Поняття конкуренції, її види та наслідки

ВСТУП

На економічний, соціальний і політичний розвиток у останній чверті XX — на початку XXI століття дедалі більше впливає глобалізація. Основними  формами її прояву є, зокрема, зростання  обсягів міжнародної торгівлі та інвестицій, лібералізація й дерегуляція  руху капіталів, диверсифікація світових фінансових ринків, істотне збільшення ролі транснаціональних корпорацій у світових господарських процесах, загострення глобальної конкуренції, формування системи глобального  менеджменту, зростання ролі інформаційних  технологій у економічному розвитку тощо.

Глобалізація та загострення  конкуренції в сучасному суспільстві  як сутнісні риси сучасної цивілізації обумовлюють кардинальні зміни стану підприємств в економіці: зміцнюється інтеграція виробництва та науки, зростає наукоємність виробництва, прискорюється процес накопичення інформації і посилюється значущість використання її як економічного ресурсу, підвищуються вимоги до освітнього рівня працівників, трансформується середовище споживання і вимоги до продукції, вичерпуються екстенсивні фактори економічного зростання й підвищення конкурентоспроможності, змінюються стереотипи мислення. В таких умовах позначилась тенденція різкого посилення ролі та значення інтелектуальних ресурсів у забезпеченні соціально- економічного розвитку.

Наука відреагувала на цю тенденцію  активізацією досліджень взаємодії  економічного зростання та освіти в  умовах посилення конкуренції. В роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників О.Грішнової, А.Чухна, В.Іноземцева, С.Климова, А.Брукінг та ін. змістовно розкриваються проблеми формування й використання інтелектуальних ресурсів, мотивації та управління персоналом в процесі функціонування й розвитку підприємств. Сучасна концепція конкуренції та конкурентних переваг глибоко розроблена в роботах О.Білоруса, Т.Гончарук, Б.Губського, Д.Лук'яненка, М.Портера, Р.Фатхутдінова та ін.

Однак, поза увагою залишаються  певні аспекти формування конкурентного  середовища, зокрема, взаємозв'язок конкурентоспроможності та інтелектуальних ресурсів підприємства. Ця проблема набуває особливої актуальності для українських підприємств, оскільки багато з них виявилися не готовими до набуття й утримання конкурентних переваг в ході соціально-економічних трансформацій.

Метою даної роботи є визначення впливу інтелектуальних ресурсів на зовнішні й внутрішні чинники, які обумовлюють формування конкурентних переваг підприємства.

1. Поняття конкуренції, її види та наслідки

Ринкова діяльність фірми  немислима без участі в конкурентній боротьбі. Конкуренція (від лат. Сoncurrere - зіштовхувати) є механізмом суперництва, змагальності учасників ринку за право пошуку свого покупця, за можливість продажу товару на найбільш вигідних умовах, захоплення певної частки ринку  і отримання відповідного прибутку. Вона спонукає товаровиробника вдосконалювати і оновлювати свою продукцію, підвищувати  її якість, тобто робити її конкурентоспроможною.

Широке розсіювання економічної  влади, що становить основу конкуренції, регулює використання цієї влади  й обмежує можливості зловживання  нею.

 Чиста конкуренція виникає, коли численні продавці займаються продажем однорідного продукту, й на ринку немає продуктової диференціації.

 Здійснена конкуренція  — це чиста конкуренція + мобільність  ресурсів усередині ринку й  відсутність бар'єрів на вхід  і вихід учасників.

 Ефективна конкуренція  — покупці й продавці оперують  незалежно у вільній конкурентній  системі.

 У процесі конкурентної  боротьби учасники переслідують  однакові цілі – максимізація  прибутку за рахунок завоювання  переваг споживачів. Однак способи  й шляхи досягнення цієї загальної  мети різні. Тому в конкурентній  боротьбі перемагає той, хто  раніше від інших домігся певних  конкурентних переваг і захопив  стійкий сегмент ринку. Але  завоювання переваг — це тільки  початок, набагато складніше втриматися  на ринку, зберігаючи свої первісні  позиції.

Конкуренція є рушійною силою  розвитку суб'єктів і об'єктів  управління, суспільства в цілому.

 Як було доведено  багатьма економістами, конкуренція  є рушійною силою розвитку  суспільства, головним інструментом  економи ресурсів, підвищення якості товарів і рівня життя населення. Тому конкуренція — дуже складне поняття. Особливо важливо вивчити механізм конкуренції в умовах російської економіки, що тільки починає освоювати цей механізм.

