Державне регулювання зайнятості

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Запорізький національний технічний  університет 

Кафедра управління персоналом та економіки праці

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

 

З дисципліни: «Державне  регулювання зайнятості»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка групи  МТУ – 228 С   А.О.Абрамова

Викладач:        Л.Г.Мирошниченко

 

 

 

Запоріжжя, 2013 р.

 

Теоретичні питання

1. Суб'єкти державного регулювання зайнятості

Державне регулювання  зайнятості базується на теоретичних  основах ринку праці, розроблених  як зарубіжними, так і вітчизняними вченими і відповідаючих основним економічним законам ринкової економіки, передусім закону вартості та закону попиту і пропозиції.

Державне регулювання  зайнятості -  слід розуміти як сукупність цілеспрямованих форм, методів і  напрямів активного впливу держави (в особі державних органів  різного рівня) на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, умови  її продажу та використання.

Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави.

Втручання держави в регулювання  купівлі — продажу робочої сили та її раціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочою силою необхідної якості — її загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, зменшити зростання безробіття, а також забезпечити значну частину безробітних засобами для існування.

Суб’єктами державного регулювання  зайнятості є: носії соціально-трудових інтересів, яких представляють окремі громадяни і групи громадян, поєднані спільними соціально-трудовими інтересами; виразники соціально-трудових інтересів, а саме: профспілки, страйкоми, спілки підприємців та фермерів; виконавці, тобто державні органи різного рівня  законодавчої, виконавчої й судової  влади. 

 

2. Правове забезпечення державного регулювання зайнятості

 

Правове регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою  всіх юридичних засобів владний  вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх упорядкування, закріплення, охорони та розвитку. 

Очолює ієрархічну структуру нормативних актів, що регулюють зайнятість населення, без сумніву, Конституція України. Зокрема, ст.43 передбачає право кожної особи на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Ст.46. надає громадянам право на соціальний захист, що включає забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Наступною ланкою в системі нормативно-правових актів, що регулюють зайнятість населення, є закони України.

Закони України, залежно від сфери впливу, можна поділити на :

1. Загальні, які регулюють не тільки суспільні відносини у сфері зайнятості населення, але і в інших сферах (наприклад, закони України «Про підприємництво», «Про власність» тощо);

2. Спеціальні, тобто ті які безпосередньо регулюють суспільні відносини у сфері зайнятості населення (наприклад, закони України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», »Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» тощо)