Педагогічні погляди Григорiя Сковороди

Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

Географічний  факультет

Кафедра геодезії і картографії 
 
 
 
 
 

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ

ГРИГОРІЯ  СКОВОРОДИ 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

студентки 5 курсу 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2003

       Просвітитель, філософ, поет і педагог Григорій Савич Сковорода – народився 3 грудня 1722 р. у с. Чорнухи Лубенського полку на Полтавщині, в сім’ї малоземельного козака. У 1734–1753 рр, з перервами навчався у Київській академії. Студент Сковорода володів глибоким розумом, феноменальною пам’яттю, мав поетичні здібності, виключно музичний слух і голос, писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, малював. Із класу філософії його взяли в придворну хорову капелу до Петербурга. Дворічне перебування при царському дворі згодом вилилося у гнівне засудження тамтешнього деспотизму, в критику самодержавства.

       Протягом  п’яти років (з 1745 по 1750) Г. Сковорода  навчався за кордоном – в Будапешті, Пресбурзі (нині Братислава), Відні, Венеції, Флоренції. Деякі дослідники стверджують, що три роки він студіював в університеті м. Галле (Німеччина), де слухав лекції відомого на той час філософа і фізика Вольфа.

       Після повернення в Україну його запросили  до Переяслава читати поетику в колегіумі. Проте підготовлений ним курс «Разсужденіе о поэзіі и руководство к искусству оной» місцевий єпископ заборонив. Восени 1751 р. Г. Сковорода продовжив навчання в богословському класі Київської академії, а через два роки (1753), не закінчивши її і залишаючись назавжди “студентом”, розпрощався з академією. Блискуче знання мов, поетики й риторики, античної і нової філософії поєднувалося в Сковороді з неабиякями здібностями в галузі літератури і мистецтва.

       З 1759 р. Г. Сковорода викладач Харківського колегіуму. Однак постійний тиск з боку представників церкви, які  вимагали, щоб він прийняв духовний сан, змушував кілька разів залишати колегіум (1760, 1764, 1766). У ці роки Григорій побував у Москві, в пошуках істини і правди пройшов всю Слобожанщину. 1768 р. його запросили викладачем у додаткові класи при Харківському колегіумі, де він прочитав курс лекцій з етики. Але й тут концепція моралі Сковороди розходилася з офіційно-церковною. Звільнений з посади (1769), він втратив можливість займатися педагогічною роботою, до чого мав великий хист і відповідні знання.

       Г. Сковорода обрав образ життя мандрівного філософа і протягом останніх 25 років побував у багатьох містах і селах України, проповідуючи свої ідеї і світогляд. Усе його життя було пов’язане з народом, з його ідеалами та прагненнями. «Мой жребий с голяками», – стверджував він і рішуче відхиляв численні пропозиції з боку духовенства і світських правителів зайняти ту чи іншу високу посаду.

       Свій  високий моральний ідеал Г. Сковорода  втілював у власному житті. Для багатьох він був мандрівною академією. Його світогляд відбивав найвищий рівень розвитку суспільної думки в Україні, а життя і послідовність у дотриманні переконань служили прикладом для багатьох сучасників і нащадків.

       Помер Сковорода 9 листопада 1794 р. в с. Пан-Іванівці на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну). Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, які заповідав викарбувати на могилі: “Мир ловил меня, но не поймал”.

        Багатий досвід викладацької діяльності та життєвих спостережень Григорія Сковороди  узагальнено на сторінках  підручника “Начальная дверь ко хрістіянскому добронравию”, у якому вперше викладено його погляди на моральність людини.

       У своїх філософських ідеях і просвітительській  діяльності Г. Сковорода приділяв головну  увагу людині й її суті, суспільству  та його поступу. В розумінні Сковороди людина («мікрокосм») і природа («макрокосм») мали внутрішню й зовнішню сторони. Концепція “трьох світів” Сковороди виглядає наступним чином. Макрокосм (перший світ) включає в себе все народжене в цьому великому світі, складеному з паралельних незліченних світів. У цьому світі немає ні початку, ні кінця - він вічний і безмежний. Другим є малий світ - мікрокосм - світ людини. Третім з "трьох світів" є символічний світ, що ототожнюється Сковородою із Біблією. Біблії також приписується існування двох натур - зовнішньої і внутрішньої. Сковорода вважає, що представлені в Біблії легенди - це фантазія, обман, фальсифікація, небилиці, брехня, з одного боку, але в них закладене таємниче значення, корисне і повчальне знання - з іншого. Принцип двох натур мислитель відносив і до людини. Внутрішню сторону людини він називав «телом духовянм», а зовнішню – просто «телесность».

