Основні положення у системі поглядів В.О.Сухомлинського

1.1 Основні положення у системі поглядів В.О.Сухомлинського

 Одним із найефективніших підходів до реформування сучасної освіти, відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, міністр освіти і науки України, президент АПН України, академік НАН України Василь Кремень назвав особистісно орієнтований підхід .

 Проте робота щодо розробки теорії і методики особистісно орієнтованої освіти поки ще далека від завершення і в першу чергу це стосується її концептуальної основи. Фундамент уже є, але деякі із принципових положень, запропонованих авторами сучасних розробок, суперечливі, а деякі — другорядні. З огляду на це звертає на себе увагу відсутність глибокого і всебічного аналізу спадщини класиків української педагогіки XIX і XX століть К. Д.Ушинського, А.С.Макаренка і В.О.Сухомлинського, які велику увагу приділяли питанням упровадження індивідуального підходу до навчання і виховання учнів. Для підтвердження справедливості такої думки проаналізуємо список використаної літератури у монографії С.І.Подмазіна «Особистісно орієнтована освіта: Соціально-філософське дослідження». К.Д.Ушинський і А.С.Макаренко не згадуються жодного разу, В.О.Сухомлинський згаданий один раз.

 В.О.Сухомлинський у своїй праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» наводить цікаву думку Ф.Енгельса про те, що вже у стародавній Греції були закладені основи майже всіх найважливіших сучасних ідей [15, Т. 1, c. 64]. На підставі цієї думки нами була сформульована наступна гіпотеза: у працях класиків української педагогіки К.Д.Ушинського, А.С.Макаренка і В. О. Сухомлинського містяться всі або майже всі положення, що можуть бути покладені в основу сучасної концепції особистісно орієнтованого навчання й виховання. Дане дослідження присвячене аналізу доробку нашого сучасника, видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського.

 Поняття особистісно орієнтований підхід у працях В.О.Сухомлинського відсутнє. Не формулювалися ним ні принципи, ні методи особистісно орієнтованого підходу. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячена питанням особистісного, індивідуального підходу до учнів і по суті вирішує проблеми його розбудови. Метою нашого дослідження є формулювання принципів особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання шляхом аналізу педагогічних ідей Василя Олександровича з позицій сьогодення.

 Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості [6, С. 4].

 Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. «У практиці своєї виховної роботи ми виходимо з того, що людина неповторна …», — пише ВасильОлександрович у праці «Духовний світ школяра» [15, Т.1, С. 284]. «Людська індивідуальність дитини неповторна …», — повторює він у праці «Розмова з молодим директором» [15, Т.4, С. 449]. Цій темі була присвячена і окрема стаття — «Людина неповторна», що була надрукована у часопису «Народное образованиe» у 1961 р. [15. Т.5. С.80-96]. Мабуть, доречним буде навести тут і слова Г.Гейне, на які посилається В.О.Сухомлинський у праці «Серце віддаю дітям»: «Кожна людина — це сніг, який з нею народжується і з нею вмирає. Під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія» [15— Т.З. — С.97]. Положення про неповторність кожної дитини є немовби наріжним каменем, на якому побудована вся система поглядів В.О.Сухомлинського на проблеми навчання й виховання. Таке ж важливе значення воно має і для концепції особистісно орієнтованого підходу, оскільки саме з нього випливає положення про дитину як найвищу цінність і, відповідно, головного суб’єкта навчально-виховного процесу. Це дає змогу сформулювати перший, фундаментальний принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип неповторності кожної дитини. Як перший і головний принцип особистісно орієнтованого навчання розглядає унікальність і неповторність кожної дитини і професор І.С.Якиманська.

 З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов’язане наступне положення В.О.Сухомлинського — про «відсутність подібних, бездарних і лінивих дітей, «У кожної людини, — пише Насидь Олександрович у статті «Людина неповторна», — є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів (галузей) діяльності» [Там само. — Т.5 — С.88]. Він повертається до цієї думки в різних працях і акцентує увагу на необхідності розвивати здібності і таланти всіх без винятку дітей, що прийшли до школи. «Ми глибоко переконані в тому, — пише В.О.Сухомлинський в уже згаданій вище статті, — що немає людини, яка в належних умовах, за вмілого виховання не виявила б свого самобутнього, неповторного таланту. П’ятсот вихованців, духовне обличчя яких ми повинні сформувати, — це п’ятсот неповторних талантів і обдаровань. Поважати в кожному учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення — це насамперед розкрити в ньому таку людську неповторність» [Там само. — С.88—89]. Звідси випливає наступний, другий принцип особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принцип визнання відсутності нездібних дітей [9, c. 15].

 З положенням про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов’язане положення про нерівність розумових здібностей дітей, яке, на перший погляд, йому суперечить. Проте протиріччя тут нема. Наявність такої нерівності обумовлена різними розумовими задатками дітей. «Ми бачимо, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості», — що дискретність роботи мозку проявляється у дітей по-різному: в одного ця робота дуже швидка, в іншого — повільна, звідси — кмітливість і некмітливість, тямущість і нетямущість, міцність і неміцність пам’яті, сильно і слабко виражена здатність до оволодіння знаннями» [Там само. — Т. 1. — С.98]. Без урахування цього не можна уявити сучасний навчально-виховний процес. Отже, третім принципом особистісно орієнтованого підходу є принцип урахування нерівності розумових здібностей дітей.

 Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену здатність до навчання? Як вчити і виховувати таких дітей? Впоратися з цим завданням можна, на думку В.О.Сухомлинського, лише за умови використання для навчання і виховання таких дітей особливих заходів, тонкого і делікатного індивідуального підходу. «З учнями, що з трудом опановують знання, — пише В.О.Сухомлинський у праці «Павлиська середня школа», — ми проводимо клопітку індивідуальну роботу. Розвиваючи індивідуальні нахили цих учнів, ми добиваємося, щоб кожний з них досяг успіху, якщо не в навчанні, то в праці. Цей успіх стає моральною підтримкою, яка надихає учня па подолання труднощів у навчанні» [Там само. — Т.4. — С. 28]. Сутність методики такої виховної роботи В.О.Сухомлинський розкриває у багатьох працях. Згадаємо лише одну — «Духовний світ школяра», у якій він пише: «Вихованці, що зазнавали труднощів у своїй розумовій діяльності, часто викопували спеціально підібрані для них види роботи. Вправи, необхідні для закріплення розвитку знань, давалися їм з таким розрахунком, щоб теоретичний матеріал осмислювався поступово, за складовими частинами і елементами» [Там само. — Т. 1.— С.331].