Педагогические процессі

     На педагогічний результат технологічного процесу ВПЛивають рівень майстерності педагога, ступінь розвитку кожної дитини, психологічний клімат у колективі тощо.

     У педагогічній технології виокремлюють також технологічні схеми і технологічні карти.

     Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі фУНКЦіональні елементи і позначення логічних зв'язків між ними.

     Таке зображення є необхідною умовою унаочнення процесу, що сприяє його аналізу і ефективному застосуванню. не підміняє вона методику. Як відомо, методика обумовлюється окремою дидактикою, яка враховує своєрідністьзмісту освіти і засобів і1 засвоєння. За смислом поняття «методика - ширше за поняття «технологія», адже воно включає разом із змістовим інструментальний аспект педагогічного процесу. У межах методики можуть співіснувати різні технології. Отже, методика є окремою теорією, а технологія - алгоритмом її втілення у практику.

     Педагогу недостатньо знати методику, він повинен уміти трансформувати знання і вміння, тобто володіти технологією отримання запланованого результату. Суттєвою особливістю педагогічної технології є гарантування кінцевого результату і проектування майбутнього навчального процесу.

     Останнім часом увійшов у вжиток термін «інноваційна педагогічна технологія». Одні дослідники тлумачать його як цілеспрямоване систематичне та послідовне впровадження в практику прийомів, способів педагогічних дій і засобів, які охоплюють цілісний навчально-виховний процес від визначення його мети до одержанняочікуваних результатів, інші - як комплексний, інтегрований процес, що охоплює суб'єктів, ідеї, способи організації інноваційної діяльності і забезпечує результативність нововведення. За іншими підходами до інновацій зараховують не просто створення нових засобів, а й сутнісні зміни, які виявляються в новому способі діяльності, стилі мислення. У цьому контексті вважають інноваційними підходи, що перетворюють характер навчання щодо його цільової орієнтації, взаємодії педагога іучнів, їх позиції в навчальному процесі.

     Водночас висловлюються думки щодо обмеження використання поняття «технологія - у педагогіці, доцільності функціонування його лише у сфері дидактики, оскільки визначити діагностичну мету чітко і якісно можна лише у навчанні. Нею може бути засвоєння певного обсягу навчального матеріалу, способів дій при підготовці до професійної діяльності тощо. Цей підхід аргументується тим, що якість засвоєного конкретного матеріалу можна легко проконтролювати й оцінити.

     Значно важче чітко визначити діагностичну мету (наприклад, рівень сформованості певної психологічної, особливо особистісної якості) у вихованні. Тому створити технологію, на думку прибічників цього підходу, неможливо, оскільки не існує системи діагностичних за

     Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій із зазначенням засобів, що використовуються.

     Професійне вміння проектувати технологічну карту є одним із інноваційних компонентів професійної діяльності педагога, вершиною його методичної вправності. [рунтується воно на добре розвинених рефлексивних здібностях педагога, а за своєю суттю є інтегративним, багатокомпонентним.

     Технології максимально пов' язані з навчальним процесом, діяльністю тих, хто навчає, і тих, хто навчається. Структуру технології навчання утворюють:

     а) концептуальна основа;

     б) змістова частина, яка охоплює:

     - постановку, максимальне уточнення, формулювання цілей (загальних і конкретних) щодо досягнення результатів;

     - зміст навчального матеріалу;

     в) процесуальна частина, до складу якої належать такі компоненти:

           - організація навчального процесу відповідно допоставлених цілей;

           - методи і форми навчальної діяльності учнів та діяльності викладачів;

     - управління навчальним процесом (оцінювання поточних результатів, корекція навчання, спрямована

     на досягнення поставлених цілей); .

     - заключна оцінка результатів.

     Педагогічній технології притаманні всі ознаки системи: логіка процесу, взаємозв'язок частин, структурнаі змістова цілісність, соціо- і природодоцільність, інтенсивність усіх процесів.

     Оскільки технологія є важливою умовою втілення концепції в практику, закономірно постає питання, а чисобів. "у процесі виховання можна спиратися лише на розроблені методики і суб'єктивні методи контролю. "у зв'язку з цим доцільно, на їх погляд, вести мову лише про <І елементи технологізації виховання», використання яких сприяє ефективності виховного процесу.

