Стильові різновиди сучасної української мови

Львівський  інститут банківської справи

Університету  банківської справи

Національного банку України 
 

Кафедра суспільних дисциплін 
 
 
 

Реферат на тему:

Стильові  різновиди сучасної української мови 
 

                                                                                                                
 
 
 
 

                                                                                                  Підготувала:                                                                                                                       студентка 103-ФК групи

Чорній  Ірина

                                                                                                   

                                                                                                     Перевірила:                                                                                                              Височанська Л.В. 
 
 
 
 

Львів 2010

План 

1. Вступ
2. Розмовний стиль
3. Художній стиль
4. Науковий стиль
5. Публіцистичний стиль
6. Епістолярний стиль
7. Конфесійний стиль
8. Офіційно-діловий стиль
9. Висновки
10. Джерела

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

   СТИЛЬОВІ  РІЗНОВИДИ УКРАЇНСЬКОЇ  МОВИ — суспільно усвідомлені видозміни літературної мови, що об’єднують:

   1) структурно-функціональні. стилі; 

   2) експресив.-стилістичні варіації  мови;

   3) підсистеми структурно-функціональних  стилів, тобто типи мовної організації,  що сформувалися як жанри відповідної  літератури (офіційно-ділової, наукової., публіцистичної, художньої).

     Стилі мови відбивають, з одного боку, погляд на сфери використання укр. мови. З іншого боку, Стильові різновиди української мови виступають як одиниці вужчого плану порівняно з структурно-функціональними стилями. Останні диференціюються залежно від типів текстів, об’єднаних у відповідні жанри. Книжність, нейтральність, розмовність — ознаки, властиві всім типам текстів, стильові різновиди яких залежать від співвідношення відповідних мовних засобів. Взаємопроникнення і перехрещення книжнописемних і усно-розмовних джерел — основа для виникнення експресивно-емоційних колоритів мови. Книжні за походженням засоби, які вживаються у художніх текстах у сполученні з розмовними, зазнають стилістичного зниження і зумовлюють перехід тексту в інший стильовий різновид. На прийомах зіткнення книжних і розм. засобів та їх співвідношенні із стилістично нейтральними. елементами будуються емоційно-експресивні різновиди художніх та розмовних структурно-функціональних. стилів. Найбільшою мірою книжності відзначається у сучасній українській літературній мові  офіційно-діловий стиль. Його жанри, або підстилі, охоплюють тексти, в яких визначальну роль відіграє книжна лексика (мова меморандумів, комюніке), а також щоденне ділове спілкування громадян (документи з лаконічним викладом суті справи без оцінних компонентів передаваного змісту). В обох випадках стильовими показниками виступають усталені формули, ділова фразеологія, активізація книжного джерела укр. мови. До книжних належать також науковий стиль та його підстилі або жанри: науково-популярний і науково-навчальний, власне науковий тексти (монографії, статті), мова навчально-методичної літератури, підручників, посібників. У структурі публіцистичного стилю свою специфіку мають мова інформаційних матеріалів (хроніка, інтерв’ю та ін.) і мова художньо-публіцистичних текстів (нарис, фейлетон і т. п.). Всі ці відміни ґрунтуються на різному співвідношенні компонентів тріади автор — об’єкт — читач. Крім інформативної, публіцистичний стиль виконує функцію переконування, впливу на читача, слухача. Цим зумовлюється і поділ на типові жанри публіцист. стилю (пор. жанр інтерв’ю, репортажу). Публіцистичний, як і худож. стиль, активно послуговується усно-розмовними виражальними засобами, що несуть на собі відбиток зниженого буденного спілкування. Вони урізноманітнюють жанрові відмінності функц. стилів, диференціюючи, напр., у поезії високий патеичний або інтимно-ліричний мовний колорит.

   Стилі безпосередньо залежать від суспільних функцій, які виконує українська мова, і від того, як у процесі історичного розвитку національної мови змінюється коло цих функцій. Для сучасної української мови немає обмежень у використанні експресивних мовних засобів, хоча кожен структурно-функціональний стиль мовлення має свої норми. Вони не піддаються перелікові подібно до орфоепічних чи орфографічних норм, проте диктують побудову текстів за законами стильової організації мови.

   Джерело стилістичного оновлення мовних засобів — розмовна мова, проте значна вага некодифікованих елементів обмежує її дію на різновиди функц. писемних стилів.

