Рекультивація та охорона земель

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Академія муніципального управління

Факультет менеджменту

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

“ Рекультивація та охорона земель”

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка ІІІ курсу

М-34 групи

Никитчук Ольга

 

 

 

 

 

 

Київ 2013р.

 

 

ПЛАН

Вступ

1. Поняття рекультивації  земель та її значення

2. Охорона земель

Висновок

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Рекультивація земель —  це комплекс організаційних, технічних, біотехнологічних та правових заходів, здійснюваних з метою відновлення  ґрунтового покриву, поліпшення стану  та продуктивності порушених земель. Земельний кодекс України проголошує грунти земельних ділянок, незалежно  від їх власницького статусу чи цільового  призначення, об'єктом особливої  охорони. Це означає, що, по-перше, права власників земельних ділянок і землекористувачів щодо ґрунтового покриву на їх ділянках обмежуються законом. Зокрема, вони не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. По-друге, у разі отримання дозволу на проведення діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару ґрунту, власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечити зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту та його нанесення на ділянку, з якої він був знятий (рекультивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продуктивності та інших якостей. Громадяни та юридичні особи, які не виконують вимог законодавства щодо рекультивації земельних ділянок, притягуються до юридичної відповідальності.

   По-третє, згідно зі ст. 166 ЗК України землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації.

   За відсутності в Україні спеціального правового акта з питань рекультивації земель остання здійснюється відповідно до законодавства колишнього СРСР, яке не суперечить законодавству України. Зокрема, технологічні питання здійснення рекультивації земель регулюються державними стандартами, до яких належать ГОСТ 17.4.2.01-81 "Охорона природи. Грунти. Номенклатура показників придатності порушеного шару грунтів для землювання"; ГОСТ 17.5.3.04-83 "Охорона природи. Землі. Загальні вимоги до рекультивації земель"; ГОСТ 17.5.1.02-85 "Охорона природи. Землі. Класифікація порушених земель для рекультивації"; ГОСТ 17.5.3.06-85 "Охорона природи. Землі. Вимоги до визначення норм зняття родючого шару грунту при здійсненні земляних робіт".

   Згідно із зазначеними  державними стандартами, рекультивація  земельної ділянки складається  з двох частин: технічної рекультивації  та біологічної рекультивації.  Технічна рекультивація є першим етапом відновлення ґрунтового покриву земельних ділянок. Вона передбачає здійснення таких робіт, як засипання деформованої поверхні материнськими породами, планування, очищення, вирівнювання поверхні порушеної ділянки та інших. Біологічна рекультивація є завершальним етапом відновлення ґрунтового покриву земельної ділянки. В рамках біологічної рекультивації проводяться роботи щодо нанесення знятого раніше шару родючого ґрунту на порушену земельну ділянку в певній послідовності, визначеній проектом рекультивації земельної ділянки. Кінцевим результатом рекультивації порушеної земельної ділянки має бути приведення її в стан, придатний для використання в сільскому, лісовому господарстві або інших галузях економіки.  

1. Поняття рекультивації  земель та її значення

Рекультивації земель –  це відновлення родючого шару грунту, рельєфу території, гідрогеологічних умов, порушених діяльністю людини. Рекультивація земель є однією з  найважливіших проблем землеробства.

З допомогою рекультивації відновлюються землі, що вийшли з обігу. Значний вплив порушених земель на навколишнє середовище пояснюється тим, що на поверхню виносяться токсичні породи, запилюється атмосфера, змінюється режим ґрунтових вод, включаючи глибокі підземні, утворюються значні маси ґрунтового шару, що накопичується у так званих відвалах.

Причому з сільськогосподарського обігу вилучаються не лише землі, з яких безпосередньо добуваються  корисні копалини, а й площі для складування пустої породи. В Україні площа рекультивованих земель з 16,3 тис. га в 1980 p. зросла до 22,0 тис. га в 1986 p. і зменшилась до 19,2 в 1990 p. та 7,9 в 1993 p.

Рекультивація земель складається  з двох етапів: гірничотехнічного та біологічного.

Гірничотехнічний етап передбачає зняття та складування родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої території родючим шаром грунту.