     Сучасна практика виховання перебуває у перехідній стадії - вихователі та вчителі ще не працюють за цілісними науковими технологіями, але вже поступово відходять від замкненого на індивідуальності інтуїтивногорозв'язання виховних завдань. Помітна тенденція довпровадження апробованих технологічних знахідок, прагнення до уніфікації та стандартизації вимог.

     Виховну технологію не можна ототожнювати з виховним методом. Якісно нові методи, які Грунтуються нарефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпереживання й позитивно-емоційного оцінювання, апелюютьдо самосвідомості, свідомого, творчого ставлення людинидо суспільних норм і цінностей, український дослідникІван Бех кваліфікує як виховні технології особистісноїорієнтації. 

     Класифікація педагогічних технологій 

     Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментальнозначущими ознаками. Відповідно в сукупності педагогічних технологій виокремлено:

     1. За рівнем застосування:

     - загально педагогічні (стосуються загальних засад освітніх процесів);

           - предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

           - локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).

           - 2. За провідним чинником психічного розвитку:

           - біогенні (провідна роль належить біологічним инникам);

     - соціогенні (переважають соціальні чинники);

     - психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).

     3. За філософською основою:

     - матеріалістичні та ідеалістичні;

     - діалектичні та метафізичні;

     - наукові та релігійні;

     - гуманістичні й антигуманні;

     - антропософські (грец. anthropos - людина і sophia - мудрість) і теософські (засновані на вченнях провсезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);

     - вільного виховання та примусу Тощо.

     4. За науковою концепцією засвоєння досвіду:

     - асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

           - біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r - поведінка) (за основу взято теорію научіння);

           - розвивальні (r'рунтуються на теорії розвитку здібностей);

           - сугестивні (засновані на навіюванні);

           - нейролінгвістичні (засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

     - гештальттехнології (нім. Gestalt - цілісна форМа, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі).

           5. За ставленням до дитини:

           - авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);

           - дидактоцентристські (центровані на навчанні);

     - особистісно-орієнтовані (гуманно-особисті сні, технології співробітництва, технології вільного виховання) .

     6. За орієнтацією на особисті сні структури:

     - інформаційні (формування знань, умінь, навичок);

     - операційні (формування способів розумових дій); - емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

           - технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);

           - евристичні (розвиток творчих здібностей);

           - прикладні (формування дієво-практичної сфери) технології.

           . 7. За типом організації та управління пізнавальною ДІЯльністю:

     - структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способуїх розв'язання, діагностики та оцінювання одержанихрезультатів);

     - інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

     - ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв'язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп'ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

     - комп'ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп'ютерного навчання на основівзаємодії «вчитель - комп'ютер - учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

     - діалогові технології (пов'язані зі створенням коМУНІкативного середовища, розширенням просторуспівробітництва на суб'єкт-суб'єктному рівні: «ученьучитель », « учитель - автор,>, « учень - автор,> та ін.);

     - тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальнихдій і способів розв'язання типових завдань у процесі навчання - тести, психологічні тренінги інтелектуальногорозвитку, розв'язання управлінських задач).

     Педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій. Як правило, всі вони зорієнтовані нареалізацію змісту і досягнення мети різнорівневого ірізнопрофільного навчання.

     Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій мають у своїй основі такі концепції засвоєння соціальногодосвіду:

     1) асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблена теорія формування понять;

     2) теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;

     3) сугестопедична концепція навчання, яка обr'рунтовує комплексне використання у навчальних ціляхвербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам'ятовуванню;

     4) теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;

     5) теорії змістового узагальнення, в основу яких покладено гіпотезу про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.

     На основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія породила варіантні технології навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. Теорія проблемного навчання покладена в основу технологій, що розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості. Водночас побудова на одній теорії, концепції кількох технологій навчання не є свідченням їх ідентичності. Вони завжди будуть відрізнятися за кількісними і якісними параметрами. У зв' язку з цим важливо мати цілісну систему заcoбiв опису педагогічних технологій, враховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.