Індивідуалізація виховного процесу

Найбільш яскраво зовнішні властивості темпераменту проявляються у молодших підлітків. З віком самоконтроль згладжує багато проявів темпераменту.

 

5. Недоліки індивідуалізації навчання.

Шляхи вирішення проблем.

Відзначаючи прогресивний характер ідеї індивідуалізації навчання, також виділяються і недоліки, які не вирішені ні практикою, ні теорією західних шкіл. По-перше, послаблюється безпосередня керівна роль вчителя; по-друге, навчання орієнтується на відтворення змісту матеріалу; по-третє, відсутність єдиної загальноосвітньої бази і критеріїв роботи учнів знижує рівень самого навчання; по-четверте, велику складність представляє організація навчання. Дані недоліки приводять до різної якості освіти не тільки в різних містах, школах, а й усередині самого класу. Якщо кожен учень має право зробити вибір навчальних предметів (крім обов'язкових) та рівень труднощів навчання, і це дозволяє набрати певну кількість балів і зайняти місце в рейтинговій таблиці, то від цього буде залежати, чи отримає учень диплом або сертифікат про закінчення навчального закладу.

Сучасною вітчизняною педагогікою було багато чого зроблено для того, щоб показати складний шлях пошуку більш досконалої системи освіти. Аналіз західного досвіду дозволить їй уникнути вже допущених помилок, і ефективніше використовувати продуктивні знахідки. До них можна віднести гнучку структуру побудови процесу навчання, врахування індивідуальних розумових здібностей і можливість займатися на певному рівні, труднощі, а також побудова колективної роботи з урахуванням індивідуальних здібностей. Таким чином, вітчизняний досвід індивідуалізації реалізовується на пошуку нових шляхів організації навчання, спрямованих на реорганізацію системи освіти. Так, наприклад, в якості основного з них був запропонований бригадно-лабораторний метод - це такий шлях навчання, коли учні під керівництвом викладача самостійно ставлять різні досліди і шляхом безпосередніх сприйнять засвоюють певні знання та навички.

 

6. Вимоги, що висуваються педагогу під час реалізації індивідуального виховання.

У педагогічних посібниках підкреслюється значення двох принципів: урахування вікових особливостей вихованців і здійснення виховання на основі індивідуального підходу. Психолого-педагогічні дослідження останніх десятиліть показали, що першорядне значення має як знання вихователем віку та індивідуальних особливостей, так і врахування особистісних характеристик та можливостей вихованців. Особистісний підхід розуміється як опора на особистісні якості. Останні виражають дуже важливі для виховання характеристики - спрямованість особистості, її ціннісні орієнтації, життєві плани, що сформувалися, домінуючі мотиви діяльності і поведінки. Ані вік, узятий окремо, ані індивідуальні особливості особистості (характер, темперамент, воля), що розглядаються ізольовано від названих провідних якостей, не забезпечують достатніх підстав для високоякісного особистісно-орієнтованого виховання. Ціннісні орієнтації, життєві плані, спрямованість особистості безумовно пов'язані з віком та індивідуальними особливостями. Але тільки приорітет головних особистісних характеристик виводить на правильне врахування даних принципів.

Принцип особистісного  підходу у вихованні вимагає, щоб вихователь:

1) постійно вивчав  і добре знав індивідуальні  особливості темпераменту, риси характеру, погляди, смаки, звички своїх вихованців; 2) умів діагностувати і знав реальний рівень сформованості таких важливих особистісних якостей, як спосіб мислення, мотиви, інтереси, установки, спрямованість особистості, ставлення до життя, праці, ціннісні орієнтації, життєві плани та інші; 3) постійно приваблював кожного вихованця до посильної для нього виховної діяльності, що забезпечує прогресивний розвиток особистості; 4) своєчасно виявляти й усувати причини, які можуть перешкодити досягненню мети, а якщо ці причини не вдалося вчасно виявити та усунути - оперативно змінював тактику виховання в залежності від нових сформованих умов і обставин; 5) максимально спирався на власну активність особистості; 6) поєднував виховання з самовихованням особистості, допомагав у виборі цілей, методів, форм самовиховання; 7) розвивав самостійність, ініціативу самодіяльність вихованців, не стільки керував, скільки вміло організовував і спрямовував що веде до успіху діяльності.

Комплексне здійснення цих вимог усуває спрощеність вікового та індивідуального підходів, зобов'язує вихователя враховувати не поверхневий, а глибинний розвиток процесів, спиратися на закономірності причинно-наслідкових відносин.

У числі індивідуальних особливостей, на які треба спиратися вихователю, частіше за інших виділяються особливості сприйняття, мислення, пам'яті, мови, характеру, темпераменту, волі. Хоча при масовому вихованні докладно вивчати ці та інші особливості досить важко, вихователь, якщо він бажає домогтися успіху, змушений йти на додаткові витрати часу, енергії, коштів, збираючи важливі відомості, без яких знання особистісних якостей не може бути повним і конкретним.

