Контрольная работа по "Педагогике"

1. Поняття наступності в  організації навчально-виховного  процесу.

     Наступність у вихованні особистості набуває сьогодні стратегічного, соціально-педагогічного значення. Варіативність і різноманітність виховання систем (за характером процесу та організацією виховання) і закладів; технологій, що враховують специфіку певного виховного закладу, його традиції, тенденції та перспективи розвитку, зумовлюють необхідність теоретичного обґрунтування та практичної реалізації принципу наступності у вихованні.

     Термін  «наступність» у літературі розглядають як закон, закономірність, принцип, умову, вимогу, фактор, спосіб, правило, засіб. Наступність - багатоаспектне педагогічне явище. Оскільки наступність у навчально-виховному процесі має комплексний, міждисциплінарний характер, її вивченням займаються педагоги, психологи, філософи, соціологи, фізіологи. Наступність трактується як зв'язок між різними етапами або ступенями розвитку, сутність якого полягає у збереженні тих чи інших елементів цілого чи окремих сторін його організації при переході від одного етапу до іншого; як зв'язок між явищами у процесі розвитку у природі, суспільстві та пізнанні, коли нове, змінюючи старе, зберігає в собі деякі його елементи. Стосовно суспільства наступність розглядають як передачу соціальних і культурних цінностей від покоління до покоління, від формації до формації та засвоєння цих цінностей новими поколіннями, новими соціальними системами. У педагогічній літературі наступність тлумачать як один із принципів освіти, «який передбачає зв'язок та узгодженість у цілях, змісті, організаційно-методичному забезпеченні етапів освіти, які межують один з одним». У багатьох дослідженнях наступність розглядається як важлива умова підвищення ефективності виховної роботи (О. Ароніна, Р. Афанасьєва, С. Колесников, А. Машовець, В. Сенько, В. Сластьонін, В. Сухомлинський). Зокрема В. Сенько обґрунтовував сутність поняття «наступність» у виховному процесі. На думку дослідника, наступність у вихованні полягає в тому, що на кожному етапі розвитку закріплюються й розширюються позитивні якості особистості, виховані на попередньому етапі. Одночасно забезпечується виконання виховних завдань нового етапу та готується база для наступного. Учені зазначають, що виховання необхідно розглядати не тільки з точки зору педагогічних впливів, а й з позицій вихованців, з точки зору їхніх запитів, прагнень, домагань (Л. Божович, Ш. Ганелін, С. Рубінштейн). Сутність наступності у вихованні полягає в тому, щоби «примусити» конструктивно працювати минуле, теперішнє й майбутнє.

     Принцип наступності у вихованні є необхідною умовою, яка забезпечує неперервність, узгодженість, плановість, поступальний розвиток та інтегративність виховання на всіх етапах навчально-виховного процесу. Відсутність наступності у вихованні особистості призводить до зниження ефективності виховного процесу.

     Педагогічну сутність наступності вчені розглядають  у двох напрямах: змістовому й організованому. Чітке визначення змісту виховної роботи із забезпеченням наступних зв'язків  має велике теоретичне та практичне  значення. Саме змістовий компонент обумовлює вибір засобів, методів і прийомів виховання; орієнтує на створення певних педагогічних умов; забезпечує зв'язок у цілях, змісті, засобах, методах і прийомах, формах виховання; виключає випадковість і стихійність виховного процесу. Організаційний компонент забезпечує певні педагогічні умови виховання на всіх етапах навчально-виховного процесу; визначає послідовність етапів процесу виховання; дозволяє забезпечити співпрацю вчителів, вихователів, соціального середовища, їх співробітництво з батьками у виховній роботі.

     Принцип наступності та послідовності у  вихованні полягає в тому, що для  формування освіченої, творчої, фізично  й морально здорової, національно  свідомої, відданої своїй Батьківщині  особистості потрібна система певних послідовних виховних заходів. Адже всебічно й гармонійно розвинену особистість не можна сформувати, якщо виховний процес має спонтанний, епізодичний, випадковий характер.

     Ураховуючи  сказане вище, реалізація принципу наступності у вихованні особистості передбачає застосування різноманітних методів та їх варіативність залежно від вікових та індивідуальних особливостей школярів; урахування рівня розвитку дитячого колективу; єдність мети та завдань, змісту виховання; взаємозв'язок форм, методів і прийомів виховання; співпрацю школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці в забезпеченні ефективності та неперервності виховного процесу; взаємозв'язок виховання й самовиховання; оптимізацію навчально-виховного процесу, упровадження ефективних педагогічних технологій; постійне вивчення вчителями рівня вихованості учнів з метою коригування та вдосконалення виховної роботи; прогнозування можливих результатів виховання; визначення шляхів удосконалення професійної підготовки вихователів і вчителів для забезпечення наступності у виховній роботі. Ефективність наступності у вихованні досягається шляхом комплексного підходу до забезпечення зазначених умов, що передбачає розробку наскрізної програми, організаційно-методичну роботу з педагогами та батьками, сукупність методичного забезпечення процесу виховання особистості.

