Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності

     Україна на світових ринках об’єктів інтелектуальної власності

     Сучасні тенденції глобалізації економіки, лібералізації світових ринків, стрімкого  прогресу технологій у сфері міжнародних  комунікаційних систем, загострення  та зміни форм конкурентної боротьби, утвердження інтелектуальної діяльності як рушійного фактора розвитку інформаційного суспільства загострюють проблеми регулювання міжнародних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зростання обсягів ліцензійної торгівлі, трансферу технологій, купівлі-продажу наукомісткої продукції, патентів, ноу-хау, надання консалтингових, інжинірингових послуг сприяють формуванню глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності, похідного щодо ринків наукомісткої та інформаційної продукції. Водночас права інтелектуальної власності перетворюються на важливий інструмент глобальної конкуренції держав та їх союзів за доступ до інноваційних ресурсів та ринків інноваційної продукції.

     Динамізм, масштабність і стійкість розвитку інтелектуальної сфери нині перетворюється для будь-якої країни у вирішальний чинник підвищення конкурентоспроможності економіки, забезпечення економічного зростання, підвищення рівня життя населення, оборонної, технологічної та екологічної безпеки.

     Отже, сьогодні на перший план виходить теза про те, що реформування та економічний підйом вітчизняного виробництва повинні базуватися на глибоко продуманій, грамотній економічній політиці у сфері використання інтелектуального потенціалу вітчизняної економіки, спрямованості на створення необхідних умов для стабільного примноження та розвитку інтелектуальної власності як найвищої і найпрогресивнішої форми економічних відносин у ринкових умовах.

     В сучасній економіці України інтелектуальний  потенціал недооцінюється і тому незатребуваність накопиченого інтелектуального багатства вже призвела до розпаду багатьох наукових і виробничих колективів, масового відтоку талановитих фахівців за кордон,  до технологічної деградації виробництва. Економічний розвиток України всупереч наявному могутньому інтелектуальному потенціалу приймає все більш виражений сировинний, трудомісткий і енергоємний характер.

     Слід  підкреслити, що протягом останнього десятиріччя  в Україні інтенсивно розбудовувалась  державна система правової охорони  інтелектуальної власності, яка  нині знаходиться в завершальній фазі формування. Вона регулюється 37 законами і понад 100 підзаконними актами, які поширюють свою дію на принаймні 16 самостійних об’єктів авторського права у галузях науки, літератури і мистецтва, три види об’єктів суміжних прав, дев’ять видів промислової власності та на сферу захисту від недобросовісної конкуренції. Саме цей факт дозволив Всесвітній організації інтелектуальної власності під час парламентських слухань в Верховній Раді України «Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування» засвідчити, що Україна першою з країн СНД  досягла європейського рівня  правової системи охорони інтелектуальної власності.

     Нині  робота державного підприємства «Український інститут промислової власності» як складової частини державної системи правової охорони інтелектуальної власності проходить в умовах постійного зростання кількості заявок на об’єкти промислової власності: по винаходах – з 5800 заявок у 2004 році до 6200 у 2009; по корисних моделях – з 5200 до 8900 заявок; по торговельних марках – з 20200 до 33300 заявок. Загальна кількість заявок на об’єкти промислової власності з 2004 по 2009 рік зросла майже на сімнадцять тисяч – з 33100 до 50550. Одним з головних досягнень Укрпатенту є значне скорочення термінів розгляду заявок на фоні суттєвого зростання їх кількості.

     Серед планів на найближче майбутнє –  отримання від Всесвітньої організації  інтелектуальної власності статусу  міжнародного пошукового органу та центру попередньої експертизи міжнародних заявок на винаходи, створення Державної електронної патентної бібліотеки, розширення інфраструктури та виробничих площ державної системи правової охорони інтелектуальної власності, в тому числі – будівництво нового корпусу. Зазначимо, що фахівці інституту не зупиняються на досягнутому і вже зараз працюють над забезпеченням електронного подання заявок на об’єкти промислової власності, в тому числі – із застосуванням електронного цифрового підпису.  В той час, коли країна так потребує нових розробок і новітніх технологій, усі зазначені заходи є неоціненним внеском для підвищення продуктивності праці експертів і скорочення строків отримання охоронних документів.

