Міністерство
освіти і науки, молоді та спорту України
Харківський
національний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди
Аналіз
твору А.С. Макаренка «Педагогічна поема»
Реферат
з педагогіки
студентки 141 групи Ι курсу
факультету заочного навчання
спеціальність “Дошкільна освіта. Логопедія”
Беліченко Наталії Сергіївни
Харків 2013
Зміст
- Біографія А.С. Макаренко
- Аналіз твору «Педагогічна поема»
- Основні концепції педагогічної теорії А.С. Макаренка
- А.С. Макаренко про колективне виховання
- Список використаної літератури
Біографія
Антон Семенович
Макаренко народився 13 березня 1888 року
в м. Білопіллі, Сумського повіту,
Харківської губернії, в сім’ї
робітника-маляра залізничних вагонних
майстерень. У молодому віці (1896 р.) Антон
Макаренко вступає до Білопільського
двокласного залізничного училища.
З осені 1901 р., через від’їзд родини
до м. Крюкова, навчається у Кременчуцькому
міському чотирикласному училищі, по закінченні
якого (1904 р.) продовжує навчання на
однорічних педагогічних курсах, що готували
вчителів початкової школи. Здобута
освіта, найнижча фахова в тодішній
Росії, і статус вчителя-підмайстра,
не задовольняють допитливого юнака;
працюючи з вересня 1905 р. помічником
учителя двокласного залізничного
училища, він мріє продовжити навчання.
Його бажання здійснюється восени 1914
р., коли молодого Макаренка приймають
казенним стипендіатом до Полтавського
учительського інституту. Навчання
на півроку переривається службою
в армії, з якої його демобілізують
через короткозорість. У червні 1917
р. він закінчує інститут із золотою
медаллю і починає керувати залізничним
училищем у Крюкові. З вересня 1919
р. до вересня 1920 р. А. С. Макаренко завідує
початковою школою в Полтаві, де у
цьому ж році організовує поблизу
міста трудову колонію ім. М. Горького
для неповнолітніх правопорушників.
Макаренкові-педагогу
уже в цей період були притаманні
пошуки нових форм роботи у
школі, енергійність та ініціативність
(він проводить вечірні заняття
з робітниками). Молодий педагог
постійно прагнув до поповнення
знань, до самоосвіти. Він самотужки
одержував знання з біології,
перечитував твори Ч. Дарвіна,
І. І. Мечникова, К. О. Тимирязєва;
великий потяг мав до історії,
філософії, але його особливою
пристрастю була художня література
– твори В. Шекспіра, О. С.
Пушкіна, Ф. М. Достоєвського,
К. Гамсуна, Л. М. Толстого, М.
Горького та ін. Антон Семенович
не тільки обожнював літературу,
а й мав потаємне бажання писати. Ще в період
навчання в інституті датується його перша
літературна спроба – оповідання “Дурний
день”.
Працюючи з колишніми правопорушниками,
Антон Семенович керується принципом,
що немає дітей морально дефективних
(маючи на увазі занедбалість
і невихованість дитини), а є
діти, які тимчасово потрапили
в біду, тобто ігнорував протиправне
минуле вихованців. Життєдіяльність
колонії орієнтувалась на реальність
радісного майбуття, на виховання
у підопічних високого почуття
відповідальності перед своїм
колективом і суспільством. А
для цього необхідно було запровадити
нові організаційні, навчальні
і трудові форми функціонування
і виховної діяльності у колонії.
І педагог-новатор з успіхом
втілював це у практику своєї
роботи.
Для
подальшого розвитку колективу
вихованців, А. С. Макаренко у
травні 1926 р. здійснює злиття колонії
ім. М. Горького і вкрай занедбаної
дитячої установи у селищі Куряж поблизу
Харкова. Цей ризикований крок підтвердив
правоту педагога щодо необхідності перспективи
руху в житті колективу.
Однак,
такі сміливі, новаторські методи
виховної роботи педагога-ентузіаста
тогочасні науковці сприймали
не схвально. Так, в процесі
розгляду та обговорення виховних
програм дитячих установ А.
С. Макаренка – “Операційний
план педагогічної роботи трудової
комуни ім. Ф. Е. Дзержинського”
і “Конституція трудової комуни
ім. Ф. Е. Дзержинського” –
його звинуватили у зайвій
емоційності, в намаганні перевернути
всю тогочасну систему соціального
виховання, у використанні несоціалістичних
за змістом педагогічних категорій
“обов’язок, честь, право” та
відсутності в його виховній
роботі класової лінії.
