Соціальний педагог як організатор виховної роботи

1.Роль виховної роботи соціального педагога в мікрорайоні

Соціальний педагог - ключова фігура в мікрорайоні, покликана  об'єднати зусилля сім'ї, школи, громадськості, для надання допомоги дитині.  
Єдність і наступність виховних у різних сферах життєдіяльності людини - як навчально-виробничої, так і поза нею, у сфері сім'ї, побуту, вільного часу - найважливіший принцип педагогіки.  
Посилення уваги в сучасних умовах питань виховання людей в сімейно-побутової мікросередовищі, за місцем проживання - явище закономірне, засноване на ряді соціально-політичних обставин, таких, як об'єктивно розвивається взаємодія сімейного і суспільного виховання; зростання соціально-економічного та вільного часу, управління ним в інтересах гармонійного розвитку особистості.  
Поняття «виховання» дуже близько до слова соціалізація, але виховання - це перш за все спрямоване дію за допомогою якого індивіду намагаються прищепити бажані якості і властивості. Вихователями виступають не тільки окремі люди, а й весь сімейний, весь шкільний уклад. Виховує вулиця, виховують суспільні організації, вся навколишня обстановка, весь суспільний лад. Соціалізація поряд з вихованням включає ненавмисні, спонтанні дії, при яких індивід долучається до культури.  
У соціальній педагогіці (дослідження Б. П. Бітініса, М. А. Галагузова, Л. Мудрика, В. Д. Семенова) розглядаються зміст, форми і методи соціального виховання; основна увага приділяється соціальному вихованню в дитячих дошкільних установах, школах, позашкільних установах , сім'ї та інших.  
Школа - один з провідних інститутів виховання. Вона повинна забезпечити цілісний, безперервно організований виховний процес. У педагогічних колективівще чимало труднощів, проблем, невирішених питань в організації вільного часу, спілкування за місцем проживання, позашкільного виховання учнів, і тому сучасна школа не може працювати ізольовано, не впливаючи на середовище, не погоджуючи свої дії з іншими державними та громадськими інститутами.  
Життя учнів у школі є педагогічно організованою. А позашкільна середовище більш суперечлива і специфічна, в певній мірі стихійна. Свідомість і поведінка дітей формується під дією мікросередовища, того досвіду, який дитина акумулює з повсякденного життя. Сприймаючи величезний позитивний моральний досвід, накопичений суспільством, діти часом стикаються в родині, у колі знайомих, на вулиці з поганими звичками, чують висловлювання, які суперечать соціальному оточенню (способові життя). І якщо з цим негативним досвідом не боротися, то діти, як губка, вбирають його в себе, засвоять і надалі подібний опти може стати відправною точкою відхилень у поведінці, правопорушень неповнолітніх.  
Таким чином, виховне середовище, в якій діти набувають соціальний досвід, і має суттєвий вплив на поведінку особистості. Як найбільш стабільна з виховних сфер життєдіяльності учнів, як частина виховного середовища, активно впливає на формування і розвиток особистості, розглядається в передовому сучасному досвіді - місце проживання. Ще задовго до приходу в школу, дитина входить у цей світ, включаючись у відносини з певною спільністю людей.  
На різних вікових етапах він реалізує свої особистісні потреби в спілкуванні, пізнанні навколишньої дійсності, розвитку творчих начал, в самоствердженні, активної діяльності. Тут школяр звіряє одержувані знання зі спостереженнями, практикою життя, накопичує свій життєвий досвід, вчиться бути старшим, дорослим, самостійним, проявляти турботу про молодших, будувати свої взаємини з товаришами, однолітками. Одночасно місця проживання - це сфера організації вільного часу дітей, підлітків, молоді, розвитку їх інтересів, трудової, громадської, культурно-творчої діяльності, сфера ідейно-морального формування особистості.  
Як ніколи гостро стоїть сьогодні проблема посилення виховної значимості сфери дозвілля, вільного часу, діяльності та спілкування учнів за місцем проживання. Відомо, що одні й ті ж підлітки можуть по-різному вести себе в умовах школи та класу, будинку і двору. Поведінка дітей за місцем проживання може бути невідомо педагогам і батькам. Місце проживання найбільш яскраво відображає основні характерологічні риси позашкільної середовища - і насамперед її широкий соціальний характер. Та обставина, що саме за місцем проживання дорослі і діти найбільшу частину часу проводять разом, сприяє найбільш тісним контактам дорослих і дітей, концентрації їх спілкування, взаємовпливу, розвитку спільної діяльності і, отже, створює природні, сприятливі умови для активізації дорослих у вихованні дітей.  
У силу територіальної близькості до родини виховна робота в житловому масиві, у мікрорайоні, в будинку має у своєму розпорядженні додатковими резервами в удосконаленні педагогічного та громадського впливу на сім'ю і її найближче оточення, впливу на процес сімейного виховання. Будучи своєрідним місцем безпосереднього зіткнення педагогічних колективів і широкої громадськості з сім'єю, місце проживання стає тим конкретним ланкою, яка змушує взаємодіяти у позашкільному вихованні різні соціальні інститути.  
Система контактів дитини з навколишнім світом складна і багатогранна. Виховання у позашкільних умовах - це не тільки безпосередній вплив на особистістьдитини, а й опосередкована - шляхом морального вдосконалення навколишнього середовища.  
На результативність виховної роботи з дітьми та підлітками за місцем проживання безпосередньо впливає рівень вихованості оточуючих і особливо близьких людей. Підвищення освітнього, ідейно-морального, культурного рівня дорослих, включеність дитини в систему позитивних суспільних відносин за місцем проживання, створення можливостей для виховання дітей на конкретних прикладах, бойових і трудових традиціях народу, цілеспрямована система позашкільних заходів, створення сприятливої ​​моральної атмосфери в сім'ї, забезпечення єдності виховних вимог у школі, сім'ї і за місцем проживання - все це оздоровлює мікросередовище дітей, сприятливо впливає на ідейно-моральний розвиток особистості.  
Специфіка позашкільної середовища, індивідуальні відмінності в характеристиці кожного будинку, сім'ї, різноманітність запитів, інтересів, здібностей людей змушують ретельно вивчати їх і враховувати у виховній роботі. Тільки так можна добитися найбільш повного розвитку духовних потреб, найкращого використання виховних можливостей сім'ї, мікрорайону. 