Розмовний стиль

Розмовний стиль функціонує в сфері повсякденно-побутового спілкування. Цей стиль реалізується у формі невимушеного, непідготовленого монологічного або діалогічного мовлення на побутові теми, а також у формі приватної, неофіційної переписки. 
Під невимушеністю спілкування розуміють відсутність установки на повідомлення, що має офіційний характер (лекція, виступ, відповідь на іспиті і т. п.), неофіційні стосунки між і тими, що розмовляють, відсутність фактів, що порушують неофіційність спілкування, наприклад, сторонні особи. 
Розмовна мова функціонує лише у сфері спілкування, в побутовій, дружній, сімейноій і т.п. У сфері масової комунікації розмовна мова непридатна.Однак це не означає, що розмовно-повсякденний стиль обмежується побутовою тематикою. Розмовна мова може торкатися і інших тем: наприклад, розмова в колі сім'ї або розмова людей, що знаходяться в неофіційних відносинах, про мистецтво, науку, політику, спорт та ін, 
Розмовний стиль протиставляється книжним стилям, так як вони функціонують в тих чи інших сферах суспільної діяльності. Однак розмовна мова включає в себе не тільки специфічні мовні засоби, а й нейтральні, що є основою літературної мови. Тому цей стиль пов'язаний з іншими стилями, які також використовують нейтральні мовні засоби. 
У межах літературної мови розмовна мова протиставлена кодифікованій мові в цілому (кодифікованою мова називається тому, що саме по відношенню до неї ведеться робота щодо збереження її норм, за її чистоту). 
Основними рисами побутово-розмовного стилю є невимушений і неофіційний характер спілкування, а також емоційно-експресивне забарвлення мови. Тому в розмовній мові використовуються всі багатства інтонації, міміки, жестів. Однією з її найважливіших особливостей є опора на позамовну ситуацію, тобто безпосередню обстановку промови, у якій протікає спілкування.  Слухаючи ці висловлювання, і не знаючи конкретної ситуації, неможливо здогадатися, про що йде мова. Таким чином, в розмовній мові позамовна ситуація стає складовою частиною акту комунікації. 
Розмовний стиль має свої лексичні та граматичні особливості. Характерною рисою розмовної мови є її лексична різноманітність. Тут зустрічаються найрізноманітніші в тематичному і стилістичному відношенні групи лексики: всекнижна лексика, терміни, іншомовні запозичення, слова високого стилістичного забарвлення і навіть діалекти та жаргони, вигуки. 
Розмовній мові властиві емоційно - експресивні оцінки суб'єктивного характеру, оскільки мовець виступає як приватна особа і висловлює свою особисту думку і ставлення. Дуже часто та або інша ситуація оцінюється гіперболізовано. 
Порядок слів в розмовній мові відрізняється від використовуваного в письмовій. Тут головна інформація концентрується на початку висловлювання. Хто говорить починає промову з головного, істотного елемента повідомлення. Щоб акцентувати увагу слухачів на головній інформації, користуються інтонаційним виділенням.Взагалі ж порядок слів в розмовній мові, на відміну від інших розмовних стилів, вирізняється своєю багатою варіативністю.

Узагальнення:

Основні ознаки:

• безпосередня участь у спілкування;
• усна форма спілкування;
• неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);
• невимушеність спілкування;
• непідготовленість до спілкування (неформальне);
• використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);
• використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);
• емоційні реакції;
• потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

Основні мовні  засоби:

• емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);
• суфікси суб’єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
• прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
• часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);
• фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);
• заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.

Типові форми  мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист.

Художній  стиль

Художній стиль  мовлення знаходить своє застосування в художній літературі, яка виконує  образно-пізнавальну та ідейно-естетичну  функцію. 
Світ художньої літератури - це «видуманий» світ, зображувана дійсність є певною мірою авторською вигадкою, а це означає, що в художньому стилі мови головну роль грає суб'єктивний момент. 
Як засіб спілкування художній стиль має свою мову - систему образних форм, відображених мовними засобами. Основою художнього стилю мовлення є літературна українська мову. 
Лексичний склад і функціонування слів у художньому стилі мовлення мають свої особливості. У число слів, що складають основу стилю, перш за все входять образні засоби української літературної мови, а також слова, які реалізують у контексті своє значення. Вузькоспеціалізовані слова використовуються в незначній мірі, тільки для створення художньої достовірності. 
Дуже широко використовується мовна багатозначність слова, що відкриває додаткові смислові відтінки, а також синонімія на всіх мовних рівнях. Для художньої мови характерна інверсія. 
Синтаксичний лад відображає потік образно-емоційних авторських вражень, тому тут можна зустріти все розмаїття синтаксичних структур. Але можливо і відхилення від структурних норм, обумовлені художньої актуалізацією, тобто виділенням автором якийсь думки, ідеї, риси, важливою для смислу твору. Вони можуть

виражатися  в порушенні фонетичних, лексичних, морфологічних і інших норм.

Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття,думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

Художній стиль  реалізований у формі драми, прози та поезії, які у свою чергу, розподіляються на відповідні жанри.

Узагальнення:

Основні ознаки:

• найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);
• поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;
• естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;
• експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);
• зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;
• відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;
• визначальним є суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).