     Отже, наступність є закономірною умовою цілісності та ефективності виховного  процесу, фактором, який визначає логіку та послідовність виховання особистості  на всіх вікових етапах. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Скласти план - конспект уроку.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Особливості внутрішкільного  контролю.

Внутрішкільний  контроль — систематична, цілеспрямована перевірка адміністрацією школи  роботи педагогічного колективу, окремого вчителя.  

Спрямований він на досягнення відповідності діяльності школи вимогам стандарту освіти. Організація внутрішкільного контролю відбувається у кілька етапів. Розпочинається вона з визначення мети контролю, складання плану, передбачення форм і методів перевірки. На етапі перевірки відбувається констатування, оцінювання фактичного стану справ, які є підставою для формування висновків і пропозицій щодо вдосконалення навчально-виховного процесу, усунення недоліків. Пропозиції, рекомендації щодо усунення недоліків передбачають відповідні терміни, а за потреби — форми і терміни контролю. 

Внутрішкільний  контроль повинен мати індивідуальний характер (підконтрольність роботи кожного  члена колективу), систематичність (регулярність, системність контролю на всіх етапах навчально-виховного процесу), об´єктивність, всебічність і різноманітність форм, диференційований підхід (враховування специфічних особливостей та індивідуальних якостей тих, кого контролюють), єдність вимог осіб, які здійснюють контроль. 

Внутрішкільний  контроль поширюється на: навчально-виховний процес, методичну роботу, забезпеченість навчально-виховного процесу та ін.

За спрямуванням внутрішкільний контроль поділяють  на тематичний і фронтальний. 

Тематичний  контроль передбачає перевірку роботи колективу над вирішенням певної проблеми, рівень знань і вмінь учнів з відповідної теми або предмета загалом, зміст і ефективність роботи класних керівників з певного напряму виховної роботи, інновації в школі, результати впровадження передового педагогічного досвіду тощо. 

Фронтальний контроль спрямований на вивчення діяльності педагогічного колективу, методичних об´єднань або окремого учителя, рівень викладання окремих предметів  в усіх або певних класах, роботи класних керівників. 

Залежно від об´єкта контролю, виділяють  класно-узагальнюючий, персональний, предметно-узагальнюючий, тематично-узагальнюючий, комплексно-узагальнюючий його види. Класно-узагальнюючий контроль спрямований на вивчення діяльності вчителів, які працюють у певному класі, виявлення рівня знань і вихованості учнів класу, якості і методів викладання в класі, якості роботи класного керівника. Персональний контроль стосується вивчення продуктивності викладацької діяльності, методичного рівня учителя загалом або певних аспектів його діяльності. Може бути тематичним і фронтальним. Є засобом самоуправління вчителя, стимулом його професійного зростання. Предметно-узагальнюючий контроль зосереджується на вивчення стану та якості викладання окремого предмета в одному класі, в паралельних класах, у школі загалом. Тематично-узагальнюючий контроль охоплює роботу різних учителів в різних класах, але за певним напрямом навчально-виховного процесу (наприклад, розвиток пізнавальних інтересів на уроках природничого циклу). Комплексно-узагальнюючий контроль має своєю метою з´ясування організації вивчення певних предметів в одному або кількох класах. 

Педагогічна практика виробила різноманітні форми  внутрішкільного контролю, застосування яких залежить від його виду. 

За колективної  форми до контролю залучають усі  рівні управління школи (адміністрацію, керівників кафедр, досвідчених учителів, учнів, батьків). Взаємоконтроль передбачає залучення до контролю керівників кафедр, досвідчених вчителів, класних керівників, вдаючись до наставництва, взаємовідвідування навчальних занять і виховних заходів. Право самоконтролю — делегується найдосвідченішим вчителям і класним керівникам, які обов´язково періодично звітують перед керівництвом школи. Адміністративний плановий контроль, згідно з планом, здійснюють директор, його заступники, керівники кафедр. У разі виникнення непередбачених проблем директор школи, його заступники вдаються до адміністративного регулюючого (позапланового) контролю. 

Найпоширенішими у процесі внутрішкільного контролю є такі методи: спостереження —  відвідування уроків, позакласних заходів з наступним обговоренням; вивчення шкільної документації, класних журналалів, учнівських щоденників, планів уроків, особових справ учнів; опитування — усне проводять під час невимушеної або цілеспрямованої бесіди за спеціально підготовленою програмою; письмове, вдаючись до контрольних робіт, анкетування з обмеженою кількістю варіантів відповідей; тестування — метод психологічної діагностики; ретроспективний розбір — оцінювання діяльності школи випускниками минулих років, викладачами вищих навчальних закладів на основі аналізу вступних іспитів вихідцями зі школи; хронометрування — вивчення режиму роботи школи, раціонального використання часу в процесі уроку, виховного заходу, з´ясування причин перевантаження вчителів і учнів, визначення обсягу домашніх завдань тощо. 

За критерієм  послідовності внутрішкільний контроль може бути поточним, попереднім, проміжним, підсумковим, а також епізодичним  і періодичним.