Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури

Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках української мови та літератури

Важливою проблемою сьогодні залишається  питання урізноманітнення навчального  процесу, активізації пізнавальної діяльності учнів, розширення сфери  їх інтересів. Сучасним учням доступні найрізноманітніші джерела інформації, але часто саме наявність готової  інформації сприяє розвитку пасивності. Зникає прагнення до пошуку, пізнання, творчості, тобто діяльності. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини.

Навчальний матеріал може здаватися учням «сухим» і нецікавим, тому завдання викладача - зацікавити їх. Це можна зробити за допомогою інформаційних технологій, науково-популярних фільмів, Інтернету, а також за допомогою дидактичних ігор. Будь-який метод поганий, якщо привчає учня до пасивності, і гарний, якщо пробуджує в ньому самодіяльність.

З урахуванням соціокультурних  вимог сьогодення освіта повинна  мати гуманістичне, особистісно-орієнтоване  спрямування, унаслідок чого знання, уміння й навички перетворюються із мети навчання в засоби розвитку пізнавальних і особистісних якостей  учнів. Учень не може засвоїти навчальний матеріал, який не відповідає потребі в його вивченні й не вимагає розумового напруження в навчанні, не вимагає емоційних переживань. Тому все більшого значення набуває орієнтація навчання на різнобічний розвиток учнів.

У психолого-педагогічній літературі переконливо показано, що правильно  організована самостійна робота учнів  на уроці сприяє значному підвищенню ефективності навчання, активізації  навчально-пізнавальної діяльності.

Поняття активізації навчальної пізнавальної діяльності

Проблема активізації  пізнавальної діяльності учнів була, є і буде актуальною завжди. Від її розв’язання залежить ефективність навчальної діяльності, розвиток інтересу до навчання. У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають як таку організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, при якій засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язків між явищами, порівняння нової інформації з відомою, конкретизації, узагальнення, оцінки навчального матеріалу з різних точок зору. Також, відмічається, що активізація – це діяльність, яка спрямована на стимулювання процесу усвідомлення учнями їхніх загальних інтересів і потреб як єдиної групи, визначення необхідних засобів та активних дій для досягнення усвідомлених цілей.

Дуже часто відбувається ототожнення понять “активізація навчання” та “активізація пізнавальної діяльності”. Активізацію навчально-пізнавальної діяльності слід розуміти не як підвищення інтенсивності її протікання, а як мобілізацію інтелектуальних, емоційно-вольових та фізичних сил учня, що здійснюється викладачем за допомогою певних засобів і спрямовується на досягнення конкретних цілей навчання та виховання.

Активність учнів виражається через запитання, прагнення мислити, пізнавальну самостійність в процессах сприйняття, відтворення, розуміння, творчого застосування. Ознаками сформованості активності особистості виступають: ініціативність, характеристика діяльності, енергійність, інтенсивність, ставлення до діяльності, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість. Тому можна виділити певні рівні активності учня в навчальній діяльності:

1. Низький – вчитель  повідомляє знання, ставить запитання,  дає відповіді, показує як розв’язується  завдання, а учень слухає, записує,  пригадує повідомлене.

2. Середній – завдання розв’язуються спільними зусиллями викладача та учнів; учні залучаються у частковий пошук.

3. Високий – самі учні  здійснюють активний пошук відповіді, знаходять власні способи розв’язання.

Прояв активності в процесі  навчання пов’язаний з новими пізнаннями світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах відмічається важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Отже, пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованої до ефективного оволодіння знаннями та способами діяльності.

Враховуючи ці ознаки, науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів:

1. Репродуктивно-повторювальна активність.

2. Пошуково-виконавча ативність.

3. Творча активність.

Ці рівні не ізольовані один від одного, вони взаємопов'язані, можуть співіснувати та відповідають шкільному віку. У цій системі  рівнів пізнавальної активності звертається  увага на те, що одним з головних завдань в педагогічній діяльності викладача є піднесення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність – це здатність особи з власної точки зору підійти до розв‘язання складних навчальних питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги. Вона проявляється  в критичній думці, в умінні висловити думки незалежно від чужого погляду.

