Братські школи

 У XVI ст. найсильнішим і найвпливовішим було Львівське братство. На свої кошти воно збудувало церкву Успіня Богородиці, заснувало першу у Львові українську гімназію, книгарню. Львівське братство мало статус ставропігії, що зробило його незалежним від єпископів.

 Однією з найважливіших  турбот братства була шкільна  справа. У заснованій ним школі викладали брати Стефан і Лаврентій (псевдонім Зизаній) Тустановські, Кирило Ставровецький, майбутній митрополит Іов Борецький. Усі вони походили з місцевого населення. Порівняно з єзуїтськими школами тут була зразково поставлена справа виховання. Навчання здійснювалося за програмою «семи вільних наук». Школа давала знання слов'янської, грецької, латинської, польської мов та церковних наук. Вивчали також діалектику, риторику, математику, астрономію, музику.

 Різнобічним був курс змішаної математики. Він охоплював цивільну й військову архітектуру, механіку, гідравліку, геометрію, гідроста-тику, оптику, географію, хронологію та інші галузі знань. Арифметику, як правило, вивчали разом з геометрією та астрономією. Відомості з арифметики містили азбуки й букварі. Історичні та географічні знання учням давали різні релігійні повчання з курсу богослов'я.

 Вивчення діалектики  й риторики (мистецтва дискусії) готувало випускників до письмової  й усної полеміки з католицьким  вченням на захист православної  віри, національної культури, мови. Видавець Василь Тяпинський у передмові до Євангелія наголошував на необхідності вивчення наук рідною мовою, щоб діти рідною мовою «смисли свої точи-ли». Кирило Ставровецькнй, Стефан Зизаній та інші діячі братських шкіл, які вільно володіли латинською та грецькою мовами, все ж таки прагнули донести до народу знання рідною мовою. Це сприяло розвитку літературної української мови. Своїми науковими працями й практичною діяльністю викладачі, вчені обстоювали національну культуру в боротьбі з прихильниками ополячення. Принципова позиція викладачів братських шкіл щодо української мови не зменшувала їхньої уваги до поширення актуальних на той час латинської та грецької. Вивчення цих мов у братських школах було організоване на високому рівні.

 У Львівській, як і  в багатьох братських школах, навчали музики і співу. З учнів складався церковний хор, а також співочі групи, які виконували на замовлення світські й церковні твори, супроводжуючи їх те-атральними виставами. Співаків заохочували матеріально — давали додаткову плату, харчі, одяг: темно-зелений кунтуш, жовтий жупан, чоботи з підковами, шапку. Статутом Львівського братства, наприклад, було передбачене піклування як про вчителів, так і про учнів, здібних до співу. Така увага до талантів принесла позитивні результати. Чимало вихованців братських шкіл стали відомими композиторами. Зокрема, зі Львівської школи вийшли Чернушин, Шаровський, Яжевський, Пікулинський, Мазурик та ін.

 Викладали і малювання.  Дуже поширеним було мистецтво  віршування. Вірші писали до свят, похоронів, визначних подій, присвячували наукам та різним особам. Відомо чимало творів тих часів, написаних випускниками шкіл. Наприклад, віршоване «Молєніє от нищих», з яким учні Львівської школи звернулися до прибулого Київського митрополита М. Рогози, аби той дозволив збирати милостиню. Цей твір документально висвітлює соціальне й матеріальне становище учнів братських шкіл.

 Львівська братська  школа ставила за мету готувати  вчителів та священиків. Старослов'янською мовою було видано три підручники: «Буквар» Івана Федорова (Львів, 1574), граматику старослов'янської мови «Адельфотес» (Львів, 1591) Арсенія Еласонського, «Грамматіку словенску» (Вільно, 1596) Л. Зизанія. Під проводом А. Еласонського укладено підручник з грецької мови. У бібліотеці школи було дев'ять різних видань творів Аристотеля, повна збірка творів Платона та інші філософські трактати. У 1601 р. тут налічувалось близько 150 книг різ-ними мовами. Львівські братчики, вчителі та учні мали змогу знайомитися з класичними творами грецькою, латинською, східноєвропейськими мовами, а також із західноєвропейською літературою. 1688 р. у шкільній бібліотеці Львівського братства налічувалось 352 примірники книг. На той час це була одна з найкращих бібліотек в Україні.

 У Львівській школі  вперше було розроблено «порядок  шкільний», або статут. Згідно з ним дидаскал (учитель) повинен бути «побожний, скромний, не гнівливий, не срамослов, не чародій, не сміхун, не байкар, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому». Виховувати дітей він мусить так, щоб «не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві, і потім батькам їх, і йому самому». Для вчителя всі учні мали бути рівні — діти багатих і «сироти вбогі», і ті, що «по вулиці ходять поживи просити». Отже, школа була надзвичайно демократична і зорієнтована на широкі народні маси. Наголошуючи на великій відповідальності викладача, правила зобов'язували його добре навчати і карати неслухняних не як тиран, а для науки: «не надмірно, а по силам, не з буйством, а стримано й тихо». Цей порядок шкільний уперше визначав також права та обов'язки, поведінку учнів, і не лише в школі, а й поза нею. Сім'я співпрацювала зі школою у вихованні дітей. За поведінкою бурсаків стежили спеціальні вихователі.

 Учні входили до  товариств, які називались «братства  младенческие». Створені за зразком братств дорослих на засадах виручки й вза ємодопомоги, вони виконували завдання морального виховання юних братчиків. У школі було розроблено методику домашніх завдань, рег-ламентовано навчальний процес.

