Головні тенденції розвитку університетської освіти у Європі та світі

Міністерство освіти і науки  України

Державний ВНЗ Придніпровська державна академія будівництва та архітектури

 

 

 

 

 

 

Кафедра українознавства

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота на тему:

«Головні тенденції  розвитку університетської освіти у  Європі та світі»

 

 

 

Виконала:                                                                                      ст. гр. 481  Руденко Олена

Прийняв:                                                                                        доц. Руденко С.Г.

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ 2011р.

 

 

План

 

1. Вступ______________________________________________________3
2. Зміна цілей освіти в сучасному світі ___________________________ 4
3. Проблеми використання нових технологій в освіті _______________ 6
4. Освіта в умовах глобалізації __________________________________12
5. Висновок __________________________________________________16
6. Список літератури __________________________________________17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Відома нам традиційна модель освіти практично завжди являє  собою просту трансляцію культури, при тому, як правило - деякої монокультури, яка панує в цьому суспільстві і державі в певний час. Основним змістом такого утворення зазвичай є навчання, що розуміється як просте засвоєння учнями деякої суми накопичених людством в різних областях, і, значною мірою - розрізнених знань, з метою підготовки фахівця, готового включитися в існуючі соціально-економічні інститути та комплекси.

При цьому покладається можливим і достатнім просте перенесення  в свідомість «утворюються» спеціально виділеного і відповідним чином обробленого культурного матеріалу, причому все це різноманітність і широту, у кращому випадку, є лише малозначущим фоном в підготовці «професіонала».

 Я обрала цю тему, тому що хотіла загострити Вашу увагу на тому, що в такому утворенні навчання людина не тільки не є суб'єктом освітнього процесу, а й взагалі відсутня як персона, особистість, він тут всього лише об'єкт навчання, а я вважаю, що це в корні невірно.

Як відомо, цілком адекватні  цим принциповим настановам і  традиційні форми освітньої діяльності: урок, питання, відповідь; лекція, завдання, семінар. У зв'язку з цим воно авторитарно і тоталітарно як за змістом, так і за формою. У ньому немає жодної установки на особистісне самовизначення, пошук образів себе, своїх образів думки і почуття, свого життя в цьому світі. Інакше кажучи, така освіта взагалі не є освітою у власному розумінні цього слова, що розуміється як процес становлення людини.

 

 

 

 

 

 

 

1. Зміна цілей освіти  в сучасному світі. 

 

 Необхідно говорити про зміну  парадигми «освіта = навчання» парадигмою «освіта = становлення», маючи на увазі становлення людини, її духовності, самостійності, її самотворення, самоформування, самооформлення в особистість, персону. Освіта повинна служити прогресивному розвитку людини, суспільства та цивілізації в цілому, - у всіх сенсах. Оскільки ми говоримо про те, що освіта повинна перестати бути трансляцією культури і покликана навчити людину швидше знайти своє місце, свою нішу в культурі, оформити свій субкультурний простір, в новому утворенні зовсім інший статус і значення має набути філософія. Саме філософія, як те, що працює не з, а над культурними смислами і є мета-культурним феноменом, може стати головним рефлексивним інструментом у цій освітній діяльності суб'єкта. Служіння Духа і справжньої духовності не як релігії і культурі, а як Пошуку і Прогресу, дерзання Духа - ось завдання, дійсно гідні освіти! Саме освічена людина може стати будь-яким фахівцем високого рівня, і тому оновлене освіту необхідно розглядати як найефективнішу в стратегічному плані інвестиційну сферу і для окремої особистості, і для будь-якої держави.

