Визначити поняття «роялті в авторському праві»

1. Проаналізувати мету, структуру, зміст закону України «Про авторське право і суміжні права»

 

     Що  стосується авторського права, то під  цим поняттям розуміють особисті немайнові та майнові права авторів  і їх правонаступників, пов’язані  зі створенням і використанням здобутків науки, літератури і мистецтва. А під суміжними правами – права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення.

     Авторське право і суміжні права охороняються Законом:

     - строк чинності майнових прав  інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених Законом;

     - строк чинності майнових прав  інтелектуальної власності на виконання спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком здійснення першого запису виконання, а за відсутності такого запису - з 1 січня року, наступного за роком здійснення виконання;

     - строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на фонограму, відеограму спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її опублікування, а за відсутності такого опублікування протягом п’ятдесяти років від дати її вироблення - з 1 січня року, наступного за роком вироблення фонограми, відеограми;

     - строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на передачу (програму) організації мовлення спливає через п’ятдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком її першого здійснення.

     Як  бачимо, з усього вищевикладеного  – авторське право і суміжні  права посідають значне місце  в системі інститутів інтелектуальної  власності і охороняються відповідним  чином за це Законом.

      Недосконалість  законодавства, яке регулює відносини в сфері авторського права створює деякі проблеми для авторів творів, це може завдати матеріальної та моральної шкоди.

      Очевидно  те, що значення і роль об’єктів авторського  права для соціально-економічного прогресу суспільства важко переоцінити, швидше навпаки. Там де належним чином сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і вміло використовують її здобутки.

      Проблема  полягає також і в тому, що мало одержати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це не легше ніж їх створити.

      Наша  країна має досить потужний інтелектуальний  потенціал, на її рахунку багато досягнень  світового рівня, але здебільшого ці досягнення не були раціонально спрямовані на користь нашого народу.

     Суміжні права (англ. related rights, фр. droits voisins, рос. смежные права) — тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу. Починаючи з 1994 p. цивільно-правовому регулюванню підлягають так звані суміжні права. Дані права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту. Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права". Суб'єктів авторського права і суміжних прав об'єднує дух творчої діяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що грунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Носіями суміжних прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диску виконавця, телекомпанія, яка транслює свої програми. Розділ III вищезгаданого закону забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення. Отже, можна дати таке визначення суміжних прав.

     Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а  також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом.

     Згідно  із Римською конвенцією строк охорони  суміжних прав має складати щонайменше 20 років починаючи з останнього дня року, у якому відбулося виконання, було здійснено запис фонограми або було вперше сповіщено передачу мовлення.

     Згідно  із Угодою щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) права виконавців та виробників фонограм охороняються протягом щонайменше 50 років починаючи із останнього дня року, у якому відбулося виконання або було здійснено запис фонограми, та протягом щонайменше 20 років, починаючи з останнього дня року, коли було вперше сповіщено передачу мовлення.

     В Україні суміжні права на усі  види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення реченців захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту. 
 
 
 
 

2. Правовий  статус Інтернет – видань

 

   Сьогодні  в Україні склалася парадоксальна  ситуація: у країні активно функціонують Інтернет - видання, але юридичного підґрунтя для їхнього існування немає.

   Відповідно  до Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» друкованими ЗМІ є «видання, які виходять під постійною назвою, з періодичністю один і більше номерів (випусків) протягом року» (стаття 1). Інтернет-видання переважно дотримуються зазначених умов періодичності. Термін «масової інформації», представлений у Законі «Про інформацію» як «публічно поширювана інформація» відповідає концепції подачі інформації на сайті інтернет-ЗМІ, оскільки тут наявне публічне сповіщення інформації. На підставі наведених визначень можемо зробити висновок, що інтернет-видання можуть бути прирівняні до друкованих. З іншого боку, мережні видання не відповідають визначенню, що його надає Закон «Про видавничу справу»: «видання повинно відповідати вимогам стандартів відносно оформлення, поліграфічного та технічного виконання».

