Нестандартні уроки в школі

     Зміст 

Вступ                                                                                                                    3

1. Теоретичні основи методики нестандартних уроків в школі                 5
2. Нестандартні уроки: визначення, класифікація, методики проведення  10
3. Нестандартні уроки на заняттях трудового навчання                           16
4. Дослідження використання нових педагогічних технологій в трудовому навчанні.                                                                                                           19

Висновки                                                                                                          23

Список  використаної літератури                                                                        25

Додатки                                                                                                                28 

 

     

1. Теоретичні  основи методики нестандартних  уроків в школі

 

     Типи  і структура уроків

     Урок  є складним поняттям навчального  процесу. Як усі складні об'єкти, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

     Проблема  ця дуже складна і не вирішена остаточно  ні у світовій, ні у вітчизняній  дидактиці. Кількість класифікацій рахується сьогодні десятками.

       Із педагогів минулого найстрункішу класифікацію уроків дав К.Д. Ушинський. Він виділив такі типи уроків:

• уроки змішані, метою яких: є повторення вивченого, пояснення і закріплення нового матеріалу;
• уроки, усних вправ;
• уроки письмових вправ;
• уроки перевірки й оцінки знань, які проводяться після певного періоду навчання та наприкінці навчального року.

     Сучасна дидактика в цілому зберігає розроблену К.Д. Ушинським класифікацію уроків, але дещо її уточнює

     Основними типами уроків, які проводяться в  школі і профтехучилищі, є такі:

     - уроки засвоєння нових знань;

     - уроки формування умінь (трудових) і навичок;

     - уроки застосування знань, умінь і навичок;

     - уроки узагальнення і систематизації знань;

     - уроки перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок;

     - комбіновані (змішані) уроки (В.O. Онищук, M.A. Coрокін, M.І Махмутов та ін.).

     Вищеназвані типи уроків входять до системи, створеної  па основі дидактичної (навчальної) мети занять.

     Структура уроку

     Під поняттям "структура уроку" розуміють побудову уроку: елементи або етапи будови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними.

     Характер  елементів структури визначається тими завданнями, які слід вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш раціональним шляхом досягти тих чи інших дидактичних завдань. Характер і послідовність цих завдань залежить від логіки і закономірностей того навчального процесу, який реалізується на уроках певного типу. Зрозуміло, що логіка засвоєння знань відрізняється від логіки засвоєння умінь і навичок, а тому й відрізнятиметься структура уроків відповідних типів. У зв'язку з цим кожний тип уроку має власну структуру.

     У структурі кожного уроку є  внутрішня структура кожного  етапу (мікроструктура) [ Онищук В,А. Урок, в современной школе. -M., 1980. - С. 70.].

     Вона  визначається найдоцільнішим добором  методів, прийомів і засобів навчання, необхідних для вирішення поставлених навчальних завдань, наприклад, етап сприймання і усвідомлення учнями навчального матеріалу може відбуватися на основі лекцій вчителя, проблемного викладу, евристичної бесіди, демонстрування кінофільму, самостійної роботи з підручником, таблицями тощо.

     Етап  осмислення знань – за допомогою ширшої мисленневої діяльності учнів: аналізу вивчених матеріалів або здобутих фактів, порівняння, узагальнення, розкриття логічно-наслідкових зв'язків, формування висновків, виконання проблемних завдань.

     Сьогодні  вчитель вільно вибирає структуру  уроку. Йому не обов'язково дотримуватися  формального поєднання і послідовності  етапів уроку. Але при цьому вчитель  не може допускати порушення закономірностей  пізнавальної діяльності, не враховувати її ефективності. Важливим сучасним положенням є також те, що доцільність тих чи інших типів і структур уроку пропонується оцінювати за кінцевим результатом процесу навчання, а не за структурною досконалістю окремих уроків.

     Майже в усіх типах уроків теоретичного навчання в профтехучилищі наявні такі структурні елементи: вступна частина, перевірка домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, закріплення нового матеріалу, повідомлення домашнього завдання, закінчення уроку.

     Вступна частина уроку повинна забезпечити нормальну зовнішню обстановку для роботи та психологічний настрій учнів на нормальну роботу. Попередня організація класу передбачає взаємне вітання вчителя, і учнів, перевірку відвідування, зовнішнього стану приміщення, робочих місць, робочої пози та зовнішнього вигляду учнів, організацію уваги.

     Перевірка домашнього завдання складається з двох частин: перевірки письмового завдання, яку здійснюють різними методами залежно від поставленої мети, і усної перевірки знань, яку проводять за допомогою розглянутих раніше методів.

     Вивчення  нового матеріалу передбачає повідомлення вчителя за допомогою словесних методів навчання або самостійну роботу учнів з підручниками, навчальними посібниками та ін. Під час пояснення нового матеріалу вчитель мусить подбати, щоб усі учні бачили і чули його, говорити слід голосно, чітко, розмірено. Мова його має бути зрозумілою для відповідного віку. Пояснювати треба, спираючись на попередній досвід учнів, виділяючи істотне в матеріалі, не захоплюючись другорядним, стежити за послідовністю викладу, використовувати ілюстративний матеріал.

