Лекція: поняття, функції, принципи

Положення про державний вищий навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1074 від 5 вересня 1996 року.

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Програми розвитку юридичної освіти на період до 2005 року" № 344 від 10 квітня 2001 р.

Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затверджене наказом Міністерства освіти України № 161 від 2 червня 1993 р.

Наказ МВС України № 519 від 14 серпня 1992 р. "Про затвердження тимчасового Положення про організацію навчальної та навчально-методичної роботи в навчальних закладах МВС України".

Нормативне регулювання діяльності Національної академії внутрішніх справ України: Збірник документів /Під заг.ред. Я.Ю.Кондратьєва. - К., 2001.

Алексюк А. Педагогіка вищої школи. Курс лекцій: модульне навчання. - К., 1998.

Бадмаев В.Ц. Методика преподавания психологии. - М., 2001.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи. - К., 2003.

Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. - М., 1998.

Зарецкая Е.Н. Деловое общение: Учебник: В 2 т. - Т.1. - М., 2002.

Змеёв С.И. Андрагогика: основы теории и технологии обучения взрослых. - М., 2003.

Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в Україні (Педагогічні концепції). - К., 1997.

Корсак К, Зінченко Т. Традиційні уроки та лекції: сучасний стан і перспективи // Вища освіта України. - 2002. - № 3. - С.75-80.

Леонтьев А.А. Лекция как общение. - М., 1974.

Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. 3-є видання, доповнене. - К., 2001 р.

Освітні технології /За заг.ред.О.М.Пєхоти. - К., 2001.

Педагогика и психология высшей школы. - Ростов н/Д, 2002.

Попков В.А., Коржуев А.В. Дидактика высшей школы. - М., 2002.

Сікорський П.І. Теоретико-методологічні основи диференційованого навчання. - Львів, 1998.

Столяренко А.М. Юридическая педагогика. Курс лекций. - М., 2000.

Український педагогічний словник. - К., 1997.

Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе: Методология, цели и содержание, творчество. - М., 2002.

Хуторской А.В. Современная дидактика. - СПб, 2001.

Чернилевский Д.В. Дидактические технологии в высшей школе. - М., 2002.

                                                                                                ДОДАТОК 1

            Лекція з загальної психології під редакцією Гудзенко Л. Г.

                           Проблема предмету психології

  Термін «психологія» вперше ввів Християн Вольф в своїх книгах «Раціональна психологія» і «Емпірична психологія», опублікованих в 1732 – 1734 рр. Термін був утворений з|із| грецьких слів «psyche|» (душа) і «logos|» (учення|навчання|, наука).

  Т.ч., психологія – це наука про душу. У наш час замість поняття «душа» використовують поняття «психіка». З лінгвістичної точки зору це одне і те ж, проте, з розвитком культури і особливо науки значення цих понять розійшлися.

  Першим етапом в становленні предмету психології є вивчення душі. Наші предки припускали, що в тілі людини поміщена інша істота, зайнята розшифровкою того, що бачать очі, чують вуха і відчуває шкіра. Цю «душу», або «тінь» наділяли здатністю виходити на волю, поки людина спить, і жити своїм життям (сни).  Перші грецькі філософи вважали цю ідею за примітивну, але вони були переконані, що в кожній людині є щось, що дозволяє йому думати, ухвалювати рішення, хвилюватися, володіти собою. Цей «дух» був чимось нематеріальним, схожим на полум'я або на подих. Арістотель висунув концепцію душі як функції тіла, а не якогось зовнішнього по відношенню до нього феномену. Центр «псюхе» знаходиться в серці. Починаючи з 2-го століття нашої ери, вважалося за встановлений, що душа поміщається в мозку.

  Лише у епоху Відродження, в 15, 16 і особливо 17 столітті склалися ближчі до наукових уявлення про світ і людину. Французький філософ Рене Декарт створив теорію, що пояснювала поведінку на основі механістичної моделі. Він відкрив рефлекторну природу поведінки, зародилося поняття про рефлекс. У цих затвердженнях Декарта содержиться постулат про те, що перше, що виявляє чоловік в собі – це його власна свідомість. І з 19-го століття психологія почала вважати за свій предмет  свідомість.

  Отже, другий етап в становленні предмету психології – це психологія свідомості. Основне завдання психології полягає тепер в тому, щоб піддати аналізу стану і змісту свідомості. Необхідно було описати властивості свідомості. Вільгельм Вундт створив в 1879 р. першу в історії науки лабораторію по вивченню свідомості. Іменнно з цієї миті психологія стає самостійною наукою. В результаті діяльності цієї лабораторії була виконана велика робота по опису загальної картини і властивостей свідомості: різноманіття його змісту, динаміки, ритмічності, неоднорідності його поля, вимірюванню об'єму і так далі Все це було вивчено за допомогою методу інтроспективної (тобто самоспостереження). Цей метод швидко вичерпав себе і психологія зайшла в безвихідь. На початку ХХ століття виникла кризова ситуація. Її причини.

1. Відрив психології від практики.

2. Використання методу інтроспективної як основного.

3. Неможливість пояснити|тлумачити| ряд|лаву| основоположних проблем самої психології. Головним чином – зв'язок психічних явищ з|із| фізіологічними і поведінкою людини.

  Наука далі розвиватися не могла. В результаті було зроблено декілька спроб подолання|здолання| цієї кризи. Багато хто з|із| них незабаром оформився в самостійні напрями|направлення|. Кожен напрям|направлення| пропонував свій предмет психології і, відповідно, методи.

  Таким чином, третім етапом становлення предмету психології є множинність предметів: поведінка, несвідома, діяльність, системність психічного образу, особа, організація знання і ін.

32

[1] Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии. - М., 2001. - С.102.

[2] Бадмаев В.Ц. Вказана робота. - С.102.

[3] Там же.

[4] Зарецкая Е.Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации. - М., 1998. - С.95.

[5] Зарецкая Е.Н. Деловое общение: Учебник: В 2 т. - Т.1. - М., 2002. - С.330.