       Величезним  досягненням Г. Сковороди була ідея необхідності вивчення природних здібностей людини та їх вірного використання в системі суспільного поділу праці. Ця ідея отримала назву природного виховання.

       Критично  ставлячись до існуючої системи виховання  і навчання, він розробив свої принципи, що базувалися на «сродности», як основі формування суспільно необхідної людини. Виховання, на думку Сковороди, повинно бути святим обов’язком батьків, на яких покладались «две суть главныя... должности» – «благо родить и благо научить». Удосконалення нахилів, задатків, «природи» необхідно кожній людині, незалежно від її становища в суспільстві. «Воспитание и убогим нужно есть», – писав Сковорода. Обов’язком учителів він вважав врахування «природи» дітей, допомогу в удосконаленні уроджених здібностей. Одним із важливих важелів у вихованні підростаючого покоління Г.Сковорода вважав принцип – навчити вдячності дітей батькам. Невдячність, на його думку, зумовлювала суттєві моральні пороки суспільства.

       Своє  становище в суспільстві, на думку  Сковороди, кожна людина зобов’язана  визначити сама, відповідно «сродности»  – природної схильності до праці. Невміння і небажання більшості осіб із панства керуватися своїми уродженими схильностями і здібностями, їх прагнення різними методами одержати незаслужені чини, звання, високі нагороди, матеріальні цінності та інші блага, тобто «несродньїй труд», як вважав Сковорода, були причинові соціальної нерівності і зла.

       Ідея  Сковороди про забезпечення всіх і кожного «сродним трудом» передбачала  зміну соціального життя шляхом перетворення праці в найвищу  насолоду людини. Праця мала бути її природною необхідністю, головним обов’язком і моральною потребою, а праця по «сродности» – джерелом і запорукою всенародного щастя, основою процвітання суспільства.

       Соціально-професійну структуру суспільства Сковорода  розглядає статично: є набір “сродностей” і відповідних їм суспільних видів діяльності – професій, посад тощо. 

       Виступаючи  прихильником найбільш сміливих наукових концепцій, великий просвітитель вірив  у безмежні можливості людського  розуму. «Не разум от книг, но книги  от разума родились», – писав він. 

       Все корисне і потрібне людині Сковорода називав прекрасним. Під красою ж розумів не зовнішню сторону суб’єкта, а його внутрішню суть. В житті людей вважав красивими поступки, відповідні природні здібності. Мистецтво, поезія, музика повинні служити самопізнанню, а не бути самоціллю.

       Найбільш  мудрим вихователем людини Г. Сковорода  визнавав саме життя: «Взглянь на род  человеческий. Он ведь есть книга, книга  же черная, содержащая беду всякого  рода, аки волны, восстающия непрестанно  на море. Читай ее всегда и поучайся, купно же будто из высокия гавани на беснующийся океан взирай и забавляйся».

       Світогляд і просвітительська діяльність Г. Сковороди  віддзеркалювалися в його поетичній  творчості. Через пісні, кантати  і псалми він викладав свої філософські  та педагогічні погляди, таврував соціальне зло, прославляв природу, волелюбність людини.

    Сковорода – проповідник поміркованого  способу життя; він осуджує нагромадження  багатства, прагнення до фізичних насолод, бо жити зароди цілі “петь, пить и есть не есть дело”. Це не робить людину щасливою, вона подібна до шершня, на відміну від бджоли, котра “есть герб мудрого человека, в сродном деле трудящегося”. 

    Важливою  Сковорода визначав необхідність надання  освіти жінкам, що є радикальним  поглядом у порівнянні з тогочасними  традиціями суспільства. Але він наполягав на обмеженості жіночої освіти лише необхідними для існування і повсякденного спілкування знаннями.

    ЛІТЕРАТУРА 

1. Історія України  в особах ІХ-XVIII ст. – Київ: Україна, 1993 р.
2. Історія культури у 5-ти томах. Т. 3. – Київ: Наукова думка, 2003 р.