Правові основи функціонування ринку цінних паперів в Україні на підставі Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Факультет інформаційних систем і технологій

 

         Кафедра теорії та історії держави і права

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Правознавство»

 

Тема: «Правові основи функціонування ринку цінних паперів в Україні на підставі Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» »

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

 

План

 

• Вступ
• Основна частина
• Список використаної та рекомендованої літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Ринок цінних паперів є важливою складовою соціально-орієнтованої ринкової економіки, що сприяє оздоровленню і укріпленню фінансової системи  країни, створенню необхідних резервів капіталу, залученню вітчизняного та іноземного капіталу, вільному та ефективному переливу фінансових коштів із малорентабельних галузей та регіонів у високорентабельні, а також із сегментів ринку, де є надлишок капіталу, у сегменти, де відчувається його брак.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основна частина

 

Регулювання ринку  цінних паперів — це об'єднання в одну систему методів і засобів, що дають змогу регламентувати здійснення операцій та угод, дотримання ними певних вимог і правил, а також впорядкувати діяльність учасників ринку з боку організацій, уповноважених суспільством на такі дії. Мета регулювання — створити механізм підтримки рівноваги взаємних інтересів учасників ринку за правилами чесної гри.

Розглянемо причини  необхідності регулювання РЦП.

1. На РЦП реалізуються національні інтереси держави, тобто сукупність економічних і політичних пріоритетів у сучасних умовах:

• підтримання процесу  розширеного відтворення суспільного  виробництва як основи формування та подальшого розвитку соціальне орієнтованої економіки країни;

• зміцнення політичного  та економічного суверенітету держави;

• підвищення міжнародного авторитету держави;

• забезпечення активної та збалансованої інвестиційної  політики країни;

• встановлення соціальної стабільності в суспільстві;

• формування сучасної структури власності та методів управління в галузях, що мають загальнодержавне значення, з урахуванням інтересів суспільства;

• відновлення довіри населення до держави.

2. Інтереси учасників  РЦП (емітентів, інвесторів, торгівців  та ін.) можуть вступати у суперечність, для забезпечення стабільності та правового врегулювання ринку необхідно регламентувати відносини суб'єктів РЦП.

3. Найчисленнішим інвестором  на РЦП є населення, яке найчастіше  не має спеціальних знань і  кваліфікації у сфері фондового  ринку й потребує створення надійної системи захисту прав та майнових інтересів на РЦП.

Державне регулювання  РЦП означає здійснення державою та її інститутами системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й відкритості та запобігання порушень на ньому.

Держава з метою реалізації своєї політики на РЦП застосовує цілісну систему взаємопов'язаних заходів, спрямовану на досягнення таких  цілей:

• залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестицій (для чого потрібно мати сприятливе та стабільне законодавство, державний моніторинг, розкриття інформації, розвинену інфраструктуру, захист інвесторів);

• обмеження інфляційних  процесів (шляхом поширення державних  цінних паперів, емісії цінних паперів органами місцевого самоврядування, продажу державних пакетів акцій інвестиційне привабливих підприємств);

• реструктуризації (шляхом продовження приватизації, створення  умов для конкуренції та ефективного  менеджменту);

• інтеграції в міжнародні фінансові ринки (шляхом впровадження міжнародних стандартів діяльності в Україні, обігу іноземних інструментів в Україні та українських фінансових інструментів за її межами; міжнародного співробітництва);

• соціальної стабільності в суспільстві (шляхом всебічного аналізу соціально-економічних аспектів та напрямків удосконалення, захисту прав власності, розвитку інститутів спільного інвестування, інформування та освіти населення).

Регулювання ринку цінних паперів має наступні завдання:

• підтримки порядку  на ринку, створення нормальних умов для діяльності всіх учасників ринку;

• захисту учасників  ринку від шахрайств і зловживань;

• забезпечення вільного і відкритого процесу ціноутворення  цінних паперів на основі попиту та пропозиції, запобігання монополізації на РЦП;

• створення ефективного  ринку, що матиме стимули для підприємницької  діяльності й на якому кожний ризик  адекватно винагороджуватиметься;

• створення необхідних ринкових структур;

• впливу на ринок задля  досягнення певних суспільних цілей. Державне регулювання РЦП повинно базуватися на певних принципах:

• першочергової реалізації загальнонаціональних інтересів;

• оптимальності державного регулювання (тобто делегування  частини повноважень професійним  учасникам РЦП, об'єднаним у саморе-гулівні  організації);

• послідовності державного регулювання;

• орієнтованості на світовий досвід функціонування фінансових ринків (урахування інтеграційних тенденцій, реалізація завдань входження в  міжнародний РЦП на основі створення  конкурентоспроможного вітчизняного РЦП, розвиток співробітництва з іноземними регулюючими та контролюючими органами тощо);

• єдності державного регулювання (єдність нормативно-правової бази, концентрація регулюючих та контролюючих функцій у спеціальному державному органі, координація діяльності інших органів державної влади з питань функціонування РЦП в Україні).

Процес регулювання  РЦП перевищує:

• створення нормативної  бази функціонування ринку (законів, постанов та інших нормативних актів);

• ліцензування професійних  учасників ринку;

• контроль за виконанням норм і правил учасниками ринку;

• систему санкцій  у разі виявлення порушень норм і  правил;

• створення єдиної системи  інформування про стан ринку і  забезпечення відкритості для інвестора;

• створення системи  захисту інвесторів. Основними є такі методи регулювання РЦП:

• реєстрація випусків та проспектів емісії цінних паперів;

• атестація професійних  учасників ринку;

• страхування дрібних  інвесторів;

• аудиторський і рейтинговий  контроль за фінансовим станом емітента;

• постійне інформування інвесторів;

• нагляд та інспектування  фондових операцій.