З огляду на зростання рівня знань сучасних школярів, їх різноманітні інтереси, вихователь і сам повинен всебічно розвиватися: не тільки в області своєї спеціальності, але й в області політики, мистецтва, загальної культури, має бути для своїх вихованців високим прикладом моральності, носієм людських достоїнств і цінностей.

Швидкі темпи формування особистісних якостей у дитячому та підлітковому віці вимагають діяти з випередженням, не чекаючи, поки зміст, організація, методи і форми виховання прийдуть в протиріччя з рівнем розвитку вихованців, поки шкідливі звички не встигли вкоренитися в їх душі. Однак, підвищуючи вимоги, необхідно зважувати сили тих, кому вони адресовані. Непосильні вимоги можуть підірвати віру в свої сили, призвести до розчарувань або, що набагато гірше, до недостатньо повного поверхневого виконання вимог. Зазвичай у таких випадках виробляється звичка обходитися напівдосягнутим.

Вихователі уважно стежать за зміною головних особистісних якостей - спрямованості ціннісних орієнтацій, життєвих планів діяльності та поведінки, оперативно корегують процес виховання, спрямовуючи його на задоволення особистих та суспільних потреб.

Деякі вихователі помилково  вважають, що індивідуальний підхід потрібен лише по відношенню до «важких» школярів, порушників правил поведінки. Безперечно, ці вихованці потребують підвищеної уваги. Але не можна забувати і про решту. За зовнішнім благополуччям можуть ховатися і непристойні думки, мотиви, вчинки. Підозрювати у цьому нікого і ніколи не треба, але увагу необхідно приділяти всім.

Зрозуміти глибинні характеристики особистості за зовнішньою поведінкою дуже складно і не завжди вдається. Потрібно, щоб сам вихованець допомагав вихователю. Отже, його потрібно зробити своїм другом, союзником, співробітником. Це найкоротший і вірний шлях діагностики глибинних якостей.

Таким чином, особистісний підхід зобов'язує вихователів будувати виховний процес на основі врахування головних особистісних якостей – спрямованості особистості, її життєвих планів і ціннісних орієнтацій, спиратися на вікові та індивідуальні особливості вихованців.

 

 

 

7. Висновки.

Отже, підведемо підсумки розгляду даного питання. Індивідуальний підхід розглядається як один з найважливіших принципів навчання. Він, на відміну від інших дидактичних принципів, підкреслює необхідність систематичного врахування не тільки соціально-типового, але й індивідуально-неповторного в особистості кожного школяра. Також індивідуального підходу потребує кожен без винятку учень. Індивідуальний підхід є активним, формуючим і розвиваючим принципом, який передбачає творчий розвиток індивідуальності учня. У зв'язку з цим, педагог повинен враховувати тип темпераменту, індивідуальні особливості своїх учнів.

У процесі індивідуального  навчання діагностуються потенційні можливості, найближчі перспективи розвитку вихованця.

Ціннісні орієнтації, життєві плани, спрямованість особистості, безумовно, пов'язані з віком та індивідуальними особливостями. Але тільки приорітет головних особистісних характеристик виводить на правильне врахування принципів.

У числі індивідуальних особливостей, на які треба спиратися вихователю, частіше за інших виділяються особливості сприйняття, мислення, пам'яті, мови, характеру, темпераменту, волі. Домінуючою якістю педагога, який працює в області індивідуального навчання і виховання, на мій погляд (крім високого кваліфікаційного рівня) є відмінне знання як вікової, так і індивідуальної психології.

 

8. Список використаних джерел.

1. Педагогіка. Навчальний  посібник для студентів педагогічних  вузів та педагогічних коледжів/Под  ред. П. І. Пидкасистого. - М.:

Педагогічне суспільство  Росії, 1998. - 640 с.

2. Харламов І.Ф. Педагогіка: Учебн.пособіе.-3-е изд., Перераб и  доп .-

М., МАУП, 1997.512 с.

3. Подласый И.П. Педагогіка. Новий курс: Підручник для студ. пед. вузів:

У 2 кн. - М.: Гуманіт.ізд центр ВЛАДОС, 1999. - Кн. 2: Процес виховання .- 256 с.

4. Педагогіка: Учеб.пособіе  для студентів пед. ін-тов./Ю.К.Бабанскій,

Н. А. Сорокін та ін; Під  ред. Ю.К.Бабанского.-М., Просвещение, 1988. -

497 с.

5. Загальна психологія: Учеб.для студентів пед.ін-тов/А. В. Петровський,

А. В. Брушлінскій, В. П. Зінченко: під ред.А.В.Петровского.-М. :

Просвещение, 1986.-464 с.

6. Райгородське Д.Я.  Психологія і самоаналіз характеру.  Хрестоматія з психології і  типології характера.-Самара: Издательский  дом

'Бахрах', 1997.-640 с.

7. Основи психології: підручник  для вузов.-М.: Культура і спорт,  ЮНИТИ,

1997.-295 с.