Особливості соціально-правової культури учнів

Особливості соціально-правової культури учнів

Формування соціально-правової культури учнів закладів для дітей  сиріт та дітей позбавлених батьківського  піклування у соціально-педагогічній науці є малодослідженим питанням. В той самий час низький  рівень правової культури вихованців та випускників інтернатних закладів є явищем достатньо відомим у соціально-правовій та соціально-педагогічній практиці.           Ураховуючи зазначені суперечності, перед нами постає завдання розв'язання проблеми, пов'язаної з формуванням основ правової культури дітей, які виховуються в інтернатних закладах з врахуванням механізмів правового впливу, особливостей правового виховання, правоосвіти, правової соціалізації даної соціальної-педагогічної категорії дітей.    Передумовою, як вихідним пунктом вирішення завдань, пов'язаних з цілеспрямованим формуванням основ правової культури у дітей підліткового віку, є унікальні і закономірні особливості психологічного і соціального розвитку даного типу онтогінезу, а також концептуальні підходи сучасної теорії і практики педагогіки їх реалізації.      Розробкою концептуальних основ формування правової культури як соціального явища, виконуючого важливу соціалізаційну роль і сприяючого вироблення активної соціальної позиції займалися такі вчені як О. Ганзенко, Н. Гурьянов, М. Заінчковський А. Капська, Я. Кічук, І. Ковчина, Ж. Пустовіт, А. Скуратівський,  І. Федорук, Ю., Шемшученко В. Шишко та ін.  У сучасній психолого-педагогічній літературі підлітковий вік визначається як перехідний період онотогенезу між дитинством і юнацтвом, що зумовлює головний зміст і специфіку даного періоду життя.  Характерним є те, що хронологічні межі підліткового віку в літературі точно  не зафіксовані, у зв'язку з чим існують різні варіанти їх параметрів: від 9 - 10 до 15 - 16 років; від 10 - 11 до 16 - 17 років; від 11 - 12 до 14 - 15 років; від 12 - 13 до 15 - 16 років.         Як наслідок, визначені різні підходи до класифікації стадій послідовного розвитку підлітка. Так за визначенням, О.Істратова і Т.Ексакусто у безперервному процесі розвитку підлітка виділяють дві стадії: негативну (молодший підлітковий вік, 11 - 13 років), та позитивну (старший підлітковий вік, 13 - 15 років).        На думку М .Гамезо, О.Петрової, Л.Орлової, у процесі розвитку підлітка слід виділяти три послідовні стадії: перша - 10 - 11; друга - 12 - 13 років; третя - 14 - 15 років.         Порівняно з попереднім етапом життя - дитинством, підлітковий вік характеризується якісними зрушеннями, які відбуваються в анатомо-фізіологічному, психологічному і соціальному розвитку дитини.   Анатомо-фізіологічні зрушення в розвитку організму підлітка є природною передумовою для породження психологічних новоутворень, потенційно-типовим орієнтиром досягнень, можливих на даному етапі життя. Щодо психічного розвитку, то він в основному має соціальну історичну природу, залежить від зовнішніх умов життя дитини і внутрішніх закономірностей власне цього процесу [3]. Тобто, психічні якості не виникають самі собою, вони формуються у процесі виховання і навчання, які максимально спираються на використання тих можливостей, які надає даний віковий етап, використовуючи при цьому потреби, інтереси і види діяльності дитини, а також її природне та соціокультурне оточення.   Характеризуючи основні психологічні риси, які поєднують дітей, що знаходяться на тому або іншому віковому етапі психічного розвитку, дослідники здебільшого вказують на типові ознаки досягнень розвитку психічних процесів і утворень, які забезпечують їх взаємодію з довкіллям, допомагають орієнтуватися в середовищі, складають основу готовності до опанування і виконання усіх видів діяльності (ігрової, навчальної, трудової тощо).           Основу таких характеристик утворюють, насамперед, типологічні для даного вікового періоду рівні поступового розвитку пізнавальних процесів і утворень: відчуттів, сприймання, мислення, пам'яті, почуттів, уваги. Їх розвиток визначається становленням складних форм аналітико-синтетичної діяльності, переходом до абстрактного, теоретичного мислення, розвитку гіпотетико-дедуктивних форм міркування, можливістю будувати умовисновки.          Динамічний характер цього розвитку, не сформованість певних процесів і утворень зумовлює ряд специфічно підліткових труднощів, що відтворюються як в учбовій діяльності, так і в інших сторонах життєдіяльності дитини.         Центральним чинником психічного розвитку підлітка, найважливішим новоутворенням є становлення нового рівня самосвідомості, зміна Я-концепції (Л.Божович, І.Кон, Е.Еріксон, А.Маслоу), яке визначається прагненням зрозуміти себе, свої особливості й можливості як об'єднуючі, ідентифікуючі підлітка з іншими людьми, соціальними групами, так і відрізняючи його від них, підкреслюючи тим самим його унікальність, неповторність. Як зазначає І.Кон, перехідний вік збагачується багатьма новими якостями, які відтворюються в системі самооцінок підлітка, усвідомленні ним своєї індивідуальності. У той же час «образ Я» постійно співвідноситься ним з «Ми» і включає численність соціальних характеристик. Підлітковий вік активізує роботу самосвідомості, у наслідок якої на перший план висувається оцінка перспектив і можливостей: підліток замислюється над тим, ким він може і повинен стати.   Зазначені новоутворення визначають провідну потребу підліткового віку - у самоствердженні й спілкуванні з однолітками. Останнє розглядається також як провідна діяльність на даному етапі життя. За визначенням Д.