На  думку фахівців, процес навчання в  початковій школі має відбуватися  на позитивному емоційному тлі. У  цьому зв'язку чималого значення набувають  стосунки, що складаються в дитини з однокласниками (фактор, що відіграватиме провідну роль у підлітковому віці). Помічено, що молодші школярі на початку свого шкільного життя почуваються дискомфортно через присутність незнайомих дітей, соромляться один одного, але, на щастя, такий стан у них досить швидко минає. Ближче до кінця згаданого вікового періоду помітні зміни у стосунках між дітьми: виникають між особистісні зв'язки, формується взаємна вимогливість і оцінка. Але навички між особистісних стосунків, як правило, розвинуті слабо і будуються в основному на емоційній основі.

      Встановлено, що основними новоутвореннями молодшого  шкільного віку є довільність  пам'яті й уваги, внутрішній план дій, рефлексія своєї навчальної діяльності, усвідомлення себе, як суб'єкта навчання, поява нової життєвої позиції - школяра. Становлення цих новоутворень відбувається в процесі навчальної діяльності: молодший школяр, як суб'єкт в ній, сам розвивається і формується, освоюючи нові способи мислення.

      Внутрішня мотивація в молодших школярів нестійка, інтерес виявляється переважно до результату, більшість із них не схильна докладати вольових зусиль для подолання труднощів у навчанні. Дослідження свідчать, що саме структура навчальної діяльності, адекватна цілям навчання, є чинником формування в учнів не тільки операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися, допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти. Тому треба так організувати роботу, щоб зацікавити всіх дітей, створивши умови виховання позитивних рис характеру, бажання та вміння вчитися.

      Л.С.Виготський стверджував, що навчання буде мало ефективним, якщо воно орієнтоване на вже розвинуті  форми психічної діяльності дитини - на сприйняття, пам'ять та форми  наочно-образного мислення, властиві попередньому періоду розвитку. Навчання, побудоване таким чином, закріплює вже пройдені етапи розвитку. Воно плететься у хвості розвитку і тому не просуває його вперед. Отже, необхідно так організувати дидактичний процес, щоб навчання йшло в зоні найближчого розвитку молодшого школяра. Такою зоною розвитку мислення є перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення (В.В.Давидов, Л.В.Занков, А.К.Маркова, Д.Б.Ельконін та ін.).

      Практика  підтверджує, що надмірно спрощений, примітивний  навчальний матеріал нецікавий для  учнів, що й приводить до витрати мотивації його засвоєння.

      Одним із важливих моментів, які забезпечують підтримку мотивації учіння, як відзначають  майже всі сучасні дослідники, є ціле покладання. У молодшому  шкільному віці воно має ряд особливостей: 1) учень готовий до прийняття цілей, заданих учителем, але не на досить тривалий час, наприклад, відсутність уваги на уроці; 2) школяр навчається визначати важливість і послідовність цілей як на уроці, так і під час самостійної організації свого часу, однак у нього найчастіше відсутнє вміння зіставляти цілі, які намічалися, зі своїми можливостями, що може призвести до неуспіху в навчальній діяльності і зниження мотивації учіння; 3) учень може вже самостійно визначити систему проміжних цілей на шляху до мети, поставленої вчителем, але процеси ціноутворення молодшого школяра не завжди встигають за завданнями навчальної діяльності, що ускладнюються. Таким чином, ціле покладання також відноситься до зони найближчого розвитку молодших школярів: дитина сама вчиться ставити перед собою ціль навчальної дії і знаходити засоби для її досягнення, що є одним із новоутворень цього віку.

      Ми  вже підкреслювали особливе значення дій контролю та оцінки для формування навчальної діяльності молодших школярів і розвитку мотивації їхнього  учіння. Можна сказати, якщо в цей період діти повноцінно оволодівають діями контролю та оцінки, то подальше формування навчальної діяльності відбуватиметься без особливих зусиль.

      Дослідження особливостей мотивації учіння молодших школярів дало змогу А.К.Марковій зробити  висновок: їх мотивація має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивними характеристиками вони вважають:

      1)  загальне позитивне ставлення  дітей цього віку до школи;

      2)  широту їхніх інтересів (їх  цікавить багато явищ життя);

      3)  допитливість, що є виявом розумової активності.

      Негативні сторони мотивації учіння молодших школярів, що перешкоджають навчанню: недостатня дієвість мотивів, бо самі собою вони довго не підтримують  навчальну діяльність; нестійкість - мотиви швидко задовольняються, і  без підтримки вчителя можуть згаснути і більше не відновитися; мала усвідомленість, що виявляється у невмінні школярів назвати, що і чому їм подобається в даному предметі; слабка узагальненість, тобто охоплюють один чи кілька навчальних предметів, які об'єднані за зовнішніми ознаками; орієнтування учнів найчастіше на результат навчання (знання, причому з їх фактичної, ілюстрованої сторони, і лише потім - закономірності), а не способи навчальної діяльності, внаслідок чого іноді до кінця початкової школи не складається інтерес до подолання труднощів у навчальній роботі. Всі ці особливості обумовлюють поверхневий, у ряді випадків недостатній інтерес до учіння, його іноді називають формальним і безтурботним ставленням до школи.

      Таким чином, учіння молодших школярів полі мотивоване: дитиною, залежно від ситуації, керують різні мотиви, але серед них є один визначальний.

      У загальному вигляді наше уявлення про  найбільш визначальні особливості  мотивації учіння молодших школярів відображені в схемі, з якої випливає, що мотиви учіння (Муч) молодших школярів мають позитивні (+) та негативні (-) характеристики; серед багатьох мотивів учіння найціннішим є пізнавальний інтерес, для успішного формування якого необхідні перераховані умови. (Дивись схему).