     Для самих мережних видань відсутність  соціального статусу ЗМІ, який здебільшого  виконує іміджеву функцію, не є принциповою  проблемою. Справді, серед читачів  переважно засіб масової інформації користується більшою довірою та популярністю у порівнянні із неофіційним маловідомим інтернет-ресурсом. Однак питання популярності окремих інтернет-видань це лише справа часу. Деякі видання вирішують питання свого статусу в досить простий спосіб. Вони реєструють однойменне інформаційне агентство чи газету, одержуючи, таким чином, статус засобу масової інформації.

     Державна  реєстрація інтернет-ЗМІ 

     Законодавче закріплення правового статусу  інтернет-ЗМІ є одним з концептуальних завдань українського сегменту Інтернета. Прийняття відповідних законодавчих актів поширило б на інтернет-ЗМІ дію законів та дозволило б притягти інтернет-видання до судової відповідальності у разі неправомірної діяльності. Серед дієвих важелів впливу на інтернет-медіа все частіше називають державну реєстрацію таких засобів масової інформації. Перевагами такої реєстрації, зокрема, є можливість здійснювати інформаційні запити до державних та муніципальних структур та акредитовувати власних кореспондентів для співпраці із державними органами.

     Проте примусити власників сайтів, що поширюють  масову інформацію, реєструватися виявляється  завданням не з легких.  Більшість  власників медіа-ресурсів не поспішають брати на себе відповідальність за діяльність своїх видань.  Адже реєстрація сайту як засобу масової інформації поряд із позитивними наслідками породжує також і відповідальність за випущену у світ продукцію, її зміст, достовірність, об'єктивність та відповідність іншим вимогам, що висуваються перед друкованими ЗМІ. Небажання самих інтернет-ЗМІ виробити солідарну позицію стосовно регулювання їхньої діяльності є додатковою перешкодою на шляху вирішення проблеми.

     Національний  реєстр електронних інформаційних ресурсів налічує:

 - 164 найменування електронних варіантів друкованих видань,

 -  17 назв сайтів, які стосуються телебачення,

 - 23 – радіо,

- 66 назв виключно мережевих видань,

тобто невелику частину того, що ми насправді  сьогодні маємо, і лише з датами їх занесення до цього реєстру.

Слід  зазначити, що назва цієї статті є  умовною, оскільки чинне законодавство  не містить визначення поняття, яке  відповідає засобам масової інформації в мережі Інтернет, а також спеціального нормативно–правового акту, який би визначав їх статус, порядок створення та засади діяльності.  
 
 
 

3. Визначити поняття «роялті в авторському  праві»

 

     Роялті (англ. royalties) – це юридичний термін, що позначає компенсацію за використання патентів, природних ресурсів, авторських прав та інших видів власності, що виплачується у вигляді відсотка від вартості проданих товарів і послуг, при виробництві яких використовувалися патенти, авторські права та ін.

     Роялті  в авторському праві – це авторський гонорар; періодичні виплати, що належать власнику авторських прав за кожну публікацію, публічне відтворення або інше використання його твору.

     На  практиці розміри авторського гонорару встановлюються у вигляді фіксованих ставок, які виплачуються ліцензіатом  через узгоджені проміжки часу протягом дії ліцензійної угоди. Ставка авторського гонорару встановлюється у процентах від вартоcті чиcтих продажів ліцензійної продукції, її собівартості, валового прибутку або визначається в розрахунку на одиницю продукції, що випускається. Найбільш поширеним методом є обчислення авторського гонорару у відсотках від вартості продажу продукції. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Визначити поняття «патент»

 

     Патент  — документ, що засвідчує авторство  на винахід та виключне право на використання його протягом певного  строку. Патент видається державним  патентним відомством винахіднику або його правонаступнику. Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законодавством (як правило, 15-20 років). Патент може бути оскаржено і анульовано на законодавчій основі. З поняттям патенту тісно пов'язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

     У широкому розумінні «патент» є комплексом виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові  права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу.

     У вузькому розумінні «патент» є охоронним  документом, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід.

     Термін  «патент» походить від латинського  слова «patere», що означає «класти  на огляд» (тобто — робити доступним  для широкого загалу), а також  від словосполучення «letters patent», що у середньовіччі означало документ, виданий монархом або урядом на засвідчення того, що певна особа чи підприємство мають виключні права або монополію на певний вид діяльності. 
 
 

5. Визначити поняття «правонаступники»

 

     Спадкоємці  можуть стати суб'єктами права інтелектуальної  власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід акторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.