Теоретико-правова характеристика сучасної монархії як форми державного правління

  Головною  відмінністю парламентарної монархії можна вважати політичну відповідальність уряду перед парламентом (нижньою  палатою) за свою діяльність. Якщо парламент (нижня палата) висловить уряду  недовіру або відмовить йому у довірі, уряд повинен подати у відставку, або його відправить у відставку монарх. Проте це повноваження парламенту урівноважується правом уряду запропоновувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори з тим, щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою вирішив народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів у парламенті створиться більшість із його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту буде відповідним, а уряд буде змінено.

  Подібна система відносин між монархом, парламентом  і урядом характеризує парламентарний режим, або парламентаризм. Проте  цей державний режим діє за умови, коли в парламенті ні одна політична  партія не має абсолютної більшості  і не може сформувати однопартійний уряд. Така ситуація традиційно має місце, наприклад, у Данії, Нідерландах, а в 1933 р. склалася і в Японії. Чим ширшою є партійна коаліція, яка сформувала уряд, тим цей уряд менш стійкий, бо складніше досягти згоди між партнерами по коаліції відносно різних політичних питань. Досить якій-небудь партії відкликати своїх представників із уряду, як уряд втрачає необхідну більшість у парламенті (нижній палаті) і найчастіше змушений піти у відставку.

  В країнах, де існує двопартійна система (Великобританія, Канада, Австралія та ін.) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія 1955-1993 рр.) і уряди в принципі однопартійні, парламентарна модель стосунків між парламентом і урядом практично перетворюється на свою протилежність. Юридично парламент здійснює контроль за урядом, однак реально уряд, що складається із лідерів партії, яка має більшість у парламенті (нижній палаті), через цю партійну фракцію повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим одержав назву системи кабінету, або міністеріалізму.

  Таким чином, за однієї і тієї ж форми  правління – парламентарної монархії можливі два державні режими: парламентаризм і міністеріалізм. Це залежить від існуючої в країні партійної системи.

  В наш час парламентарна монархія існує в цілому ряді розвинутих країн, в економіці яких не збереглося суттєвих пережитків феодального ладу. Це – Великобританія, Бельгія, Данія, Швеція, Норвегія, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія та ін.

     Як  бачимо, в парламентарній монархії немає ніякого дуалізму. Влада монарха обмежена не тільки в законодавчій сфері, але й у сфері державного управління і контролю над урядом. Юридично за монархом зберігається право призначення голови уряду і міністрів, але робить він це не тільки у відповідності з пропозиціями лідерів партійної фракції, яка має більшість місць у парламенті. Формально міністри – це слуги монарха, а сам уряд є урядом монарха, але ні міністри, ні уряд ніякої відповідальності (індивідуальної або колегіальної) перед монархом не несуть. За такої форми правління в силу вступають принципи парламентаризму, а тому уряд формується парламентським шляхом і несе всю відповідальність за свою діяльність тільки перед парламентом. Як уже відзначалося, у випадку, коли парламент висловлює уряду вотум недовір’я, уряд іде у відставку або розпускає парламент і призначає позачергові вибори. Так, у парламентарній монархії монарх позбавлений будь-яких дискреційних повноважень. Всі акти, що йдуть від нього, набувають юридичної сили тільки у разі, коли вони контрасигнуються відповідним міністром. На відміну від дуалістичної монархії в парламентарній монархії центральне місце в системі державних органів посідає уряд, який не тільки здійснює повноваження й прерогативи монарха, але й контролює і направляє всю діяльність парламенту.

      Висновки

     Монархія  – це форма правління, за якої верховна державна влада формально (цілком або  частково) зосереджена в руках  одноособово керівника держави  – монарха.

     Як  правило, влада монарха довічна і передається у спадок, але існують дві монархії, які мають елементи республіки: Малайзія – федеративна конституційна монархія, де монарха обирають на 5 років султани султанатів, що входять у державу; ОАЕ – федеративна абсолютна монархія, в якій главу держави – президента обирає Верховна Рада емірів, а також на 5 років.

     Особлива  ситуація у Ватикані, де Папу Римського, який має світський титул Світлійшого  князя,  довічно обирають на колегії  кардиналів, серед яких право голосу мають лише кардинали віком менше 80 років, і їх кількість не повинна  перевищувати 120 осіб.

     Титул монарха у різних країнах різний: султан (Бруней, Оман), папа (Ватикан), емір (Кувейт, Бахрейн), герцог (Люксембург), імператор (Японія), король (у більшості монархій), князь (Монако, Ліхтенштейн).

     Всього  у світі існує 30 монархій: Європа (Андорра, Бельгія, Ватикан, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція), Африка (Лесото, Марокко, Свазіленд), Азія (Бахрейн, Бруней, Бутан, Йорданія, Камбоджа, Катар, Кувейт, Малайзія, Непал, ОАЕ, Оман, Саудівська Аравія, Таїланд, Японія), Океанія (Тонга).

     Монархії  різняться за своєю формою:

     Абсолютна монархія (необмежена) - форма правління, за якої глава держави – монарх є головним джерелом законодавчої та виконавчої влади (остання здійснюється залежним від монарха апаратом). Монарх здебільшого встановлює податки і розпоряджається фінансами. Парламент у деяких випадках взагалі відсутній або є дорадчим органом.

     Абсолютних  монархій  світі 5: Бруней, Бутан, Катар, ОАЕ, Оман.

     Конституційна монархія (обмежена) - форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції парламенту, а виконавчі – уряду.

     Конституційних монархій у світі 23: Тонга (Океанія); Лесото, Марокко, Свазіленд (Африка); Йорданія, Камбоджа, Кувейт (фактично абсолютна), Малайзія, Непал, Таїланд, Японія (Азія); Андорра, Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Швеція (Європа).

     Теократична монархія (гр. theokratia – влада бога) - форма правління, за якої політична і духовна влада перебувають у руках церкви.

     У світі таких монархій дві – Ватикан і Саудівська Аравія. 
 
 
 

   ЛІТЕРАТУРА:

1. Конституція України.- К.,1996.
2. Абдулаев М.И., Комаров С.А. Проблемы теории государства и права. – Питер, 2003.
3. Афанасьев В.С., Герасимов А.П., Гойман В.И. и др. Общая теория права и государства: учебник для вузов / Под ред. Лазарева В.В. – М., 2005.
4. Жаркой М.Э., Кривачев А.А. "Теория права и государства: Лекции в тезисах, определениях и блок-схемах" –М.: ПРИОР, 2003.
5. Загальна теорiя держави i права / За ред. В.В. Копєйчікова. - К.: Юрiнформ, 1997.
6. Любашиц В.Я. и др. Теория государства и права – М., 2003.
7. Маркина Е.А. Теория государства и права: Конспект лекций. – М.: Издательство МГ У, 2003.  
8. Марченко М.Н. Теория государства и права в вопросах и ответах. –М.: Проспект, 2003.
9. Рабiнович П.М. Загальна теорiя права та держави. Тексти лекцiй.- Львiв, 1993.
10. Рабінович П., Лобода Ю. Соціальна сутність держави: теоретико-методичні засади дослідження // Право України, 2001.- № 8.
11. Скакун О.Ф. Теория государство и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000.
12. Теория государства и права / Русинов Р., Семитко А., Тихомиров Ю. – М., 2005.
13. Якушев А.В. Теория государства и права: Конспект лекций: Пособие для сдачи экзаменов. – М., 2005.