Ельконіна, у підлітковому віці виникає і розвивається особлива діяльність, яка полягає в установленні інтимно-особистісних відносин між однолітками. Цією діяльністю є спілкування. Її відмінність від інших форм взаємовідносин, які мають місце у діловому співробітництві, полягає в тому, що основним її змістом є інший підліток, як людина з певними особистими якостями. В усіх формах колективної діяльності підлітків спостерігається підпорядкування відносин своєрідному «кодексу товариства». В особистому ж спілкуванні відносини можуть будуватися не тільки на основі взаємної поваги, а й на основі повної довіри та спільності внутрішнього життя. Формування відносин у групі підлітків на основі «кодексу товариства» й особливо тих особистих відносин, у яких цей «кодекс» поданий у найбільш виразній формі, має важливе значення для формування особистості підлітка. «Кодекс товариства» за своїм змістом відтворює найбільш загальні норми взаємовідносин, які існують між дорослими людьми в даному суспільстві. У процесі спілкування відбувається поглиблена орієнтація в нормах цих відносин та їх опанування.          З огляду на це Д.Ельконін робить висновок про те, що провідною діяльністю в даний період розвитку є спілкування, що полягає в побудові відносин з товаришами на основі певних морально-етичних норм, що опосередковують вчинки підлітків.        Враховуючи зазначені психологічні характеристики підліткового віку, у сучасній соціально-педагогічній науці стверджується думка про те, що представників даного вікового етапу, часто включаючи при цьому й ранній юнацький вік, необхідно розглядати не тільки як відповідну вікову групу, але і як особливу соціально-психологічну й демографічну групу з домінуючими в ній цінностями, установками, спільними видами соціальної діяльності, субкультурою, специфічними для неї нормами поведінки.    Групові норми у вузькому розумінні - це певні правила, які вироблені групою, прийняті нею та яким повинна підкорятися поведінка її членів, що робить їх перебування в даній спільності можливим. Таким чином, норми виконують регулятивну функцію щодо кожного члена групи.   Норми групи пов'язані з цінностями, оскільки будь-які правила можуть бути сформульовані тільки на основі прийняття або відмови від якихось соціальних явищ. Цінності кожної групи складаються на основі вироблення певного ставлення до соціального явища, продиктованого місцем даної групи в системі суспільних відносин, її соціальним досвідом і цілями [1].   Сім'я, з погляду соціальної педагогіки є соціальною групою (що відповідає певним нормам і цінностям конкретного суспільства), об'єднаною у спільній діяльності сукупністю міжособистісних відносин, які проявляються в любові, прихильності й інтимності її членів. Саме в сім'ї діти опановують початковий досвід взаємодії та спілкування, усвідомлюють елементарні норми і цінності. Велику роль при цьому відіграє склад сім'ї, ступінь її згуртованості, стиль взаємодії і взаємовідносин, способи розв'язання конфліктних ситуацій. В умовах сім'ї свідомо або несвідомо формується уявлення про права дитини [2].      Якщо в попередньому віці дитина була занурена в поле сімейної ідентифікації і сімейне «Ми» у цей період приймається apriori, як належне, то у підлітковому віці вона, набираючи досвіду життя, відкриває для себе різноманітність сімейних відносин. Підліток відчуває потребу в більш універсальній, більш широкій ідентичності й водночас у зміцненні свого власного почуття особистості, у відокремленні свого «Я» від сімейного «Ми». Цим пояснюється його критичне ставлення до сімейних традицій, цінностей і предметів прихильності.       У підлітковому віці змінюється внутрішня позиція щодо школи, навчання, вчителів, масових кумирів. Так, якщо в молодших класах дитина психологічно повністю була пов'язана з навчальною діяльністю, яка вводила її у строго нормований світ відносин і потребувала від неї переваги мотиву «Я повинен» над мотивом «Я хочу», то підлітка здебільшого цікавлять взаємовідносини з однолітками. За даними досліджень Л.Орбан-Лембрик, у підлітковому віці втрачають свою актуальність стосунки з батьками, вчителями й на перший план виходять взаємини з однолітками. У цьому проявляються глибинні потреби підлітка в розгортанні соціально-моральних зв'язків. У спілкуванні з однолітками у підлітків формується не лише перше, більш серйозне, порівняно з ранніми віковими зв'язками, товариство, де вони дістають підтримку і можуть досягти самовираження, а й вирішується чітке завдання: здобути в суспільстві визнання своєї соціальної значущості. Тобто за зовнішньою картиною домінування взаємин із однолітками криється глибоко прихована психологічна орієнтація на зовсім інші стосунки - спрямування на доросле товариство, його відносин, намагання їх засвоїти. Однак, помічаючи не лише байдужість, а й роздратування дорослих, підлітки змушені розширювати свої контакти з однолітками, інтенсивно формуючи власний соціум, жорсткі закони якого досить часто виражають своєрідний протест проти дезорганізованості дорослої спільноти. Саме потреба в соціальних контактах і зв'язках лежить в основі організації численних підліткових угруповань - від позитивних до криміногенних [4;123].   Злочинність серед неповнолітніх завжди викликає підвищену увагу. Діти (молодь) є складовою частиною генофонду нації і їх збереження має бути завжди одним із пріоритетних напрямів держави [1, 54]. Це цілком обґрунтовано, оскільки молоде покоління є природним резервом соціального розвитку, а порушення кримінального законодавства особами юного віку, свідчать про існуючі недоліки виховання, умов для включення молоді в життєдіяльність суспільства. Поширеність злочинів серед осіб молодіжної вікової групи, їхні якісні характеристики не без підстав можуть розцінюватися як прогностичні для всієї злочинності. Не випадково попередження злочинів серед неповнолітніх розглядається в масштабах світової спільноти як найважливіший аспект попередження злочинності у суспільстві в цілому [2, 56]. Темп приросту протиправних діянь загалом відстає від темпу приросту дорослої злочинності. Безумовно, наведенні статистичні данні не відображають у повному обсязі повноти процесів, які відбуваються у злочинній діяльності серед неповнолітніх на цей час. Однак ситуація залишається вкрай не втішлива (особливо в умовах світової економічної кризи).

