Робочий час i міра працi

Мiнiстерство освiти i науки, молодi та спорту України

Донбаська Державна Машинобудiвна Академия

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра «Економiки пiдприємства» 

Дисциплина «Экономiка труда»

 

 

Реферат

 

на тему: «Робочий час i міра працi»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка групи  ЕП-08-т

Антоненко Л.А

 

 

 

 

 

Краматорськ 2012

ЗМIСТ

 

1.Регулювання робочого часу і міри праці

 

2.Робочий час. Режким праці та відпочинку

 

3.Сутність нормування праці та його значення

 

4.Об'єкти нормування праці

 

5.Норми затрат праці

 

6.Методи встановлення норм

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ                                

 

Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення

матеріальних і духовних благ.  Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці.

Безпосередньо на рівні підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками відповідної кваліфікації при нормальній інтенсивності праці.

Ці умови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати часу, рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат. Відповідно будуть різноманітними і фактичні витрати.

Робо́чий час — це установлений законодавством відрізок календарного часу, протягом якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи та умов трудового договору повинен виконувати свої трудові обов'язки.

Використання робочого часу — виражається системою показників, що включає:

-середню тривалість робочого дня — відношення загальної кількості відпрацьованих людино-годин до загальної кількості відпрацьованих людино-днів;

-середню урочну тривалість робочого дня (при розрахунку цього показника кількість відпрацьованих надурочно людино-годин не враховується);

-середнє число днів роботи одного спискового працівника — відношення загальної кількості відпрацьованих людино-днів до середнього спискового числа працівників; середнє число годин, відпрацьованих працівником за період — відношення відпрацьованих людино-годин до середньої облікової чисельності працівників або множення середньої тривалості робочого дня і середнього числа днів роботи одного спискового працівника.

Міра праці — це суспільна  оцінка певних витрат суспільне необхідної

праці в кількісному і якісному вираженні. Вона є основою для нарахуванняматеріальної винагороди учаснику виробництва.

Кількісна сторона міри праці має два виміри: відпрацьований час і створений продукт (кінцевий чи проміжний).

Якісна характеристика міри праці грунтується на врахуванні двох групп чинників — постійних і змінних.

 

РОБОЧИЙ ЧАС. РЕЖИМ ПРАЦІ  ТА ВІДПОЧИНКУ

 

Робочий час є загальною  мірою кількості праці Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів  про працю України нормальна  тривалість робочого часу працівників  не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років - 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. - за тижневої норми 36 год. і 4 год. - за тижневої норми 24 год. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою народних депутатів

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці  та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50-65 та 66-84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

 

СУТНІСТЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ  ТА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ

 

Нормування праці - це вид  діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і п результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці - складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної  й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід'ємною частиною менеджменту і соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою  системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення  нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;
• широке впровадження технічно обгрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;
• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обгрунтованості норм. Якщо технічне обгрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне - у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне - у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;
• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;
• широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;
• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;
• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;
• комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;
• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

 

ОБ'ЄКТИ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ

 

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи. Виробнича операція - це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка - це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід - це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух - це одноразове переміщення робочого органу людини - руки, ноги, корпуса тощо (наприклад, протягнути руку до інструмента, взяти  інструмент).

Трудова дія - сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви  одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і  засобів праці (наприклад, взяти  деталь ).

Трудовий прийом - сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних  предметів і засобів праці  і становлять технологічно завершену  частину операції (наприклад, установка  заготовки в пристосування).

Отже, сукупність прийомів, об'єднаних з урахуванням технологічної послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання (наприклад, установка деталі в пристосування і зняття її після оброблення), утворюють комплекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва об'єктами нормування можуть бути: обсяг роботи за певний період часу - годину, зміну, місяць (наприклад, на видобувних та апаратурних процесах, допоміжних роботах на промислових  підприємствах); зона обслуговування (для багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні); чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці  потрібна чітка класифікація затрат часу.