Енергоресурси підприємства

       Вступ

       До  основних засобів включаються основні  засоби державних, колективних, комунальних, громадських підприємств і організацій, фонди інших держав та міжнародних  організацій, а також основні  засоби, що перебувають в особистій  власності населення (житлові будинки, господарські будівлі, багаторічні насадження, робоча та продуктивна худоба ).

       Усі матеріально-речові елементи основного  капіталу мають відповідні техніко-економічні характеристики, знання яких вкрай  необхідне для визначення потреби  в цих ресурсах, оцінки й аналізу ефективності їх використання, а також для планування виробництва. Однією з найважливіших характеристик частини засобів праці є те, що вони мають певну енергетичну потужність. Це — найактивніша частина основного капіталу, яка формує енергетичні ресурси аграрних підприємств і сільського господарства в цілому. 

       Енергоресурси підприємства. 

       Природа багата на енергоресурси. Їх раціональне  використання дає можливість отримувати відносно дешеву електроенергію, яка  є менш небезпечною, ніж, наприклад, атомне паливо і т.п. Однак, нераціональне і необачне використання природних енергоресурсів призводить до різкого скорочення не відновлюваних природних ресурсів, що рано чи пізно призведе до загальносвітової енергетичної кризи. У цьому аспекті є вкрай перспективним дослідження та використання відновлюваних природних ресурсів.Основні засоби - одна із складових національного багатства країни. До них належать земельні ділянки, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини й обладнання, транспортні засоби, інструменти, багаторічні насадження, робоча та продуктивна худоба та ін.

       Енергетичні ресурси (джерела  енергії) – це матеріальні об’єкти, в яких зосереджена енергія, придатна для практичного використання людиною. Як згадувалося раніше, енергоресурси поділяють на первинні та вторинні.

       Первинні  енергоресурси - це природні ресурси, які не переробляли і не перетворювали: сира нафта, природний газ, вугілля, горючі сланці, вода річок і морів, гейзери, вітер тощо. У свою чергу, первинні ресурси (або види енергії) поділяють на поновлювані і непоновлювані.

       Непоновлювані джерела енергії – це природно утворені й накопичені в надрах планети запаси речовин, здатних за певних умов звільняти енергію, що міститься в них. Такими є викопне органічне паливо (вугілля, нафта, природний газ, торф, горючі сланці), ядерне паливо.

       Поновлювані джерела енергії – ті, відновлення яких постійно здійснюється в природі (сонячне випромінювання, біомаса, вітер, вода річок та океанів, гейзери тощо), і які існують на основі постійних чи періодично виникаючих в природі потоків енергії, наприклад: сонячне випромінювання (біомаса, енергія сонця, вітру, хвиль); гравітаційна взаємодія Сонця, Місяця і Землі (наслідком якої є, наприклад, морські припливи та відпливи); теплова енергія ядра Землі, а також хімічних реакцій і радіоактивного розпаду в її надрах (геотермальна енергія джерел гарячої води - гейзерів).

Різні види енергетичних ресурсів мають різну  якість, для палива її характеризує теплотворна спроможність, тобто  скільки енергії (тепла) може виділити це джерело.

       У структурі світового виробництва  електричної енергії ВДЕ(відновлювані джерела енергії ) посідають почесне  друге місце. Вони забезпечили 19% світового  виробництва електроенергії в 2000 р., слідом за вугіллям (39%), випередивши  атомну енергетику (17%), природний газ (17%) і нафту (8%). Основну кількість електроенергії, що виробляється ВДЕ, отримано на гідроелектростанціях (92 %). Незважаючи на значний прогрес у розвитку, геотермальна, сонячна й вітрова енергетика забезпечили в 2000 р. менше 3% від загального внеску ВДЕ, хоча вже у 2002 р. ця цифра зросла до 4%.

       Енергетичні ресурси підприємств також представлені в свою чергу  потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів, електродвигунів і електроустановок, живої тяглової сили, що виражена у механічних кінських силах. При цьому потужність електромоторів і електроустановок переводиться у механічні кінські сили за коефіцієнтом: 1 кВт — 1,36, робочих коней — 0,75, робочих волів — 0,5 м.к.с. На основі даних про загальну кількість енергоресурсів визначаються такі важливі показники, як енергозабезпеченість виробництва та енергоозброєність праці.        

       Енергозабезпеченість  виробництва визначається діленням енергоресурсів підприємства на його посівну площу. У громадських сільськогосподарських підприємствах цей показник у 2009 р. становив 435 м.к.с. на 100 га посівної площі. Енергоозброєність праці розраховується діленням енергоресурсів підприємства на середньорічну кількість працівників. Її рівень становить 35,6 м.к.с.

       Слід  зазначити, що більшість аграрних підприємств  має ще низьку забезпеченість енергоресурсами. В господарствах з високим  рівнем організації виробництва  енергозабезпеченість сягає 650—700 м.к.с., а енергоозброєність — більше 50 м.к.с. Між рівнем цих показників і кінцевими результатами виробництва існує пряма залежність — з їх підвищенням зростає врожайність культур і продуктивність тварин, збільшуються продуктивність праці і прибутки підприємств.