     Вивчення  нового матеріалу  дає змогу учням набувати різноманітних умінь та навичок. Структура їх формування має свої особливості. Головними її компонентами є розбір і засвоєння правила, покладеного в основу дії навички, подолання труднощів у її застосуванні, удосконалення дії навички, закріплення досягнутого рівня дії навички та використання її на практиці, досягнення майстерності у її виконанні.

     Найважливіший засіб формування вмінь і навичок - вправи. Вони можуть бути цілеспрямованими, систематичними, тривалими, різноманітними і постійними.

     Закріплення нового матеріалу має на меті встановлення міцного зв'язку між щойно набутими знаннями і засвоєними раніше, перевірку правильності утворення наукових понять, вироблення уміння застосовувати знання на практиці. Цієї мети досягають завдяки різноманітним вправам та самостійній практичній роботі учнів.

     Повідомлення  домашнього завдання. Вчитель повинен  продумувати його зміст, щоб воно було конкретним, посильним для учнів. Домашнє завдання не можна давати наспіх, коли пролунав дзвінок з уроку. На повідомлення і пояснення домашніх завдань відводять спеціальний час, Закінчення уроку відбувається за вказівкою викладача або майстра виробничого навчання.

     Розглянемо  структуру комбінованого (змішаного) уроку, який має класичну чотириетапну структуру. Вона спирається на формальні ступені (рівні) навчання: підготовку до засвоєння нових знань; засвоєння нових знань і умінь; їх закріплення і систематизацію; застосування на практиці.

     Етапи комбінованого уроку визначаються так:

• повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів;
• перевірка, оцінка і корекція засвоєних раніше знань, умінь і навичок;
• відтворення і корекція опорних знань учнів;
• сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями нових знань;
• підсумки уроку, повідомлення домашнього завдання.

     З наведеної структури видно, що комбінований урок має досягти кількох, рівнозначних освітніх цілей. Етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить його гнучким і придатним для вирішення широкого кола навчально - виховних завдань,

     З усіх визначених типів комбінований урок найпоширеніший. Згідно з деякими  даними комбіновані уроки займають 75-80% від загальної кількості уроків, що проводяться.

     Розкриємо суть і дидактичні основи вищеназваних етапів комбінованого уроку.

     Повідомлення  теми, мети і завдань  уроку. Тему кожного уроку учитель повідомляє на початку заняття або при переході до роботи над новим матеріалом. При цьому важливо її чітко сформулювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні повинні засвоїти (освітні завдання уроку). Водночас учитель наголошує на необхідності активності і самостійності при осмисленні та засвоєнні нової теми, що спричиняє розвиваюче завдання уроку. В інших випадках підкреслюється необхідність засвоєння учнями світоглядних, моральних, естетичних ідей, і таким чином визначається виховне завдання заняття. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

     Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивом учіння розуміють внутрішні імпульси, які спонукають учнів до активної пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння і застосування знань, умінь і навичок. Звідси мотивація учіння – це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів учіння.

     Способи мотивації можуть бути різні: постановка проблемного навчального завдання, створення проблемної ситуації, ситуації успіху, повідомлення учням практичної, теоретичної чи соціальної значимості виучуваного матеріалу, формування інтересу до знань, процесу їх набування.

     Мотивація учіння не складає окремого етапу  уроку. Ця робота ведеться протягом усього уроку.

     Домашнє завдання не слід давати наспіх. Необхідно пояснити зміст домашньої роботи, способи і послідовність її виконання. В окремих випадках доцільно перевірити, як учні зрозуміли зміст домашньої роботи. Крім своєї важливої переваги - можливості досягти на одному уроці декількох цілей, комбінований урок має і недоліки. Вони полягають у тому, що в учителя не вистачає часу не тільки на засвоєння нових знань, а й на інші види пізнавальної діяльності. Продуктивність всіх етапів знижується ще й тому, що значно виріс обсяг знань, які вивчаються на уроці, у багатьох школах і профтехучилищах переповнені класи, що ускладнює управління пізнавальними процесами, погіршилось ставлення учнів до навчання. У зв'язку з цим виникли і практикуються інші типи уроків, на яких учні займаються переважно яким-небудь одним видом діяльності:

• уроки засвоєння нових знань;
• формування нових умінь;
• застосування умінь на практиці;
• контроль і корекція знань.

       Структура цих типів уроків складається здебільшого з трьох частин:

     1) Організації роботи - перевірки домашнього - завдання, актуалізації опорних знань, умінь і навичок; мотивації учіння; повідомлення теми, мети, завдань уроку.

     2) Головної частини - формування, засвоєння, повторення, закріплення, узагальнення, систематизації знань, умінь, контролю.

     3) Підбиття підсумків домашнього завдання.

     Допоміжні форти організації  навчання[13:с. 315-319].

     До  допоміжних форм організації навчальної роботи належать різноманітні заняття, які доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів, 3 поміж них виділяють: семінари, практикуми, консультації, конференції, гуртки, факультативні заняття, навчальні екскурсії, домашню самостійну роботу учнів та ін. Слід зауважити, що таке визначення є дещо умовним: за сьогоднішньої різноманітності навчальних закладів і плюралізму форм деякі з них, як уже зазначалося, перейшли до розряду нестандартних уроків, інші, наприклад, семінари, екскурсії, факультативи, домашня самостійна робота, можуть на певний час ставати основними формами організації навчальної роботи.