Звертаючись до проблеми злочинності  серед неповнолітніх, варто виходити з того, що вона є складовою частиною злочинності в суспільстві, розвивається під впливом тих же факторів, що й злочинність у цілому. В наслідок цього при вивченні злочинності  осіб у віці від 14 до 18 років використаються загально-кримінологічні характеристики, показники й категорії. У той же час аналіз повинен бути спрямований на виявлення факторів і обставин, значимих саме для злочинності неповнолітніх, що дозволяють встановити її специфіку й необхідні заходи впливу.

Значна частка злочинів серед  неповнолітніх розглядається дорослими  як прояв вікової незрілості, бешкетництва, виправдовується молодістю та емоційністю. Тож про багато з цих випадків не повідомляється правоохоронним органам, що призводить до збільшення їх латентності. Що в свою чергу призводить до збільшення злочинності серед неповнолітніх, а в майбутньому серед дорослих.

Структура злочинності серед  неповнолітніх має свої риси:

• частка тяжких насильницьких та корисливо-насильницьких злочинів неповнолітніх становить 10 % і порівняно стабільна;
• у структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки, грабежі, хуліганства (до 4\5 від усіх вчинених злочинів);
• зростає поширеність організованих форм злочинної діяльності;
• для неповнолітніх злочинців характерні істотні викривлення моральної та правової свідомості: тлумачення совісті, виходячи з особистих бажань або групової солідарності, орієнтація на швидке отримання задоволення, послаблення почуття сорому, нестриманість, брутальність і жорстокість, нестійкість та несамокритичність, байдужість до переживань і страждань інших людей, прагнення самоствердитися за рахунок більш слабких, погляд на законодавчі заборони як формальні;
• питома вага осіб чоловічої статі серед неповнолітніх злочинців становить 90-95%. Частка неповнолітніх злочинців-дівчат становить 5-10% [3,34].