Отже, активізація навчально-пізнавальної діяльності - процес, направлений на мобілізацію викладачем (за допомогою спеціальних заходів) інтелектуальних, морально-вольових та фізичних сил учнів, розвиток здібності подолати труднощі, активну самостійну роботу. Крім того, активізацію навчально-пізнавальної діяльності не можна розглядати в сучасних умовах тільки як процес керування активностю учнів. Вона одночасно є процесом і результатом стимулювання активності учнів.

Основна мета роботи викладача з активізації пізнавальної діяльності учнів полягає в розвитку їх творчих здібностей. З психології відомо, що здібності людини розвиваються в процесі діяльності. Засобом розвитку пізнавальних здібностей учнів є вміле застосування таких методів і прийомів, які забезпечують високу активність учнів у навчальному пізнанні. Методи і прийоми активізації, що їх застосовує викладач, повинні враховувати рівень пізнавальних здібностей учнів, бо непосильні завдання можуть підірвати віру учнів у свої сили і не дадуть позитивного ефекту. Тому система роботи викладача з активізації пізнавальної діяльності учнів повинна будуватись з врахуванням поступового і цілеспрямованого розвитку творчих пізнавальних здібностей учнів, розвитку їх мислення.

Умовою успіху в розвитку мислення є висока пізнавальна активність учнів. Ефективне засвоєння знань  передбачає таку організацію пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал стає предметом активних розумових  і практичних дій кожної дитини. Пошуки методів навчання, що підсилювали  б активізацію процесу навчання, призводять до підвищення актуальності розвивальних і проблемних методів, самостійної роботи, творчих завдань. При цьому психологічно обґрунтованою видається така організація уроку, за якої діти вчаться не з примусу, а за бажанням і внутрішніми потребами.

Традиційні уроки дають дитині змогу активно діяти всього кілька хвилин протягом навчального дня, коли, наприклад, вона відповідає біля дошки. Левову частку іншого часу учень, у  кращому разі, слухає вчителя, а частіше - просто очікує перерви. Пасивність неминуче призводить до втрати інтересу до предмета і до навчання загалом, енергія знаходить  вихід у порушеннях дисципліни тощо...

Як же знайти засіб, що залучає учня до навчальної праці, що дозволяє йому відчути радість пізнання?

 

Роль основних психічних  процесів у навчанні

У процесі навчання учень здійснює різні дії, в яких виступають основні  психічні процеси: відчуття, сприймання, уява, мислення, пам'ять тощо. Оскільки з усіх пізнавальних психічних процесів провідним є мислення, то можна  сказати, що активізувати діяльність учнів - це активізувати їх мислення. Разом з тим треба пам'ятати, що без бажання учня вчитися всі старання викладача не дадуть очікуваних наслідків. Звідси випливає висновок, що потрібно формувати мотиви навчання, бажання учнів розв'язувати пізнавальні задачі.

Як  відмічалось, активізація пізнавальної діяльності учнів тісно пов'язана з активізацією їх мислення. У мисленні виділяється три рівні: рівень розуміння, рівень логічного мислення і рівень творчого мислення.

Розуміння - це аналітико-синтетична діяльність, яка спрямована на засвоєння готової інформації, що повідомляється викладачем чи черпається з книжки. Викладач повідомляє нові факти, аналізує результати дослідів, виконує розумові операції (аналіз, синтез, абстракція, узагальнення) та застосовує прийоми розумової діяльності (порівняння, класифікація, означення). Учні слідкують за ходом мислення викладача, за логічністю і несуперечливістю доведень. Це вимагає від учнів певних розумових зусиль, певної аналітико-синтетичної діяльності.

Під логічним мисленням розуміють процес самостійного розв'язання пізнавальних задач. Логічне мислення, як і розуміння, теж є аналітико-синтетичною діяльністю, але між ними є суттєва відмінність за джерелом, дидактичною функцією і суб'єктивним переживанням. У процесі логічного мислення учень сам приходить до нових висновків, тоді як суть розуміння полягає в пізнаванні, усвідомленні і фіксації того, що сприймається і засвоюється.