І
все ж у боротьбі з ідейними
опонентами Антон Семенович продовжує
втілювати в життя свою виховну
систему, розвиваючи і доповнюючи
її новими педагогічними знахідками
вже у стінах організованої
ним у 1927 р. дитячої комуни
ім. Ф. Е. Дзержинського. Саме
тут він розгортає успішний
навчально-трудовий експеримент, у ході
якого було налагоджено справжнє виробництво
комунарами необхідної країні передової
техніки: фотоапаратів “ФЕД” і електричних
свердел. Вихованці не лише заробляли
кошти на власне утримання, а й за колективним
рішенням надавали матеріальну допомогу
комунарам-випускникам. Комуна стала справжнім
взірцем виховання морально-стійких, працьовитих
та щасливих юнаків і дівчат. Він збагачував
своїх вихованців новими ідеями, готував
їх до творчого трудового життя, організовував
нові людські відносини і взаємини, створюючи
їх у боротьбі зі старим світом, який відживає,
але все ще сильний своїм багатовіковим
досвідом. Саме тому наукові положення
і поняття, вироблені А. С. Макаренком,
зберігають всю свою актуальність і сучасність.
Провідним
в педагогічній теорії Антона
Семеновича є вчення про колектив,
як основний і вирішальний
фактор виховання всебічно розвиненої
особистості. Це основне положення
своєї педагогічної теорії Макаренко
поширює і на сім’ю: “...Сім’я
повинна бути тільки колективом.
Втрачаючи ознаки колективу, сім’я
втрачає більшу частину свого
значення, як організації виховання
і щастя”, – пише А. С. Макаренко
в “Книзі для батьків”. Тому
педагог неодноразово висловлювався
проти так званої “системи
однієї дитини” в сім’ї, бо
виховувати колективність можна
лише в такій родині, де є кілька
дітей.
Другою основою виховання в
педагогічній системі А. С.
Макаренка є праця. Великою
заслугою педагога є те, що
він розглядав працю не лише
з точки зору продукування
матеріальних цінностей, а й
з точки зору його психолого-педагогічного
значення. Визначний педагог довів
це на практиці можливість
поєднання навчання з продуктивною
працею. У комуні ім. Ф. Е. Дзержинського
вихованці працювали по чотири
години в день, а решту часу
відводили навчанню в школі-десятирічці.
Третьою основою в педагогічній
теорії А. С. Макаренка є
виховання свідомості, почуття обов’язку
і відповідальності. Почуття обов’язку
перед Батьківщиною, уміння враховувати
кожен крок своєї діяльності і поведінки
з точки зору інтересів суспільства він
ставив вище за все.
Паралельно
з напруженою роботою в комуні
на початку 30-х років А. С.
Макаренко починає публікувати
свої перші літературно-педагогічні
твори. У становленні Макаренка-письменника
велика роль належить М. Горькому,
який запропонував йому написати
книжку про його виховні досліди,
про погляди на етику людини
соціалістичного майбуття.
Започаткував
свою літературну працю Антон
Семенович в 1930 р., коли в Харкові
вийшла друком невелика книжка
“На велетенському фронті” (у
співавторстві з М. Фере). Другою
була повість “Марш 30-го року”
(1932 р.), тоді ж створено п’єсу
“Мажор”. В той час А. С.
Макаренко розпочав роботу над
всесвітньо відомим твором “Педагогічна
поема”, де в художній формі
відобразив реальну історію колонії.
Першим рукопис прочитав М.
Горький і вже у 1933 р. вийшла
перша частина цього твору,
в 1934 р. – друга і в 1935
р. – третя. Згодом, узагальнивши
набутий виховний процес, педагог
видав “Методику організації
виховного процесу” (1936 р.). У 1937 р.
виходить перший том “Книги
для батьків”, наступного року
– художньо-педагогічний роман
про життя комуни ім. Ф. Е.
Дзержинського “Прапори на баштах”.
У 30-ті роки А. С. Макаренко
написав також низку педагогічних,
публіцистичних, суспільно-політичних
статей та оповідань. Його творчість
була високо оцінена сучасниками,
доказом чого стало прийняття
педагога в червні 1934 р. до Спілки
радянських письменників.
Літературна
діяльність захопила Антона Семеновича,
хоча ще певний час він поєднував
її з педагогічною. У липні
1935 р. його призначили помічником
начальника трудових колоній
Народного комісаріату внутрішніх
справ УСРР, і він переїхав
до Києва. Під час листування
з М. Горьким педагог висловлює
пристрасне бажання присвятити
себе літературі і оселитися
в Москві. Він просить звільнити
його від адміністративно-педагогічної
роботи. Проте нарком внутрішніх
справ України В. А. Балицький,
високо цінуючи його, як організатора
дитячих установ, не одразу
погоджується на це. І у жовтні
1936 р. доручає Макаренку очолити занедбалу
в педагогічному відношенні колонію під
Києвом, у Броварах. Вже через місяць стан
справ у закладі змінився на краще, хоча
це коштувало педагогу здоров’я.
Нарешті,
наприкінці січня 1937 р. Антон
Семенович переїздить до Москви
й цілком віддається письменництву
та громадсько-педагогічній діяльності.