Основними видами конкуренції  є вільна (або чиста, досконала) та монополістична (або недосконала).

 Вільна конкуренція.  У ході вільної (або досконалої) конкуренції жодна з фірм не  може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам  за сучасних умов відповідають  ринки сільськогосподарської продукції  та послуг. На тривалому проміжку  часу ціни тяжіють до суспільно  необхідних витрат виробництва.  Вільна конкуренція набуває форми  внутрігалузевої та міжгалузевої.

 Внутрігалузева конкуренція  — боротьба між товаровиробниками,  які працюють в одній галузі  народного господарства.

 Через різний рівень  техніки, організації виробництва,  продуктивності та інтенсивності  праці тощо на кожному підприємстві  встановлюється індивідуальний  робочий час на виготовлення  певного виду товару, а отже  й індивідуальна вартість виробництва.  Але ціни на ринку залежать  від витрат на підприємствах,  які виробляють переважну масу  продукції. Тому наслідком внутрігалузевої  конкуренції є перетворення окремих  індивідуальних витрат виробництва,  індивідуальних вартостей на  єдину ринкову або суспільну  вартість.

 За сучасних умов  ця конкуренція стала переважно  конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих  ринках конкретних видів товарів  (наприклад, на ринку міні-комп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів  тощо), але в умовах панування  монополій.

Міжгалузева конкуренція  — конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях  народного господарства.

 Через різні умови  виробництва підприємці за однакових  витрат капіталу отримують неоднакову  масу прибутку. Тому в епоху  вільної конкуренції товаровиробники,  які отримували меншу кількість  прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в галузях з високими — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені в галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) — зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є елементом середніх ринкових цін, або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова, або суспільна, вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

2. Загострення конкуренції в умовах глобалізації

Глобальною метою функціонування підприємства є створення і підтримка  конкурентоспроможності його шляхом формування стійких конкурентних переваг [9]. Під  конкурентоспроможністю підприємства ми розуміємо реальну та потенційну здатність господарюючого суб'єкта задовольняти конкретні суспільні  потреби, яка опосередкована більш ефективним, порівняно з конкурентами, використанням обмежених економічних ресурсів у мінливих умовах ринку. Конкурентні переваги, на нашу думку, це така комбінація ресурсів, яка дозволяє підприємству задовольняти потреби споживачів, посідати певну частку ринку, стабільно існувати у довготерміновому періоді, збільшувати додану вартість товарів й послуг, а також вартість підприємства. Тобто забезпечення конкурентоспроможності підприємства вимагає досягнення відповідності певним критеріям, що, в свою чергу, потребує дотримання певних вимог [8].

Необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності є ефективне використання економічних  ресурсів підприємства. Підприємство як виробнича система може використовувати й комбінувати природні, матеріальні, інформаційні, фінансові, трудові, часові та інтелектуальні ресурси [7]. Означені види ресурсів загальнодоступні на ринку факторів виробництва, тому підприємство для забезпечення конкурентних переваг, має створити особливе, відмінне від інших сполучення ресурсів. Досвід компаній-лідерів переконує, що ця оригінальність обумовлюється, в першу чергу, знаннями, уміннями, навичками, кваліфікацією, досвідом персоналу, його творчими та комунікативними здібностями, партнерськими зв'язками, клієнтською базою, діловою репутацією тощо, які є результатами інтелектуальної (розумової та комунікативної) діяльності працівників. Тобто реалізований інтелектуальний потенціал працівників стає джерелом конкурентних переваг підприємства. Таким чином, інтелектуальна компонента економічного ресурсу висувається на перший план у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства.

Рушійними силами формування конкурентних переваг підприємства є низка зовнішніх та внутрішніх чинників (факторів). Саме за допомогою такого важеля, як фактори, вдається впливати на конкурентоспроможність підприємства.

Зовнішні чинники не залежать від  діяльності підприємства і характеризують зовнішнє економічне та політичне середовище. До їх числа слід віднести: політичну ситуацію в країні та світі, стабільність державної економічної та підприємницької політики, правовий та податковий режими, стан кон' юнктури ринку, інфляційні, демографічні процеси, систему захисту інтелектуальної власності тощо.

Внутрішні фактори породжуються підприємством, залежать від його діяльності. Сюди належать здатність керівництва  управляти конкурентоспроможністю підприємства, інноваційна політика підприємства, рівень організації виробництва, праці та управління підприємством, політика якості продукції, рівень управління витратами та цінами, рівень управління маркетингом, забезпеченість засобами комунікацій та інформаційними технологіями.

Головною передумовою глобалізації є інформаційна революція. Новітні  технології як результат останньої  великою мірою сприяли інтеграції й уніфікації сучасного світу. Саме інформаційне суспільство створило умови для виникнення й прискорення  глобалізації, забезпечивши швидкість  у торгівлі, комунікаціях, інноваціях та у просуванні їх на ринок. Основними  рушійними силами глобалізації стали  комп'ютерні технології, супутникові  комунікації, волоконна оптика й  Інтернет.

Глобалізацію визначають інтенсивність, обсяг і вартість міжнародних  трансакцій у інформаційній, фінансовій, комерційній, торговельній і адміністративній сферах у всесвітньому масштабі. Різке  зростання обсягів цих операцій протягом останнього десятиліття й, унаслідок цього, їх рівня є проявом глобалізації, який найкраще піддається виміру. Саме наростання всесвітньої економічної нестійкості з розвитком глобалізації актуалізує проблему забезпечення відповідності між процесами лібералізації глобального переміщення ресурсів, з одного боку, та забезпеченням глобального узгодження національних інтересів і глобального регулювання основних структурних пропорцій обміну, з другого. Таким чином, постає потреба в розширенні сфери глобальної керованості — від мікро- й мезорівня (ТНК та інші глобальні мережі) до макро- й мегарівня (міждержавні організації й наднаціональні регулівні структури інтеграційних об'єднань). Як зазначає Нобелівський лауреат

Дж. Стігліц, глобалізацію неможливо  відвернути, однак можна визначити  механізми її прояву. У цьому зв'язку актуальним є питання про формування громадських інституцій, які допомагатимуть встановлювати правила поведінки  у глобальному економічному просторі.

Під впливом глобалізації динамічного  розвитку набуває світова конкуренція. Глобальна конкуренція — це багатоаспектна категорія, котра відображає процес суперництва цивілізацій, регіонів, країн, глобальних галузей, ТНК та інших  суб'єктів глобального простору за конкурентні переваги в умовах високого рівня монополізації, посилення  сукупного впливу раніше ізольованих  чинників та зміни всієї парадигми  їх розвитку. Таким чином, з одного боку, конкуренція будь-якого рівня  покликана слугувати підвищенню конкурентоспроможності й ефективності суб'єктів господарювання, а з  другого, за умов домінування глобальних монополій, € інструментом пригнічення  слабших учасників сильнішими через  несумісність фундаментальних інтересів.

Головними особливостями такої конкуренції є:

— виникнення й розвиток конкурентних відносин у інтегрованому просторі;

— поява нових суб'єктів конкурентної боротьби, у зв'язку з чим виокремилися нові її рівні — міжцивілізаційний  і внутрішньоцивілізаційний;

— зміна суб'єктами глобальної економіки  кінцевих цілей їхньої діяльності, що зумовлює орієнтацію не на прибуток, а на масштаби вивільнення ліквідних  ресурсів для виконання певних стратегічних завдань;

— загострення конкуренції на всіх її рівнях та домінування деструктивної  складової глобальної конкуренції, що різко уповільнює розвиток деяких країн;

— необхідність координації контролю над інститутами державної влади  між представниками транснаціонального й національного капіталу;

— створення глобальних комплексних  супергалузей шляхом вертикальної організації  й диверсифікації виробництва на базі моделі олігополії;

— зростання ролі ТНК у конкурентній глобальній боротьбі за рахунок інтенсифікації процесів злиття й поглинання з розширенням  переліку фінансових інструментів, методів  і прийомів;

— трансформація ТНК у глобальні  компанії та забезпечення ними конкурентних переваг на основі унікальних корпоративних  стратегій і синергетичних можливостей  інтеграції локальної і глобальної конкуренції.

На сучасному етапі глобалізація формується і проявляється шляхом розвитку різних форм організації економіки  у світових масштабах. Це веде до посилення  технологічної взаємозалежності, об'єднання  й уніфікації ринків, сприяє динамічному  зростанню торгівлі та переливанню  капіталу між окремими країнами й  регіонами. Глобалізація ринків спричиняє  збільшення конкуренції, що спонукає компанії розвивати й оновлювати виробництво  та використовувати нові форми збуту.