 Урок починався з молитви. Потім учні звітували про виконані вдома під наглядом батьків письмові завдання. Домашні завдання передбачали зачитування учнями батькам переписаного й вивченого матеріалу. На уроках практикувались диспути й бесіди. Учнів ділили на три групи. Для кожної групи визначали посильне завдання. Початківці вчились розпізнавати букви й склади, інші — читали і вчили напам'ять різні уроки, ще інші пояснювали прочитане. Статут визначав, як вивчати риторику, діалектику та інші науки за посібниками, написаними слов'янською мовою. Учні вчилися складати промови, повчання, вести диспути, декламувати, грати в театралізованих виставах. Це була пер-ша школа, в якій зародилась і виникла класно-урочна система. Вона передбачала поділ навчального часу на уроки. Кількість уроків обмежена, весь час навчання поділений на чверті; передбачались також канікули.

 Чеський педагог Ян Коменський, ознайомившись із досвідом братських шкіл, запозичив, зокрема, класно-урочну систему, теоретично обґрунтував її в своїх працях і фактично ввів у педагогічний обіг і прак-тику роботи шкіл.

 При Львівському братстві за сприяння енергійного і освіченого єпископа Гедеона Балабана діяла відома далеко за його межами друкарня, в якій видавалися богослужбові книги та підручники на підприємницьких засадах, що визначило і сам зміст, і оформлення книг. Видання були чепурні, ілюстровані, але не розкішні.

 Високий рівень навчання, активна робота проти полонізації й пока-толичення, демократичність статуту Львівської школи стали взірцем для інших братських шкіл України. Львівська школа готувала вчителів і забезпечувала підручниками інші братські школи — в Рогатині, Стриї, Межибожі, Миколаєві, Луцьку, Дубні, Пінську. На початку XVII ст. братські школи існували по всій Україні.

 Виникнення широкої мережі національних шкіл в Україні було наслідком загального культурного піднесення і зростання потягу народу до освіти і науки, свідченням глибокого проникнення ідей гуманізму в громадське і культурне життя.

 Школи не стояли  осторонь політичних проблем,  які хвилювали гро мадськість. Вони виховували учнів у дусі патріотизму, поваги й любові до мови й культури свого народу і протистояли католицьким та єзуїтським навчальним закладам, що служили знаряддям полонізації укра-їнської молоді, наступу на українську культуру. Це сприяло пробудженню і зміцненню національної свідомості народних мас, посиленню їхньої боротьби за незалежність.

 Програми братських  шкіл і навіть їхні назви  — греко-слов'янські — значною мірою зумовлювались ідеологічними мотивами. Українські братські школи вигідно відрізнялися від західноєвропейських тим, що в них навчалися діти різних станів. «Багатії над убогими в школі нічим вищі не можуть бути, — зазначалось у шкільних статутах,— лише самою наукою, плоттю ж рівні усі».

 Деякі братські школи,  особливо Львівська, Луцька, успішно  конкурували з католицькими, єзуїтськими.  Але багато з них не досягли належного рівня. Польський уряд вбачав у братських школах розсадник «схизми», визрівання протесту, тому всіляко перешкоджав їх розвиткові. Іноді братські школи зазнавали фізичних нападів і розорень з боку фанатичних вихованців польсько- єзуїтських шкіл, які діяли з мовчазної згоди офіційних властей. Так, у 1634р. єзуїтські вихованці напали на Луцьку школу «з палицями, шаблями та іншою зброєю», вони «розігнали побоями хлопців із училища ... побили вчителя Петра Босинського» й усіх, хто їм траплявся, «шаблями, палицями й камінням били й мучили».

 Болючого удару завдало  відступництво дворян. Захоплені блиском польської культури, вони почали переходити до католицизму.

 Незважаючи па повсюдне  поширення, братства так і не  утворили якогось координуючого  органу. Вони не мали гарантованого фінансування і їхня діяльність залежала від певних осіб.

 Така ситуація призвела  до занепаду багатьох братських  шкіл. У 20-х роках XVII ст. Львівська школа знизила рівень навчання, Луцька потрапила до рук уніатів, а Острозька, як уже зазначалося, перетворилась у католицький колегіум.

 Та незважаючи на  це, національна школа XVI — початку XVII ст. мала велике значення. Братські школи були провідниками ідей гуманізму в Україні, їхній тісний зв'язок з суспільно-політичним життям країни сприяв піднесенню національної свідомості українського народу. Педагогічний досвід братських шкіл успадкували і розвинули національні освітні заклади наступних століть.

 Період конфронтації  між православними й католиками  приніс не лише невдачі для українського суспільства. Він сприяв культурному піднесенню, чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності. Виникла полемічна література, з'явилися гідні оборонці православної віри.

 Діяльність братств,  без сумніву, піднесла національну українську освіту.

 Братства можна справедливо  назвати науковою лабораторією, вони розбудовували шкільну освіту і розвивали книгодрукування. Сотні вихованців братських шкіл, пройнятих духом національних традицій, обізнаних з наукою, ставали мандрівними вчителями, несли по містах і селах українське слово, будили національну свідомість.

 У наш час, час духовного й національного відродження українського народу, важливо знати історію розвитку вітчизняної культури.

Зокрема, у цьому плані  повчальними є діяльність і досвід братських шкіл XVI — XVII ст.

 Основною відзнакою  цих шкіл було навчання рідною українською мовою і слов'янською. Це принципово відрізняло їх від католицьких шкіл, де навчання велося латинською. Навчання рідною мовою мало й виховне значення, адже відбувалося воно у спольщеному середовищі. Таким чином братські школи сприяли збереженню української мови. Вона розвивалася, ставши мовою наукових праць, літературних творів, підручників, створених викладачами братських шкіл. Зміст навчання у братських школах мав гуманітарне спрямування, організація роботи — демократичний характер. Це відповідало тенденціям західноєвропейського Відродження.