     В умовах світової економічної кризи  цілком логічним є запитання про  здатність вітчизняних винахідників забезпечити економічний прорив держави. Безумовно, ми маємо неабиякий потенціал. Аналіз винахідницької активності національних заявників свідчить, що понад 60%  загальної кількості національних заявок на винаходи і корисні моделі щорічно подається працівниками підприємств і організацій України, тобто заявниками – юридичними особами. Серед заявок, які подаються до відомства,  переважають заявки з електроніки, машинобудування, харчової промисловості, легкої промисловості, органічної хімії, фармацевтики, медицини тощо. Спостерігається прорив у сфері високих технологій. Актуальним є захист методів зв’язку (стільникового, електронного, космічного), телекомунікаційних систем, вимірювальної техніки, тощо. Заявки з органічної хімії охоплюють індивідуальні хімічні сполуки з різною біологічною активністю, які можуть використовуватись у фармацевтичній промисловості, медицині, сільському господарстві. Значна кількість заявок стосується полімерних матеріалів, які знаходять застосування   в медицині, легкій та харчовій промисловостях. Що ж до біотехнології, то в цій галузі переважають імунологічні препарати, вакцини  та гербіциди. Національні заявники широко захищають способи та пристрої для лікування різних захворювань, медичний інструментарій, а також традиційні способи лікування лікарськими травами та препаратами з них. Спостерігається ріст винахідницької активності в галузі металургії: подавалися заявки на  способи безперервного лиття, способи розкислення сталі та розкислювачі сталі тощо.

     Для національних заявників  пріоритети у поданні заявок є такими: найбільша їх кількість у 2008 році подана за напрямами МПК «Здоров’я; розваги» – 607 заявок (10,3% загальної кількості поданих заявок),  «Прилади (вимірювання, оптика, фотографія)» – 543 (9,2%), «Металургія і оброблення металу» – 551 (9,4%), «Сільське господарство» – 286 (5,0%), „Медикаменти для терапевтичних, стоматологічних або гігієнічних цілей» – 260 (4,4%) і «Транспортні засоби» – 272 (4,6%).

     Аналіз  розподілу загальної кількості  поданих заявок у  регіональному розрізі свідчить, що найвищою винахідницькою активністю вирізняються підприємства-заявники, що розташовані у промислово розвинених регіонах – Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій, Запорізькій, Львівській, Одеській, Харківській областях та м. Київ, якими у 2008 році  подано понад 70% від загальної кількості заявок.

     Найвищою  винахідницькою активністю вирізняються наукові організації та навчальні  заклади Міністерства освіти і науки  України. Протягом 9 місяців поточного  року ними подано понад  2,1 тис. заявок, або 36% загальної кількості заявок від юридичних осіб, (протягом аналогічного періоду минулого року – 1,8 тис. заявок або 32%). Організаціями Міністерства охорони здоров’я до відомства подано 609 заявок  (10% загальної кількості) проти 580 або 10%  за 9 місяців 2007 р.; Національної академії наук – 439 заявок або 7,5% (проти 455 або 8,2% за 9 місяців минулого року).

     Відповісти  на ці запитання могла б національна  програма, підпорядкована не швидкоплинним  інтересам тих або інших політичних та комерційних сил, а інтересам усього суспільства. Це дуже важливе, дуже складне і вкрай відповідальне завдання, пов’язане з довготривалими пріоритетами розвитку нашої країни, яка, як і весь світ, має рухатися по шляху формування суспільства знань та інтелекту.

     Ефективно працююча державна система охорони інтелектуальної власності є головною необхідною умовою для здійснення економічного прориву в умовах світової економічної кризи, виходу до сфери виробництва високих інноваційних технологій, що й є головним завданням для країни, яка намагається відмовитися від ролі «сировинного доданку» цивілізованого світу та увійти до числа економічно розвинутих держав.

     КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 

     В умовах формування у провідних країнах  світу нової економіки, що базується на новітніх досягненнях науки і сучасних комунікаційних технологіях, головним джерелом економічного зростання стають не природні і матеріальні ресурси, а ідеї та інновації. Здатність генерувати і впроваджувати досягнення НТП стає одним із найголовніших факторів забезпечення конкурентоспроможності як національної економіки у глобальному конкурентному середовищі і окремих регіонів на національному рівні, так і окремих товаровиробників на конкретних ринках. Наука перетворилася на специфічну сферу товарного виробництва, що виробляє специфічний і дуже дорогий товар — об’єкти інтелектуальної власності (ОІВ).

     Однак у країнах із трансформаційною економікою впровадження інновацій великою  мірою втрачає своє значення як спосіб конкуренції. Як наслідок, істотно знижується ринковий попит на інновації та на ОІВ. В Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, поки що надзвичайно слабо розвинуто інфраструктуру їх ринку, на недостатньому рівні перебуває патентно-ліцензійна справа, майже відсутня система інноваційного аудиту, який би дозволив оцінити комерційну перспективність інновацій та ОІВ.

     Комерціалізація науки перебуває на початковій стадії. Окрім вище названих, існує низка об’єктивних причин, які стоять на заваді цьому процесу:

     1. Недосконала законодавча база щодо охорони промислової та непромислової форм інтелектуальної власності.

     2. Відсутність достатнього попиту  на ОІВ, що спостерігаються  в посткризових умовах та відсутність  цивілізованих форм конкуренції  у цій сфері.

