Характеристика химической промышленности

У хімічній промисловості більше, ніж в інших галузях, використовується вода. Для виробництва 1 т хімічних волокон потрібно у 25 разів більше води, ніж для виплавляння 1 т чавуну, і вдесятеро більше, ніж для виплавляння 1 т міді, свинцю чи цинку. Загалом норми витрат води у хімічній промисловості коливаються від 50 м³ - у виробництві хлору і соди, до 6000 м³ - у виробництві синтетичних волокон. Чинник водомісткості дуже обмежує можливості вибору при розміщенні підприємств хімічної промисловості. Це тим більш важливо, що чимало видів сировини зустрічається у маловодних місцевостях.

У багатьох галузях хімічної промисловості  спостерігається висока потреба у паливі та енергії. Наприклад, для виробництва синтетичного каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год, а фосфору – до 20 тис. кВт-год на 1 т продукції. При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пара. Тому дуже часто хімічні виробництва орієнтують лише на паливно-енергетичний фактор.

Споживчий чинник поширюється переважно  на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) та сірчаної кислоти. У галузях хімії органічного синтезу споживач має важливе значення лише при розташуванні підприємств кінцевої продукції. У цих випадках важливий також вибір робочої сили.

На форми розташування хімічної промисловості також впливає  технологічний чинник. Якщо виробництво не схильне до внутрішньогалузевого комбінування і являє собою технологічно самостійні спеціалізовані підприємства, воно не зосереджується на певній території. Таким є виробництво мінеральних добрив, фарб, лаків, переробка пластмас. Навпаки, якщо комбінування є необхідною умовою функціонування підприємств, їхнє розміщення має форму взаємопов’язаних виробництв-комплексів. Такими є нафтохімічні комплекси, що виробляють полімерні матеріали та напівфабрикати для їхнього одержання, барвники та неорганічні хімікати.

Дуже важливим чинником, що впливає на розміщення хімічних виробництв, є утворення різноманітних твердих, рідких й газоподібних відходів. Особливо багато відходів у гірничій хімії. Значення шкірного чинника випливає із структури витрат на виробництво продукції в хімічній й нафтохімічній промисловостях.

Вирішальний вплив на основні фактори, що визначають вибір району розміщення хімічних виробництв, має науково-технічний  прогрес. Істотно змінюється значення сировинного та енергетичного факторів. Поступово зменшується їхній граничний вплив. Впроваджуються безвідходні технології та автоматизація виробництва.

Ефективність розміщення окремих  підприємств у хімічній промисловості  прямо залежить від форм організації  виробництва: концентрації, спеціалізації, кооперування і комбінування. Особливо ефективною є концентрація виробництва, зумовлена значною фондомісткістю виробництва, великою потребою народного господарства в хімічній продукції, високими темпами науково-технічного прогресу. Виробництво слід концентрувати як на основі збільшення підприємств, та й завдяки підвищенню потужності діючих агрегатів й технологічних ліній, від чого зростатиме заводська концентрація. Концентрація виробництва має свої раціональні межі, порушення які призводить до зниження її ефективності. Зростання обсягів виробництва зумовлює підвищення транспортних витрат на доставку сировини, палива і води, збільшує радіус перевезення готової продукції, строків будівництва, небезпеку виникнення аварійних ситуацій. Так. підвищення за рік потужності агрегатів для виробництва етилену від 50 до 300 тис. т знижує виробничі витрати вдвоє, а від 300 до 500 тис. т – лише на 7%.

Оптимальний розмір виробництва залежить від багатьох факторів – розвитку транспорту, забезпечення сировиною, наявності трудових ресурсів, надійності технологічних апаратів тощо.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати  одночасно із кооперуванням, що створює  сприятливі умови для організації  безперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації роботи, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, підвищує рівень використання устаткування й виробничих потужностей, спрощує виробничу структуру хімічних підприємств, удосконалює матеріально-технічне постачання й збут, активно сприяє зростанню продуктивності праці.

Рівень спеціалізації в основних підгалузях хімічної промисловості  різний. У багатьох із них профільна продукція не є головною, що пояснюється високою ефективністю комбінування, яка зумовлюється наявністю великої кількості процесів, що ґрунтуються на послідовній й комплексній переробці мінеральної та органічної сировини, значними масштабами виробництва напівпродуктів, котрі характеризуються низькою транспортабельністю, високим рівнем споживання паливно-енергетичних ресурсів, наявністю потужних обслуговуючих й допоміжних цехів.

