Основні суперечності і конфлікти в системі освіти

Основні суперечності і  конфлікти в системі освіти

   Основні  суперечності, конфлікти в освіті  виникають довкола проблеми, чого  навчати і як навчати. Головним  замовником у цьому процесі,  як відомо, є суспільство, а  виконавцем — система освіти  і виховання. Тому на макрорівні суперечності і конфлікти виникають між системою освіти і суспільством; на мезорівні (середньому) — між адміністрацією освітніх закладів і вчителями (викладачами), адміністрацією і батьками; адміністрацією та учнями (студентами); на мікрорівні (нижньому) — у системах “учитель (викладач) — учень (студент)”, “батько (мати) — учень (студент)”. Усі ці конфлікти є вертикальними.

   Крім  вертикальних, на кожному рівні  системи освіти наявні і горизонтальні  конфлікти. Наприклад, на макрорівні  можуть виникати суперечності і конфлікти стосовно політики держави у сфері освіти, виховання; між більшістю громадян (громадянським суспільством) і вищими керівними структурами (державою); на середньому рівні — між різними рівнями управлінських підсистем системи освіти; на нижньому — між учителями, учителями і батьками, між батьками, учнями.

   У  системі вищої освіти батьки  вже не виконують такої істотної  ролі, як у середній, тому в  ній виокремлюють такі групи  конфліктів: “суспільство — ВНЗ”; “ректорат — колектив ВНЗ”; “студент — викладач ”, “викладач — викладач ” , “студент — студент ”. Проміжними варіантами є конфлікти між ректоратом і колективом ВНЗ, ректоратом і деканатом, ректоратом і кафедрою, кафедрою і деканатом, деканатом і колективом факультету та ін.

   Конфлікти  на рівні “суспільство — освіта  ” можуть бути спричинені відсутністю  цілісної і послідовної концепції  освітньої політики (стратегії розвитку  системи освіти); втратою ціннісних  орієнтирів; незатребуваністю суспільством  людей з високим рівнем інтелекту; недостатнім фінансовим і матеріально-технічним забезпеченням системи освіти (спричинює соціально-трудові конфлікти, страйки, мітинги, пікетування державних установ, голодування та інші форми протесту; закриття навчальних закладів через нестачу коштів на їх утримання; невдоволеність працівників освіти оплатою праці).

   На  рівні “суспільство — ВНЗ”  конфлікти обумовлені недостатнім  і нерегулярним державним фінансуванням,  наслідком чого є: деградація  матеріально-технічної бази ВНЗ;  зниження соціального статусу викладача, мотивації викладацької діяльності; міграція професорсько-викладацького складу в інші суспільні сфери, за кордон; необхідність пошуку викладачами джерел додаткового заробітку. Всі ці причини негативно позначаються на морально-психологічному кліматі середовища вищого навчального закладу, породжують конфлікти, знижують рівень підготовки фахівців вищої кваліфікації.

   Немало  конфліктів пов'язано з процесом  навчання і його результатами. Йдеться про відставання інтелектуального, творчого рівня фахівців, яких випускають навчальні заклади, від потреб сучасного суспільства; про недостатню гнучкість вузівської освіти, внаслідок чого багато випускників виявляються незатребуваними, та ін.

   Конфлікти  по лінії взаємодії “ректорат  — колектив ВНЗ” в основному стосуються стилю керівництва навчальним закладом, соціально-психологічного клімату в колективі.

   Конфлікти  типу “викладач — викладач  ” породжені переважно особливостями  соціально-професійної ієрархії  та індивідуально-психологічними  якостями професорсько-викладацького складу. Підставами для них бувають відмінності в ціннісних орієнтаціях, рівні професіоналізму; нетерпимість, нетактовність у міжособистісному спілкуванні; розбіжності між старшими і молодшими поколіннями викладачів.

   Специфіка  конфліктів типу “викладач — студент ” і “студент — викладач ” полягає в тому, що студент переважно є самостійним суб'єктом педагогічного процесу, здатний усвідомлено оцінювати зміст і якість пропонованих йому послуг. Крім того, високий професійний статус викладачів у середовищі навчального закладу, не завжди підтверджується їх соціальним благополуччям. Це іноді провокує конфлікти зі студентами із заможних сімей. Причинами конфліктів типу “викладач — студент ” є відмінності в

ціннісних орієнтаціях, взаємних очікуваннях, нетактовність  у спілкуванні, рівень професіоналізму  викладача й успішності студентів.

