Ринок цінних паперів

  Тепер розглянемо ринок цінних паперів  в Україні не з точки зору наявності  на ньому активних розповсюджувачів цінних паперів, а з точки зору розвитку його кон'юнктури. Тут варто  зазначити, що найбільш значною подією другого кварталу 1995 року сталося  відкриття фондового майданчика у Києві з режимом роботи тричі  за тиждень (вівторок, четвер, субота), позабіржової торгівлі, що стала центром,  і проведення торгів акціями приватизованих промислових підприємств на українській  фондовій біржі.

  За  короткий термін фондовий майданчик  став індикатором позабіржового  ринку. На ньому встановлені правила, що дозволяють брати участь в торгах будь-кому, хто має гроші або  цінні папери. На майданчику знаходяться  в обігу в основному прості акції на пред'явника, чиї операції  не треба реєструвати у емітента.

  Досить  великий процент операцій на фондовому  майданчику відводиться на акції  інвестиційного фонду  "Нові ініціативи", акціонерного товариства "Холдингова компанія  - ЛЕЛЕКА" і "ОЛБІ - Україна". Курс інвестиційного сертифіката  "Нових  ініціатив" залежить від скупівлі приватизаційних сертифікатів у  населення. Папір  на пред'явника і  основним джерелом довір'я служить  те, що інвестиційним керівником є  один з найбільш великих в Україні  національних банків -  "Україна". Папери АТ "Холдингова компанія  - ЛЕЛЕКА" приваблюють високими щоквартальними дивідендами і представницькою  формою. Стійкий курс і великі об'єми  дозволяють торговцям працювати  з цими паперами, отримуючи невисокий  прибуток, але уникаючи великого ризику. Акції "ОЛБІ - Україна" є традиційно спекулятивними, робота з ними дозволяє отримати хороші прибутки, але різкі  стрибки курсу застерігають торговців  від великих об'ємів. Успішно завойовують  ринок цінні папери акціонерного товариства  "Київська нерухомість" і промислово-фінансової групи  "Корал", які є також представницькими, і операції  з ними вже в  солідних об'ємах укладаються як на позабіржовому ринку, так і на Українській фондовій біржі.

  Але найбільш надійними, стабільними і  популярними є цінні папери НБ  "Україна" і АТ  "Укрречфлот". Акції цих емітентів забезпечені  і основними фондами, і напрямом діяльності, і перспективами розвитку.

  Крім  того, як торговців, так і населення  приваблюють надійністю державні облігації  внутрішньої позики номінальною  вартістю 100 млн. крб. і з термінами  від 2 до 8 місяців. Ціна пропозиції різних траншей коливається в межах 106-138 млн. крб. А 14 серпня 1995 року на Українській  фондовій біржі проведений перший аукціон  по первинному розміщенню облігацій  місцевої внутрішньої позики Київської  міської ради  об'ємом емісії 100 000 млн. крб і номіналом 50 млн. крб. Кількість  облігацій - 7000 шт.,  мінімальна стартова ціна за одну облігацію - 41,75 млн.крб,  термін погашення - 14 листопада 1995 року. Незважаючи на досить незручні умови  подачі заявок (погашення і резервування коштів на розрахунковому рахунку біржі  на чотири банківських дні), вже отримано 9 заявок і багато  торговців мають  замовлення для позабіржового ринку.

  Ще  однією особливістю ринку цінних паперів в Україні є його участь в приватизації. Так, в березні 1995 року був ухвалений закон  "Про  приватизаційні папери", порядок  використання, що визначив і обіг на території України приватизаційних  цінних паперів. Приватизаційні сертифікати  є іменними цінними паперами, які  підтверджують право власності  на придбані об'єкти приватизації. Закон  забороняє вільне звертання, продаж або інше відчуження приватизаційних  паперів. Це обмежує участь в приватизації професійних учасників ринку  цінних паперів. Однак недосконалість законодавства дозволяє в окремих  випадках обійти обмеження.

  До 1995 року основним засобом розрахунку за об'єкти приватизації служили кошти  зі спеціального приватизаційного рахунку, використання якого було незручним  як для фінансових посередників, так  і громадян. З 1995 року приватизаційні цінні папери випускаються в матеріалізованій формі, і порядок їх використання дещо спростився. У той же час  використання матеріалізованого приватизаційного сертифіката, який є неподільним, став незручним для громадян України, що беруть участь в приватизації без  використання послуг фінансових посередників. Справа в тому, що, якщо на сертифікатному аукціоні вартість акції буде встановлена  на рівні вартості відмінної або  не кратної вартості приватизаційного сертифіката, фізичній особі буде непросто здійснити оплату придбаних нею  акцій. Для фінансових посередників це питання стоїть не так гостро.

  Відповідно  до програм приватизації за приватизаційні сертифікати мається намір реалізувати  біля 70% майна, що знаходиться у власності  держави. Біля 30% буде реалізовано з  використанням ощадних сертифікатів. Ці сертифікати є іменними цінними  паперами, які видаються громадянам України, що мали рахунки в установах  ощадного банку України, і призначені для компенсації втрат від  інфляції власникам цих коштів. На відміну від приватизаційних  паперів ощадні сертифікати будуть вільно звертатися і використовуватися для розрахунку за об'єкти приватизації.

