Предмет, методи та принципи митного права

2

Тема: «Предмет, методи та принципи митного права»

1. Поняття митного права

2. Митна політика

3. Митна справа

4. Джерела митного права

1. Поняття митного права

Організацію митної служби в незалежній демократичній Україн­ській державі довелося починати буквально з нуля.

Гранично складні та відповідальні завдання із забезпечення еко­номічних інтересів України постали перед митниками після прого­лошення незалежності нашої країни. Ці завдання вимагали прин­ципово нових підходів, суттєвого внеску кожної митниці, кожного співробітника у справу державотворення, правопорядку, зміцнення економічного потенціалу України.

Пам'ятного для митників дня, 25 червня 1991 р., Верховна Рада України прийняла Закон "Про митну справу в Україні", в якому проголосила, що Україна "...як суверенна держава самостійно ство­рює власну митну систему і здійснює митну справу".

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про введення в дію Митного кодексу України", який є чинним за­конодавчим актом з митної справи й по сьогодні. Цією Постановою також було передбачено створення Державного митного комітету України (ДМКУ) як центрального митного органу України.

Враховуючи значне збільшення кількості суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності та зростання пасажиропотоків і вантажних перевезень, з метою забезпечення ефективного функціонування митної системи та успішного виконання поставлених завдань ДМКУ згідно з наказом від 08.04.92 № 73 на базі митних постів, які зали­шилися від СРСР, створив митниці.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.94 № 465 було створено територіальні митні управління:

—  Дніпровське;

—  Західне;

—  Карпатське;

—  Кримське;

—  Південне;

—  Південно-Східне;

—  Східне;

—  Центральне.

Територіальні митні управління здійснювали безпосереднє керів­ництво митними установами, розташованими на відповідній території.

29 листопада 1996 р. Президентом України видано (згідно зі ст. 106 Конституції України) Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України (далі — ДМСУ) та її органів — регіональ­них митниць, митниць, спеціалізованих митниць.

Рішення Президента створило реальні умови для поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської робо­ти. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держа­ви та свідченням про її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Згідно з наказом ДМСУ "Про створення регіональних митниць та митниць Державної митної служби України" від 20.12.96 № 564 було створено десять регіональних митниць, а саме:

—  Київську (місце дислокації — м. Київ);

—  Західну (місце дислокації — м. Львів);

—  Карпатську (місце дислокації — м. Ужгород);

—  Подільську (місце дислокації — м. Хмельницький);

—  Чорноморську (місце дислокації — м. Одеса);

—  Кримську (місце дислокації — м. Сімферополь);

—  Донбаську (місце дислокації — м. Донецьк);—  Східну (місце дислокації — м. Харків);

—  Полтавську (місце дислокації — м. Полтава);

—  Дніпровську (місце дислокації — м. Дніпропетровськ).

У 2000 р. було створено Північну регіональну митницю (м. Київ) та ліквідовано Полтавську регіональну митницю.

Митна справа України включає в себе встановлення порядку та організацію переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладання митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні (ст. 1 Закону "Про митну справу України").

Але потрібно зазначити, що таке формулювання поняття "митна справа" в цьому Законі не досить повне, і тому в ст. 1 Митного ко­дексу України Верховна Рада України вдруге дає це поняття у такій редакції: "Митна справа — порядок переміщення через митний кор­дон України товарів та інших предметів, митне регулювання, по­в'язане з установленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики".

Таким чином, ми встановили, що таке митна політика, що мит­на справа є її складовою, а також, як зазначено в ст. 1 Закону Украї­ни "Про митну справу України", що це — низка заходів, або, як сказано в ст. 1 Митного кодексу України, — засіб проведення в життя митної політики.

Самі засоби, вказані у названих статтях Закону та Кодексу, — це:

—  порядок та організація переміщування товарів через кордон України;

—  обкладання та стягнення мита, зборів;

—  процедури митного контролю.

Що Верховна Рада мала на увазі під терміном "інші засоби про­ведення в життя митної політики"?

Для цього пропонуємо звернутися до ст. 6 Закону України "Про митну справу в Україні" та до ст. 9 Митного кодексу України.

Це і митне брокерство, і організація митних ліцензійних складів (МЛС), і робота з кадрами, і пропаганда митної політики, і законо­творча робота, і боротьба з контрабандою та ін.

Для конкретизування підпунктів Г, Ж та 3 ст. 9 МКУ пропонує­мо використати книгу Л.В. Деркача "Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра".

