Евристика як наука

Лекція 1: Евристика як наука.

План:

1. Історія становлення евристики як науки.

2. Предмет і завдання евристики 

1. Історія становлення евристики як науки. 

    «Еврика!» цей вигук давньогрецького вченого і винахідника Архімеда відомий всім ще з шкільної лави.Це слово не просто констатація факту знахідки, в нашій свідомості воно ассоціюється з виразом найвищого почуття задоволення, радості і захоплення від знайденого рішення задачі, яку до цього довго не вдавалося вирішити і шлях вирішення якої був заплутаним і тернистим. А саме рішення, як правило, немовби зблистуло зненацька і виявилося таким простим. В більшості випадків, наступним і супутним словом-синонімом, яким можливо охарактеризувати наші емоційні(і не тільки) переживання, буде слово «геніально».(Але про це ми ще згодом і докладно поговоримо.)»Еврика»-це фінал пошуку тієї істини, того знання, шлях до якого невідомий, і не завжди той, хто його знайшов, може точно сказати як він це зробив.Думається, більшість із нас відчувала такий стан душі.

    Пройшло більше двох тисячоліть, і у нашому лексиконі з′явилося слово «евристика». В наш час воно знайшло широке використання: «еврістичне мислення», «еврістичні прийоми і методи», «еврістичні якості» тощо.Коли ми вживаємо ці слова, то не завжди задумуємося над тим, який конкретно смисл намагаємося вкласти в поняття «евристика» в тому чи іншому випадку, але в будь-якому разі воно завжди повязане у нашій свідомості з продуктивною, творчою діяльністю. Ця особливість зумовлює, зрозуміло, велику зацікавленість з боку  наук практично у всіх галузях людської життєдіяльності. Тобто, фактично сьогодні немає жодної науки, яка б тим чи іншим чином не розглядала евристику через призму своїх категорій. Деякі дослідники проблем творчості наголошують, що у 60-80-х роках визначилися три аспекти евристики:

    -кібернетичний, направлений на побудову машиних програм;

      -винахідницький, що застосовується для висування творчих ідей, науково-технічних, раціоналізаторських та конструкторських рішень;

      -психолого-педагогічний, пов'язаний з розробкою методів організації продуктивної освітньої діяльності.

      Але ми вважаємо, що буде доцільним ввести і четвертий, власне філософський аспект, спираючись в першу чергу на визначення евристики, яке пропонується у Великому енциклопедичному словнику. Нагадаємо, що він дає три напрямки у поясненні феномена евристики:

    1. спеціальні методи, що використовуються в процесі відкриття нового;

    2. наука, яка вивчає продуктивне  творче мислення;

    3. метод навчання, який сягає до  Сократа (т.зв. майевтика, або сократичні  бесіди).

    Так ось,  саме друге визначення можливо  віднести до сфери зацікавленості філософії, оскільки, як відомо, вона оперує найбільш загальними, всеохоплюючими категоріями  пізнання і пояснення навколишньої дійсності. Щоб обгрунтувати це твердження, коротко розглянемо генезис еврістичних пошуків.

    Отже, виділившись в епоху античності як метод ведення бесіди, еврістика  ще довгий час зберігала скромне  «прикладне» значення. Занепад античних наук призвів до забуття на довгі віки закладені античними мудрецями начал еврістики, хоча і в епоху середньовіччя спроби розкрити «таємницю» творчості намагалися робити найкращі «уми» того часу, зокрема такі, як Раймонд Лулій і Ансельм Кентерберійський. Думки про універсальний метод пізнання володіли розумом Леонардо да Вінчі. В ХVI-XVII тис. праці Г.Галілея, Ф.Бекона та інших вчених відродили еврістичні підходи в науці і техніці. Зокрема, Бекон жалкував, що «до цих пір ігнорується необхідність існування особливої науки про винаходи і створення нових наук. Те, що потрібно створити такий розділ науки – цілком безперечно». Багато цікавих ідей в цьому напрямку розробив німецький філософ і математик Г.В.Лейбніц(1646-1716рр.), який пропонував розчленовувати усі поняття на елементарні чарунки, які утворюють немовби абетку людських думок, а потім, комбінуючи ці елементи, складати безкінечну кількість рішень.( Це було свого роду продовження колової машини Р.Лулія.) Саме Лейбніцу належить вислів, який став своєрідним девізом усіх, хто працює в царині еврістики: «У світі є речі, набагато важливіші, ніж ніж самі значні відкриття – це знання методу, яким вони були зроблені». А французький філософ Рене Декарт вважав навіть, що краще зовсім не думати про відшукання яких би  там не було істин, ніж робити це без будь-якого методу. (До речі, відмітимо, що ці філософи, як і голандець Спіноза, були раціоналістами за своєю світоглядною позицією, але і вони віддавали належне такому способу осягнення істини, який вони називали інтуїцією.Саме вони звернули увагу на той факт, що у складі інтелектуальної діяльності людини є істини, які розум виявляє не на підставі логічного доказу, судження, а шляхом своєрідного безпосереднього «інтелектуального бачення».) Ряд правил винахідництва запропонував німецький філософ Х.Вольф(1679-1754рр.).Чеський математик Б.Больцано (1781-1848рр.) у своїй праці «Науконавчання» уже виклав деякі еврістичні методи і прийоми. У Росії розробкою теорії евристики на початку ХХ сторіччя багато займався видатний інженер-патентознавець П.К.Енгельмейер, який описував евристику у винахідництві. Спробам побудови теорії творчості присвячені праці К.Ерберга, С.О.Грузенберга. 