2. Соціальний педагог  у позашкільних установах

Провідним принципом  організації роботи позашкільних установ  є добровільність об'єднання дітей  за інтересами, що стимулює їх відповідну діяльність, розвиває їх активність в оволодінні культурними цінностями суспільства та їх примноження.  
Ідея комплексності та багатопрофільністю діяльності дітей у позашкільних установах передбачає інтенсивну соціалізацію особистості, розширення можливостей оволодіння життєвим досвідом. Дитина у позашкільному закладі має можливість вільно вибрати заняття з різних видів суспільно значимої діяльності, а також вільно переходити від одного виду діяльності до іншого, спілкуватися в декількох колективах, вибірково взаємодіючи з навколишнім світом. Участь дорослих у цьому процесі ставить дитину в рівноправне становище зі старшими. Формування гуманістичного ставлення до дитини здійснюється за допомогою реалізації права особи на висунення цілей діяльності в добровільному об'єднанні, на участь у прийнятті рішень про її зміст, методи, на участь у колективному аналізі та оцінці її результатів.  
У позашкільних установах в учнів немає колишньої учнівської репутації, оцінка особистості робиться по діяльності без стереотипів оцінки навчальних шкільних успіхів. Тому кожен вихованець має змогу розпочати новий етап у своєму житті. Відсутність боязні опинитися в числі відстаючих створює психологічнокомфортні умови, розкріпачує підлітків. Успіхи дітей порівнюються тільки з їх попередніми досягненнями, а не з досягненнями однолітків. Схвалення всіх доцільних способів діяльності дитини сприяє його особистісному зростанню, встановленню відносин взаємної відповідальності в системі: «педагог - учень».  
У позашкільних установах під керівництвом професіоналів діти мають можливість заповнити свій вільний час такими видами діяльності з освітнім змістом, яких немає в школі (театр, радіоелектроніка тощо), тим самим розширити погляд на світ.  
Важливу роль соціально-педагогічного значення відіграють позашкільні установи як осередки організації вільного часу, дозвілля молоді шкільного віку. Вони надають позитивну цілеспрямованість спонтанно виникають у молодіжному середовищі об'єднанням за інтересами, відволікаючи від бездумно гаяти школярів«на вулиці». ()  
Зайнятість дітей у колективах позашкільних установ збільшує бюджет часу сім'ї для внутріродинною економічної діяльності, а також можливості пізнаннябатьками особливостей розвитку своєї дитини, які часто бувають приховані від батьків через обмеженість в сім'ї його соціальний ролей.  
У позашкільних закладах кожен школяр отримує широкі можливості реалізації особистісного потенціалу в соціально значущої діяльності: виступи в концертах, виставах, участь у виставках художнього і науково-технічної творчості, масової роботи в мікрорайоні для його мешканців тощо, крім самореалізації забезпечують активне включення в життя суспільства. Залучення позашкільними установами до роботи в них фахівців з різних підприємств, організацій науки і культури робить можливим освоєння учнями нових досягнень суспільства у природному середовищі на сучасному їм рівні розвитку науки і техніки. Всю цю роботу організовує та координує соціальний педагог.  
Задоволення потреб та інтересів учнів у різних сферах позашкільної діяльності, розвиток їхніх творчих здібностей здійснюється через систему безперервної освіти, забезпечення додаткових можливостей творчого, інтелектуального, фізичного та естетичного розвитку, професійного самовизначення, самореалізації особистості. У цьому зв'язку не можна не відзначити комплексний характер впливу позашкільної роботи на становлення особистості підростаючої людини, в якому крім освітнього спрямування, можна виділити виховні компоненти, можливості саморозвитку у цікавій діяльності та спілкуванні, а також різні способи самореалізації школяра за межами обов'язкового навчального часу. Тут можна виділити стійку тенденцію залежності вибору учнями тих чи інших видів позашкільної діяльності від віку вихованців, насущних потреб суспільства і особистості, а також від типу шкільного установи.  
Учні початкових класів більш чуйні на освітньо-виховні види діяльності поза рамками навчальної програми, спрямовані переважно педагогом і батьками. Недостатня самостійність молодших школярів проявляється в домінуючій ролі педагогів-вихователів. Правопівкульний тип мислення дитини робить більш кращими заняття художньо-естетичного напряму, серед яких музика і рух, малювання, різні види театралізації, декоративно-прикладне мистецтво; конкретний тип мислення передбачає виконання нескладних операцій трудового характеру і конструювання, а природна довірливість до оточуючих і допитливість призводить дітей до гуртків юннатско-біологічного спрямування. Що ж стосується конкретних форм навчання, то колективно-групові з них тут є бажаними.  
У підлітковому віці істотно змінюється роль учня по відношенню до себе і до оточуючих, і це багато в чому обумовлює вибір їм різних видів позашкільної діяльності. Такий вибір стає більш диференційованим і індивідуальним. Психологи відзначають наявність ситуативних, нерідко нестійких інтересів. З іншого боку, простежується прагнення до об'єднання вже за своїм вибором, свідомо, а не з чиєїсь рекомендації, як це превалювало в початкових класах. Формування почуття дорослості і недолік способів і засобів самоствердження в очах однолітків і дорослих породжує появу зривів, нерідко недозволених прийомівпротиставлення іншим, прагнення до абсолютної самостійності і ряд інших умов докорінно змінюють роль соціального педагога позашкільного закладу при роботі з підлітковою аудиторією. Вона більш трансформується в уміння педагога направляти, коригувати власні устремління підлітка, залучати його як помічника для виконання серйозної і відповідальної роботи. Величезним стимулом для початку занять в будь-якій діяльності підлітка є інтерес, що починається з яскравого, цікавого, несподіваного, неординарного справи, участь в якому значно розширює область самостійності школяра, дає йому можливість творчого прояву в самих різних областях. Безсумнівним стимулюючим фактором може бути також яскрава і неординарна особистість самого керівника, його вміння «вести за собою», тактовно спрямовуючи діяльність школярів в необхідний для них русло.  
Підлітковий вік характерний природним «згасанням» інтересу школярів до занять художньо-естетичного напряму, настільки характерним для учнів молодших класів. Недооцінка даної тенденції нерідко призводить до втрати ціннісного значення справді духовних цінностей, значно збіднюючи формується особистість школяра. Однак, якщо в цей критичний для розвитку особистості період зробити все можливе для утримання інтересу підлітків до занять художньо-творчого спрямування, цей інтерес здатний перерости в стійку потребу, що благотворно впливає на гармонійний розвиток особистості.  
У старших класах з більш чітким самовизначенням учнів у сферах діяльності та міжособистісних відносин роль позашкільних установ більш стійко спрямована на оволодіння майбутньою професією. Це проявляється у свідомому виборі школярів тієї чи іншої діяльності, її особистісної значущості для кожного з них, що робить їх інтереси більш стійкими і цілеспрямованими у порівнянні з учнями-підлітками. Тут діяльність педагога набуває характеру наставництва, ділового партнерства, заснованого на взаємній повазі і вимогливості один до одного.  
Інша тенденція полягає в тому, що на розвиток системи позашкільних установ, її структури та змісту, форм і методів впливає розвиток школи як базового державного інституту. Реформи шкільної освіти, зміна її змісту та методики неминуче приводили до трансформації діяльності позашкільних установ. Стабілізація навчального процесу в школі незмінно приводила до появи відносно стійкою для даного періоду системи позашкільних освітньо-виховних інститутів, що доповнюють базову щабель безперервної освіти. Так, у 70-80-ті роки склалася досить струнка система позашкільних установ, що включає в себе Палаци і будинки піонерів, станції юних техніків і юних натуралістів, дитячі музичні та художні школи, школи мистецтв, хорові й хореографічні студії, дитячо-юнацькі спортивні школи , ансамблі пісні і танцю, парки піонерів і школярів, дитячі майданчики і т.д. Ряд перерахованих установ ставився безпосередньо до системи народної освіти, інші фінансувалися міністерствами культури, профтехосвіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ, комітетом з фізичної культури і спорту.  
Серед позашкільних установ особливе місце належить об'єднанням клубного характеру, які виникають на добровільних засадах для здійснення цікавої справи, наприклад клуби юних моряків і річковиків, клуби інших авіаторів та космонавтів, клуби юних друзів природи, клуби спортивно-оздоровчого та культурно-масового, а також художньо -естетичного напряму.  
В установах, діяльність яких розрахована переважно на дорослу аудиторію, повсюдно функціонують дитячі та підліткові сектору, групи, гуртки. Так, в кінотеатрах регулярно практикується проведення дитячих сеансів, спеціальних декад і Кінотиждень для школярів під час канікул, окремі кіносеанси в школах. Це і дитячі спектаклі академічних театральних колективів, виїзні спектаклі для школярів у будинках культури і заміських оздоровчих таборах. Спеціалізовані дитячі спортивні та загальнооздоровчі секції і гуртки в плані роботи величезних спортивних споруд, дитячі годинники в роботі басейнів і т.п. 

