Педагогічний моніторинг в логіці педагогічного процесу

      Методи  і зміст вивчення учнів

      Методів вивчення учнів велика кількість.

      Вони  можуть бути активні і пасивні  в залежності від характеру участі в їхнє реалізації школярів (до активного  віднесемо анкетування, тестування, соціометрію й ін.; до пасивних - спостереження, рейтинг і ін. ) Вони можуть бути тривалі (спостереження, ретроспективний аналіз і ін.) і нетривалі (анкетування, інтерв¢ювання та ін. ) у залежності від часу проведення. Вони можуть бути (у залежності від місця проведення) лабораторні й у природних умовах.  Методи залежать і від того хто вивчає дитини: учитель, вихователь, психолог, батько і т.д.

      Практики  знають, що при всьому різноманітті методів "тільки система, звичайно, розумна, що виходить із самої сутності предметів дає нам повну владу  над нашими знаннями" (Ушинский ДО Д. Збір. твор."М , 1950 Т 5 С 335.) Якщо говорити про вивчення учнівських, то сама "сутність предмета" потребує безперестанного спостереження і використання інших спеціальних методів пізнання особливостей школярів у процесі їх розвитку Звідси система у вивченні учнівських повинна являти собою "послідовність у часу розташованих" педагогічних дій, спрямованих на вивчення школярів Система методів, засобів цих педагогічних дій, сукупність їх, образуюча єдність, буде являти собою методику вивчення учнівських Один із можливих варіантів поданий на схемі 23 Методика буде описана нижче

     Зміст вивчення школярів залежить від мети і від того, хто його проводить  Ми роздивимося зміст вивчення з  погляду практика

При визначенні рівня розвитку необхідно вивчити  вік дитини (хронологічний, біологічний, психологічний); наявність нерівномірності, дисгармонії в розвитку окремих сторін психічного розвитку (розумового, особистісного, фізичного), неповторність, сенситивність конкретної дитини, співвідношення індивідуальних особливостей дитини з віковою нормою й ін. Частіше усього вивченням рівня розвитку школяра займається шкільний психолог При визначенні рівня освіти звичайно виходять із "предметної норми", тобто якими знаннями, уміннями, навичками повинний опанувати учень, щоб засвоїти утримання конкретного предмета, що закладено в навчальній програмі на основі державного стандарту. Рівень освіти визначає вчитель - предметник. 

Схема 13. 

   При визначенні рівня вихованості звичайно мають на увазі три сторони (складаючи): інтелектуальну (начитаність, кругозір, та ін.), в основі якої знання; емоційно почуттєву (чуйність, доброзичливість і ін., інтереси, захоплення, творчість і ін.), в основі котрої оцінні судження; дійово -  практичну (уміння, навички, звички, характер поведінки й ін.), в основі якої дії, учинки.

   Вихованість - складне соціально-психологічне утворення, що містить у собі елементи загального, у яких відбитий зв'язок особистості  з навколишньою дійсністю; індивідуального, у якому виявляється своєрідність даної особистості: специфіка свідомості, почуттів, своєрідність її суб'єктивного життєвого досвіду; тобто це інтегративна особливість особистості.

   Прийнято  вважати, що рівень вихованості визначає вихователь (класний керівник, педагог-організатор  і т.п.), проте, виходячи з нашого розуміння  вихованості, він ще й інтегрує те, що зроблено психологом і учителем-предметником.

     Існує багато різноманітних методик виявлення  рівня вихованості. На наш погляд, більш прийнятної і практично  доступної є методика визначення рівня вихованості по наявності  і характеру домінанти. Фіксується домінанта в таких узвичаєних вираженнях, як "дисциплінований", "виконавчий", "активний помічник" або "егоїстичний", "грубий", "високомірний", "поганий учень", "не вміє мислити", "фізично слабко розвинений" і т.д. Домінанти умовно можна розділити на чотирьох групи:

     1. Позитивні домінанти з позитивним  потенціалом (розвиток таких домінант  веде до удосконалювання особистості).

     2. Позитивні домінанти з негативним  потенціалом (розвиток домінанти  при деяких умовах може призвести  до негативного результату).

