Міністерство
освіти і науки
молоді і спорту
України
Національний
університет харчових технологій
кафедра
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: «УПРАВЛІННЯ
ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА»
Перевірив:
Рябенко В.В.
Виконала:
студентка ЗЕК-6-2в.о.
Лозова С.М.
Київ – 2012 р.
- Управління формуванням трудового потенціалу підприємства.
Сучасні тенденції формування
потенціалу підприємства побудовані на
індустріальному та соціальному
аспектах розвитку. Індустріальний аспект
визначає ключовим фактором розвитку
техніко-технологічну базу виробництва,
а соціальний – соціально-трудову.
Національне багатство створюється
безпосередньо працею його громадян,
тому трудові ресурси варто віднести
до одного з основних факторів розвитку
економіки країни.
Отже, основою складовою
формування потенціалу сучасних підприємств
є персонал підприємства, концепція
управління яким знаходиться в тісному
взаємозв’язку і взаємозалежності
з розширенням внутрішньофірмових
ринків, реінжирінгом виробничо-господарської
діяльності, переходом до нових принципів
управління, розвитком комп’ютерного
та телекомунікаційного забезпечення
процесів управління трудовими ресурсами.
Економічна сутність трудового потенціалу
суспільства полягає в тому, що
він, виступаючи у формі діючої робочої
сили, створює матеріальні й духовні
цінності, а як потенційна робоча сила
— здатний їх виробляти. Звідси важливий
висновок — суспільство зацікавлено
в максимальній питомій вазі трудового
потенціалу, задіяного в суспільно-корисній
праці, адже це збільшує валовий внутрішній
продукт (ВВП) і національний дохід
(НД), що зрештою дає можливість підвищити
якість життя населення.
Соціальна сутність трудового
потенціалу полягає в тому, що він
дає можливості як окремим особам,
так і різним соціальним групам населення
самоствердитися у суспільстві
та забезпечити собі і суспільству
законне джерело доходів.
Рис. 1. Структура трудового
потенціалу
Трудовий потенціал може
розглядатись у трьох рівнях: трудовий
потенціал людини, потенціал колективу
(підприємства), потенціал суспільства.
Всі вони взаємопов’язані між
собою, але не дублюють один одного.
Ефективність використання
трудового потенціалу можна представити
як співвідношення результату, що характеризує
ступінь досягнення мети до кількості
та якості реалізованих здібностей персоналу
з його досягненнями.
Ефективність використання
кадрового потенціалу можна розглядати
з 2-х позицій:
- ефективність роботи безпосередньо персоналу підприємства.
- ефективність управління формуванням і реалізацією кадрового потенціалу.
Виділяють 3 основні системи
показників ефективності кадрового
потенціалу:
- Заснована на кінцевих результатах діяльності підприємства, яка включає до себе показники:
- собівартість;
- обсяг виробництва;
- виручка від реалізації;
- рівень рентабельності;
- якість;
- строк окупності інвестицій.
- Заснована на результативності, якості та складності трудової діяльності і включає до себе слідуючи показники:
- продуктивність праці;
- темпи зростання продуктивності і заробітної плати;
- фонд оплати праці;
- втрати робочого часу;
- відсоток браку;
- трудомісткість;
- чисельність працівників.
- Заснована на формах і методах роботи з персоналом, включає до себе такі показники:
- плинність кадрів;
- рівень кваліфікації персоналу;
- рівень трудової дисципліни;
- соціальна і вікова структура персоналу;
- витрати на управління;
- привабливість праці;
- психологічний клімат в колективі.
Комплексний показник ефективність
використання кадрового потенціалу
розраховується шляхом підсумку окремих
показників, заснованих на тій або
іншій системі критеріїв. Окремі
показники визначаються за результатами
виконання планових показників, шляхом
множення відсотків виконання на
вагові коефіцієнти, що характеризують
важливість того або іншого показника
в загальній сукупності критеріїв.
Отримані значення переводяться в бальну
шкалу виміру і свідчать про внесок
кожного окремого показника в
загальну ефективність використання кадрового
потенціалу підприємства.
21. Оптимізація
структури потенціалу підприємства.
З метою досягнення підприємством
визначених стратегічних цілей його власники
(керівники) мають прагнути саме до оптимізації
потенціалу економічної системи [1]. Для
цього варто здійснити наступне:
- аналіз перспектив підприємства – метою тут є виявлення тих тенденцій, небезпек, шансів та окремих “надзвичайних ситуацій”, які здатні змінити позитивні тенденції, що склалися;
- аналіз позицій у конкурентній боротьбі – його завданням є визначення того, наскільки можна підвищити результати діяльності підприємства, покращивши конкурентну стратегію;
- відбір альтернативної стратегії – порівняння перспектив підприємства за різними моделями (стратегіями ) розвитку;
- аналіз шляхів диверсифікації – завданням тут є оцінка недоліків у наборі сучасних видів діяльності підприємства; визначення нових видів, до яких підприємство має перейти у певній перспективі;
- постановка поточних завдань.
Оптимізація структури
потенціалу підприємства має забезпечити
йому у стратегічній перспективі певні
економічні вигоди, індикаторами яких
слід вважати:
- розширення ринкової ніші;
- зростання прибутку у порівнянні з конкурентами;
- підвищення інвестиційної привабливості;
- зростання рейтингу економічної системи у галузі;
- збільшення обсягів реалізації продукції (послуг) у порівнянні з конкурентами;
- створення іміджу економічної системи серед споживачів;
- лідерство у технологіях;
- підвищення рівня розвитку сервісу для споживачів тощо.