Культурно-освітній рівень більшості неповнолітніх злочинців  істотно нижчий порівняно з однолітками. Значна частина неповнолітніх - це ті, що погано навчаються, а також, які  залишили школу. В Україні структура  контингенту неповнолітніх злочинців є такою: які не працюють і не вчаться – 45%; учні шкіл та інших установ – 43%; ті, що працюють – 12% [4,322].

Характеризуючи причини  та умови злочинності, що вчинюються неповнолітніми, в першу чергу  слід розглядати особливості дій  загальних криміногенних процесів, явищ і ситуацій, що відбуваються у  суспільстві з урахуванням спеціального соціального статусу неповнолітніх  та їх соціально-психологічної характеристики.

До загально-соціальних причин та умов, які сприяють поширенню  злочинності серед неповнолітніх, належать:

• соціальне розшарування (матеріальне становище);
• бездоглядність, як відсутність належного контролю з боку сім’ї та освітніх установ за поведінкою, зв’язками, проведенням вільного часу неповнолітніх;
• безпритульність та недостатній нагляд з боку держави за притулками;
• низький рівень роботи освітніх установ (формалізм, нечесність, несправедливість, відсутність індивідуального підходу);
• розпад системи працевлаштування підлітків;
• відсутність системи установ відпочинку для неповнолітніх;
• збільшення частки дітей і підлітків з відставанням в інтелектуальному, вольовому та психічному розвитку.

Даний перелік причин не є вичерпним і його спектр розширюється щодня, оскільки дуже велика кількість  факторів, які впливають на збільшення злочинності серед підлітків. До них належать не задовільні умови  виховання дітей (у 30-40% випадків злочинів неповнолітніх відмічається негативний вплив з боку батьків та інших  старших членів сім’ї), відсутність (тимчасова чи тривала) у батьків  можливості забезпечувати мінімально необхідні потреби дітей (близько 30 млн. громадян мають прибутки нижчі  від прожиткового мінімуму), негативний вплив найближчого оточення, певної ситуації, підбурювання з боку дорослих злочинців, що має місце в 30% випадків.

Отже, великий вплив на збільшення кількості злочинів серед  неповнолітніх має соціальна  сфера, а також політична та економічна ситуація в країні. Оскільки саме регулювання  з боку держави даного питання  залишає бажати кращого, але все  ж таки серед суб’єктів профілактики злочинності можна виділити:

• органи державної влади й органи місцевого самоврядування, що забезпечують програмування, планування, правове регулювання, ресурсне забезпечення, контроль за здійсненням та результатами;
• інститути соціального виховання - родина, школа, трудовий колектив;
• органи захисту й соціальної допомоги;
• правоохоронні органи та їх спеціалізовані підрозділи й служби.

Загалом для профілактики злочинності серед неповнолітніх  потрібно здійснити такі дії:

• оздоровити середовище та допомогти неповнолітнім, які опинилися в несприятливих умовах життя та виховання, ще до того, як негативний вплив цих умов позначиться на їхній поведінці (етап ранньої профілактики);
• не допустити переходу на злочинний шлях і забезпечити корекцію осіб зі значним ступенем дезадаптації (етап безпосередньої профілактики);
• не допустити переходу на злочинний шлях та створити умови для корекції поведінки осіб, які систематично здійснюють правопорушення( етап профілактики дозлочинної поведінки);
• запобігти рецидивові злочинів підліткам, які раніше вчиняли злочини (профілактика рецидиву) [5,162].      Отже, розглянуті нами психолого-педагогічні характеристики дітей підліткового віку, дають підставу стверджувати, що цей віковий період є сенситивним для формування особистості з високою соціально-правовою культурою, зокрема у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи-інтернату. Подальше дослідження даної проблеми передбачається у напрямку визначення соціально-правових умов формування соціально-правової культури учнів школи-інтернату.

Література:

1. Андреева Г.М.Социальная психология: Учебник. / Г.М. Андреева. - М.: Аспект-Пресс, 2004. - 365с.
2. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. / О.І. Власова. - К.: Либідь, 2005. - 400с.
3. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество: Учебник. /  В.С.Мухина. - М.: Академия, 2004. - 456с.
4. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: У двох кн. Кн.1.: Соціальна психологія особистості і спілкування. /  Л.Е.Орбан-Лембрик. - К.: Либідь, 2004. - 576с.
5. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка. / С.С.Пальчевський - К.: Кондор, 2005. - 560 с.
6. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / [за заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої]. - К., 2008. - 336 с.
7. Стрюк К.І. Особливості спілкування дітей-сиріт в умовах дитбудинку // Педагогіка і психологія. - К.: Педагогічна думка, 1999. - №3(24). - С. 72 - 77.