Фразеологія

Розділ 1. Аналіз основних понять фразеології.

 Фразеологія як наука виникла лише на початку 20 століття.

 Слово фразеологія (гр. phrasis — вислів, зворот мови,logos — поняття, вчення) в сучасній науці про мову вживається у двох значеннях:

1) розділ мовознавства, що вивчає усталені вирази, звороти мови;

2) сукупність стійких  зворотів мовлення, фразеологічних  одиниць, властивих певній мові.[1]

Фразеологія — мовознавча дисципліна, що всебічно вивчає структуру  і семантику фразеологічних одиниць, функцію їх у мові та мовленні, історію  їх виникнення й розвитку, роль у процесі інтралінгвістичних (внутрісистемних) і екстралінгвістичних (позамовних) факторів тощо. Отже об'єктом вивчення фразеології є стійкі звороти, словосполучення, які в науці називаються фразеологічними одиницями, фразеологізмами, фразеологічними зворотами або сталими висловами мовлення.

Розробкою питань фразеології  займались В.В Виноградов, Л.А  Булаховский, В.М Мокієнко, Ш. Баллі, Л.П. Сміт та інші.

Фразеологізми — стійкі відтворювані сполуки слів, що мають своєрідні, специфічні структурні властивості, якими вони відрізняються від звичайних вільних синтаксичних конструкцій, а також від окремих слів, що їх вивчає лексикологія. «Будь-який мовний утвір,— зазначав М. М. Шанський,— яким би він щодо розміру, структури і значення не був — є фразеологізмом, якщо він надслівний і відтворюваний» [2].

Характерні риси будь-якого  фразеологізму — строго окреслена  граматична єдність, сталість (при можливих часткових лише варіаціях) словникового складу, відтворюваність постійно готової одиниці мовлення, узагальнене стале значення вислову, його більша або менша популярність і поширеність серед значної кількості мовлян.

Існують різні підходи  щодо принципів класифікації фразеологізмів: структурно-семантичний, граматичний, функціонально-стилістичний. Найбільш поширеною є структурно-семантична класифікація В.В. Виноградова. Він виділяє 3 типи фразеологізмів:

– фразеологізми-зрощення;

– фразеологічні єдності;

– фразеологічні сполуки. [7]

П.Г.Єрченко, наприклад, класифікує фразеологізми за смислорозрізнювальною функцією компонента на фразеологічні одиниці (ФО) ФО з нормативним смислом, проміжні ФО, ФО з ідіоматичним смислом та ілюстративні. [25]

У О.В. Куніна знаходимо розподіл фразем у відповідності з трьома розділами, на які автор поділяє фразеологію: власне ФО, або ідіоми, ідіофразеоматизми та фразеологізми неідіоматичного характеру, але з ускладненим значенням. Цей розподіл ґрунтується на різних типах значення фразеологізмів: від більш ускладнених до менш ускладнених. [11]

Та все ж таки, як правило, при класифікації фразеологізмів учені  нашої країни використовують запропоновану  ще в 1977 році російським академіком В.В. Виноградовим систему виділення з-посеред фразеологічних одиниць трьох основних класів за ознакою їх умотивованості чи то збереження словами-компонентами в тій чи іншій мірі значень цих слів. За звичай поділяються:

1. фразеологічні зрощення – немотивовані одиниці, значення яких нібито зовсім не виводиться зі значень компонентів. Звичайно приводяться приклади таких сполучень, що або мають у своєму складі слово-архаїзм, відсутнє в активному словнику мовця, або метафоричність виразу настільки відсунула значення слова у складі фразеологізму від основного, що він уже ніяк не асоціюється з певною денотативною семантикою слів-компонентів. Такі фразеологізми у реченні виступають своєрідним синтаксичним монолітом, не допускають ніякої реструктуризації чи вкраплень у вигляді додаткових означень чи уточнень.
2. фразеологічні сполучення – це такі, один з компонентів якого є зв’язним, а інший зберігає своє денотативне значення і легко дешифрується. До таких сполучень часто входять слова що мають обмежену валентність. Кількість фразеологічних сполучень у такому розумінні надзвичайно велика; сюди звичайно відносять дієслівно-іменні перифрази простих дієслів, прикметникові сполучення з постійним епітетом, прийменникові групи з усталеним порядком слів у функції прислівника чи прикметника.
3. фразеологічні єдності – це такі фразеологізми, що є семантично неподільними, але загальне значення мовцями все ж таки сприймається як мотивоване, асоціації.

Прислів'я та приказки входять до складу фразеології і мають багато спільних рис з іншими типами фразеологічних одиниць.

 Різні дослідники припускають або не припускають можливість розгляду прислів’їв та приказок як одиниць фразеології, бо у відношенні об’єму фразеології вчені додержуються різних точок зору. За думкою О.В.Куніна, прислів’я повинні вивчатися у двох площинах: як у фразеології, так і у фольклорі [11, 8]. Значення прислів’їв та приказок формується у фольклорно-оціночній сфері, оскільки їх денотація – не денотація до світу, а привід для віднесення до системи цінностей [16, 167]. Однак, В.Н. Телія бачить протиріччя у тому, що прислів’я та приказки, водночас будучи одиницями фразеології, відносяться і до фольклору, бо використовуючи цей критерій, можна зробити висновок, що і всі інші види фразеологізмів можна віднести до одиниць фольклору. Але з цим не можна погодитись. По-перше, фразеологізми, на відміну від паремій, не укладаються в поняття «жанру». По-друге, вони не мають повчального характеру [22, 95]. 

Н.М. Шанський називає прислів’я та приказки «фразеологічними виразами», вважаючи, що від фразеологічних сполучень вони відрізняються тим, що в них немає слів з фразеологічно пов’язаним значенням [24, 44]. На його думку, необхідно звертати увагу на те, що в процесі спілкування вони не формуються мовцем, а відтворюються як готові одиниці з постійним складом та значенням [24, 48]. 

С.Г. Гаврин, опираючись на підхід функціонально-семантичної комплікативності, включає до складу фразеології усі сталі вирази слів [3, 24]. Л.В. Савенкова під пареміями розуміє вторинні мовні знаки – замкнуті сталі фрази (прислів’я та приказки), що являються маркерами ситуацій або відношень між реаліями. Вони привертають увагу мовців своєю семантичною місткістю та здатністю до вживання у різноманітних мовленнєвих ситуаціях з різними мовленнєвими цілями та формують одну з семіотичних підсистем, що забезпечують процес повноцінної комунікації носіїв мови [26, 1].  
Е.А. Іванчикова ділить прислів’я та приказки на два класи: частина прислів’їв, що вживаються в якості різного роду повчань, нагадувань про здобутий в житті досвід, не відносяться до фразеології; друга частина – це прислів’я, які втратили зв’язок із ситуацією, що була їх першоджерелом, - має безпосереднє відношення до фразеологічних одиниць [6, 126].  
Враховуючи думки вищезгаданих дослідників, ми дійшли висновку, що на даному етапі привалює широке розуміння об’єму фразеології, тому ми вважаємо, що прислів’я та приказки являються частиною фразеології, але формуються як окремий клас.