       Про ефективність використання енергетичних потужностей судять, виходячи з показника енергоємності виробництва, що визначається діленням енергоресурсів підприємства на обсяг одержаної валової продукції. У підприємствах з інтенсивним типом розвитку, де запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно і рівень цього показника не перевищує 2—2,5 м.к.с. на 1000 грн валової продукції в порівнянних цінах.

       Значну  частку (понад 20 %) в структурі енергоресурсів аграрних підприємств займають електродвигуни та електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські потреби електроенергію як один з найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві. В 2008 р. в сільському господарстві України було спожито електроенергії (включаючи одержану від державних електростанцій) 11,7 млрд кВт-год або в 2,4 раза менше, ніж у 2004 р.

       Оскільки  електрифікація є основою комплексної  механізації та автоматизації виробництва, то рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку матеріально-технічної бази підприємства, його потенційні можливості в досягненні вищих валових і економічних показників господарської діяльності. Для оцінки досягнутого рівня споживання електроенергії аналізують показники електрооснащеності виробництва і електроозброєності праці. Перший з них визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посівну площу, а другий — на середньорічну кількість працівників.

       Досягнутий  рівень виробничого споживання електроенергії ще далекий від необхідного як через економічну кризу, яку переживала Україна з початку 90-х років, так  і через низьку забезпеченість аграрних підприємств електродвигунами й електроустановками. Нерідко відчувається нестача комплексу машин, що могли б ефективно працювати на електроенергії. Водночас необхідно економно витрачати цей вид енергії за рахунок впровадження, насамперед, економічних високопродуктивних електроустановок і електродвигунів підвищеної експлуатаційної надійності, а також здійснення режиму економії. 

       Методи  визначення потреб в  енергоресурсах.

       Раціональна організація енергетичного господарства певною мірою залежить від правильності планування своєї виробничо-господарської діяльності, нормування й обліку споживання енергоресурсів.

       Енергопостачання  підприємства має специфічні особливості, які пов'язані з одночасністю виробництва й споживання енергії. Надходження електроенергії на підприємство на кожний момент часу повинне регулюватися обсягом споживання. Недостатньо повне її використання веде до неминучих втрат, до недовикористання потужності, а за підвищеного порівняно з графіком споживання виникають "пікові" навантаження.

       Визначення  потреб підприємства в енергоресурсах і облік їхньої видачі ґрунтуються на складанні енергетичних і паливних балансів. Балансовий метод планування дає змогу розрахувати потреби підприємства в енергії й паливі різних видів, виходячи з обсягу виробництва на підприємстві і прогресивних норм видачі, а також визначити найбільш раціональні джерела споживання цієї потреби за рахунок одержання енергії зі сторони й власного виробництва її на підприємстві. Енергетичні баланси класифікують за:

       — призначенням: перспективні, поточні, звітні;

       — видами енергоносіїв: часткові за окремими видами енергоносіїв (вугілля, нафта, пара, газ, вода) і загальні за сумою всіх видів палива;

       — характером цільового використання енергії (силового, технологічного, виробничо-господарського значення).

       Перспективні  баланси складаються на тривалий строк і використовуються під час проектування, реконструкції виробництва й для розвитку енергогосподарства підприємства в цілому.

       Поточні планові баланси складаються на рік з розбивкою за кварталами і є основною формою планування й споживання енергії всіх видів.

       Головне завдання розробки планового балансу  — обґрунтування планової потреби  підприємства в паливі й енергії  для виконання виробничої програми підприємства з випуску продукції  — це видаткова частина балансу. Обґрунтування найбільш раціональних способів покриття цієї потреби, одержання енергії зі сторони й на власних установках, що її генерують, — прибуткова частина балансу.

       Звітні (фактичні) баланси призначені для контролю за споживанням енергоносіїв і виконанням планових балансів, а також є основним матеріалом для аналізу використання носіїв, оцінки роботи у сфері раціоналізації енергогосподарства й економії (перевитрат) палива й енергії.

       Визначення  потреб підприємства в енергоресурсах базується на використанні прогресивних норм видачі. Для використання палива й енергії різних видів застосовуються питомі норми.

       Прогресивною  нормою видачі енергії  та палива вважають мінімально допустиму її видачу, необхідну для виготовлення одиниці продукції або виконання одиниці роботи в найбільш раціональних умовах організації виробництва й експлуатації устаткування.

       Норми енергоспоживання бувають сумарними  на одиницю (часу) продукції або вид  робіт і операційними (диференційованими) — на деталь, операцію, окремий технологічний процес.

       Основним  методом визначення норм видачі є  розрахунково-аналітичний, що дає змогу розрахувати планову норму з урахуванням змін у режимі роботи, параметрів технологічних процесів й інших чинників, що впливають на величину питомої видачі.

       Залежно від характеру цільового використання енергії питомі норми поділяються на технологічні й допоміжні потреби (освітлення, опалення, вентиляцію та ін.). При цьому враховуються допустимі втрати енергії в мережах.

          Список  використаної літератури: 

1. Закон України "Про енергозбереження" №74/94-ВР від 1.07.1994р.
2. Андрижиевский А.А. Энергосбережение и энергетический менеджмент: учеб. пособие/А.А. 2007.
3. Непорожний П.С., Попков В.И., Энергетические ресурсы предприятий, М., Энергоатомиздат, 2005.