Інноваційна діяльність підприємства

Таким чином, ми підійшли до найважливішого критерію комплексної  оцінки інноваційної діяльності підприємства - визначення техніко-економічної ефективності інноваційних проектів. Необхідно вказати, що в науковій і методичній літературі проблемі визначення економічної ефективності інноваційних проектів приділяли завжди багато уваги.

Свідченням цього є  велика кількість розроблених методик  визначення економічної ефективності нової техніки. До них належать методики, розроблені ще в умовах директивної економіки. Проте більшість з них містили лише загальні положення з визначення економічної ефективності, що передбачали безпосередній зв'язок економічної ефективності нової техніки з проблемами комплексної оцінки ефективності капітальних вкладень.

Досконалішою була методика, розроблена в 1977 р. Вона передбачала  розрахунок порівняльної й абсолютної ефективності нововведень (засобів  і предметів праці), давала змогу  враховувати при цьому чинник часу. Як критерій порівняльної економічної ефективності впровадження нової техніки в методиці використано мінімум приведених витрат. Відомо, що приведені витрати визначаються за формулою:

,

де П_і — приведені витрати на виробництво продукції, грн./рік; С_рі — собівартість річного випуску продукції за і-тим варіантом капіталовкладень, грн./рік; Е_н — нормативний коефіцієнт економічної ефективності, 1/рік; — капітальні вкладення за і-тим варіантом, грн.

Однак цю формулу можна  використовувати лише тоді, коли всі порівнювані варіанти інновацій передбачають однаковий річний обсяг випуску нової техніки. При порівнянні варіантів, що передбачають різні обсяги виробництва, доцільно здійснювати розрахунок на одиницю продукції. При цьому замість собівартості річного випуску продукції підставляють собівартість одиниці продукції, а замість капіталовкладень — питомі капітальні вкладення ( ), котрі визначають за формулою:

,

де N_і — річний обсяг випуску продукції по і-тому варіанту, од.

Оцінка ефективності капітальних вкладень за даною методикою  визначення приведених витрат відзначається  відносною простотою і дає  змогу без особливих труднощів  встановити ефективність рішень, котрі  приймаються. Проте дана методика містить лише головні положення щодо визначення економічного використання нової техніки та раціоналізаторських пропозицій у народному господарстві. До того ж, цьому методу властивий такий недолік, як неврахування зміни вартості грошей у часі.

На основі вказаних методик, що містять лише основні підходи розрахунку економічної ефективності, написано низку наукових праць щодо визначення економічної ефективності інноваційних процесів в окремих галузях промисловості.

Ґрунтовними є розробки особливостей методики визначення економічної ефективності окремих видів техніки.

Враховуючи, що розрив у  часі між проведенням наукових досліджень і масовим виробництвом нової  продукції, за оцінками вчених, становить 2 — 5 років, то при визначенні ефективності необхідно забезпечити еквівалентність суми коштів, інвестованих у розробку і реалізацію, та одержаних прибутків через певні часові інтервали, віддалені один від одного. Фундаментальною причиною цього є те, що гривня чи інша грошова одиниця, вкладена в будь-які комерційні операції, у тому числі й інноваційні процеси, спроможна через рік перетворитися на більшу суму за рахунок отриманого від неї доходу. Ця істина - аксіома для всіх фінансових операцій і передбачає необхідність її врахування при економічному обґрунтуванні інноваційних проектів. Концепція такої оцінки ґрунтується на тому, що вартість грошей у часі змінюється залежно від норми прибутку на грошовому ринку, яку найчастіше визначають як норму позичкового процента.

Оцінка ефективності і доцільності капітальних вкладень, котра б нівелювала вплив чинника часу, ґрунтується на приведенні цих витрат до одного моменту часу шляхом їх дисконтування. У процесі порівняння вартості грошових коштів при їх інвестуванні в інноваційні проекти і поверненні прийнято використовувати два основних поняття - майбутньої і теперішньої вартості грошей.

Майбутня вартість грошей - це вартість інвестованих в інноваційні  процеси коштів через визначений період часу з урахуванням ставки позичкового процента.

Теперішня вартість грошей - сума майбутніх грошових надходжень, приведених до теперішнього часу з урахуванням ставки процента. Ця вартість є основою для визначення прибутковості різних проектів за певний період часу. Визначення теперішньої вартості грошей, вкладених в інноваційні процеси, також пов'язане з процесом дисконтування цієї вартості. Дисконтна ставка - це процентна ставка, котра враховує ризик, пов'язаний з чинником часу. Процентні ставки можуть бути простими та складними. Слід зазначити, що використання так званих простих дисконтних ставок є виправданим при їх застосуванні до однієї і тієї ж початкової суми інвестицій. У разі довготермінових проектів використовують складні дисконтні ставки, тобто ті, котрі застосовують до суми вкладень з урахованими в попередньому періоді процентами.

У випадку використання простого відсотка майбутню вартість можна обчислити за формулою:

,

де S — майбутня вартість грошей, грн.; Р — теперішня вартість грошей, грн.; r — річна відсоткова ставка, виражена десятковим дробом; п — термін позики у роках.

Величина ( ) — множник нарощення.

Теперішню вартість майбутніх  грошових потоків при використанні простої процентної ставки визначають за формулою:

У випадку використання складних процентних ставок мають місце наступні залежності:

-  для майбутньої  вартості:

.

- для теперішньої вартості:

Найдосконалішою була методика визначення економічної ефективності інноваційних процесів, прийнята в 1988 р. — "Методичні рекомендації щодо комплексної оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення НТП". Оскільки питання про період, за який доцільно розраховувати економічний ефект (річний економічний ефект чи ефект за весь термін служби), тривалий час залишалося риторичним, то цінність даної методики в тому, що згідно з її положеннями економічний ефект інновацій розраховується на всіх етапах реалізації за весь період здійснення цих заходів і визначається як різниця між вартісними оцінками результатів і сукупних витрат.

Слід зазначити, що зараз  більшість вітчизняних і зарубіжних авторів є прихильниками розрахунку економічного ефекту за весь термін служби нововведення. Не так давно прихильників такого підходу до розрахунку економічного ефекту було менше, однак час все  вирішує правильно. Ще в період директивної економіки серед науковців з'явилися обґрунтовані думки щодо доцільності такого підходу до оцінки економічної ефективності нововведень. Дані висновки підтверджені в працях переконливими розрахунками та прикладами. Такої думки дотримуються сьогодні немало вітчизняних і зарубіжних вчених.

Варто погодитися з ними щодо того, що підхід до оцінки технічних  нововведень, котрий базується на теорії порівняльної ефективності капітальних  вкладень, в умовах ринку не може використовуватися, бо його розрахунки не збігаються з метою господарюючих суб'єктів. Крім цього, приведені витрати не дають змоги реально побачити економічну ефективність принципово нової техніки. Для об'єктивної оцінки потрібно використовувати не один, а кілька показників.

Згідно з нашими міркуваннями нівелювати появу цих логічних та економічних помилок можна, використовуючи для оцінки економічної ефективності інноваційних процесів методику, що дає  можливість адекватно розрахувати  економічний ефект не тільки у  сфері виробництва, а й у сфері споживання. Необхідно вказати, що в науковій літературі є розробки методики визначення економічної ефективності інноваційної діяльності в машинобудуванні даного напрямку. Але більшість з них не охоплює усіх сфер інноваційного процесу (сфер створення і споживання). Так, С. Ф. Покропивний, А. В. Савченко та А. А. Сладков пропонують здійснювати оцінку ефективності інноваційних процесів на основі методики визначення інтегрального економічного ефекту в сферах виробництва чи споживання. При цьому перший метод передбачає розрахунок інтегрального економічного ефекту як дисконтованої суми різниці верхньої граничної ціни нової техніки та приведених витрат на її виготовлення:

,

де Т — період виробництва нової техніки; п — кількість сфер використання техніки у році t; N₂ — кількість одиниць нової техніки, що використовується в і-тій сфері у t-му році; Ц_ві — верхня гранична ціна нової техніки для і-тої сфери використання; П_н — приведені витрати на одиницю нової техніки в t-му році; К_п — коефіцієнт приведення економічного ефекту t -го року до теперішньої вартості.