Він зустрічається з учителями,
ділиться з ними своїм досвідом,
читає цикл лекцій на радіо.
Надто напружена робота ще
більше підриває його здоров’я.
1 квітня 1939 р. А. С. Макаренко
раптово помирає від серцевого
нападу у вагоні приміського
електропотягу. Похований видатний
педагог у Москві на Новодівичому
цвинтарі.
Творчий
шлях Антона Семеновича Макаренка
є одним із повчальних прикладів
служіння педагога своїй справі.
Його творчість пройнята глибокою
любов’ю до дітей, відданістю
ідеалам. А. С. Макаренко –
педагог-новатор. Він шукав засоби
і форми виховання особистості,
створював новий педагогічний
стиль, не завершуючи, проте, своєю
діяльністю старого періоду педагогічної
культури.
Антон
Семенович Макаренко залишив
багату педагогічну спадщину, написавши
понад 150 творів (романів, повістей,
сценарій, науково-педагогічних статей).
За його творами зняті художні
фільми. Педагогічний досвід Макаренка
аналізують і вивчають як в
Україні, так і у всьому світі.
Макаренко розробив і здійснив
систему виховання «важких дітей»,
поєднавши у своїй педагогічній
методиці теорію виховного колективу
і практику трудового виховання.
Здійснив реформування загальноосвітньої
та професійної школи.
На
батьківщині педагога, м. Білопіллі,
у 1979 р. було відкрито пам’ятник.
На його честь у м. Києві
названа вулиця, дитяча бібліотека.
У м. Львові його ім’я носить
середня школа № 50. У с. Ковалівка
полтавської області відкрито
Державний музей-заповідник та
ліцей-інтернат ім. А. С. Макаренка
для обдарованих дітей. Про
життя і діяльність письменника
і педагога знято фільм «Разом
із Макаренком» (1987 р.). А в 2003
р. редакцією журналу «Народное
образование» запроваджено Міжнародний
конкурс ім. А. С. Макаренка, який проводиться
щороку 1 квітня – в День пам’яті великого
педагога.
Науково-теоретична
спадщина А. С. Макаренка є
науковим підгрунтям для нинішніх
і майбутніх поколінь педагогів.
Вона ретельно вивчається у
Сумському державному педагогічному
університеті ім. А. С. Макаренка
та інших вищих педагогічних
закладах.
Аналіз
твору “Педагогічна поема”
Педагогічна
поема - найяскравіший і головний
життєвий твір великого педагога Антона
Семеновича Макаренка. Книга є не тільки
сильним витриманим художнім твором, але
і хорошим дієвим підручником-посібником
з психології, виховання, становлення
особистості і навіть по керівництву колективом
в якихось моментах.
«Поема»
спочатку замислювалася як педагогічна
праця, де викладалися б принципи
і методи виховання нової людини.
Скоро Макаренко зрозумів, що така
книга буде зрозуміла лише фахівцям,
а він шукав широкого читача. Тому
автор відмовляється від форми мемуарів,
а вибирає белетристичну форму. Макаренко
не відразу зважився показати перші глави
Горькому А.М. - Соратнику і наставнику:
«... Я не хотів, - згадував Макаренко, - перетворюватися
в очах Олексія Максимовича з порядного
педагога в невдалого письменника». Однак
Горький схвалив рукопис, і до 1935 року
книга була закінчена. У книзі розповідається
про становлення і розвиток колонії ім.
Горького, в якій трудився автор.
Продумана
і відчута письменником головна
сюжетна лінія книги. Три частини
«Педагогічної поеми» - три етапи
становлення та розвитку колективу
колонії імені Горького.
Отримавши
завдання організувати колонію для
малолітніх правопорушників, Макаренко
переконаний був в одному: «Потрібно
новій людині по-новому робити». Але як
це зробити, було невідомо. Нових людей
треба було виховати з вчорашніх злочинців,
безпритульних. Це дуже складно, особливо
коли в країні розруха, і, головне, ніхто
не знає необхідної методики виховання.
Автор говорить, що багато помилявся, створював
«колектив з людей заблукалих і відсталих».
Але було у нього й інших «подвижників
соцвоса» найголовніше: любов до дітей,
бажання допомогти їм.
Починаючи
з зав'язки - прибуття в колонію
перших шести вихованців - дія розвивається
таким чином, що епізоди, які малюють
завоювання педагогічного колективу,
змінюються ситуаціями, які знову
відкидають колонію на вихідні рубежі.
Це і злодійство, і набіги на сільські
погреби, бійки. Це спалах антисемітизму,
мертва дитина, виявлений в спальні
дівчаток. Макаренко вірив у своїх
вихованців, «завжди відчував себе
напередодні перемоги, для цього
потрібно було бути невиправним оптимістом».
Крок за кроком колектив горьковців набирає
силу для вирішення нових завдань, для
«фанфарного маршу».