Біографія Тараса Шевченко

    Це  сталося о 5-й годині 30 хвилин ранку 26 лютого за старим стилем, або 10 березня -  за новим.

    Смерть  настала моментально, внаслідок  паралічу серця, зумовленого хронічною  серцевосудинною недостатністю.

    Лікували  Т. Г. Шевченка у відповідності з  рівнем медицини того часу. Але ніякі  лікувальні заходи не могли вже вплинути на перебіг хвороби та її кінець.

    Чи  можна було б врятувати Шевченка, застосовуючи методи сучасної медицини? Медицина наших днів могла б продовжити життя великого Кобзаря. Могутні сучасні лікувальні засоби, безперечно, подовжили б життя поета, але не надовго - надто вже великої, непоправної шкоди було заподіяно здоров’ю Т. Г. Шевченка нестерпно важкими умовами ув’язнення, заслання і солдатчини.

    Смерть  геніального поета, полум’яного  борця за волю і щастя людей  викликала глибокий сум народу, пекучим  болем відгукнувся у серцях мільйонів  трударів.

    Для прощання з Т. Г. Шевченком труну  з його тілом було встановлено  в Академії мистецтв, поруч з кімнатою небіжчика. Багато квітів і лаврових вінків вкривало труну, заповняло кімнату.

    28 лютого 1861 року на панахиді були  виголошені промови не тільки  російською, але й українською  і польською мовами. Відомо, що  царський уряд будь-що прагнув  опорочити українську мову, заявляючи, що це мова не літературна, а простонародна. І треба було мати велику мужність, щоб виголосити над труною Т. Г. Шевченка промову українською мовою, тим більше, що в храмі цей час були присетні церські жандарми.

    До  труни великого Кобзаря прийшла також і вся корпорація польських студентів і викладачів. Один з них, демократ В. Ю. Хорошевський, виголосив над труною проникливу промову польською мовою: "Нехай також і польське слово, коротке, але сердечне, лунає біля твоєї труни, славний поете русинський! Ти любив край свій рідний, своє Дніпро синє, свій народ сірячинний; ти був могутнім співцем цього народу… Хвала ж тобі, гідний Тарасе, хвала тобі!"

    Ховали  Шевченка на Смоленському кладовищі. За труною йшли його численні друзі і  знайомі, серед них були М. Некрасов, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Достоєвський, М. Лєсков, Л. Жемчужников, І. Панаєв та багато інших. Над свіжою могилою поета були виголошені промови. Виступив революціонер-демократ Микола Курочкін, один з найкращих перекладачів творів Кобзіря на російську мову. Його виступ, пройнятий сердечною простотою і щирістю, весь час переривався риданнями самого промовця і присутніх:

    "Ще  одна могила розкрилася перед  нами! Ще одна чиста, чесна,  світла особа залишила нас;  ще одна людина, яка належала до високої сім’ї обранців, яка висловила за народ найсвітліші його поривання, яка вгадала найсвітліші його бажання і передала все це невмирущим словом,- закінчила гірке життя своє, переповнене боротьбою за переконання і всякого роду стражданнями… Все його життя було низкою випробувань; ледве під кінець йому усміхнулося щастя: він бачив початок тієї суспільної справи, до якої линув всією душею… Не дожив він до здійснення тих начал, поширенню якихсприяв своїми піснями… не про багатьох можна сказати, як про нього: він зробив у житті свою справу! Щастя у житті було не для нього,- його чекає інше, посмертне щастя - слава…"

    Вже більше ста років пройшло як перестало  битися благородне, мужнє серце геніального  поета революціонера Тараса Григоровича  Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. Вічно нетлінна творчість геніального сина України жива подихом життя, биттям гарячого людського серця. Безсмертні могутня сила його таланту, проникливість і глибина його думки, мужність і ніжність його лірики, гострота і пристрастність його слова, мужність і пісенність його віршів, самовіддана любов його до своєї батьківщини, до свого народу.