Біологічний стан рекультивації  включає комплекс агротехнічних  і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих  на відновлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві.

Гірничотехнічну рекультивацію  здійснюють підприємства, організації та установи, в розпорядженні яких перебуває земельна ділянка, біологічну рекультивацію — землекористувачі за рахунок коштів підприємств, організацій та установ, що виконували на цих землях роботи, пов"язані з порушенням ґрунтового покриву. Тому насправді роботи з гірничотехнічної рекультивації земель виконуються, а передбачена сума грошей за біологічну рекультивацію, згідно з проектно-кошторисною документацією на будівництво об"єкта, перераховується землевласнику та землекористувачу, який повинен виконати ці роботи. На практиці дуже часто землевласники та землекористувачі біологічної рекультивації не виконують, що позначається на відновленні біологічної продуктивності порушених земель, а отже, й на терміні окупності рекультивованих земель, який в середньому становить 7—25 років.

Темпи рекультивації земель в деяких областях України з різних причин були недостатніми для своєчасного відтворення, що й затримало повернення їх колишньому землевласнику і землекористувачу для дальшого використання за призначенням.

Наприклад, на гірничо-хімічному  комбінаті в Дніпропетровській  області добувається 45% марганцевої  руди від загального її виробництва  в нашій країні. Для видобутку  руди комбінату відведено 11,2 тис. га землі, з яких сільськогосподарські угіддя займають 10,5 тис. га, а рілля — понад 8 тис. га. Марганцева руда залягає тут на глибині до 80 м, тому на видобуток 1 т руди припадає 17 м3 породи.

Щоб всю порожню породу складати у відвали заввишки 60—65 м, потрібно буде вилучити з обігу 11 тис. га чорноземних земель. Але, "як показав досвід, втрати родючого грунту можна звести до мінімуму, якщо родючий чорноземний шар грунту складувати окремо, наступний шар суглинку та лесу з глибини до 20 м використати для лісонасаджень, а породу найнижчого горизонту (з глибини 40—80 м), зовсім непридатну .для землеробства, використати для заповнення порожніх кар"єрів.

При цьому застосовують двоетапну  систему рекультивації. Оскільки в  засипаних кар"єрах з часом  земля осідає, виникає необхідність проведення другого етапу рекультивації. Після проведення робіт першого етапу відновлені землі передаються сільськогосподарським підприємствам у тимчасове користування (3—5 років) для посіву багаторічних трав. На другому етапі рекультивації площу повторно планують, -покривають шаром чорнозему товщею 0,5 м. Такий грунт потребує внесення добрив. Урожайність багаторічних трав на сіно на рекультивованих землях становить 45 ц/га, однорічних — 27,5, озимої пшениці — 34,5, кукурудзи на зерно — 38,2, кукурудзи на силос — 287 ц/га. Термін окупності капітальних вкладень на рекультивацію земель—10 років. Отже, цей природозахисний захід є ефективним не лише з екологічного, а й з економічного боку.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт:

1) сільськогосподарське  використання, що зумовлює необхідність  створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сільськогосподарських насаджень;

2) лісове використання, включаючи  створення лісів промислового та цільового призначення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження);

3) водогосподарське використання (створення водоймищ різноманітного призначення — для розведення риби та птиці, організації спорту, відпочинку, зрошування тощо);

4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо);

5) використання під житлове та промислове будівництво;

6) віднесення цих земель  у держзапас тощо.

Народногосподарський результат  рекультивації порушених земель включає такі результати:

виробничий — одержання  продукції з відновленої площі. При відшкодувальному природокористуванні він визначається приростом показника економічної оцінки земельних угідь. Якщо відповідні оцінки відсутні, розрахунок робиться за відтвореною продуктивністю відповідних земель внаслідок рекультивації, визначеною в витратах на відповідну продукцію з рекультивованих земель;

соціально-економічний — створення сприятливих умов для життєдіяльності людини та функціонування екологічних систем у районі розміщення об"єктів рекультивації. У зв"язку з різнобічністю проявів соціально-економічних результатів і різного ступеня їх залежності від напряму рекультивації вони об"єднуються в дві групи: середовищезахисні та середовищеполіпшуючі.

