Специфіка філософського знання

     Інакше  кажучи, відділити їх так складно, як визначити межі, в рамках яких філософія - уже не релігія, але ще не наука. Філософія прокладає шлях від релігії до науки, несучи образ  і подібність того й іншого. Філософія, як наука, щось вивчає, будучи спорідненою  з релігією - вчить.Вислови: від і  до, ще ні і вже ні мають два  розуміння: логічний та історичний. Використовують їх у логічному розумінні, коли говорять, що людина вже не звір, але ще й  не ангел. У просторовому розумінні  вислови вживаються як характеристики перехідних станів: юнак уже не підліток, але ще й не муж (чоловік зрілого  віку). Обидва розуміння застосовуються філософією. Перехід від релігії  до філософії і від філософії  до науки, якщо мати на увазі логічний аспект, є трансформацією основоположного  початку, джерела, а саме: здійснюється рух від віри до розуму (знання), від  життя емоційно насиченого, до життя, що ґрунтується на розрахунку, критиці, аналізі. Філософія, залишаючись ще на ґрунті неясних сподівань, інтуїтивних  прозрінь і відкриттів, набуває вже  логічної суворості, доказовості і  можливості публічного (об'єктивного) розгляду. В історичному аспекті  релігія передує філософії, а  філософія передує науці. Та було б спрощеним логічне та історичне  слідування розглядати як заміну і  витіснення. Філософія своїм виникненням  не заміняє релігію, а наука не витісняє філософію. Розвиток іде через  збагачення культури. І все-таки в  житті європейської цивілізації  легко виявляються історичні  пріоритети, тобто домінування того чи іншого елементу. На це вперше звертає  увагу французький філософ Анрі Клод Сен-Сімон. Слідом за ним співвітчизник  Огюст Конт сформулював спостереження: закон трьох стадій інтелектуальної  еволюції людства. На першій, теологічній, стадії все пояснюється міфологічними  і релігійними уявленнями. На другій, метафізичній, або філософській, стадії надприродні сили заміняються природними. Природа береться сама по собі. У  поясненні формуються категорії, сутність, причина та ін. Нарешті, на третій, позитивній, або науковій, стадії знову відбувається заміна засобів пояснення. Пояснення  стають конкретними і ясними. Виникає, формується поняття факт і як зв'язок фактів — закон. Огюст Конт вважав, що в третю стадію європейська  інтелектуальна історія вступила в XIX ст. Почався тріумфальний хід науки, що поступово витісняє релігію і  філософію. У сучасних умовах закон  трьох стадій Огюста Конта є лише історичний інтерес. Цікаве спостереження  покладене в основу напряму позитивізм. З точки зору позитивістів, називати напрям філософським некоректно, тому що суть у запереченні будь-якої пізнавальної цінності філософії. Підстава заперечення - невизначеність філософії, до її недоліків належить відсутність чіткості і обмеженості у постановці проблем, розпливчастість аргументації, зловживання багатосмисло-вими і туманними виразами. Філософія проголошена зведенням метафізичних спекуляцій, логічних суперечностей і лінгвістичних конструкцій, що взагалі не мають змісту. Необхідно очистити мову і мислення. Інтелектуальна санітарія зводилася до переведення дійсних проблем, інтуїтивно нащупаних філософією, у чіткі аргументовані наукові формулювання.

     Багатообіцяна програма захопила немало відомих учених - математиків, логіків, фізиків, біологів. Проте, як будь-яке спрощення і  спрямовуючий рух життя, позитивізм теж приречений. У 60-ті роки XX ст. позитивізм повністю себе вичерпав, став швидко втрачати значення. Але все, що з'являється  в історії і якийсь час живе, залишає вклад і є повчальним. Кожному, хто серйозно збирається філософствувати, корисно зрозуміти, що мова - інструмент, виготовлений для спілкування, і  людина має навчитися оволодівати  мовою, спілкуватися, працювати. Причому  мова - інструмент, засіб спілкування, може виявитися неадекватним новій  ситуації — матеріалу або проблемі, що раніше не виникала. Отже, проблема розуміння потребує удосконалення  мови - інструмента, засобу спілкування. Адже мова -це, насамперед, і засіб  комунікації. Невизначеність мови повинна  бути достатньою, щоб надати філософу творчу свободу, але не такою, щоб  полонити мовними конструкціями, тобто  мислителем у собі.