Регулювання РЦП охоплює  всі види діяльності й усі види операцій на ньому і здійснюється органами чи організаціями, уповноваженими виконувати ці функції. Розрізняють  дві форми регулювання РЦП: державно-правова — переважно через державні органи з пе-реданням незначної кількості повноважень професійним учасникам ринку; інституційно-правова — більшість повноважень надається об'єднанням професійних учасників ринку при збереженні за державою контрольних функцій.

Безумовно, за будь-якої форми основним елементом є законодавче  регулювання РЦП державою. Саме цей  елемент створює необхідну нормативно-правову  базу для ринкових відносин учасників  РЦП.

В основу регулювання  РЦП саморегулівними організаціями (СРО) покладено такі принципи: зацікавленість учасників ринку у підтриманні порядку; перенесення частини витрат з регулювання безпосередньо на ринок. У світовій практиці саморегулівними визнаються не-комерційні, недержавні організації, створені професійними учасниками РЦП на добровільній основі з метою регулювання окремих аспектів ринку на базі державних гарантій, що відображені в наданні їм державного статусу СРО. Вперше СРО виникли у США після прийняття в 1934 р. закону про фондові біржі. Згідно з цим законом фондові біржі використовувались як засіб регулювання на РЦП. Саморегулівні організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (NASD у США, ПАРТ АД у Росії, ПФТС в Україні). До прав СРО належать такі:

• розробка обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку;

• професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов'язкових  для функціонування на певному ринку;

• контроль за дотриманням  учасниками ринку правил і нормативів;

• інформаційна діяльність на ринку;

• забезпечення зв'язку, представництва і захисту інтересів  учасників ринку в державних  органах управління.

Переваги регулювання  СРО: розробка стандартів діяльності учасниками ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на утримання бюрократичного апарату; створення етичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в нормальному функціонуванні ринку.

До недоліків такої  форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з метою  перешкоджання проникненню конкурентів  на ринок; можливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих застережень.

Регулювати РЦП переважно  на рівні рекомендацій можуть також міжнародні організації з метою зближення національних законодавств, інтеграції національних ринків у світовий фінансовий ринок, створення умов для захисту інвесторів. До таких організацій належать IOSCO — Міжнародна організація комісій з цінних паперів і згадувана FIBS — Міжнародна федерація фондових бірж.

Важливою умовою успішного  функціонування фондового ринку  є ефективна система його регулювання, що охоплює всіх учасників фондового  ринку і забезпечує здійснення ними своєї діяльності відповідно до встановлених правил.

 

Система регулювання  у більшості країн має два  рівні: саморегулювання професійних  учасників та державне регулювання. З них історично першим виникло  саморегулювання, що здійснювалося  фондовими біржами, які створювали стандартні правила гри стосовно окремих груп учасників фондового ринку, що працювали для всіх суб'єктів. Державне регулювання виникло значно пізніше - наприкінці XIX-на початку XX ст.

 

Як правило, потреба  в посиленні державного регулювання  ринку цінних паперів виникає  під час економічних криз. Так, як цілісна система державне регулювання сформувалось у СІЛА у 30-ті роки XX ст. унаслідок кризи 20-х років, а у більшості інших держав - після Другої світової війни як відповідь на глобальні фінансові кризи'.

 

Розподіл функцій і  повноважень між державними органами і саморегулівними організаціями обумовлений культурними та історичними традиціями кожної країни, а також рівнем розвитку цінних паперів. Країною, в якій найбільшу роль в системі регулювання фондового ринку відіграють саморегулівні організації, є Велика Британія; країною, де регулювання фондового ринку зосереджується переважно в державних органах, є Франція. Однак у реальній практиці розвиток зарубіжних ринків, ступінь централізації і жорсткості регулювання коливається між двома крайніми моделями2.

 

Як слушно зазначає економіст  Н. В. Фаренюк, головною метою системи  державного регулювання РЦП є  стабільний розвиток та ефективне використання інструментів цього ринку для  стабільного функціонування фінансової системи взагалі.

 

За визначенням Міжнародної організації комісій з цінних паперів, державне регулювання РЦП має базуватися на трьох основних цілях: 1) захист інвесторів; 2) забезпечення функціонування сприятливого, ефективного та прозорого ринку; 3) зменшення ризику. Крім цих загальних цілей, регулювання фондового ринку може мати й інші цілі.

 

Так, за умов економічної кризи  регулювання може і повинно бути орієнтованим на стимулювання інвестицій1.

 

Згідно зі ст. 166 ГК України метою  державного регулювання РЦП є  реалізація єдиної державної політики у сфері випуску та обігу пінних паперів, створення умов для ефективної мобілізації та розміщення суб'єктами господарювання фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства та захисту прав учасників фондового ринку. Більш широко цілі державного регулювання РЦП розкриваються у ст. 2 Закону "Про державне регулювання ринку цінних паперів", які, окрім наведених, включають також гарантування прав власності на цінні папери; захист прав учасників фондового ринку; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів; контролю за прозорістю та відкритістю ринку цінних паперів та ін.