Оптимізація (покращення)
структури потенціалу підприємства
залежить від взаємодії його окремих складових.
Якщо поєднання є неефективним, то воно
проявляється у вигляді сінергічного
(сінергетичного) ефекту. Розмаїття внутрішньої
структури підприємства, стану та рівня
його господарської діяльності зумовлюється
саме варіативністю поєднання складових
його ресурсного потенціалу.
Сінергізм (сінергія) –
термін запозичений з біології, де
він означає співпрацю між
різними органами одного організму, їх
взаємодопомогу один одному. В економіці
під сінергізмом (сінергією), як правило,
розуміють конкурентні переваги, які виникають
при об’єднанні двох або більшої кількості
підприємств у одного власника. Але сінергетичний
ефект виникає також і у разі проведення
на підприємстві масштабних заходів,
у тому числі і стосовно оптимізації структури
потенціалу. Як наслідок підвищується
ефективність функціонування суб’єктів
господарювання, збільшується продуктивність
праці, зменшуються витрати виробництва
тощо завдяки тому, що ефект спільних дій
завжди вище простої суми індивідуальних
зусиль.
З метою оптимізації структури
потенціалу підприємства варто періодично
здійснювати аналіз внутрішнього середовища
економічної системи за наступними напрямками:
- рівень ефективності існуючої (поточної) стратегії;
- виявлення сильних та слабких сторін економічної системи, її потенціальних можливостей та небезпек (такий напрям доцільно здійснювати за допомогою SWOT-аналізу, СПЕЙС-аналізу тощо);
- рівень конкурентного статусу (конкурентних позицій) економічної системи на ринку;
- ефективність цінової політики;
- обґрунтованість витрат;
- вагомість досягнутих результатів тощо.
За результатами аналізу
внутрішнього середовища підприємства
слід розглянути альтернативні варіанти
можливих змін структури потенціалу економічної
системи. Характерні зміни можна звести
до наступного:
- кардинальна перебудова – передбачає радикальні зміни, що стосуються місії та організаційної (корпоративної) культури підприємства. Світова практика переконує, що це варто зробити у разі, коли економічна система змінює галузь, а, відповідно, і продукт, що пропонується споживачам, своє місце на ринку;
- глибоке реформування – здійснюється без зміни галузевої приналежності, найчастіше у разі злиття з аналогічною економічною системою;
- помірне перетворення - варто здійснювати за умови виходу підприємства на ринок з новими продуктами, проведення значних змін виробничого характеру на основі удосконалення технологічного процесу, впровадження системи маркетингу;
- звичайні зміни – переважно пов’язані з удосконаленням маркетингової політики підприємства;
- незмінне функціонування – є характерним для підприємств, що досягли успіху на ринку і така стабільність триває роками.
Варто зупинитися і на
тому, що зміна структури потенціалу
підприємства залежить від низки чинників,
серед яких на увагу заслуговують наступні:
- розміри підприємства;
- різноманітність (диверсифікованість ) видів його діяльності;
- якість кадрового потенціалу;
- динамізм зовнішнього середовища;
- географічне розміщення підприємства;
- ефективність системи менеджменту;
- рівень технологічного забезпечення виробництва;
- розвиток стратегічного планування тощо.
З позицій оптимізації структури
потенціалу підприємства важливим слід
вважати і створення його стратегічної
бази, де основними завданнями є:
- створення ресурсної бази:
- формування інтелектуальних ресурсів (підготовка та підвищення кваліфікації персоналу);
- формування інформаційних ресурсів (опрацювання стандартних форм для збору та збереження інформації; опанування сучасних технологій обробки інформації; організація моніторингу середовища підприємства);
- формування матеріальних ресурсів;
- створення системи сучасних засобів комунікацій між структурними (функціональними) підрозділами підприємства, партнерами, постачальниками, споживачами;
- створення організаційно-правової основи впровадження системи стратегічного управління на підприємстві:
- розмежування основних функцій управління між рівнямит управління на підприємстві;
- визначення основних функцій та структурної схеми (чисельний склад, місце та роль в організаційній структурі підприємства) відділу перспективного розвитку;
- опрацювання положення про відділ перспективного розвитку;
- розподіл функцій між фахівцями відділу перспективного розвитку; опрацювання посадових інструкцій та кваліфікаційних вимог.
Цілями оптимізації структури
потенціалу підприємства поряд з іншими
слід вважати:
- диверсифікацію виробництва (визначення чи уточнення сфери діяльності). При цьому визначають, у яких галузях буде діяти підприємство, яким чином буде здійснено диверсифікацію (шляхом створення нового підприємства, купівлі вже існуючого), що буде найбільшою мірою визначати позицію підприємства у кожній з цільових галузей;
- поліпшення загальних показників діяльності підприємства. На підставі аналізу таких показників приймаються управлінські рішення щодо зміцнення конкурентних позицій на перспективу. Розширення інвестиційної діяльності, підтримання поточної ділової активності на ринку;
- пошук шляхів отримання сінергічного (сінергетичного) ефекту та перетворення його у конкурентну перевагу. Слід зауважити, що чим сильнішими є зв’язки між різними структурними (функціональними) підрозділами підприємства, тим більша можливість підвищення конкурентних переваг за рахунок використання сінергічного (сінергетичного) ефекту;
- створення інвестиційних пріоритетів і переливання ресурсів підприємства у найбільш перспективні напрями діяльності. Саме інвестиційна привабливість відрізняє різні сфери діяльності підприємства, тому власнику (керівнику) суб’єкта господарювання необхідно ранжувати рівні привабливості інвестування у різні сфери діяльності з метою виявлення найбільш перспективних напрямів.