      2.                     Суверенність філософії

     Досить  поширеною є думка про службові функції (інакше прикладний характер) окремих культурних традицій. Говорять, що мистецтво служить вихованню  людини. Перед наукою стоїть завдання сприяти встановленню панування  людини над природою, релігія утішає людину, обіцяючи їй вічне життя. І  філософії теж відводиться певна  роль. Сама ідея служіння є наслідком  загальнішого положення — принципу загального зв'язку явищ природи і  суспільства. Службова функція філософії  виявилася історично мінливою. У  період Середньовіччя філософія  проголошена служанкою богослов'я, релігії, пізніше — служанкою  науки, а в XX ст. — служанкою політики. Не так давно перед філософією ставилося відповідальне завдання: формування наукового світогляду народу. Те, що існує зв'язок явищ, навряд хто візьметься заперечувати. Та мова йде про служіння, що випливає з такого положення, затіняє думку про свободу духовної діяльності. Важливо зрозуміти, що філософія існує для самої себе. її породжують властивості людської душі - здивування (Арістотель) або сумніви (Декарт). Філософія, а втім, як і інші види духовної діяльності, автономна. Те, що її плоди можуть бути корисні, що філософія може, наприклад, виступати у ролі загальної методології наукового пізнання, це - факт. Питання у тому, чи існує філософія заради такої користі? Ні, філософія самоцінна.

     Визначення, що стосуються філософії, напрочуд діалектичні. Тут сходяться протилежності. Заявивши про автономію філософії, відразу  ж виявляємо, що в одному випадку  філософія сильніша, аніж автономія  інших сфер духовної діяльності, а  в іншому — істотно слабкіша. Дійсно, філософії у світі мислення ні на що спертися. Філософія - фундамент, їй ніщо не передує. Філософія гранично автономна, але це не означає, що вона професійно особлива. І взагалі, чи можна визначити її як професію? Філософія ніби межує з усіма  галузями духовної культури. За статусом філософія має стати гранично відкритою, тобто неавтономною. І  це узгоджується з принципом невизначеності меж, що вказує на небезпеку автономізації  філософії - небезпеку вважати справу філософствування суто професійною. Сучасний американський філософ Рі-чард Рорті  помітив, що філософія не відіграє суттєвої ролі доти, поки не допускається деяка  депрофесіоналізація і певна  байдужість до питань, коли займаємося філософією, коли ні. Це означає, що і  політик, і художник, і взагалі  будь-яка людина стає філософом, коли, спираючись на власний досвід, розмірковує  про вічні питання: про зміст  і сенс життя, свободу, істину та ін. Потяг до міркувань на такі теми посилюється з віком. Інша справа: чи стають такі міркування цікавими для  інших людей або, як кажуть, соціально  значущі. Щоб людина не мала вигляду  доморослого мислителя, а її філософствування не зводилося до проголошення банальних  істин, досвід власного життя слід підкріпляти  традицією. Тому-то люди і вивчають філософію як зібрання зразків філософствування, визнаних класичними. Це дає можливість ніби увійти в лабораторію мислення філософа, брати участь у продумуванні вічних питань, що завжди захоплюють людину. Хіба не важливо, наприклад, поміркувати  над питанням «Що таке справедливість?», щоб розуміти, яке суспільство  побудовано справедливим, а яке ні. Люди завжди про це думали. Хіба не цікаво, що думає про це філософ -людина, яка вміє узагальнити досвід людства й оцінити сучасну ситуацію? Цікаво, як же уявляли справедливість стародавні греки, але важливіше знати, що таке справедливість у сучасних умовах. І навіть якщо існує спільна для усіх часів відповідь, слід виразити її звичною мовою, як кажуть, у контексті ситуації. А це завдання не з простих.

