, окрім  Болгарії, сугестивні технології навчання застосовують в США, Франції, Канаді, Угорщині. Трапляються поодинокі випадки використання згаданих напрямів і в Україні (Одеса, Львів, Полтава, Рівне).

 

 

1. Поняття сугестивної  технології та історія її виникнення

 

Сугестопедагогіка (від лат. suggesio — навіювання) — це психотерапевтичний напрям у педагогіці, який цілеспрямовано з навчально-виховною метою використовує засоби навіювання і, в свою чергу, поділяється на гіпнопедію, релаксопедію та сугестопедію.

Сугестопедагогіка, використовуючи приховані резерви людини, дозволяє значно розширити і поглибити навчальний процес, зробити його ефективнішим. Не все напрацьоване в різних напрямах сугестопедагогіки витримало випробування часом. Але такі напрями, як сугестопедія та релаксопедія знаходять усе більше прибічників у вітчизняній педагогічній практиці, у тому числі і у вищій школі.

Історично склалося так, що пошуки прихованих резервів людської психіки і використання їх в навчальному  процесі призвели до виникнення в  першій половині ХХ століття гіпнопедії, яка передбачала засвоєння навчальної інформації в стані природного сну. Упродовж численних експериментів були напрацьовані форми, методи і засоби гіпнопедичного навчання, однак час довів нежиттєвість цього напряму сугестопедагогіки.

Проте історія розвитку сугестивної технології сягає своїм корінням у глибоку давнину. Саме тому слід звернути увагу на деякі історичні віхи її становлення та розвитку.

Існують свідчення про  те, що ще понад тисячу років тому буддійські священики в Китаї  нашіптували сплячим учням на вухо священні тексти. У йогів одним із способів тренування пам’яті вважається запам’ятовування уві сні складних текстів. Стародавні індуські факіри усипляли своїх учнів і під час сну навчали їх складним фокусам, що вимагали посиленої уваги, спостережливості та виняткової пам’яті.

У другій половині ХХ століття отримали розвиток інші напрями —  релаксопедія та сугестопедія. В основу релаксопедії була покладена прогресивна  м’язова релаксація та аутогенне  тренування. В основу сугестопедії покладено впливи засобами неспецифічної психічної реактивності: інтонацією голосу, жестом, мімікою, виразом очей, поставою, джерелом слова — тобто всім, що пов’язане з моментом вимови слова. Упродовж майже трьох десятиліть релаксопедія та сугестопедія на пострадянських просторах продовжують залишатися новітніми навчально-дидактичними системами. Однак вони використовувалися і продовжують використовуватися переважно для вивчення іноземних мов. Життя ж вимагає широкого їх застосування при вивченні і інших навчальних дисциплін як у середній, так і у вищій школі.

Безпосередньо з навчальною метою уперше в 1965 році Є.Г. Рейдер та С.С. Лібіх використали м’язову  релаксацію й аутогенне тренування і прийшли до висновку, що існує  вплив фазових станів, викликаних аутогенним тренуванням або релаксацією, на процеси запам’ятовування словесної інформації.

У 1966 році в Пермському педагогічному інституті розпочала  роботу лабораторія з вивчення проблем  навіювання в педагогічному процесі  під керівництвом І.Є. Шварца.

У продовж досліджень були проведені експерименти з метою виявлення впливу музичного фонду на засвоєння навчальної інформації. Висновки виявились однозначними – музика сприятливо впливає на засвоєння навчального матеріалу

Основоположником сугестивної  технології навчання став болгарський учений, лікар-психотерапевт Г. Лозанов. На жаль, основні його праці не перекладені ні українською, ні російською мовами. Сам основоположник сугестопедії трактував її як метод навчання, нову навчальну систему.

У 1966 році в Болгарії був  створений науково-дослідний інституту сугестопедії, який очолив учений-психотерапевт Г.К. Лозанов. Болгарським дослідникам вдалося створити методику прискореного вивчення різноманітних навчальних дисциплін і дійти висновку, що сугестопедія не лише новий метод навчання, а значно глибше явище – нова дидактично-психологічна система, здатна на перенесення на будь-яку навчальну дисципліну. Г.К. Лозанову вдалося довести, що для ефекту гіпермнезії (надзапам’ятовування – С.Г.) необов’язковим є гіпнотичний стан або стан м’язового розслаблення.

За кордоном, окрім  Болгарії, сугестивні технології навчання застосовують в США, Франції, Канаді, Угорщині. Трапляються поодинокі  випадки використання згаданих напрямів і в Україні (Одеса, Львів, Полтава, Рівне).