     3. Відсутність домінанти (у поведінці  і відношеннях школяра не виділяється  компонент, який би виступав  як елемент, що характеризує  особистість, що відрізняє його  від перевесників).

     4. Негативні домінанти, що часто  називають відхиленнями, " ланками, що западають," у розвитку, освіті, формуванні особистості і т.п.

     Класифікацію  школярів відповідно до цих домінант можна призвести по чотирьох рівнях.

      1. Високий рівень. Характеризується наявністю позитивної домінанти з позитивним потенціалом.

      2. Умовно високий рівень. Характеризується наявністю позитивної домінанти з негативним потенціалом. Наприклад, висока соціальна активність може призвести до негативного формування особистості, захоплення одним навчальним предметом буде сприяти однобічності інтелектуального розвитку і т.д.

      3. Середній рівень. Характеризується відсутністю домінанти (педагогу не удалося виявити характерні риси даного школяра). Такий стан повинно насторожувати як педагога, так і батьків учня.

      4. Низький рівень. Характеризується наявністю негативної домінанти.

      Конкретний  зріз визначення рівня вихованості  за часом не рекомендується. Для  пізнання одного учня може бути достатньо  ретельного спостереження, інший пізнається за допомогою спеціальних методів  Кожний акт вивчення школярів розглядається і як акт визначення рівня його вихованості. Визначення рівня вихованості не самоціль, а фіксація діагнозу, що необхідний для постановки прогнозу: що робити далі вчителю, батькам з метою виховання і як поводити себе самому вихованцю для удосконалювання своєї власної особистості.

      У педагогічному моніторингу беруть участь психолог, вчитель -предметник, організатор виховного процесу (класний  керівник, координатор та ін.).

      Можна виділити три сторони цієї взаємодії: мотиваційно - сенсовоцільову, операціонально - технологічну, рефлексивно-регулятивну (А. К. Маркова). Перша припускає з'ясування змісту спільної діяльності вчителя, вихователя, психолога; осмислення ціннісних орієнтації в роботі школи; виробітку мети і мотивів співробітництва.

      Друга передбачає узгодженість у засобах взаємодії з дітьми. З цією ціллю необхідно виробити загальну мову обговорення психолого-педагогічних проблем, потім - загальну позицію щодо учня, вихованця, і, нарешті, необхідно спланувати свої дії по співробітництву. Так, у діагностиці, оцінці, прогнозуванні кожний має "свою" область (розвиток, освіта, виховання) обстеження, аналізу, прогнозу, але в кінцевому рахунку усі вони "б'ють в одну точку": відслідковують хід, результат, перспективи розвитку цілісного педагогічного процесу. Плануючи свої дії по співробітництву, усі три спеціалісти виділяють "прошарки" розвитку, освіти, формування особистості зони актуального розвитку, освіти, формування особистості; зони найближчого розвитки, освіти, формування особистості; зони найближчої самоосвіти, саморозвитки, самовиховання. Вивчаючи, досліджуючи, аналізуючи кожний свій "прошарок", усі вони відслідковують розвиток, освіту і формування цілісної особистості Співробітничаючи в області педагогічного моніторингу, усі три спеціалісти пам'ятають, що висновки по діагностиці повинні бути з упором на позитивні можливості школяра, а оцінка досягнутого і прогноз повинні бути дуже обережними і некатегоричними, повинні формулюватися з позиції педагогічного оптимізму, з авансом довіри до кожної окремої особистості.

      І, нарешті, рефлексивно регулятивна  взаємодія припускає оцінку самого себе, один одного, результати своєї  спільної діяльності і т.д., із цією ціллю кожному необхідно бути не просто професійно компетентним, але  і бути межпрофесійно інформованим і авторитетним.

      Таким чином, співробітництво вчителя - предметника, вихователя і психолога в області  педагогічного моніторингу припускає  встановлення чітких меж взаємодії  кожного спеціалісту, з однієї сторони; з іншого боку - єдність, взаємопроникнення, цілісність дій усіх трьох спеціалістів разом.