   У  середній школі психолого-педагогічні  конфлікти зумовлені суперечностями, які виникають у навчально-виховному  процесі при зіткненні вимог, інтересів педагогів, учнів, батьків, керівників. Ці конфлікти потребують гармонізації відносин у системах: “учитель — учень ”, “учитель — учні ”, “учитель — учитель ”, “учитель — батьки ”, “учитель — керівник ”. їх поділяють на прості та складні. Прості вчитель вирішує, не викликаючи протидії учнів, за допомогою організації їх поведінки в школі (припинення бійки, сварки між учнями тощо). Складні конфлікти класифікують за різними критеріями, виокремлюючи серед них конфлікти діяльності, конфлікти поведінки, вчинків, конфлікти взаємин, а також мотиваційні конфлікти, конфлікти, зумовлені слабкою організацією навчання в школі і конфлікти взаємодії між учнями й учителями, між учителями та адміністрацією школи.

   1. Конфлікти  діяльності. Ці конфлікти виникають з приводу виконання учнями навчальних завдань, успішності, пізнавальної діяльності, ситуацій, у яких вони не виявляють готовності оперативно виправити власну помилку. Учитель висловлює незадоволення, учні вступають у суперечку або демонструють образу.

   2. Конфлікти  поведінки, вчинків. Приводом  до них стають порушення учнями  правил поведінки в школі та  поза нею, стосовно яких учитель  висловлює незадоволення. Проявами  таких порушень бувають грубощі  учнів педагогам, агресивна поведінка  серед однокласників, пустощі, які нерідко є протестом проти низької оцінки.

   3. Конфлікти  взаємин. Виникають ці конфлікти  у сфері емоційно-особистісних  стосунків учнів і вчителів. Вони  найбільш тривалі та деструктивні, оскільки є породженням постійних  попередніх конфліктів діяльності або поведінки, вчинків, створюють взаємно упереджене сприйняття вчителем і учнем.

   4. Мотиваційні  конфлікти. Розгортаються вони  між педагогами та учнями у  зв'язку зі ставленням учнів  до навчання. Іноді призводять  до взаємної неповаги, протиріч, навіть до боротьби.

   5. Конфлікти,  зумовлені слабкою організацією  навчання в школі. У процесі  навчання учні, як правило, долають  чотири конфліктні періоди. Починаючи  навчання, першокласник переживає  зміну головної діяльності з  ігрової на навчальну, появу нових вимог та обов'язків. Звикнувши до своєї нової ролі, до вчителя, він опиняється на порозі нового конфліктного періоду у зв'язку з переходом до п'ятого класу, коли доводиться взаємодіяти з учителями-предметниками, адаптовуватися до їхніх вимог, опановувати нові предмети. Інколи після закінчення дев'ятого класу діти, маючи бажання продовжити навчання в школі, отримують відмову через низьку успішність і змушені починати доросле життя. Четвертий конфліктний період пов'язаний із закінченням школи, вибором майбутньої професії, випробуваннями при вступі до ВНЗ, початком особистого й інтимного життя. Цей період часто супроводжують сумніви, невдачі, зриви тощо.

   6. Конфлікти  взаємодії між учнями й учителями,  між учителями та адміністрацією  школи. В основі їх — суб'єктивні причини. Найпоширеніші серед школярів “конфлікти лідерства ” — боротьба 2—3 лідерів та їх угруповань за першість у класі. У середніх класах можуть конфліктувати група хлопчиків і група дівчаток або 3—4 підлітки з класом чи навіть один учень і клас.

   Конфлікти  “учитель — учень ” можуть  бути мотиваційними, особистісно-етичними. Учителі не завжди надають  значення цьому у взаєминах  з дітьми: можуть не дотримати  слова, розкрити дитячі таємниці. Конфлікти між учителями можуть  бути породжені виробничими й інтимно-особистісними чинниками. Нерідко виникають непорозуміння, конфлікти між учителями початкових і середніх та старших класів.

   У  взаємодії “учитель — адміністратор  ” (завуч, директор) проблеми спричинює  здебільшого фактор субординації. Останнім часом заявили про себе конфлікти, пов'язані із запровадженням педагогічних інновацій. Уникненню конфліктів, їх запобіганню допомагає знання психологічної природи, структури і динаміки конфліктів, ефективних способів управління ними та їх подолання.