Комбінування виробництва поєднується  із його концентрацією й зменшує  в нафтохімічній промисловості  використання нафти і газу на 25-31%, а промисловості хімічних волокон – зниження собівартості 1 т волокна на 4%. Комбінування на базі комплексної розробки родовищ чи комплексного використання сировини, утилізації відходів дає змогу успішно розв’язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

Основними галузями хімічної промисловості в Україні являються:

1. Гірнича хімія - займається видобутком природної хімічної сировини: калійні солі (джерела у Калуші та Стебнику), кухонні солі (Слов'янськ, Артемівськ, Солотвине, Сиваш), сірка (Яворів, Новий Розділ), фосфорити (Середнє Придністров'я), озокерит (Борислав). Укрупнено можна виділити три райони гірничої хімії: Донбас, Прикарпаття, Присивашшя.
2. Основна хімія - виробляє кислоти, мінеральні добрива, соду та інше:
• калійні добрива - виробництво тяжіє до сировини - видобутку калійних добрив (Калуш, Стебник);
• азотні добрива - виробництво тяжіє до коксохімічних і металургійних підприємств, газопроводів. Центри: Сєвєродонецьк, Горлівка, Дніпродзержинськ, Черкаси, Рівне;
• фосфатні добрива - виробництво тяжіє до споживача. Центри: Вінниця, Суми, Одеса;
• сода - виробництво тяжіє до сировини (до кухонної солі) (Донбас, Крим);
• сірчана кислота - сировиною є сірка Прикарпаття та сірчисті гази металургійних підприємств. Центри: Суми, Вінниця, Сєвєродонецьк, Одеса, Горлівка.

3. Хімія органічного синтезу - розвивається на основі переробки нафти, газу, вугілля. Орієнтується на сировину, електроенергію, воду: пластмаси (Донецьк, Запоріжжя, Сєвєродонецьк ,Луцьк), хімічні волокна (Київ, Черкаси, Чернігів), лаки і фарби (Київ, Львів, Одеса, Харків, Чернівці, Дніпропетровськ).

4. Фармацевтична (ліки) і мікробіологічна (вітаміни, добавки) промисловість орієнтуються на споживача, розміщена у таких містах: Київ, Харків, Горлівка, Одеса, Львів.
5. Хімволокно виробляють у Києві, Сєвєродонецьк, Черкасах, Житомирі. Виробництво кінофотоплівки зосереджено у Шостці.

1.5. Частка лакофарбових підприємств в промисловому комплексі регіону.

Хімічна та нафтохімічна промисловість Дніпропетровського регіону представлена 46 підприємствами, частка яких у виробництві продукції в області – 5,5%.

Широко відомі в Україні  та за її межами лакофарбові матеріали, мінеральні добрива, шини. На ВАТ «Дніпрошина» виробляється 20% загальнодержавного виробництва шин.

Лакофарбове виробництво  є одним з найбільших по Україні (43% від загального обсягу виробництва). З урахуванням екологічно чистих нових технологій на ВАТ «Дніпропетровський лакофарбовий завод», ВАТ «Завод «Спектр», ТОВ ПП «ЗІП» освоєно понад 120 видів лакофарбової продукції. На ВАТ «Дніпроазот» виробляється 13,8% загальноукраїнського випуску мінеральних добрив і 10,6% – аміаку. В регіоні також виробляються нові синтетичні матеріали, конструкції, гумотехнічні вироби для багатьох галузей – космосу, повітряного транспорту, науки та ін.

1.6. Внесок лакофарбових підприємств в сукупний обсяг промислової продукції регіону.

За різними оцінками експертів, лакофарбова промисловість України до 2008 р. налічувала майже 150 підприємств, близько 50 з яких були здатні виробляти понад 1000 т лакофарбової продукції на рік. Лише 15 підприємств виготовляли майже 60% вітчизняних лакофарбових матеріалів, серед яких найбільшими були ВАТ "Дніпропетровський ЛФЗ", ВАТ "Сумихiмпром", ЗАТ "Лакма", ТОВ ПП "ЗIП", ЗАТ "Химрезерв" та ін. До провідних вітчизняних виробників ЛФМ належить низка великих фiрм iз іноземними iнвестицiями, організованих протягом останніх років, зокрема "Снежка-Україна", "ЙОБИ-Україна", "Мефферт Ганза Фарбен" i "Полiфарб Україна". Особливо швидкими темпами зростала кількість малих фірм із обсягами виробництва до 500 т продукції на рік. За оцінками ДП "Черкаський НДIТЕХIМ", на ринку була присутня значна частина нелегальних виробників, частка яких становила від 15 до 25%.

