Проблема розвитку морально-духовних якостей особистості вчителя

     Проблема  розвитку морально-духовних якостей особистості  вчителя. 

     Формування  морально-духовних якостей майбутнього  вчителя є важливим і складним завданням, що потребує  спільної роботи педагогів, спрямованої на становлення  особистості студента шляхом удосконалення  складових її духовності. 

     Проблема розвитку морально-духовних якостей особистості є досить актуальною сьогодні, коли соціально-економічний і політичний стан країни зумовлює деструктивні процеси в молодіжному середовищі, які призводять до духовної деградації та знецінення споконвічних норм моралі. Молоді люди, скеровані задоволенням лише власних егоїстичних потреб шукають самореалізації, ігноруючи духовність та моральність як найважливіші соціально значущі регулятори суспільного буття. Велика роль належить педагогу у виконанні головного завдання освіти, сутність якого полягає у тому, щоб у процесі навчання і виховання створити морально та духовно розвинену особистість.  Ми розуміємо виховання   як процес формування суб’єкта духовності, культури і моральності. В цьому контексті особливого значення набуває спрямованість педагогів на виховання та формування духовного світу  майбутнього вчителя, оскільки лише духовно розвинена особистість здатна сформувати  нову справжню особистість. Поняття духовний світ особистості та духовність знаходять своє індивідуальне вираження у «системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: ідеальної потреби пізнання та соціальної потреби жити, діяти «для інших»[5 ,54]

     Акцентуючи  увагу на значущості мотиваційної сфери  при розгляді сутності духовності, варто виділити один з її основних структурних компонентів, – потребово-ціннісний компонент. Загальновідомим є той факт, рушійною силою поведінки та свідомості будь-якої людини є потреба – пояснити це можна станом несталості організму як системи. Такий стан викликає пошукову активність, вольове зусилля. Якісні зміни у характері потреби є основними рушійними силами розвитку особистості. У людини за наявністю певних умов можуть виникати якісно нові потреби, – потреби у пошуку істини, пошуку почуття прекрасного, моральної насолоди, бажання вчинити щось надзвичайне. Потреба – це не кінцева, а вихідна причина людських вчинків. У виникненні потреб, прагнень та бажань велику роль відіграє зовнішній світ, саме він обумовлює поведінку людини не тільки опосередковано, а й не опосередковано через складну мережу минулих вчинків, думок і почуттів.

       До складу  потребово-ціннісного компоненту входять духовні ціннісні орієнтації, інтереси та духовні потреби. Педагогічне керівництво розвитком  потенційних можливостей кожного студента повинно передбачати виявлення рівня сформованості морально-духовних якостей особистості, індивідуальне становлення духовних цінностей, та проведення корекції духовних цінностей у разі необхідності.

     Під “корекцією” духовних цінностей ми розуміємо надання необхідної допомоги студенту у подоланні власних проблем, виправлення вектору його життя, підтримку у соціалізації на основі виявлення справжньої спрямованості особистості. Корекція духовних цінностей є ефективнішою, коли вона проводиться під час індивідуальної розмови з урахуванням та виявленням  конкретної проблеми-перешкоди. Таку корекцію можна також проводити й у мікрогрупах серед студентів, що мають приблизно однаковий рівень сформованості духовних цінностей. Треба зазначити, що формування духовних цінностей студентів ґрунтується на засвоєнні цінностей авторитетних дорослих: викладачів, батьків, друзів, однокласників. Великий вплив на формування цінностей молоді відбувається через засоби масової інформації, де щодня пропагують цінності, що не завжди відповідають поняттю духовні цінності. Таке цілодобове нав’язування легкого засобу життя, де молоді люди відпочивають, п’ють пиво й розважаються перевертає уявлення  молодої особи та змушує орієнтуватися згідно із настановою, яку несуть у собі засоби масової інформації, представляючи суспільство в цілому.. Нестабільна соціальна, економічна, політична та психологічна атмосфера ускладнюють  проблему ретельного перегляду  цінності, про які декларують і, які нав’язують в нашому суспільстві. Таке становище веде до зміна типів духовної культури до нової моральної атмосфери, коли не тільки заперечують існування минулих духовних ідеалів, авторитетів, але й відсутні значущі суспільні, політичні сили, які несуть відповідальність за утвердження моральних норм та законів, принципів на основі довіри людей. Така духовна відсутність поступово починає заповнюватися, новим типом мислення, де панує власна вигода, меркантильні інтереси, націоналізм, екстремізм, плутаниною ідей, поглядів, переконань, орієнтацій у свідомості та моральності.