2. Митна політика

На сьогодні митна політика і митна справа в цілому належать до числа найважливіших проявів суверенітету держави, що зумов­лює особливу увагу до них з боку законодавчої та виконавчої влади при формуванні міжнародно-правової позиції та вирішенні внутрішніх проблем держави.

Взагалі митною політикою є складова внутрішньої і зовнішньої політики держави, комплекс заходів, здійснюваних із метою забез­печення найбільш ефективного використання інструментів митного контролю і регулювання товарообміну на митній території, участі в реалізації торгово-політичних завдань внутрішнього ринку, стиму­лювання розвитку національної економіки. В Україні здійснюється єдина митна політика, що є складовою митної справи, а також внут­рішньої і зовнішньої політики України.

Україна визначає і проводить єдину митну політику, спрямовану на прискорення товарообігу, стимулювання розвитку національної економіки, захист внутрішнього ринку та власного виробника, а також на розвиток митної справи, відповідно до загальновизнаних міжнародних норм.

Головні напрямки митної політики України такі: структура си­стеми органів державного регулювання митної справи; розміри мит та умов митного обкладення; вільні митні зони та митні режими на території України; перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначаються Верховною Радою України.

За визначенням ст. 2 Митного кодексу України митною політи­кою є система принципів та напрямів діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Поняття "митна справа" в Митному кодексі України включає поняття "митна політика". Уявляється не зовсім аргументованим визначення митної політики як складової митної справи.

Основне заперечення проти такого підходу пов'язане із загально­прийнятою співпідпорядкованістю названих понять, за якої політика в певній сфері державного регулювання завжди первинна, а справа, як сукупність засобів і методів реалізації політики, завжди вторинна.

Питання митно-тарифного регулювання є одними з основних у розвитку зовнішньоекономічних відносин. Отже, особливу увагу необхідно приділяти вирішенню проблем вдосконалення системи митно-тарифного регулювання в Україні. Митна політика України розвивалася в напрямі паралельного розвитку всіх сторін системи митно-тарифного регулювання відповідно до передових, загально­визнаних норм і правил міжнародної практики. Вона включала од­ночасне вирішення проблем заповнення теоретичного вакууму, роз­будови митної інфраструктури й активну участь в опрацюванні мит­них режимів, що мають забезпечувати мінімізацію митних проце­дур та ефективність митного контролю.

Україна активно співпрацює з митними адміністраціями бага­тьох країн світу, є членом Ради митного співробітництва, продов­жує процес приєднання до міжнародних конвенцій з питань митної справи у напрямі гармонізації із загальноприйнятими в міжнародній практиці нормами та стандартами.

Митна політика разом із порядком і умовами переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів, стягуванням митних платежів, митним оформленням, митним контролем та іншими за­собами проведення митної політики в життя визначаються законо­давцем як складові митної справи.

3. Митна справа.

Митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоеко­номічної діяльності України. У митній справі Україна додержуєть­ся визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та ко­дування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Діяльність юридичних і фізичних осіб, пов'язана з переміщен­ням через митний, кордон України товарів, предметів, транспортних засобів, валюти й цінностей здійснюється відповідно до За­кону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 № 959-ХІІ.

В основу товарної класифікаційної системи покладено Україн­ську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів, відповідно до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів від 14.06.83, до якої Україна приєдна­лася 17 травня 2002 р.

Форма митної декларації. Декларування товарів. Митний та­риф України — це систематизований згідно з Українською класи­фікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

Засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт і транзит яких через територію України забороняються, визначаються виключно законами України та цим Кодексом.

Ставки ввізного мита. Кабінет Міністрів України організовує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до цього Кодексу та інших законів України, а також міжнародних договорів, укладених в установленому законом порядку, координує діяльність спеціаль­но уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні пи­тань, що стосуються митної справи.

Безпосереднє керівництво митною справою покладається на спеці­ально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи.

4. Джерела митного права

Джерелом митного права, як будь-якої галузі права, є офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, що створюються органами державної влади та стосуються загальних норм поведінки в митній галузі.

Джерела митного права — різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері. У зв'язку з тим, що здебільшого митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства, є Конституція України. В ній встановлено низку норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.

Другий рівень конституційних норм — спеціальний і встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. За пунктом 22 цієї статті виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень KM України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002р..

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Новий МК України містить: