Естетичне фиховання в педагогичний системи В. О. Сухомлинського

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ  В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

У статті розглядається погляди  В.О. Сухомлинського на роль мистецтва, зокрема музики і співу, для гармонійного розвитку особистості, її культури й  духовного збагачення.

Спадщина видатного українського педагога, письменника Василя Олександровича Сухомлинського дотепер має велике теоретико-практичне значення. Аналіз творчості В. О. Сухомлинського дає підставу стверджувати, що постійна й наполеглива робота педагога була спрямована на розв’язання проблем гармонійного розвитку і виховання людини. Глибоке осмислення педагогічної практики, актуальних завдань школи, потреби суспільного розвитку привели педагога до власного поняття процесу виховання і його чинників. Творча спадщина педагога належить до скарбниці найдорожчих надбань національної освіти, культури і літератури.

В.О. Сухомлинський був  одним із перших українських педагогів, хто комплексно вивчав і масштабно  запроваджував засоби мистецтва  в художньо-естетичному розвитку дітей усіх вікових груп. Педагогічні  поради

 В.О. Сухомлинського  щодо гармонійного всебічного  розвитку дітей пройшли тривалий  шлях від надання конкретних  порад щодо виховання дітей  засобами мистецтва («Серце віддаю  дітям») до створення цілісної, авторської, оригінальної, самобутної системи гармонійного виховання в Павлиській середній школі («Павлиська середня школа»).

Мета даної статті полягає  у розкритті значення музики і  співу як необхідних умов для формування гармонійно розвиненої особистості  у поглядах В.О. Сухомлинського. Учений писав, що одним із засобів гармонійного розвитку особистості, формування її культури є музика. Вона збуджує думки і  почуття, викликає натхнення і насолоду, збагачує духовний світ людини, адже «музика  – це джерело думки…, музика –  це найсприятливіше тло, на якому  виникає духовна спільність вихователя і дітей».

В.О. Сухомлинський висловив думку про те, що кожна людина талановита, і завдання вчителя полягає  в тому, щоб знайти «родзинку» в  кожній дитині.

Не можна не погодитись із думкою видатного педагога про  те, що «виховання – творіння Людини», а тому необхідна гармонія такого творіння. В.О. Сухомлинський був переконаний, що потенціал мистецтва тісно пов'язаний із художньо-естетичним і морально-етичним вихованням, що неможливо здійснювати гармонійний розвиток людини засобами мистецтва, не враховуючи досвід минулих поколінь. Упевненість, вірність усталеним ідеалам неможливі без високої емоційної культури, доброзичливості, гуманізму.

 «Об’єкт нашої   праці – найтонші сфери духовного  життя особистості, яка формується  – розум, почуття, воля, переконання,  самосвідомість. Впливати на ці  сфери можна тільки так само  – розумом, почуттям, волею, переконанням, самосвідомістю. Найважливіші інструменти  нашого впливу на духовний  світ школяра – слово вчителя,  створення обставин, у яких найяскравіше проявляються почуття».

Видатний педагог порівнював мистецтво з часом і простором, у якому живе краса людського  духу. На власному практичному досвіді  він переконувався, що мистецтво  випрямляє душу людини, як гімнастика тіло. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить  себе до прекрасного, відчуває естетичну  насолоду. Педагог підкреслював, що дитяча душа однаково чутлива і до рідного слова, і до краси природи, і до музичної мелодії. Донесені в ранньому дитинстві до серця маленької людини багатогранні відтінкі людських почуттів зможуть звести її на такий щабель культури, якого вона не досягне жодними іншими засобами і в інші періоди життя.

Одним із провідних видів  мистецтва, що має великий вплив  на людину, В.О. Сухомлинський вважав музику: «Музика поєднує моральну, емоційну й естетичну сфери людини. Музика є мовою почуттів. Мелодія  передає найтонші переживання, недосяжні  слову. Музика починається там, де закінчується слово».

В.О. Сухомлинський справедливо  вважав першими й найяскравішими сторінками для читання мови почуттів народні пісні. Чарівною силою володіє  народна пісня, що висловлює красу  й величність природи (наприклад, українські народні пісні «Місяць на небі», «Ніч яка місячна», «Стоїть гора високая» та ін.). Народна пісня, що увібрала в себе голос люблячого серця, захопленого, зачарованого красою жінки, виховує в молоді романтичне, чисте, благородне почуття ніжності. У Павлиській середній школі естетичне виховання здійснювалося багатьма засобами, через систему різноманітних видів творчої діяльності: слухання музики, виконування пісень, підготовку і проведення численних концертів, шкільних ранків, вечорів, свят родин, гру на музичних інструментах (у шкільному оркестрі, інструментальному ансамблі, сольному виконанні, музикуванні у вільний час: «У тихі зимові вечори ми слухали пісню А. Лядова „Колискова”, створену за мотивами народної російської колискової пісні… Діти почули в „Колисковій” не тільки ритмічне погойдування колиски, а й тихе, спокійне дихання дитини, ніжний бережливий дотик рук матері до дитячого тіла. Немає слів, якими можна було б передати материнські почуття, передані у прекрасній мелодії цієї пісні. Вони грають, хвилюють серця підлітків. За допомогою музики хлопчики й дівчатка пізнають глибину, витонченість, сердечність ставлення людини до людини…».

У своїй практичній роботі В.О. Сухомлинський використовував методику, яка забезпечувала належну  якість навчально-виховного процесу. Він будував її на повазі, терпінні, на використанні природних даних  кожної дитини, врахуванні особливостей її емоційної сфери.