 Звичайно, подібна зміна самої  сутності освіти неминуче тягне  за собою і адекватна зміна  застосовуваних форм освітньої  діяльності і типів освітніх  просторів. Коли освіта перестає  бути простою трансляцією культури і певного набору професійних знань, умінь і навичок, тоді будь-який навчальний предмет або дисципліна в рамках освітнього процесу вже не можуть бути його метою, так само як і будь-яка форма освітньої діяльності. Вони, в цих умовах, безумовно, повинні знайти для суб'єкта освітнього процесу статус інструменту самостановлення і самооформлення - як людини і особистості, фахівця і професіонала. Все це висуває на перший план питання про необхідність суттєвого перегляду, переоцінки деяких звичних для традиційної освіти ідеалів і норм, в тому числі і з ряду так званих загальнолюдських цінностей. В усякому разі, багато хто з них повинні бути заново інтерпретовані і адаптовані до змінених параметрами реальності. І в першу чергу мова тут йде про деякі стереотипи - як старого, так і нового утворення. Так, широко відомий, а в ряді країн (у тому числі і в Україні) зведена в ранг Закону теза про гуманістичний характер освіти - як за змістом, так і за способами реалізації освітніх практик. «Людина та її інтереси понад усе, вона завжди є мета і ніколи не повинна бути засобом у будь-якій діяльності, будь-яке насильство над людською особистістю є неприпустимим». Цей стандартний для діючих нині реформаторів освіти набір гарних установок став у нас правилом хорошого тону педагогічного і мірилом ступеня прогресивності та інноваційності. Але нове утворення передбачає значну міру індивідуалізму і персоналізму в кожному суб'єкті, що навчається, чого зовсім неможливо досягти без попереднього відчуження, виділення Себе із середовища, маси, натовпу. А свідомість людей залишилося такою самою - соборною, колективною, причому зовсім не через колективістське комуністичне минуле, а з причин, які мають набагато більш глибокі і значніші історичні корені. Нова освіта має стати екзистенціальною за формою та змістом, що неминуче передбачає неабияку частку душевного болю і духовних мук, а традиційний гуманізм вимагає: «не нашкодь! = Не зачепи!» А чи можна не зачепити, коли ставиться завдання створити такий простір, в якому «утворюється» екзистенційно оголиться для себе, коли для свідомості оголюється Світ, коли і з Себе і з Світу зриваються фальшиві покриви і маски? Звичайно, це й боляче, і неприємно, але цей біль - потужний ресурс для зростання і розвитку. Крім того, ще ж є і суттєва різниця між насильством і зусиллям, без якого взагалі неможливий будь-який душевний і духовний рух, і, відповідно - нове утворення, орієнтоване на розвиток.

 Слід звернути увагу і  на ряд інших традиційних цінностей  освіти, які також потребують рефлексивної проблематизації та критичного переосмислення. Сьогодні все частіше до вже відомих позначеним тут установкам додаються вимоги про необхідність у плануванні та організації освіти виходити із замовлення самих учасників освітнього процесу. Вимога, звичайно, гарна, але навряд чи розумна, бо людина, коли тільки приступає до самоосвіти, самооформлення - у прямому сенсі цих слів, навряд чи здатна чітко сформулювати і спроектувати траєкторію свого освітнього руху: їй ще й мета цього руху не ясна, куди вже говорити про засоби її досягнення.

 Ще одна проблема традиційної  освіти, що вимагає безумовного  дозволу в освіті новому, це  його масовість, при якій весь  освітній процес в цілому орієнтований  на «середнього» учня та студента. Якщо планка освітніх стандартів піднімається, цей середній випадає з процесу, але, в той же час, на цьому середньому рівні не може вчитися сильний і талановитий. Так ми знову робимо освіту регресивною, оскільки людство, як відомо, завжди розвивалося не в цілому, а за допомогою кращих своїх представників. У зв'язку з цим, в новій освітній парадигмі має змінитися і зміст поняття гуманізм. Під справжнім гуманізмом тепер слід розуміти лише те, що насправді служить розвитку людини і цілям прогресу, все ж, що пов'язано лише з турботою про те, щоб «не зачепити»! - Є гуманізм фальшивий, за яким ховається уникнення екзистенціальної відповідальності утворюючим педагогом.