     Науково-педагогічний підхід до вирішення проблеми відродження  та корекції духовних цінностей як складової духовності особистості повинен передбачати створення необхідних умов для формування духовних цінностей у майбутніх вчителів під час їх професійної підготовки.

     Ми  вважаємо, що зацікавити особистість у вдосконаленні її внутрішньої природи, у розвитку морально-духовних якостей, можна лише через планомірний вплив на її почуттєво-емоційну сферу. Інтерес, як складова духовності особистості вважається ще недостатньо вивченим явищем. Природа інтересу як складного та багатомірного явища має суперечливі пояснення з боку різних вчених. Так, деякі дослідники ототожнюють інтерес із потребою, а деякі визначають його як суб’єктивний бік потреби [2, 213]. Інтерес, який має своє вираження в інтенсивному позитивному ставленні об’єкта до мети власної діяльності, володіє  великим духовним та енергетичним потенціалом, він розвивається на основі потреби.

       Важливим етапом у розвитку духовно-моральних якостей майбутнього вчителя є поступове формування у нього вищих духовних потреб.  Серед вищих духовних потреб варто зазначити потребу у пізнанні світу, сенсу життя, у визнанні та повазі старшого покоління, потребу у сприйманні та створенні краси,  потребу у доброчинності та утвердженні справедливості, потребу у досягненні духовної досконалості. Вищі духовні потреби можна ще охарактеризувати як безкорисливі внутрішні спонуки до виконання різних видів діяльності. На наш погляд, пробудження в студентів інтересу та безкорисливої внутрішньої спонуки до пізнавальної, комунікативної та естетичної діяльності сприятиме розвитку їх духовних потреб. У почуттєво-емоційній сфері особистості відбувається формування духовної ідеальної енергії, необхідної для виникнення вищих духовних потреб. Цілеспрямоване формування потреб можна уявити як внутрішній рух від переконання до віри, а потім до потреби. Варто зазначити, що будь-які переконання особистості зароджуються  через отримання знань, але інформація сама по собі не містить необхідного духовного потенціалу для зародження глибинних переконань. Глибинні переконання з'являються в особистості на тлі поєднання інформаційного з духовним.

     Необхідною  ланкою у формуванні вищих духовних потреб виступає віра.  Віра людини виникає тоді, коли зовнішні когнітивні утворення набувають якості внутрішніх переконань, без достатнього обґрунтування. Треба зазначити, що феномен віри може виражати правильне та неправильне  суб’єктивне тлумачення будь-якого  явища, обов’язково емоційно-забарвленого.

       Безкорисливість, вихід за межі меркантильних інтересів у спілкуванні з оточуючим середовищем є важливою передумовою на шляху духовної еволюції особистості,  оскільки, за твердженням І. Беха “духовність передбачає вихід за межі егоїстичних інтересів, особистої користі і зосередженість на моральній культурі людства” [2, 124].

     Багато  вчених минулих століть були одностайними у твердженні про те, що людській природі властиво бути егоїстом, вони також стверджували те, що слідування власним інтересам та бажанням є  нормою, яку не потрібно змінювати. У їхніх висловах можна знайти навіть заклики до свободи особистості  та влади на світом. Так, М. Штірнер закликає «Не шукайте свободи, яка позбуває вас себе, станьте егоїстами, хай кожний із вас стане всемогутнім я» [7, 125]. На думку французького філософа Гельвеція, з точки зору індивідуума не варто думати про доброчесність,– егоїзм це норма будь-якої поведінки. [3]

     На  думку Г.Дьяченко: «Людство досі ще на знаходиться на належному рівні  морального стану. У природному стані  воля людей не спрямована в бік  загального блага. Егоїзм деяких осіб приймає жахливі розміри, і хоча існують серця за природою співчутливі та добрі, але з точки зору абсолютного закону можна сказати, що егоїзм є властивий людині за природою людському серцю»[4, 144].

     Але ми не можемо погодитися з цими думками, такий підхід до розвитку особистості ставить під сумнів наявність та сенс формування духовно-моральних якостей. Особистість, яка не здатна протистояти самій собі, своїм бажанням та нахилам заради інших, воля, якої охоплена прагненням до великої кількості інтенсивних почуттєвих задоволень, не знає нічого про покірливість, що веде до розвитку духовного світу. «Егоїзм утворюється від зовнішніх вчинків без уваги до помислів. Хто почне вчувати до себе істинно, той почне щохвилинно здобувати від себе самого переконливі уроки покірливості. Тоді відкриється те, скільки бруду лежить на дні серця… Шлях уваги до себе це шлях істинної покірливості – єдиний шлях… Той, хто робить лише зовнішні вчинки, а себе чує, той влучає в егоїзм»[6, 55].