 

2. Зміст технології

 

Основою сугестопедичного методу стала гіпотеза про неусвідомлювану  психічну активність, яка, на думку  Г. Лозанова, в безпосередньому зв'язку з усвідомлюваною активністю особистості  є носієм не тільки найтемніших інтенсивних  тенденцій, а й вторинно-автоматизованої діяльності, що зумовлює будь-яке навчання та будь-який розвиток людини. Отже, неусвідомлювана психічна активність є важливим носієм видової та індивідуальної пам'яті. Сугестивні засоби – авторитет, інфантилізація, двоплановість, інтонація, ритм і концертна псевдопасивність – спрямовані на розкриття резервних можливостей особистості, основу якої становить неусвідомлювана психічна активність. Застосування сугестивних засобів у педагогічній практиці може бути спрямоване на гри етапи педагогічного процесу: підготовчий етап, етап засвоєння навчального матеріалу, етап активного відтворення засвоєних знань.

Проблема працездатності останнім часом привертає дедалі більшу увагу дослідників. З кожним роком зростає практичний і теоретичний  обсяг знань, набутих у цій галузі. Дослідження показали виражене підвищення працездатності і зниження втоми під впливом сугестивних засобів у процесі сугестопедичного навчання іноземної мови. Отже, розробка методів і способів сугестивного управління процесом працездатності – втоми є актуальним завданням сугестології та сугестопедії. Під час зниження рівня засвоєння навчального матеріалу має значення не тільки ступінь втомлюваності кожного окремого учня, а й інтенсивність нервових процесів, які визначаються енергетичними можливостями організму. Сугестивне управління працездатністю та енергетичними (психо-енерго-сугестивними) процесами є основним застосуванням сугестії на етапі засвоєння навчального матеріалу. На підготовчому етапі він засвоюється у формі техніки активного сугестивного самоврядування (аутосугестії та психосаморегуляції – ПСР), на двох наступних етапах він досліджується для активізації процесів засвоєння і репродукції.

У технології сугестопедії підготовчий етап – так само як етап сугестивно-психологічної підготовки, етап засвоєння навчального матеріалу, і активного відтворення засвоєних знань, та етап активізації, мають кожен своє самостійне значення, тобто можна визначити найбільш можливі сфери застосування в педагогічній практиці.

1. Психологічні бар'єри  засвоєння навчального матеріалу й активізації засвоєних знань. Формування позитивних настанов на навчання.

2. Процес працездатності – втоми, релаксації.
3. Енергетична активність мозку.
4. Психофізіологічні механізми насичення та активізації. Формування надпам'яті – гіпермнезії.

Усі зазначені процеси  значно змінюють структуру і методичні  принципи традиційного педагогічного  процесу, і це є особливістю технології сугестопедії як психопедагогічного напряму. Висока ефективність навчання поєднується з яскраво вираженими психотерапевтичними, психогігієнічним і психо-профілактичними ефектами, якими не володіє жоден з існуючих педагогічних напрямів. Однією з умов інтенсифікації навчання іноземних мов є застосування розробленого методу релаксопедії. Практика підготовки викладачів релаксопедичного навчання показує, що опанування техніки психічної саморегуляції не викликає особливих труднощів, її може опанувати кожен (як учитель, так і учень). Провідна роль учителя виявляється лише на початковій стадії, тобто тоді, коли учні під його керівництвом опановують прийоми АТ (аутотренінгу). У міру оволодіння методикою і технікою ПСР (психічної саморегуляції) відбувається зниження ролі викладача, підвищення ролі прийомів самонавіювання (аутосугестії) учнів (перехід від гетеросугестії до аутосугестії).

Навіюванм переходить в цілеспрямоване активне самонавіювання. Тобто роль викладача поступово змінюється і зводиться до подачі навіювальних настанов. Учитель стає "диригентом", який керує медитативним тренінгом  і процесом засвоєння знань своїми вихованцями.

Сучасні дослідження сугестивної  технології дають змогу розкрити основні сторони цього методу релаксації.