      Зазначені особливості формування мотивації учіння початківців необхідно враховувати вчителям, якщо вони хочуть працювати відповідно до нової філософії освіти, що розглядає учня як суб'єкта процесу навчання.

МОТИВИ  УЧІННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

       2. Психологічні засади  формування мотиваційної готовності дітей до навчання в школі.

      На  думку психологів, педагогів, фізіологів і лікарів проблему формування мотиваційної готовності дітей до навчання в школі  слід розпочинати ще до школи.

      Готовність  до шкільного навчання - багатоякісне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І.Батович, О.В.Запорожець, Л.А.Венгер та інші, вивчаючи лише психологічну готовність дитини до шкільного навчання, виділяють в ній такі структурні елементи:

• інтелектуальний,  що включає порівняно розвинуте диференційоване сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність аналітичного мислення, що проявляється у здатності виділяти і розуміти важливі ознаки і зв'язки між предметами, а також відтворювати зразок, логічне запам'ятовування, оволодіння на слух розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і окорухової координації, розвиток здібностей до навчання.
• мотиваційний, що відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, що відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

      Розрізняють внутрішні або пізнавальні мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом, і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільне корисною діяльністю, в ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є безсумнівним.

      Внутрішні і зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, що є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

      Про наявність внутрішньої позиції  учня можна говорити, якщо дитина:

• ставиться до вступу до школи та перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи, прагне до занять специфічно шкільного змісту;
• виявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура та ін.), має належне уявлення про підготовку до школи;
• відмовляється    від    характерної    для    дошкільного    дитинства організації діяльності та поведінки.

Важливим  також є:

      Емоційно-вольовий компонент, що включає готовність до довільної регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної стійкості.

      Соціальний  компонент, що передбачає наявність у дитини потреби у спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп, здатність виконувати соціальну роль у ситуації шкільного навчання, вміння встановлювати стосунки з ровесниками і дорослими.

      Проведені експериментальні дослідження готовності дітей дошкільного віку в дитячих  садках засвідчують, що провідна роль належить мотиваційному і соціальному компонентам. Соціальна зрілість, бажання вчитися, бути дорослим, а не технічні вміння (лічба, читання) визначають готовність дитини до школи. Психологічна готовність до школи полягає не в тому, що у дитини виявляються сформованими „шкільні" якості, а в тому, що вона оволодіває передумовами до подальшого їх формування.

      Під час прийому в школу модна  провести масове та індивідуальне обстеження дітей за допомогою набору експрес-методик (тест Керна-Ірасека, психосоціальної  зрілості, методика „графічний диктант", тести на визначення розумового розвитку дитини, сенсорних здібностей, наочно-образного та логічного мислення, уваги та навчальних здібностей, розвиток уяви та творчих здібностей тощо). На основі отриманих даних психолог (або вчитель) розробляє рекомендації для активізації підготовки дитини до шкільного навчання.

      Готовність  дитини дошкільного віку до навчання передусім визначає її мотиваційна  готовність, що включає достатньо  розвинену потребу в знаннях, уміннях і бажання дитини їх вдосконалювати. Без мотиваційної готовності ні про яку іншу не може бути й мови, оскільки вона є джерелом внутрішнього потягу дитини до набуття знань, умінь і навичок.

      Для покращення мотиваційної готовності дітей  до учіння в школі можна рекомендувати  тренувальні ігрові вправи: „Моторна координація", „Знайди фігуру", „Форми", „Лабіринти", „Копіювання візерунків", „Прості узагальнення", „Розповідь за картинкою", „Чим залатати килимок", бесіда „Школа", „Що змінилося?", „Запам'ятай слова" та інші.

       3. Роль особистості  вчителя у формуванні позитивних мотивів школярів молодших класів

      Учитель в школі є джерелом тієї сили, яка приводить в рух навчально-виховний процес, вдихає в нього життя. Для  молодшого школяра вчитель - це „плодотворний  промінь сонця для молодшої душі, який нічим замінити не можна" (К.Д.Ушинський). Початкова школа — це насамперед творча праця одного вчителя в період дитинства, а дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність; у них свої критерії краси, у них навіть своє вимірювання часу; в роки дитинства день здається роком, а рік - вічністю. Маючи доступ до казкового палацу, ім'я якому — Дитинство, вчителю конче потрібно стати якоюсь мірою дитиною. Тільки за такої умови діти не дивитимуться на свого вчителя як на людину, що випадково проникла за ворота їхнього казкового світу, як на сторожа, що охороняє цей світ, сторожа, якому байдуже, що робиться там, усередині цього світу.

      Найголовнішим у цій дуже тонкій сфері є глибоке розуміння, точніше, відчування серцем дитячого світу, відчуванням дитинства.

      Навчання  в школі і дитяче чому, чому - сотні  „чому" і сотні конфліктів. Конфлікт між учителем і дитиною — один з крайніх проявів педагогічної неграмотності. Це явище буває там, де вчителеві не вистачає великодушної батьківської, материнської мудрості, великої педагогічної влади, розуміння того, що він має справу з дитячими вчинками, з дитячим світом думок і поглядів: дитину взагалі не можна порівнювати з дорослим, немає такої єдиної мірки, якою можна було б виміряти дорослого і дитину. В.О.Сухомлинський писав: „Не забувайте, що грунт, на якому будується ваша педагогічна майстерність, - у самій дитині, в її ставленні до знань і до вас, учителю".