Унаслідок кризи 2008-2009 рр. значно скоротилася кількість підприємств-виробників лакофарбових матеріалів. На сьогодні їх залишилося приблизно 70.

Скрутне становище не витримали не лише малі підприємства. У червні 2010 року визнано банкрутом найбільшого вітчизняного виробника лакофарбових матеріалів – "Дніпропетровський лакофарбовий завод". Серед основних виробників матеріалів на основі органічних розчинників експерти сьогодні називають "Композит сервіс", "Омега", ПП "Олейников" та ін.

Станом на жовтень 2010 р. до найбільших виробників лакофарбової продукції віднесено 10 підприємств, які випускають майже 70% всієї лакофарбової продукції в Україні, серед них: ВАТ ПП "ЗІП", ЗАТ "Поліфарб Україна", компанія "Хенкель Баутехник", ПП "Олейников". ДП "Черкаський НДІТЕХІМ" було прогнозовано, що в сегменті лакофарбових матеріалів у 2009 р. в Україні продовжуватиметься диференційоване скорочення попиту, яке торкнеться насамперед сегменту ЛФМ промислового призначення та дорогого цінового сегменту. Відносно незначна рецесія буде характерною для водорозчинних фарб середнього цінового сегменту, орієнтованих на споживчий ринок.  (9, с. 78-79)

Починаючи з 2001 р. поставки до України імпортованих лакофарбових матеріалів постійно зростали і в 2008 р. досягли 58 тис. т.

У 2009 р. показники імпорту  ЛФМ знизилися на 30%, експорту – на 25%. Сьогодні лакофарбові матеріали завозяться до України переважно з Німеччини та Польщі.

Частка експортованих  із України лакофарбових матеріалів не перевищує 6% загального виробництва продукції декоративно-будівельного призначення. Основними споживачами її є Молдова, Росія, Румунія, Грузія, Азербайджан, Білорусь. За 9 місяців 2010 р. експорт зріс удвічі порівняно з відповідним періодом 2009 р., на відміну від імпорту, який скоротився на 5%.

Щодо перспектив галузі, то в 2010 р. фахівці не прогнозували суттєвих змін на ринку лакофарбових матеріалів. Складність полягає в тому, що основні галузі-споживачі ЛФМ досі не подолали наслідків економічної та фінансової кризи. У 2011 р. очікується значне зростання обсягів ринку ЛФМ через закінчення строків підготовки до проведення чемпіонату з футболу в 2012 р.

Головним завданням  для операторів ринку лакофарбових матеріалів у 2011 р. буде повернення до обсягів до кризового періоду. При подоланні кризи ринок ЛФМ розширюватиметься і посилюватиметься конкуренція, особливо серед виробників водорозчинної продукції, обсяг якої на європейському ринку становить сьогодні 70%. В Україні ЛФМ на основі органічних розчинників завжди значно перевищувала частку водорозчинних матеріалів. Останнім часом ситуація поступово змінюється: в 2009 р. обсяг водорозчинних ЛФМ оцінено в 40%. Прогнозується, що така позитивна тенденція збережеться й надалі. 

2. РЕСУРСНЕ ОБГРУНТУВАННЯ  ВИРОБНИЧОЇ ПРОГРАМИ ПІДПРИЄМСТВА

Ресурсне обґрунтування  виробничої програми підприємства включає  оцінку ступеня витратності виробництва за показником собівартості виготовленої продукції. Розрахунки виробничої собівартості обсягу товарної продукції та одиниці продукції здійснюються сумуванням всіх витрат, які виникають в ході її виготовлення. Дані про витрати заносимо до таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Калькуляція собівартості продукції (фактична)

Найменування продукції – фарба ПФ-133

Обсяг виробництва за рік (фактичний) – 1 000 000 т

Калькуляційна одиниця – 1 тонна