     Україна, маючи значний потенціал в галузі нових технологій, новітніх проектно-конструкторських розробок із світовим рівнем конкурентоспроможності недостатньо його використовує. Здебільшого це пов’язано з відсутністю фінансування перспективних проектів для їх комерційної реалізації. Держава повинна активніше впливати на процеси створення, правової охорони та використання інтелектуальної власності, що забезпечить на цій основі підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників. Такий вплив може здійснюватися як із застосуванням лише економічних важелів, так і організаційно-координуючими методами.

     У цьому контексті нагальним питанням є створення підрозділів з  питань інтелектуальної власності  у галузевих міністерствах і  відомствах, а також відновлення  роботи патентно-ліцензійних підрозділів в установах, організаціях, на підприємствах. Як свідчить досвід, створення таких підрозділів сприяє взаємодії співробітників відомств, набагато прискорює вирішення питань, пов’язаних, зокрема, з патентуванням винаходів в іноземних державах, правильним оформленням ліцензійних договорів, договорів про передачу права власності тощо.

     Загалом, на сучасному етапі для забезпечення дієздатності ринку інтелектуальної  власності в Україні необхідно  створити сприятливі умови кожному  із його учасників для одержання ними вигоди при максимальній прозорості здійснення операцій щодо об’єктів інтелектуальної власності, у дотриманні чинного законодавства, правил чесної конкуренції та дієвій участі державних органів управління та контролю. Становлення ринку інтелектуальної власності та активізація винахідництва національних заявників дасть змогу говорити про підвищення науково-технічного потенціалу України, її технологічної конкурентоспроможності, інноваційної перспективності та інвестиційної привабливості національної економіки. Отже, в нинішніх умовах державна підтримка створення і ефективного використання ОІВ є важливим джерелом розвитку національної економіки, зростання творчого та науково-технічного потенціалу країни, розширення обсягів торгівлі та формування цивілізованого ринку інтелектуальної власності. 

     Відомо, що інвестування у науково-дослідну діяльність є одним із шляхів забезпечення поширення технологічних нововведень та підвищення продуктивності виробництва в усіх розвинених країнах світу. В розрахунку на одиницю витрат середня віддача інвестицій у науково-дослідні роботи оцінюється приблизно у 50%, що значно вище від рівня ефективності інвестицій у бізнесовому секторі (в цілому приблизно 10%). У деяких випадках науково-дослідні розробки дають дуже високу віддачу. Наприклад, розробки у галузі волоконної оптики дають віддачу на рівні 423% (але це вважається не дуже типовим). В багатьох галузях віддача від досліджень оцінюється у межах від 30 до 80%.

       Участь України у міжнародному трансфері технологій та обміні результатами науково-технічної діяльності характеризується рядом проблем, найбільш суттєвими з яких є: незначні обсяги реалізації вітчизняної високотехнологічної продукції на ринках країн ЄС, незадовільна структура вітчизняного експорту, відсутність закордонних охоронних документів, незначні обсяги науково-технічного обміну, високий ступінь інерційності розвитку науково-технологічної сфери, особливо людського капіталу, а також невизначеність довгострокових наслідків новітніх технологій для генофонду нації, здоров’я людини, еколого-техногенного стану. 

     Вирішення цих проблем набуває актуальності у зв’язку із перспективою створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, оскільки країни ЄС є основним торговельним партнером України. Серед заходів у сфері державного сприяння активізації процесів трансферу технологій та запобіганню можливих негативних проявів у контексті створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом видається доцільним виокремити: посилення контролю за імпортом технологій, розробка урядової програми фінансування патентування науково-технічних розробок, сприяння розвитку транскордонного науково-технологічного співробітництва, розробка організаційно-економічних заходів зі сприяння просуванню вітчизняних технологій на світовий ринок, формування інституціонального базису міжнародного трансферу технологій.

     До  найбільш істотних чинників, які призвели до низького рівня розвитку трансферу  технологій в Україні та які ведуть до зниження інноваційної безпеки нашої  країни, вважаємо доцільним віднести:

     1. Незадовільний стан розвитку  внутрішнього ринку об’єктів промислової власності. Так, у 2006 р. з 3815-ти рішень про видачу патентів на винаходи найбільше охоронних документів, виданих національним заявникам, стосувалися галузей, які належать до третього і четвертого технологічного укладів. Вітчизняними винахідниками, які працюють над розробками у галузі мікроструктурних технологій та нанотехнологій (п’ятий технологічний уклад), упродовж останніх трьох років не було одержано жодного патенту, хоча вказана сфера визначена урядом як одна з пріоритетних щодо інноваційного розвитку. Разом з тим, іноземні виробники прагнуть запатентувати на території України об’єкти промислової власності, що використовуються у наукомістких галузях виробництва, забезпечуючи собі конкурентні переваги на вітчизняному ринку. Зауважимо, що у 2006 р. 26,7 % усіх патентів, виданих іноземним заявникам, стосувалися винаходів у сфері медицини або ветеринарії, 15,5 % – органічної хімії, тоді як частка патентів у цих сферах, виданих національним заявникам, складає відповідно 11,3 % і 1,7 %[4].