  Крім  того, з розвитком процесу приватизації пов'язане збільшення об'єму роботи Української фондової біржі. Саме на ній брокерська контора Фонду  державного майна України виставляє  цінні папери приватизованих підприємств. Будуть виставлені акції 130 промислових  підприємств. Для багатьох підприємств  цей пакет є контрольним.

  Аналізуючи  особливості ринку цінних паперів  в Україні, про які було сказано  вище, можна сказати, що в цей час  невисока активність на фондовому ринку  пов'язана не тільки з невеликою  кількістю, але і відсутністю  надійних і високоліквідних цінних паперів. Аналізуючи ситуацію, що склалася,  стає очевидним, з одного боку, невиконання  такими емітентами своїх зобов'язань, наприклад виплати обіцяних дивідендів або термінів їх виплати, а з іншого -  періодична гра на пониження  курсової вартості, скупівля емітентом  своїх паперів, іноді виплата  дивідендів, знов падіння курсу і  далі по старому сценарію. Торговці при роботі з паперами таких емітентів  стараються максимально скоротити  час обороту і віддають перевагу роботі з невеликими пакетами з метою  мінімізації ризику.

  У результаті створюється враження найбільш активного обігу і популярності на ринку України саме подібних паперів, що є далеко не позитивною характеристикою, і за результатами аналізу найбільш ліквідними є цінні папери цих  емітентів з їх представницькою  формою і штучним напруженням  курсу. Однак, якщо прослідкувати зміну  ліквідності (як приклад взяти АТ  "ОЛБІ-Україна", АТ  "Різноекспорт-інвест" і ІФ  "Нові ініціативи") навіть за невеликий період часу (див. таблицю), можна помітити, що падіння ліквідності  цінних паперів АТ  "ОЛБІ-Україна" зупинилося після чергової обіцянки виплати дивіденди в серпні, а  ліквідність цінних паперів АТ  "Різноекспорт-інвест" знизилася  після чергової виплати, що спостерігалося вже не раз. Стрибки ліквідності  цінних паперів ІФ  "Нові ініціативи" пояснюються періодично зростаючим інтересом населення завдяки  добре організованій рекламній  компанії в засобах масової інформації і активній скупівлі сертифікатів цього  емітента, що має непогану репутацію.

  Як  вже згадувалося, серед найбільш  популярних на ринку найбільш надійними  є цінні папери НБ  "Україна" і АТ "Укрречфлот". У цих структурах добре налагоджена робота по переоформленню своїх акцій, що мають іменну форму, що істотно впливає на частоту  операцій з ними.

  Отже, загалом становлення і розвиток ринку цінних паперів в Україні  має однозначну спекулятивну тенденцію, однак з виходом на нього акцій  промислових підприємств він  почне набирати іншого вигляду і  у нього з'являться інші пріоритети. Багато  дилерів припинили роботу зі спекулятивними цінними паперами, а інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовують для участі в діяльності підприємств з подальшим можливим отриманням довгострокового прибутку від зростання курсової вартості.

   .§2. Вплив НБУ на РЦП 
 

  _Я

  кщо поглянути на досвід США і розвинених країн Західної Європи, то видно, що національні банки цих країн (в  США -Федеральна Резервна Система) відіграють одну з ведучих ролей на місцевих ринках цінних паперів. В Україні  ж НБУ приділяє недостатньо уваги  ролі ринку цінних паперів в поліпшенні економічної ситуації, що склалася.

  Так, наприклад, залишається не до кінця  відрегульованим питання необхідності отримання ліцензії Національного  банку України на придбання цінних паперів українських підприємств  іноземними інвесторами. Оскільки цінні  папери українських підприємств  є валютними цінностями, то їх придбання  тим чи іншим чином може бути віднесене  до валютних операцій. Як правило, проведення таких операцій вимагає генеральної  або індивідуальної ліцензії Національного  банку України, за винятком деяких операцій, визначених декретом Кабінету міністрів  України  "Про режим валютного  регулювання і валютного контролю". У цей же час Національний банк України ніяк не обмежував можливість придбання акцій українських  підприємств іноземними інвесторами  як на повторному ринку, так і при  створенні підприємств з іноземними інвестиціями.

  Крім  того, що НБУ, як було сказано вище, приділяє недостатньо уваги ринку цінних паперів, він використовує цей ринок  в своїх суто особистих інтересах, а ніяк не в інтересах народу. Так, наприклад, перший аукціон по державних  цінних паперах (облігаціх) готувався  в поспіху - про його проведення повідомили менш ніж за тиждень. Термін цей був  дуже короткий навіть для Нацбанку. Довелося відсунути аукціон ще на три дні. Ніяких паперів не надрукували, інструкцію по оподаткуванню не написали. До кінця не було ясно, які ж кошти  можуть направляти на аукціон комерційні банки - вільні чи з нерозподіленого  прибутку. Крім комерційних банків інші юридичні особи на аукціон не допускалися. НБУ вирішив не ризикувати, обмеживши коло учасників лише своїми підопічними. Досить ясно пояснив вагомість  аукціону Віктор Ющенко, сказавши, що він  стане, швидше, політичною акцією, свідченням функціонування фінансового ринку  в Україні.

