Банкрутство підприємства та шляхи його подолання на сучасному етапі

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з предмету “Економіка підприємства”

на тему:

“Банкрутство  підприємства

та шляхи  його подолання на сучасному етапі”

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН

ВСТУП

1. Поняття банкрутства Суб'єкти банкрутства

2. АСПЕКТИ  ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ

 БАНКРУТСТВА  В УКРАЇНІ

3. БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ:  ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ

4. Розробка  проекту фінансового оздоровлення  підприємств

5. ПРОБЛЕМИ  МЕХАНІЗМУ БАНКРУТСТВА ТА ШЛЯХИ  ЇХ ВИРІШЕННЯ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

ВСТУП

Актуальність  обраної теми випливає з того, що до недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі.  Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.  Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).   

    На сьогоднішній день  для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

• зміна економічного середовища, в якому вони існують;
• втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
• зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
• нестабільність правового поля.

    Крім  того, процес приватизації також  призвів до корінної зміни  принципів управління підприємством,  зачепив основи його існування.  В ході приватизації держава  втратила роль адміністратора, передав  її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою.  Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників.  По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі.  Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації. 

    Щоб  процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої  шкоди економіці держава повинна  активно виконувати свою регулюючу  роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу. 

Банкрутство – це один з ключових елементів ринкової економіки і  інститут розвиненої системи громадянського та торговельного права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн.  Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30.  У США в 2002 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб. І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.

В даній роботі ставлю перед собою  мету дослідити поняття банкрутства, його підстави та наслідки, проблеми механізму банкрутства, розробка проекту фінансового оздоровлення підприємств.    

 

1. Поняття банкрутства Суб'єкти банкрутства

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації 
підприємств регулюється Законом “Про підприємства в Україні” (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких юридичних осіб — (суб’єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство” (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440).

Провадження у  справах про банкрутство та ліквідаційний  процес регулюється також і законодавством України про організацію та діяльність Арбітражного суду, а провадження у справах про банкрутство банків регулюється, крім того, з урахуванням вимог Закону “Про банки і банківську діяльність”.

Такі основні  законодавчі акти про банкрутство, поняття 
якого містить стаття 1 Закону “Про банкрутство”. Це пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для нього строк пред'явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю 
продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб’єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.

Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому, 
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Внаслідок порушення  справи про банкрутство виникає  комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний правовий процес щодо  суб'єкта  підприємництва.

Суб’єктами  банкрутства закон визнає лише юридичних 
осіб, причому осіб однієї категорії — суб’єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином, мова йде насамперед про підприємства всіх форм власності 
і видів, визначених статтею 2 Закону "Про підприємства в 
Україні", а також про господарські об'єднання згідно з статтею 3 цього Закону, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність. Зазначені суб'єкти пойменовані Законом "Про банкрутство” боржниками або банкрутами.

Боржником відповідний  суб'єкт вважається на всіх стадіях 
провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після 
того, як Арбітражний суд прийме постанову про визнання 
боржника банкрутом.

Закон “Про банкрутство” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно статутами (положеннями) систематичною підприємницькою  діяльністю.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, що мають підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника. До кола кредиторів не входять ті суб'єкти, майнові вимоги яких повністю забезпечені заставою.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два  або 
більше кредиторів, останні повинні діяти у справах про банкрутство як збори кредиторів. Збори можуть створювати комітет кредиторів. Коли кредиторів більше десяти, створення такого комітету є обов'язковим. Повноваження цього органу визначають збори. Ці органи — збори, комітет — необхідні для участі у провадженні у справах про банкрутство з боку кредиторів з тим, щоб діяли не окремі численні кредитори, а один спільний, об'єднаний кредитор.

 

2. АСПЕКТИ  ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ

 БАНКРУТСТВА  В УКРАЇНІ

    До  недавнього часу для більшості суб’єктів господарювання процеси банкрутства були мало відомі.  Лише в період реформування економіки (після ліквідації планового розподілу використання грошових ресурсів) відчутними стали такі економічні явища як нерентабельність, неплатоспроможність підприємств. Характерними ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію, і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості постачальникам, держбюджету та банкам; затримки з виплатою заробітної плати працівникам.  Кількість таких підприємств в економіці України неухильно зростає. Причому тенденції банкрутства поширюються не лише на окремих суб’єктів господарювання, а й на цілі галузі економіки (наприклад, сільське господарство, яке вже впродовж багатьох років перебуває в глибокій фінансовій кризі і де понад 85% господарюючих суб’єктів закінчують свою діяльність щорічно із збитками; в промисловості збитковим є кожне друге підприємство).   

    На сьогоднішній день  для більшості українських підприємств  характерним є більш або менш однакове коло проблем:

• зміна економічного середовища, в якому вони існують;
• втрата традиційних ринків збуту власної продукції;
• зміна системи планування і, як результат – порушення ритмічності виробничої діяльності;
• нестабільність правового поля.