Релаксація – один з методів  інтенсифікації навчального процесу, в якому стан релаксації слугує активізації  резервних психічних можливостей, закладених в неусвідомлюваній сфері психіки учнів, і є основою для навіювального впливу з дидактичною і виховною метою. Основним в релаксопедичній системі є психічна саморегуляція, спрямована на досягнення в учнів релаксації (стан фізичного розслаблення та психічного спокою). Релаксація, викликана за допомогою спеціальних формул навіювання і при активному самонавіюванні самих учнів, дає змогу значно розширити межі й можливості людської пам'яті. Ефект надзапам'ятовування, якого досягли при цьому, сприяє міцному засвоєнню більшого обсягу навчальної інформації. Дослідження останніх років переконливо свідчать про зростання значення психічної саморегуляції в повсякденній та професійній діяльності людини. Важливу роль відіграють питання активізації психічної діяльності шляхом саморегулювання, самоврядування в процесі релаксопедичного навчання. Основою ПСР є самонавіювання (аутосугестія). У релаксопедичному навчанні активна роль належить учневі, який сам, шляхом вольових зусиль, забезпечує цілеспрямоване формування певної психічної готовності до діяльності. У психологічних дослідженнях з аутогенного тренування (АТ) (В.А. Алексєєв, Г.С. Бєляєв, А.Д. Гісен, П.С. Ромен, А.М. Свядощ та інші) підкреслюється активний характер управління психічною діяльністю в процесі саморегуляції. Проте, незважаючи на це, в літературі трапляються висловлювання про ПСР як про пасивний метод. Як зазначалось, основою релаксопедичного навчання є чотирьохелементна психічна саморегуляція (ПСР), яка має на меті виробити в учнів шляхом спеціально розроблених словесних навіювальних формулювань і пов'язаних з ними образних уявлень певний психофізичний стан спокою і розслаблення.

Релаксація – стан, який характеризується деяким зниженням якості свідомості, викликається за допомогою навмисного вольового зусилля (концентрації) учнів, щоб впливати на сферу неусвідомлювального навіювання. Як правило, в релаксопедичному сеансі учню належить активна роль в саморегулюванні та управлінні своїм психічним станом. Проте заняття проводяться при безпосередній участі викладача, який керує процесом саморегуляції. "Занурення" в релаксацію — цілеспрямований вплив і активізація усвідомлювальних і неусвідомлювальних компонентів психічної діяльності учнів у процесі ПСР. Викладач підбирає формули навіювального впливу стосовно контингенту учнів, їх віку, мети ПСР. Завдання вчителя – індивідуально і диференційовано підходити до учнів, правильно користуватися інтонаційним оформленням формул навіювання й інформацією, що подається, стимулювати роботу учнів. Учень налаштовується на сеанс ПСР, мобілізує свої психічні процеси в певному напрямі, волю, уявлення, емоції, пам'ять тощо. Учень повинен сидіти на стільці чи в кріслі з підголівником в нерухомій позі ("кучер на дрожках"), очі заплющити, що створює враження "відчуженості", заглиблення в себе й активності внутрішніх психічних процесів, усвідомлювальних і неусвідомлювальних. Вирішальним фактором у процесі саморегуляції є самоспостереження, самоаналіз і самооцінка викликаних відчуттів – "пропустити через себе".

Тут вирішальне значення має активність усвідомлення особистості, його концентрації та спрямованості. На різних стадіях саморегуляції змінюються функції свідомості, але на будь-якому  етапі вона має превалювати, контролювати і керувати. Так, на початку ПСР  на основі переконання і навіювання в учнів формується почуття усвідомленої потреби керувати власною психікою. У процесі самонавіювання певних відчуттів (спокою, розслаблення, тяжкості, тепла) учень шляхом самоаналізу дає оцінку викликаним станам. Для цього необхідна внутрішня самоорганізація і мобілізація психічних можливостей, певних інтелектуальних і емоційно-вольових зусиль.

На наступному етапі  активність учня сконцентрована на підтримці  певного рівня аутогенного занурення, який є оптимальним для продуктивного засвоєння інформації.

Заключна частина психосаморегуляції спрямована на активне сприйняття і  засвоєння навчальної інформації та формування готовності до її відтворення  в умовах комунікації. Заняття мають  бути спрямовані на усвідомлення мети, її постановку і формування готовності до її досягнення. Сеанси ПСР починаються із ввідної бесіди, в якій у посильній формі описується методика, демонструється низка психологічних дослідів, спрямованих на переконання школярів чи студентів у широких можливостях занять ПСР, підкреслюються доцільність і висока ефективність релаксопедичного навчання. Також зазначаються деякі особливості техніки ПСР, розкриваються умови тренування, даються завдання тощо. Основне завдання початкового етапу – переконати в посильності й ефективності занять ПСР для кожного без винятку учня.