  Зрозуміло, було зроблене все, щоб аукціон вдався.

  І тут ми підійшли, мабуть, до найбільш інтригуючої події, пов'язаної з  першим випуском держоблігацій 1995 року на третьому аукціоні по дорозміщенні 5000 тисяч облігацій, що відбувся 18 квітня. Його короткі підсумки : розміщені  всі 5000 облігацій по середній ціні 125,29 млн. крб.

  Виходить, за тиждень, що пройшов після другого  аукціону, номінальна ставка по облігаціях впала відразу на 35,5%,  тоді як за місяць між першими і старими  торгами її падіння становило  всього 32%. Дивно, чи не так? До того ж  ніяких додаткових заходів для підвищення попиту на держпапері ніхто не робив.

  Незважаючи  на запевнення Нацбанку в тому, що правила  гри неухильно дотримувалися, в  душі банкірів все ж закрався сумнів в чесності головного гравця. Судіть самі: кількість учасників не збільшилася, а навпаки скоротилася з 35 до 32 банків. Менше було подано і заявок. Так що попит істотно не змінився. Відштовхуючись від ціни минулого аукціону, можна було прогнозувати ціну відсікання в районі 101 млн. крб.,  що, ймовірно, і зробили багато  учасників. Однак  Віталій Мігашко стверджує, що 90% заявок було подано з ціною від 122 до 126 млн. крб.,  хоча максимальна  ціна, вказана в заявках - 126 млн. крб. Насторожує інший факт: чому об'єм продажу  по неконкурентних заявках (тобто по середньозважений ціні) раптом виріс  до 65% від загального об'єму (при 20-30% на попередніх аукціонах)? Адже частка неконкурентних заявок серед загального числа поданих істотно не змінилася, становивши всього 18,8%. Для  "розбору  польотів" цікаво було знати об'єм попиту по неконкурентних заявках, однак  в довідці НБУ його чомусь немає.

  Проте, залишимо банкірів і їх часті спори  з НБУ поки збоку,  і звернемо свої погляди на фондовий ринок. Як вплинув на нього випуск держоблігацій ? Відповідь, схоже, одна – ніяк. І  головна причина – по старому  не відрегульований механізм обігу  облігацій на повторному ринку (і  в цьому провина НБУ). Хоч ще в кінці березня Віктор Ющенко з японських островів обіцяв, що через місяць цей механізм буде розроблений  і впроваджений. Правда, НБУ не бачить проблем з перереєстрацією , коли хоча б один з учасників операції добирається до тимчасового депозитарія  Нацбанку. Але клієнтів  ця єдина  умова мало влаштовує. Якщо комерційні банки готові діяти під чесне  слово НБУ, то іншим юридичним  особам цього явно мало. По-перше, потрібно чітко визначити умови оподаткування  операцій з облігаціями. По-друге, папери повинні стати по-справжньому  представницькими. Поки ж всі рахунки  депо, на яких зберігаються облігації, доступні Нацбанку, доти електронний  вигляд облігацій не дуже узгоджуватиметься  з принципами представницького ЦП. По-третє, не заважало б зменшити термін обігу паперів, ввести уніфікований договір купівлі-продажу і т.д  і т.п.

  У результаті, поки що безболісно проходять  операції купівлі-продажу облігацій  лише між банками, трохи гірше  – між банком і його клієнтами, і зовсім важко – між клієнтами  різних банків. Для приверненння інтересу до облігацій Приватбанк, наприклад, гарантує умови викупу облігацій  в обов'язковому порядку з нарахуванням 35 грн. за кожний день. Простому торговцеві практично нічого не залишається. До речі, за достовірним даними, НБУ  відмовився від допомоги торговців  ЦП в розробці механізму обігу  облігацій на позабіржовому ринку, залишаючи це право лише за УФБ, яка, як завжди,  "тягне ковдру на себе".

  І все ж, незважаючи на всі нестачі  вітчизняної практики в області  держпаперів (що є в принципі основною діяльністю НБУ в ім'я держави),  перспективи цього ринку величезні. Інтерес до них з боку інвесторів (не тільки банків) величезний. Важливість покриття дефіциту бюджету неемісійним  шляхом також незаперечна. Мабуть, найбільшим прихильником держпаперів з боку держави буде НБУ. Адже одна справа займатися їх розміщенням, отримуючи від цього проценти, і зовсім інше - надавати уряду безповоротні кредити.

  Загальний обсяг емісії ЦП в Україні у 1993р. Становив 11 млн.грн.,у 1994 – 286,3 млн. грн., в 1995 – 749 млн. грн., в 1996 –  4727,9 млн. грн. А в цілому за 1993–1996 рр. Було емітовано  ЦП на суму 5774,2 млн. грн.