     Суверенність  філософії, зрозуміло, забезпечується багатьма факторами. Один з них —  характер розвитку історії людства. Адже історія не розвивається по прямій. У житті окремих людей і  народів час від часу відбуваються корінні переломи, змінюються підвалини  життя, руйнуються старі цінності. А  разом застаріває і колишня мудрість, що вже не пояснює нових явищ життя. У таких умовах виникають проблеми,- «які не снилися мудрецям». Історія  людства знає події. Обидві події  породили глибокі зміни у житті, культурі та світогляді людей, у розумінні  ними себе та навколишнього середовища, світу.

     Якісні  перетворення відбуваються і в сучасному  суспільстві. Соціальні, політичні, економічні, культурні зміни - результат впливу науково-технічної революції та інформаційної революції, що лежить в її основі, а також багатьох інших соціальних перетворень. Усі  проблеми аналізуються людьми різних професій. Багато століть подібні  питання обговорювалися і у філософії, як специфічній духовній діяльності, нагромаджено досвід аналізу, розроблено методи і відповідні категорії. Допомогти  людям знайти вихід із складних ситуацій, зробити правильний первісний вибір  — основна функція філософії. Стародавні греки зображували Афіну, покровительку мудрості, з совою, яка сидить на плечі. Цей птах добре  бачить у нічній пітьмі. Тому римляни, які називали Афіну Мінервою, говорили: «Сова Мінерви вилітає у сутінках». Римляни підкреслювали, що справжня мудрість найважливіша у складні  і неясні періоди життя окремої  людини і суспільства. Філософія, маючи  тисячолітній досвід аналізу найскладніших  проблем життя людини і суспільства, більше, аніж будь-яка наука, володіє  мудрістю, так потрібною кожній людині і суспільству. Не випадково на сучасному  етапі розвитку люди відчувають потребу  звернутися до філософії, шукаючи відповідь  на нові питання.

     Отже, суверенність філософії підтверджується  і тим, що в ній існує потреба. Потреба людини у філософській діяльності, знанні формується і розвивається на кількох рівнях: індивідуальному, соціальному, культурному і глобальному, приймаючи на кожному етапі історії конкретний характер. Філософія потрібна людині і як спосіб ставлення до світу, і як форма самопокладання у світі, і як спосіб бути самою собою, і як духовно-практична діяльність по самовдосконаленню, і як спосіб зв'язку індивідуального і загального. Ця потреба загострюється в умовах радикальної зміни внутрішнього і зовнішнього світу людини, яким є сучасність. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                        ЛІТЕРАТУРА:

1.       Див.: Методологическое сознание. –  К., 1992.

2.       Каменский З.А. Методология историко-философского  исследования (Проект систематизации) // Методологические проблемы историко-философской  науки. – Воронеж, 1986.

3.       Див. Про проблеми методології  історії філософії: Баллер Е.А.  Социальный прогресс и культурное  наследие. – М., 1987; Бахтин М.М.  Эстетика словесного творчества. – М., 1986; Библер В.С. История  философии как философии // К  началам логики культуры // Историко-философский  ежегодник. – М., 1989; Богомолов  А.С., Ойзерман Т.И. Основы историко-философского  процесса. – М., 1983; Гадамер Г.-Г.  Истина и метод. – М., 1992; Горский  В.С. Историко-философское истолкование  текста. – К., 1983; Кушаков Ю.В. О  перспективных направлениях разработки  историко-философской методологии  // История философии и культура. – К., 1991; Методологический анализ  историко-философского знания (под  ред. И.В. Бычко). – К., 1987 та ін.