    Крім  того, процес приватизації також  призвів до корінної зміни  принципів управління підприємством,  зачепив основи його існування.  В ході приватизації держава  втратила роль адміністратора, передав  її акціонерам (новим господарям) та виконавчому органу управління – правлінню на чолі з головою.  Саме ж підприємство опинилося в агресивному ринковому середовищі. З одного боку, вчорашні дружні колеги по галузі перетворилися на підступних конкурентів, з іншого – на утворений ринок хлинула більш якісна та часто більш дешева продукції іноземних виробників.  По суті, у багатьох підприємств, в наслідок приватизації, так і не з’явився реальний господар, зацікавлений в розвитку підприємства і в стабільній його роботі.  Це далеко не повний перелік проблем, які для багатьох українських підприємств стали причиною банкрутства і ліквідації. 

    В  цілому фактори, які є передумовою  банкрутства підприємств можна  згрупувати на зовнішні по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство боржників), на які воно не має можливості впливати або цей вплив дуже слабкий, та внутрішні (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо), які безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві.  Банкрутство підприємства є наслідком одночасного впливу на нього усіх цих факторів.  Втім у розвинутих країнах з ринковою економікою, з стійкими політичною та економічною системами, банкрутства звичайно на 1/3 зумовлені зовнішніми факторами і на 2/3 – внутрішніми.

    Щоб  процеси банкрутства господарюючих  суб’єктів завдавали найменшої  шкоди економіці держава повинна  активно виконувати свою регулюючу  роль у формуванні відносин власності. А для цього необхідно мати відповідну зважену законодавчу базу.  Серед законодавчих актів, які регулюють відносини власності значне місце належить ЗУ “Про власність”, Земельному кодексу, ЗУ “Про банкрутство підприємств” та іншим законам економічного блоку, які чекають прийняття їх ВРУ.  Нажаль, ЗУ “Про банкрутство”, прийнятий у травні 1992 р., не відповідав вимогам економіки і мав ряд істотних недоліків.  Головний з яких – його спрямованість не на санацію і поліпшення платоспроможності підприємств, а на їх ліквідацію.  Зокрема, Законом було передбачено досить прості причини визнання підприємства банкрутом.  Для прийняття арбітражним судом рішення про фінансову неплатоспроможність або про загрозу її виникнення, кредиторам достатньо було подати до судових органів інформацію щодо фінансово-майнового стану боржника.  Розгляд справ затягувався, зазвичай, на кілька місяців (Закон не регламентував строки здійснення процедури банкрутства та граничні строки ліквідації підприємства-банкрута), в наслідок чого, як свідчить досвід, кредитор нерідко сам опинявся у становищі банкрута.  Адже найчастіше виявлялося, що відшкодувати його втрати нічим, оскільки основні фонди боржника фізично і морально зношені, обігових коштів немає, доходи від реалізації майна мізерні.

    В  результаті недосконалості Закону  з питань повернення боргів  неплатоспроможними підприємствами, відсутності чіткості в процедурі  укладання мирової угоди та  умов прощення безнадійної до  стягнення кредиторської заборгованості в господарських взаємовідносинах між суб’єктами підприємницької діяльності відбулося різке збільшення числа позовних заяв до арбітражних судів щодо оголошення боржників банкрутами Кількість порушених справ за 1996-99 рр. зросла майже в 2 рази, а кількість винесених постанов про визнання банкрутом – в 3,7 рази.    Через основний недолік Закону – обмеженість реорганізаційних процедур як з боку боржника, так і з боку кредиторів – ліквідаційні комісії були вимушені подавати арбітражним судам свої рішення про ліквідацію боржника як юридичної особи.  Відтак кількість справ, завершених із затвердженням ліквідаційного балансу зросла з 1996 по 99 рр. в 5,1 разів і на кінець 1999 р. становила 70% до числа постанов про визнання суб’єктів господарювання банкрутами. В той же час число справ, припинених із затвердженням умов санацій зменшилося на 64%. 

    Отже, як бачимо, Закон, який був покликаний  впорядковувати процеси банкрутства  як механізму реформування відносин  власності та структурної перебудови  української економіки, перетворився на додатковий фактор руйнації її господарського комплексу. 

    Але банкрутство –  це один з ключових елементів  ринкової економіки і інститут  розвиненої системи громадянського  та торговельного права, це  механізм, який дає можливість  уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися засобами. Ситуація банкрутства підприємств є типовою для економіки не лише країн, що розвиваються, а й будь-якої з розвинутих країн.  Зокрема, у країнах Євросоюзу щороку банкрутує значна кількість підприємств і підприємців – з кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишаються 20-30.  У США в 1998 р. збанкрутувало близько півмільйона підприємств і понад сто тисяч фізичних осіб.  І незважаючи на банкрутство частини фірм, економіка європейських країн розвивається із передбачуваними темпами, що пояснюється тим, що законодавство і процедури банкрутства використовуються у них в першу чергу для оздоровлення економіки.    Для України такі умови були створені після прийняття ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV, який набрав чинність з 1 січня 2000 р. (для сільськогосподарських товаровиробників – з 1 січня 2004р.).

3. БАНКРУТСТВО ПІДПРИЄМСТВ:  ПІДСТАВИ ТА НАСЛІДКИ

З моменту виникнення приватної  власності закони ніколи не були милосердні до неспроможних боржників. У середньовіччі, наприклад, гарантом забезпечення повернення боргу було не майно, а сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з цим явищем. Поступово в цивільному та торговому законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стягнення його майна з метою задоволення позовів та претензій кредиторів. Ці питання регулюються, як правило, спеціальним законом про банкрутство.