Логічне мислення розвивається під  час евристичних бесід, виконання  логіко-пошукових завдань, застосування деяких прийомів роботи з підручником  тощо.

Рівень творчого мислення формується при виконанні творчих завдань. Творчими завданнями у навчальному процесі вважають такі завдання, принцип виконання яких учням не вказується і в явному вигляді їм невідомий.

За сучасними поглядами творче мислення здійснюється у три етапи. Перший етап характеризується виникненням проблемної ситуації, її попереднім аналізом і формулюванням проблеми. Другий етап - це етап пошуку розв'язку проблеми. На третьому етапі знайдений принцип розв'язку реалізується і здійснюється його перевірка.

Методи активізації пізнавальної діяльності учнів

Як уже зазначалось, в учнів  потрібно сформувати мотиви навчання, головним з яких є інтерес до предмету. Викладач не тільки пояснює навчальний матеріал, а й організовує пізнавальну діяльність учнів. Починається виклад матеріалу з повідомлення теми. Перш за все треба показати необхідність вивчення теми і логіку вивчення кожного її питання. Важливо викликати інтерес до теми. Адже усвідомлення мети діяльності є необхідною умовою будь-якої вольової дії.

Розумінню учнями матеріалу та розвитку їх мислення сприяє систематична і  цілеспрямована самостійна робота з  підручником на уроках. У процесі оволодіння навичками роботи з підручником виділяють чотири етапи.

I етап. Вироблення початкових умінь роботи з підручником:

• вчитатися в текст;
• знайти відповіді на поставлені викладачем запитання;
• одержати необхідну інформацію з малюнків, таблиць;
• користуватися змістом підручника.

Для вироблення вказаних умінь учням  пропонуються контрольні запитання  по змісту навчального матеріалу  відповідно до кожного пункту. Пропонуються тексти порівняно прості, доступні для самостійного опрацювання на даному етапі.

II етап. Вироблення вміння виділяти головну думку в тексті за допомогою планів узагальнюючого характеру.

III етап. Закріплення умінь визначати тип тексту, сукупність основних питань в ньому, складання плану відповіді за змістом тексту.

IV етап. Розширення вмінь самостійно працювати над комбінованим текстом.

Розуміння учнями навчального матеріалу, що вивчається, є лише першою сходинкою  в активізації пізнавальної діяльності і тією базою, на основі якої застосовуються інші методи, що вимагають більшої  самостійності учнів і розраховані  на більш ґрунтовний розвиток їх логічного  мислення.

Проект Ради Європи «Сучасні мови»  передбачає підвищення ефективності навчання, зокрема, за рахунок передових методів  і технологій, тобто методами активізації  пізнавальної діяльності учнів.

Великий інтерес викликають наступні методи:

- метод евристичної бесіди;

- дискусійний;

- метод рольових ігор;

- метод проекті;

-використання мультимедійних (комп`ютерних)технологій.

Ці методи не можна назвати новими. Однак, їх застосування до цього часу не було системним. Вони пов'язані між собою тим, що їх форми і зміст дозволяють формувати, поряд із комунікативною компетенцією, окремі комунікативні та інтелектуальні вміння, які в сукупності складають уміння критичного мислення.

Розглянемо зазначені методи.

Метод евристичної бесіди. Для розвитку логічного мислення учнів їх треба поставити в такі умови, щоб вони самі аналізували, проводили порівняння і синтез, робили висновки на основі індукції та дедукції тощо. Це можна зробити при проведенні уроку методом бесіди. Питання повинні ставитись не на відтворення учнями раніше засвоєних знань, а мають бути розраховані на мислення учнів, на їх аналітико-синтетичну діяльність, на одержання висновку індуктивним чи дедуктивним шляхом. Отже, головне не просто сама бесіда, а які питання будуть ставитися учням.

Дискусія (лат. discussion - від discutio - розглядаю, досліджую) - широке обговорення якогось спірного питання для з'ясування різних точок зору.

Дискусія дає можливість:

-активізувати пізнавальну діяльність  учнів;

-сформувати певну культуру мови, вміння вислухати співрозмовника  до кінця, не перебиваючи; ставлячи запитання, заперечуючи або, навпаки, погоджуючись;