Середовищезахисний результат  рекультивації, який прирівнюється  до відшкодованого збитку, завданого  навколишньому середовищу внаслідок  порушених земель, визначається природно-технічними умовами порушених земель, їх розміщенням у різних природних зонах, організацією та засвоєністю території, ускладненням конфігурації господарських угідь тощо. Територія, що зазнає негативного впливу від. порушення земель — зона впливу — визначається для кожного об"єкта рекультивації.

Результат поліпшення стану  навколишнього середовища регіону  при рекультивації, відповідно до санітарно-гігієнічних, естетичних, рекреаційних та інших  вимог, враховується соціально-екологічним коефіцієнтом, диференційованим за типами порушених земель, природними зонами, напрямами рекультивації. Крім того, вноситься поправка на освоєність території.

Аналогічно народногосподарському  визначається госпрозрахунковий результат  рекультивації. Для підприємств, які використовують рекультивовані землі, госпрозрахунковий виробничий результат визначається приростом прибутку від реалізації продукції та послуг, що їх отримують з цих земель.

Поширенню передових методів  рекультивації порушених земель заважає відсутність науково  обгрунтованих її організаційних, економічних  та юридичних основ.

Останнім часом у районах  інтенсивного сільськогосподарського виробництва спостерігається збільшення в структурі сільськогосподарських  угідь питомої ваги ріллі та зменшення природних земельних угідь. Загальновідомо, що продуктивність ріллі значно вища, ніж природних кормових угідь. Проте повне розорювання земель неминуче супроводжується порушенням природної рівноваги, а природні кормові й лісові угіддя сприяють її збереженню і відновленню.

Багато цінних угідь вибуває  через виділення значних територій  під об"єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного використання. Нині щороку для несільськогосподарських потреб відводиться 5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га, придатних для сільського господарства. На перспективу для несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі 30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках.

Площі таких земель у 100 разів  перевищують власне площу, зайняту  розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля  і руди відкритим способом, будівництво  залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів, сховищ, меліоративних  систем тощо. Для забезпечення мінімальних  потреб сільської місцевості в дорогах  з твердим покриттям їх треба  побудувати близько 400 тис. км.

 

2. Охорона земель

Охорона земельних угідь  — сукупність науково обгрунтованих заходів, спрямованих на ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів із сільськогосподарського обігу внаслідок промислового, транспортного, міського і сільського будівництва та видобутку корисних копалин, запобігання підтопленню, заболоченню засобом гідротехнічного й меліоративного будівництва, підвищення фізико-хімічних властивостей, знищення в них отруйних хімічних речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, запобігання забрудненню грунту відходами промислового виробництва, паливом і мастильними матеріалами при виконанні сільськогосподарських робіт, захист від водної та вітрової ерозії, раціональне регулювання грунтотворчого процесу в умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та його індустріалізації.

Отже, раціональне використання й охорона земельних ресурсів включають дві групи питань: 1) охорона, землі від виснаження і  підвищення її родючості — економічна група; 2) охорона від забруднення та його попередження — екологічна група.

Земля — найважливіша складова природних ресурсів; основа рослинного і тваринного світу; вмістилище природних багатств; операційний базис промисловості, населених пунктів і доріг; головний засіб виробництва в сільському господарстві. Тому раціональне землекористування є обов’язковою складовою комплексної системи експлуатації та охорони природних ресурсів.

Для сільського господарства найбільше значення має частина  землі під назвою грунт — особливе природне утворення, якому властиві риси живої та неживої природи,, що сформувались внаслідок тривалого перетворення поверхневих шарів літосфери під спільним взаємозумовленим впливом гідросфери, атмосфери, живих і мертвих організмів: Це одна із складових навколишнього середовища,, її найважливіша властивість — родючість, яка відіграє провідну роль у житті людини, є найважливішою умовою існування і відтворення, які постійно змінюють одне одного в людських поколіннях. Сумарна площа розораних грунтів на Землі — 1,5 109 га, ліси займають — 4,6 109 ra, трав"янисті ландшафти — 2,6 109 га. Сільським господарством освоєно близько 30% площі суші.