Серйозні зміни, що відбуваються в суспільстві і державі, не могли  не спричинити за собою пошук нових  шляхів в оновленні школи, в появі нових напрямів у роботі позашкільних установ. Демократизація діяльності школи, її автономія у використанні різних навчальних планів і програм дозволила більш гнучко підходити до визначення напряму школи (чи її профільних класів), що надало учням можливість вибору різних типів базового навчального закладу. Це серйозно зменшило приплив школярів у позашкільні установи освітнього спрямування, змусивши їх керівників звернути увагу на організацію дозвільної, спортивно-оздоровчої та художньо-творчої діяльності. Саме в останні роки отримали помітний розвиток муніципальні центри позашкільної роботи, центри розвитку дітей, будинку науково-технічної творчості, школи-театри, дитячо-юнацькі центри дозвілля.  
Численні колізії і стресові ситуації в міжособистісних стосунках людей, особливо болісно позначаються на дітях і підлітках, зажадали створення системи соціально-психологічного захисту і реабілітації підлітків та молоді, формами чого можуть бути підліткові і сімейні клуби, різновікові загони, клуби спілкування, соціально - педагогічно - виробничі комплекси (СППК), правові клуби, виник інститут соціально-педагогічної допомоги підліткам. 

3. Специфіка позашкільної  соціально-педагогічної роботи за місцем проживання.