     Людина  егоїст не знає справжньої любові, вона не вміє прощати та кохати, така людина є недостатньою для суспільства. Вчитель, діяльність якого можна охарактеризувати як духовно-практичну,  через те що вона спрямована на зміну свідомості людей, їх діяльності та поведінки, не повинен бути егоїстом. Вчитель-егоїст не здатний забезпечити належного духовного спілкування на уроці, він не зможе розвинути  в учнів внутрішніх безкорисливих спонук до естетичної, комунікативної та когнітивної діяльності, що є дуже важливим на шляху у формуванні вищих духовних потреб. Вихованці такого вчителя через не сформованість духовно-моральних якостей будуть не спроможними до духовних вчинків, в основі яких повинні полягати безкорисливі духовні почуття. Тому ми вважаємо необхідним створити умови для формування у майбутніх вчителів внутрішніх вищих духовних потреб. Потреб у безкорисливому прагненні навчити, потреб діяти за законами моралі, прагненні творити естетично та сприймати прекрасне, прагненні духовно спілкуватися із вихованцями, прагненні пізнавати та відшукувати істину, потреб у досягненні власної духовної досконалості. Педагогічними умовами формування внутрішніх духовних потреб  майбутніх вчителів вважаємо:

• вибір комплексу методів, спрямованих на формування інтересу до духовного вдосконалення;
• вибір комплексу методів, які сприяють формуванню ціннісних орієнтацій;
• створення атмосфери поваги та любові на заняттях як еталона духовного спілкування;
• вибір форм організації процесу формування  вищих духовних потреб, надання вільного часу на заняттях;
• створення  умов для виникнення духовних станів та почуттів;
• формування уявлення про цінність безкорисливих вчинків;
• розвиток естетичного світосприйняття;
• формування шанобливого ставлення до внутрішнього світу людини та всього живого;
• наближення майбутніх вчителів до краси в усіх її проявах.

       Таким чином, можна зробити  висновок про те, що особистість,  яка прагне розвивати у собі  морально-духовні якості повинна  дотримуватися принципу взаємності моральних обов’язків, де на перший план постає звільнення від егоцентризму. Таке звільнення передбачає формування особливих здібностей, таких як: проводити власне оцінювання за тими самими критеріями, за якими оцінюються інші; використовувати загальні принципи як основи поведінки духовно-багатої особистості та оцінювання за ними себе та інших; вміти враховувати потреби та інтереси оточення таким саме чином, як й власні.

       В статті «Проблема розвитку морально-духовних якостей особистості вчителя» йдеться про необхідність розвитку морально-духовних якостей особистості майбутнього вчителя. Акцентується увага на значущості мотиваційної сфери духовності, а саме  на необхідності врахування потребово-ціннісного компонента під час формування морально-духовних якостей особистості майбутнього вчителя.

     In the article “The problem of developing moral and spiritual qualities of future teacher’s personality” there it is said about the necessity of developing moral and spiritual qualities of future teacher’s personality. The attention’s drawn to the significance of motive sphere in spirituality, to the necessity of considering the needs and value component in the process of developing moral and spiritual qualities of future teacher’s personality.

1. Антология мировой философии: в 4 т.: Переводы/ АН СССР. Ин-т философии; Редкол.:Ред-сост. тома и авт. вступ.ст.В.В. Соколов.- М.: Мысль, 1969. – Т.1, ч. 1. – 579 с. – (Филос.наследие).
2. Бех И. Д. Нравственность личности: стратегия становления. – Ровно: Отдел управления по печати, 1991. – 146 с.
3. Величие здравого смысла: Человек эпохи Просвещения: Кн. Для учителя/ Сост. С.Я. Карп.– М.: Просвещение,1992.– 287с.: ил.–(Философы и педагоги о личности и воспитании)
4. Г.Дьяченко «Духовный мир. Рассказы и размышления приводящие к признанию бытия духовного мира».– М.,1992.–360с.
5. Кавалеров А. А. Ціннісні орієнтації особистості у духовній культурі (соціально-філософський аспект): Дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. — О., 1996. — 192 с.
6. Начертание христианского нравоучения. Творения иже во святых отца нашего Феофана Затворника. Издание свято-успенского-Псково-печерского монастыря и издательство паломник. 1994, 325с.
7. Штирнер М. Единственный и его собственность: Пер. с нем. – СПБ., 1910.– 276 с.