 

 

2. Основні тенденції розвитку сучасної освіти

 

 Стан освіти в сучасному світі складний і суперечливий. З одного боку, освіта в 20-му столітті стало однією з найважливіших сфер людської діяльності; величезні досягнення в цій галузі були покладені в основу грандіозних соціальних і науково-технологічних перетворень, характерних для минаючого століття. З іншого боку, розширення сфери освіти та зміну її статусу супроводжуються загостреннями проблем у цій сфері, які свідчать про кризу освіти. І, нарешті, в останні десятиліття в процесі пошуків шляхів подолання кризи освіти відбуваються радикальні зміни у цій сфері та формування нової освітньої системи.

 Місце освіти в житті суспільства  багато в чому визначається  тією роллю, яку відіграють  у суспільному розвитку знання  людей, їх досвід, вміння, навички,  можливості розвитку професійних  і особистісних якостей. Ця  роль стала зростати у другій половині 20-го століття, принципово змінившись в його останні десятиліття. Інформаційна революція та формування нового типу суспільного устрою - інформаційного суспільства - висувають інформацію і знання на передній план соціального та економічного розвитку. Зміни у сфері освіти нерозривно пов'язані з процесами, що відбуваються в соціально-політичному та економічному житті світового співтовариства. Саме з цих позицій спробуємо виділити і проаналізувати основні тенденції світової освіти.

Еволюція знання на основне джерело вартості в інформаційному суспільстві. У міру суспільного розвитку чітко проявляється те, що як джерело прибутку все частіше виступають знання, інновації та способи їх практичного застосування. Те, що знання починає займати ключові позиції в економічному розвитку, радикально змінює місце освіти в структурі суспільного життя, співвідношення таких її сфер, як освіта та економіка. Придбання нових знань, інформації, умінь, навичок, затвердження орієнтації на їх оновлення і розвиток стають фундаментальними характеристиками працівників у постіндустріальній економіці.

 Новий тип економічного  розвитку, що затверджується в  інформаційному суспільстві, викликає  необхідність для працівників  кілька разів протягом життя  змінювати професію, постійно підвищувати свою кваліфікацію. Сфера освіти істотно перетинається в інформаційному суспільстві з економічною сферою життя суспільства, а освітня діяльність стає найважливішим компонентом його економічного розвитку. Не треба також забувати, що інформація та теоретичне знання є стратегічними ресурсами країни і, разом з рівнем розвитку освіти, багато в чому визначають її суверенітет і національну безпеку. Становлення освіти як найважливішого чинника подолання відсталості в розвитку більшої частини людства. Перехід від індустріального до інформаційного суспільства, поступово здійснюється в розвинених країнах, це загрожує загострити до межі одну з найскладніших глобальних проблем сучасності - проблему подолання відсталості в розвитку багатьох країн. Інформаційний розрив, накладаючись на індустріальний розрив, разом створюють подвійний технологічний розрив. Якщо такий стан у взаєминах між розвиненими і країнами, що розвиваються збережеться, то виникнуть серйозні неконтрольовані протиріччя. Для того щоб створення сучасної інформаційної інфраструктури в країнах, що розвиваються сприяло не тільки підвищенню прибутків розвинених країн, що беруть участь у фінансуванні цього процесу, але і головним чином - подолання соціально-економічної відсталості, необхідне використання нових технологій, як у міжнародному бізнесі, так і в самих різних сферах життя в країнах, що розвиваються. А це вимагає і сучасних технічних систем, і певних знань, навичок, умінь, моделей поведінки у громадян цих країн. Становлення інформаційного суспільства вимагає якісного підвищення людського, інтелектуального потенціалу країн, що розвиваються і тим самим висуває сферу освіти на  перший план суспільного розвитку. Від вирішення проблем освіти, які завжди гостро стояли в країнах, що розвиваються і які ще більше посилилися в останні десятиліття в зв'язку з бурхливим розвитком інформаційних технологій, залежать зараз перспективи соціально-економічного розвитку цих країн, вирішення глобальної проблеми подолання відсталості у світі . Все більшою мірою освіта перестає ототожнюватися з формальним шкільним і навіть вузівським навчанням. Будь-яка діяльність нині трактується як освітня, якщо вона має на меті змінити установки і моделі поведінки індивідів шляхом передачі їм нових знань, розвитку нових умінь і навичок.