Дитина, як і дорослий, входить у суспільство не через один, а одночасно через кілька інститутів - сім'я, клас, клуб, гурток, спортивні секції в школі та в позашкільних установах, які мають свої особливості в процесі соціалізації особистості.  
Специфіка позашкільної сфери виховання, безпосередня причетність до неї всіх без винятку соціальних інститутів висувають надзвичайно важливу (багато в чому визначальну ефективність виховного процесу в цілому) проблему взаємодії цих інститутів. виходячи з цього виникає необхідність найбільш правильно об'єднати і скоординувати сили, щоб керувати впливом засобів масової комунікації, сімейних, трудових, учнівських, всіх інших колективів, громадських організацій, закладів народної освіти, культури, спорту.  
У всіх виховних установ, громадських організацій, формувань, всіх соціальних інститутів, що беруть участь у виховній роботі за місцем проживання, єдині цілі і завдання, які вони реалізують спільно, в цілісній системі суспільного виховання. Для чого важливо так розставити сили, щоб кожен виховний інститут активно і повноцінно виконував свої, лише йому властиві функції, реалізуючи суворо визначені, специфічні виховні можливості.  
Кожна установа, організація займають своє місце в системі суспільного виховання. Так установи культури є центром організації та проведення культурно-освітньої роботи з населенням, спортивні установи - спортивно-оздоровчої, правоохоронні органи концентрують у своїй діяльності питання охорони громадського порядку і профілактики правопорушень у мікрорайоні і т.д. Функції кожного виховного інституту соціально обумовлені. Ці функції не залишаються незмінними, розвиваються з розвитком суспільства, але на кожному історичному етапі вони строго визначені. І зміст діяльності того чи іншого інституту маєвідповідати цим його функцій. Не можна ту чи іншу справу передоручати якомусь установі, якщо воно не входить у коло його повноважень. В економічних сферах людської життєдіяльності нікому не прийде в голову, наприклад, зобов'язати колектив якогось заводу довиконати виробничий план сусіднього підприємства, не впорався з цим планом за своєю недбайливості, неорганізованості. У всякому разі, подібні факти могли б розглядатися як поодинокі НП. У сфері ж виховної діяльності найчастіше можна зіткнутися з явищами подібного роду. Недопрацьовують, недоделивают або просто не виконують своїх обов'язків одні установи, організації, покладається ж ця робота на інші, які з невідомої причини повинні виконувати (плюс до своїх безпосередніх обов'язків) так звану компенсаторну функцію, а просто кажучи - працювати за інших. Це погано не тільки тому, що веде до перевантаження тих чи інших інститутів, головне в тому, що виконання будь-яким установою невластивих йому функцій не може бути достатньо ефективним, так як ця установа не має відповідні повноваження. У свою чергу, залишаються невикористаними резерви тих, хто цими повноваженнями наділений і зобов'язаний за своїм соціальним станом їх реалізувати. Чимало огріхів і витрат у вихованні є і через те, що суспільство ще не добилося достатньо повною виховної віддачі від такого унікального виховного інституту, як сім'я. Перед інститутами суспільного виховання стоїть важливе і відповідальне завдання забезпечення впливу на сім'ю, допомоги сім'ї з метою її зміцнення та найбільш повного використання її виховного потенціалу. До цих пір багато хто вважає роботу з сім'єю мало не прерогативою школи. Але адже сім'я - це не тільки діти, а й дорослі. І саме дорослі визначають стиль сімейного життя, характер мікроклімату, який виховує дітей. Та й результативність взаємодії в ланці «школа і сім'я» (або «дошкільний заклад і сім'я» тощо) значною мірою залежить від того, що представляють собою батьки, всі дорослі члени сім'ї, виховання яких на даному віковому етапі, зрозуміло , не є безпосередньою функцією школи, інших дитячих навчально-виховних установ.  
Зміст діяльності того чи іншого виховного інституту в суворій відповідності з його соціально зумовленими функціями - процес складний і суперечливий, що включає перехідні етапи від реального до ідеального рівня. При всій об'єктивності характеру цього процесу він потребує системи управління, метою якої є поступове створення багатоскладового, постійно розростається колективу вихователів; організація виховної діяльності цього колективу - така організація, при якій кожен будує свою роботу в єдиній структурі виховного процесу, не дублює (і тим більше не суперечить), а органічно доповнює і продовжує діяльність інших інститутів на основі оптимального використання функцій цих інститутів. Основними складовими цього колективу є державні виховні установи (школи, дошкільні, позашкільні, культурно-освітні, спортивні та інші), сім'я та громадськість.  
Для сучасної системи соціально-виховної роботи з населенням за місцем проживання характерна тенденція якісної перебудови організації і керівництва цією системою, наприклад, з боку інноваційного виховного закладу - Центру виховної роботи, координуючого і направляє спільну діяльність усіх виховних інститутів мікрорайону. Звідси, координація виховної діяльності з населенням за місцем проживання повинна здійснюватися в рамках територіальної одиниці - мікрорайону. Мікрорайон як територіально обмежена спільність людей у сімейно-побутовому середовищі складається в залежності від конкретних регіональних умов, природних і національних особливостей, своєрідності структури і типу забудови житлового масиву , його культурно-виробничого оточення, місцезнаходження (місто або село). Межі його не обов'язково збігаються з мікрорайоном школи або житлово-комунальної установи. За основу береться така одиниця адміністративного поділу, в рамках якої здійснюється діяльність муніципальних органів з населенням конкретного житлового масиву по всіх напрямках - по програмі соціальних заходів у сфері культурно-побутового, медичного, торговельного обслуговування, ведення житлово-комунального господарства, будівництва установ народної освіти, культури, спорту і т.д. У структурі адміністративних мікрорайонів, розділених на виборчі дільниці, проводяться вибори в місцеві та вищі органи державної влади в нашій країні.  
Такий принцип визначення кордонів мікрорайону як територіальної одиниці в організації виховної роботи з населенням за місцем проживання допомагає забезпечувати єдність у вирішенні соціально-виховних і господарських завдань, сприяє найбільш повному використанню можливостей усіх установ та організацій, причетних до роботи в даному житловому масиві. Центр виховної роботи може здійснювати свою роботу за двома варіантами: або закріплюючись за будинками або вулицями, організовуючи різнобічну виховну роботу з конкретним контингентом їх жителів; або вибираючи певні напрямки роботи з усім населенням мікрорайону або його окремими категоріями.  
Спільні виховні справи Центру виховної роботи плануються і здійснюються на основі виховних можливостей і потреб кожного мікрорайону. Ці можливості виявляються при вивченні та соціально-педагогічному аналізі культурно-виробничого оточення, матеріально-побутових умов, духовного потенціалу проживає тут населення.  
Центри виховної роботи мікрорайонів складають і постійно оновлюють характеристики («паспорти») на сім'ї, групи неформального спілкування школярів. На основі цих даних розробляються узагальнені характеристики, в них кілька розділів. У першому - дані про склад сім'ї (кількість її членів, їх вік, проста, складна, неповна сім'я, кількість дітей); про соціальне становище, рід занять, освіту; про стан житлових і матеріальних умов; про наявність в сім'ї бібліотек, аудіо-та відеотехніки; про бюджет вільного часу всіх членів сім'ї.  
У другому розділі - характеристика соціальної спрямованості, морально-психологічного клімату сім'ї; дані про характер проведення вільного часу; про ставлення до виховання дітей; про інтереси, уподобання, запитах, індивідуальні особливості членів сім'ї; про узгодженість взаємин у сім'ях (між батьками і дітьми, між різними поколіннями дорослих); про звичаї, традиції, наявних в сім'ї.  
У загальній характеристиці відображаються найсуттєвіші сторони мікросередовища: матеріально-побутові умови життя, що свідчать про культурну життєвому рівні, обсязі вільного часу, кількості доступних матеріальних та культурних благ; зміст і характер одержуваної інформації, освітній і культурний рівень, соціальна спрямованість і психологічний клімат найближчого оточення . По кожному мікрорайону характеристика доповнюється відомостями про структуру мікрорайону, виробничому оточенні; про соціальні, культурно-освітніх, спортивних організаціях, дитячих дошкільних, шкільних і позашкільних установах; про матеріальнубазу і кадрових можливостях.  
Результати соціологічних обстежень ретельно аналізуються і використовуються для визначення завдань, відбору змісту, форм, методів виховної роботи в мікрорайоні.  
Зміст і форми спільної виховної роботи з населенням за місцем проживання визначаються соціальними потребами мешканців мікрорайону, а також конкретними умовами району, мікрорайону, дому, сім'ї.  
Діяльність усіх структурних ланок грунтується на комплексному підході до вирішення соціально-виховних і господарських завдань.  
Виходячи з цього визначаються і секції Центру виховної роботи. Діти, підлітки, молодь - предмет найпильнішої уваги кожній з цих секцій, всіх виховних установ та громадських формувань мікрорайону. Наприклад, Центр виховної роботи організовує спортивно-оздоровчу роботу серед населення. Природно, він проводить її і серед дорослих, і серед дітей. використовуючи різноманітні форми роботи, розраховані як на певні вікові групи, так і на їх спільне проведення часу, на розвиток сімейних видів спорту, включення дорослих в тренерську роботу з дітьми, проведення масових спортивних свят, змагань. Або, наприклад, Центр виховної роботи проводить суботник з благоустрою території мікрорайону - він привертає як дорослих жителів, так і дітей, молодь. Тим більше недоцільно роботу, проведену з неблагополучними категоріями дорослих жителів, відокремлювати від роботи з важкими підлітками. Навпаки, з'єднавши всі наявні сили фахівців, працівників правоохоронних органів, громадського активу в секції охорони громадського порядку і профілактики правопорушень, необхідно направляти її діяльність на роботу як з дорослими, так і з дітьми, з неблагополучною сім'єю в цілому, щоб впливати на відносини в сім'ї , попереджаючи «зараження» підлітка «хворобою» цієї сім'ї, не чекаючи того, коли він стане важким. Словом, всі установи, громадські формування, всі складаються за місцем проживання ланки виховної роботи самим безпосереднім чином причетні і до виховання дітей - кожне в своєму, визначеному напрямку, відповідному його функцій. А чи буде це так, чи всі вони будуть працювати лише з дорослими, залишаючи дітей з усіма їхніми проблемами знову одним тільки педагогам, багато в чому залежить від Центру виховної роботи, від виконання ним своєї функції педагогічного центру мікрорайону. 

 

Зміст

1.Роль виховної роботи соціального педагога в мікрорайоні

2. Соціальний  педагог у позашкільних установах

3. Специфіка  позашкільної соціально-педагогічної  роботи за місцем проживання.

4.Список літератури.

Література

1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях : [навч. посіб.] / Ольга Безпалько. – К. : Логос, 2003. – 134 с.
2. Болтівець С. Соціально-педагогічний патронаж: нова суспільна місія дитячого садка / С. Болтівець // Дошкільне виховання. – 1999. – № 4. – С. 5–6.
3. Закон України " Про дошкільну освіту" // Дошкільне виховання : бібліотечка журналу. – К. : Редакція журналу "Дошкільне виховання", 2001. – С. 4–33.

 

Міністерство науки і освіти молоді та спорту

 

Бердянський Держаний Педагогічний Університет

 

 

 

Реферат

на тему:

«Соціальний педагог як організатор виховної роботи»

 

 

 

                                  Виконала: студентка 303 групи

                                                                 Інституту соціально-педагогічної

                                      та корекційної освіти

                                                               Нікель Дарини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бердянськ 2012