2. Предмет і завдання евристики 

    Але в цілому розробка означених питань впритул до середини ХХ сторіччя не усвідомлювалася усіма як суспільноважлива. І тільки на початку 50-х років як за кордоном (зокрема в США Дж. Гілфорд, Е. Торранс), так і у колишньому Радянському Союзі (О. Леонтьєв, О. Пономарьов, Є Ігнатьєв, А Антонов та ін.) почали проявляти інтерес до різних аспектів її прояву і, що найголовніше, формування. В наш час наука «еврістика» (від грецького heurisko – відкриваю) про яку мріяв Бекон, отримала друге народження. II положення, як зазначалося, взаємопов’язують досягнення багатьох наук, зокрема, в першу чергу, філософської теорії пізнання, психології, педагогіки, фізіології вищої нервової діяльності, структурної лінгвістики, теорії інформації(кібернетики) і, нарешті, слугують наріжним каменем для теорії штучного інтелекту. І, напевно, тому в науковій літературі це поняття не має единого тлумачення. Так у роботах Перельмана Р.Г. про інтенсифікацію науково-технічної творчості еврістика ототожнюється з психологією наукової творчості: «Психологія наукової творчості, еврістика, вивчає, як вирішуються наукові задачі, які вимагають, крім знань та умінь, також кмітливості, здогадки». За думкою психолога В.Н.Пушкіна, евристика – це галузь знань, що «вивчає формування нових дій у незвичній ситуації», вона може стати наукою «у тому випадку, коли еврістичні процеси, що призводять до цих нових дій, знайдуть, врешті-решт свій математичний опис».Саме звідси, з цього висловлювання, бере початок використання т.зв. «евристик» у кібернетиці, як таких спеціальних прийомів, що вкладаються у програму електроної машини, і які обмежують число можливих варіантів рішення проблемної ситуації і полегшують пошук потрібного(оптимального) варіанту. На цій підставі іноді евристику протиставляють алгоритмізації,- вважають, що підкорення мислення вимогам логіки позбавлює його творчої ініціативи.Так, зокрема, видатний французький математик А.Пуанкаре вважав, що логічне мислення є буцім-то лише знаряддям доказу, але не винаходу, а тому нічого нового не створює. На наш погляд, еврістична діяльність включає в себе як логічні, так і нелогічні, наприклад, інтуітивні засоби. Перші носять нормативний(алгоритмічний ) характер, другі мають психологічну основу.Алгоритмізація та інтуіція – дві складові евристичної діяльності. Академік Б.Кедров підкреслював, що «інтуіція означає раптове прозріння істини без необхідних з точки зору формальної логіки проміжних умовиводів».

  Наведені  висловлювання(яких можливо було б  навести і набагато більше), свідчать про те, що евристика як самостійна наука ще не сформувалась остаточно. Але безперечно одне. Той же Пушкін В.Н. наголошував, що у майбутньому евристика «…стане комплексною галуззю знань, яка буде обєднувати методи і результати багатьох наук». Задовго до цих слів філософ І.І.Лапшин наголошував, що для того, щоб «психотехника научного и философского творчества когда-нибудь осуществилась, предварительно в течение многих лет должны быть выполняемы следующие подготовительные работы:

  1. Должен быть собран и исследован  психографический материал,

  заключающийся в данных по истории наук, техники и философии.

  2. Должны быть использованы показания изобретателей, относящие

  ся  к творческому  процессу и дающие материал для характерологических

  исследований  с широким применением не только наблюдения, но и экс 

  перимента.

  3. Интеллектуальное изобретение, его  механизм, должен быть исследован, как указано выше (см. гл. IV), в самых различных масштабах, начиная с микроскопического.

  4. Интересно исследовать патографические  данные: иллюзии научного и философского  творчества и их механизм.

  5. Такая работа осуществима лишь  путем дружественной кооперации ученых разных специальностей - философов, психологов, врачей, психиатров, техников.

  6. Вся работа должна быть освещена единой руководящей философской идеей.»