Другий метод полягає  у тому, що інтегральний ефект розраховується лише у сфері споживання як дисконтована сума різниці приведених витрат на виготовлення продукції за весь термін виготовлення і використання нової техніки за формулою:

,

де Т_в — розрахунковий період використання нової техніки; П_б, П_н —приведені витрати на виготовлення продукції базовою і новою технікою відповідно; N₂ — річний обсяг виробництва продукції, що виготовляється новою технікою в t - му році.

Ця методика визначення інтегрального економічного ефекту не дає змоги розрахувати ефект  виробника і споживача, а отже - виявити чинники, що в найбільшій мірі можуть вплинути на ефективність інноваційної діяльності. Крім цього, вона базується на основі розрахунку приведених витрат, використання яких виправдане для вибору ліпшого за якісними параметрами варіанту техніки, а для розрахунку економічного ефекту за даними варіантами її використання недоцільне, адже той факт, що приведені витрати найменші (серед тих варіантів, що порівнюються) не означає, що вони є виправданими і доцільними.

Прийнятною методикою, що дає можливість усунути недоліки вищенаведеної розробки проблем  оцінки економічної ефективності нововведень у приладобудуванні, можна вважати праці Плоткіна Я. Д., Львова Д. С. та Харіва П. С., котрі дають змогу визначити економічну ефективність інноваційних проектів у приладобудуванні на прикладі конкретних видів техніки. Не заперечуючи правильності думок, викладених у цих працях, вважаємо, що в зв'язку з переходом на ринкові засади господарювання можна запропонувати деяке їх вдосконалення. Методи, наведені в даних працях, можна взяти за основу при відпрацюванні методики визначення економічної ефективності інноваційної діяльності машино- і, зокрема, приладобудівних підприємств в умовах ринку. Згідно з обраним методом при визначенні економічної ефективності нововведень будемо користуватися показниками сумарного економічного ефекту, терміну окупності, коефіцієнтом ефективності.

Сумарний економічний  ефект, розрахований за весь термін служби, обчислюється за формулою:

,

де Е_с — сумарний ефект; Е_в — економічний ефект на витратах виробництва; Е_е - економічний ефект на витратах експлуатації.

Про економічну ефективність інновації розмірковують на основі зіставлення ефектів на витратах виробництва та експлуатації. При  цьому можливі наступні варіанти.

 

Варіанти	Сумарний економічний  ефект - Ес	Ефект на витратах виробництва - Ев	Ефект на витратах експлуатації - Ее
І	+ (>0)	+ (>0)	+ (>0)
ІІ	- (<0)	- (>0)	+ (>0)
III	+(<0)	- (>0)	+ (<0)

 

При першому варіанті інновація є високоефективною і  не вимагає додаткових витрат при  виробництві. В умовах другого варіанта - нова техніка не є ефективною, оскільки в сумі матимемо збитки. У третьому варіанті для визначення ефективності необхідно додатково розрахувати коефіцієнт економічної ефективності (Е) або термін окупності (Т_ок).

При оцінці економічної  ефективності інноваційних процесів майже всі показники розраховуються як порівняльні величини. У зв'язку з цим оцінку техніко-економічного рівня новинок доцільно проводити у такій послідовності:

• вибір бази порівняння - аналога;
• проведення порівняльної оцінки;
• формування висновків про техніко-економічний рівень новинки;
• оцінка конкурентоспроможності продукції.

Величина цих показників залежатиме від того, з чим порівнювати, тобто, який виріб вибрано за базу порівняння - аналог. Вибір аналога  залежить від мети здійснення порівняння: виявлення технічного рівня нової техніки, наближений розрахунок собівартості на ранніх етапах проектування чи розрахунок економічної ефективності у виробництві та експлуатації. Так, при визначенні технічного рівня за аналог доцільно вибирати вироби, котрі з технологічної точки зору найповніше відповідають специфіці експлуатації, тобто ідентичні за експлуатаційним призначенням і головними технічними параметрами. Крім цього, аналог має бути кращим з впроваджених або розроблених вітчизняних чи зарубіжних зразків техніки, який випускають не більше трьох років. Даний захід забезпечить об'єктивність при оцінці економічної ефективності та дасть змогу уникнути розробки і впровадження у виробництво морально застарілих новинок.