 Функції утворення виконують різні соціальні інститути, а не тільки школи та ВНЗ. Найважливіші освітні функції беруть на себе підприємства. Так, великі промислові підприємства обов'язково мають у своєму складі підрозділи, що займаються підготовкою та перепідготовкою кадрів. Неформальна освіта має на меті компенсувати недоліки та суперечності традиційної шкільної системи і часто задовольняє нагальні освітні потреби, які не в змозі задовольнити формальну освіту. Як наголошується в доповіді ЮНЕСКО "Вчитися бути", освіта не повинна більше обмежуватися стінами школи. Всі існуючі установи, незалежно від того, призначені вони для навчання чи ні, повинні використовуватися в освітніх цілях.

Перехід від концепції функціональної підготовки до концепції розвитку особистості. Суть цього переходу полягає не тільки у зміні пріоритетів: від державного замовлення на підготовку фахівців до задоволення потреб особистості. Нова концепція передбачає індивідуалізований характер освіти, який дозволяє враховувати можливості кожної конкретної людини і сприяти його самореалізації та розвитку. Це стане можливим за допомогою розробки різних освітніх програм відповідно до різних індивідуальних можливостей, як учнів, так і викладачів. Важливим чинником у цьому напрямку розвитку освіти є формування в учнів умінь вчитися, умінь самостійної когнітивної діяльності з використанням сучасних і перспективних засобів інформаційних технологій.

 Ще в недалекому  минулому гарний почерк був гарантією спокійного і забезпеченого життя до старості. Останні десятиліття характерні прискоренням оновлюваності технологій і знань у різних сферах діяльності людини. Шкільної і навіть вузівської освіти сьогодні вже надовго не вистачає. Президент корпорації Дженерал Моторс говорить про це так: "Нам потрібні фахівці не з чотирьох- і навіть з шестирічною, а сорокарічною освітою". Розвиток концепції безперервної освіти, прагнення реалізувати її на практиці загострили в суспільстві проблему освіти дорослих. Сталося радикальна зміна поглядів на освіту дорослих і його роль у сучасному світі. Воно розглядається зараз як магістральний шлях подолання кризи освітньої системи, формування адекватної сучасному суспільству системи освіти.

Перетворення знань  в основний суспільний капітал, зростання  вигід, пов'язаних з отриманням знань, полягає в тому, що вигоди від  нього отримує людина, яка споживає цей товар, суспільство в цілому та конкретні підприємства. Звідси випливають підстави для змішаного фінансування освіти, розвиток ринкових відносин у цій сфері. Розвитку ринкових відносин у сфері освіти сприяє і загострення проблеми державного фінансування. «Якщо в 60-х роках у більшості країн різко зросла частка валового національного продукту, що направляється на освіту, то з початку 80-х років в переважній більшості як розвинених, так і країн, що розвиваються державні витрати на освіту скорочуються або, що зустрічається набагато рідше, стабілізуються. Навіть у США, де найбільш пріоритетним областю соціальної політики держави є освіта (цю галузь у США по праву називають "державою в державі"), на потреби якого виділяється більше коштів, ніж на оборону, проблеми державного фінансування загострилися. Пошук шляхів виходу з фінансової кризи систем освіти багатьох країн привів до появи не тільки національних, але і світових ринків освітніх послуг. Так, у середині 90-х років загальна вартість надання таких послуг іноземним громадянам оцінювалася приблизно в 100 млрд. доларів США на рік, що порівнянно з розміром загального бюджету цілого ряду держав. З цієї загальної суми 18 млрд. доларів заробляли США, які проводять цілеспрямовану роботу по "рекрутуванню" студентів ».