    З початку 90-х років, після проголошення України, як незалежної держави, розробки у цій області не тільки не припинилися, але й навпаки, значно прискорилися.  Це зумовлено цілим рядом як об´єктивних, так і суб’єктивних причин:

• по-перше, і насамперед, це глибоким усвідомленням того, що розробка новітніх технологій, як одного з продуктів творчості, напряму пов’язана з економічним станом держави, а значить, із добробутом її населення;
• по-друге, це за рахунок всебічного розвитку здібностей і нахилів кожного, як наслідок - становлення гармонійно (духовно і фізично) розвинутої особистості.

    Підтвердженням  цього є ціла мережа державних організацій і установ, які займаються проблемами творчості. Практично можна сказати, що цим займаються починаючи з гуртків у школах і закінчуючи науково-дослідним інститутом у будь-якій галузі людської діяльності.

    Так, зокрема, тільки у технічній сфері це:

• Державний комітет з питань науки і технологій;
• Рада по вивченню продуктивних сил України АН України;
• Державне патентне відомство України;
• Комітет по науково-технічному прогресу при Кабінеті Міністрів України;
• Український  інститут технічної та економічної інформації;
• Координаційний центр самодіяльної науково-технічної творчої молоді «Творчість»;
• Український Фонд активізації масової творчості;
• Головний науково-освітній центр «Творчість»;

і багато-багато інших установ, серед яких, безумовно, потрібно відзначити, насамперед, як Національну, так і галузеві Академії наук України. Їх напрацювання були покладені в основу Національної програми «Інтелектуальне відродження України», загальна мета якої складається з восьми пріоритетів, серед яких одним з провідних є «наукове обгрунтування та створення Національної системи визначення та розвитку творчих здібностей молоді на всіх рівнях її соціалізації». Також у цій програмі підкреслюється, що «дуже важливим у системі науково-технічного виробництва є те, що у процесі досліджень виявляються та розвиваються творчі здібності громадян і паралельно виконується підготовка висококваліфікованих фахівців вищих рівнів кваліфікації - майстрів, кандидатів і докторів наук».

    Універсальність творчих процедур дає підстави для перенесення принципів творчості з науки в освіту(П.Л.Капиця), медицину(М.Б.Бурно – метод терапії творчим самовиявленням), криміналістику(Г.А.Зорін). Особливу цікавість представляють дослідження у т.зв.»маргінальних» науках, які з′являються на стику  відомих дисциплін.Так, зокрема, наприклад у психологічній хімії ведеться, поруч з іншими  дослідженнями, пошук засобів, які стимулюють творчу діяльність мозку і т.д.

    Підсумовуючи, хотілося б ще раз зробити наголос  на тому, чому саме нам представляється доцільним розроблення зазначених питань саме в рамках філософії.Універсальність і значимість еврістичних форм і методів пізнання врешті-решт привели до того, що евристику віднесли до окремої науки. Так, тепер уже у філософському словнику наголошується що «…Евристика- наука, яка вивчає евристичну діяльність; спеціальний розділ науки про мислення. Її основний обєкт – творча діяльність; найважливіші проблеми – задачі, повязані з моделями прийняття рішень (в умовах нестандартних проблемних ситуацій); методи, що використовуються у відкритті нового і у навчанні….»  Скорочений оксфордський словник англійської мови тлумачить це слово наступним чином: »Евристика-мистецтво знаходження істини. Зокрема, застосовується для характеристики системи освіти, при якій учня навчають самостійно знаходити пояснення явищ». Термін «евристичний»(heuristically) тлумачиться там же більш варіативно: »1. Призначений для того, щоб вкзувати; стимулюючий інтерес як засіб подальшого дослідження; 2.Надихаючий людину, щоб вивчати, виявляти, розуміти, чи вирішувати проблеми по – своєму, як експериментуючи, оцінюючи можливі відповіді або рішення, так і методом спроб і помилок: евристичний метод навчання». (Зазначимо, що у наведених трактуваннях містяться психолого-педагогічні ознаки терміну «евристичний»: стимулювання інтересу до досліджень, натхнення до самостійного пошуку.)Таким чином, узагальнюючи, можливо відмітити, що евристика – це направленість діяльності людини, орієнтована на створення нею субєктивно чи обєктивно нового і значущого продукту. Справді, якщо вважати будь-яку діяльність людини як продуктивну(А.В.Брушлінський), то усе, що вона робить, можливо вважати евристичним. Пряма ж вказівка на евристичність того чи іншого прийому, методу чи принципу говорить про те, що мова йде про отримання нового продукту – речового, мисленого, почуттєвого чи іншого. Таким чином, терміни «евристика» чи «евристичний» можливо застосовувати до будь-якого методологічного елементу діяльності, в тому числі і до діяльності навчальної. Дана характеристика чи ознака, що висловлюється по відношенню до елемента, що додається, буде означати, що мається на увазі відкриття, створення або народження нового продукту в ході діяльності, яка розглядається. Наприклад, евристичне навчання – це тип начання учнів пошуку і створенню нового в їх знаннях, уміннях, способах діяльності, особистісних якостях, матеріалізованих продуктах освіти.