Ринок меблів

     1.1. Стан ринку меблів  в Україні

     Найбільш  влучно охарактеризувати стан справ  на сучасному українському ринку  м’яких меблів допоможе словосполучення „спокійний розвиток”. Причому, що важливо, – це справді розвиток, який видно неозброєним оком, судячи хоча б про кількість нових салонів м’яких меблів. Ще одна зовнішня ознака розвитку – поява нових виробників. Серед них присутні як новачки меблевої справи, так і відомі торговці, які вирішили збільшити ряди фабрикантів. За неповними даними Держкомстату (було враховано лише обсяги великих підприємств, з річним обсягом виготовлення продукції від $200 тис.) у 2010 році було виготовлено 274 480 крісел, 12 760 диванів та кушеток та майже 58 000 диванів-ліжок. До того ж, за даними Мінпромполітики (див. рис.1.1.), частка саме м’яких меблів складає домінуючі 30% від загального обсягу попиту на меблі для житлових приміщень. Подібні факти переконливо говорять на користь „інвестиційної” привабливості вітчизняного меблевого ринку.[5] 

     Рис. 1.1. Сегментування попиту на меблі для житлових приміщень 

     Характеристика  „спокійний”, говорить про те, що за попередні роки спостерігалися неквапливі тенденції розвитку. Так, у 2009 році обсяг ринку становив майже $67 млн. (за роздрібними цінами) або приблизно 130-140 тисяч комплектів (диван плюс два крісла). Наприкінці 2010, за оцінками національних операторів, вже $75 млн, що перевищує показник попереднього року на 12%. Рівень продажу м’яких меблів лишається стабільним протягом трьох років, що говорить про стійкість та стабільність попиту, змінюється лише співвідношення “вітчизняний/імпортний товар”. Причому даному показнику властива тенденція прогресивного збільшення, що говорить про неодмінне домінування “українських” меблів у структурі продажу на вітчизняному ринку. Так, у 2009 році на частку меблевих виробів вітчизняного виробництва припадало до 60% загального обсягу продажу, а сьогодні вже 80%. Оскільки стрімко розвивається збутова мережа українських виробників, розширився асортимент, підвищівся професійний рівень торговців.

     Імпортерам  недорогих меблів з кожним роком  складніше конкурувати з реалізаторами  вітчизняної продукції. Не виключено,  що “під  імпортерами” залишаться лише елітарні меблі, які скоріше  відносяться до предметів розкошу, ніж  до предметів побуту. А в грошовому покажчику вони будуть забезпечувати не більше 5% від загального обсягу реалізації м’яких меблів на вітчизняному ринку. [4]

     Значним чином на закріплення позицій  вітчизняних виробників м'яких меблів впливало держрегулювання, яке цілеспрямовано захищало інтереси внутрішніх операторів ринку. Так, наприклад,  до січня 2000 року пільгові ставки ввізного мита становили 40% митної вартості товару. Але згідно постанови КМУ №40 від 15.01.2000 року ставки знижено до 25%. Можливо, зважаючи на те, що позиції вітчизняних виробників вже досить міцні. На сьогоднішній день пільгова ставка становить 15% митної вартості, а            повна – 30% (див. табл. 1.1.)

     До  того ж, поряд із митними труднощями, у імпортерів виникає чимало турбот з приводу закупівлі товару. Головною причиною небажання формувати дилерські відносини для великих німецьких та італійських виробників є те, що  український ринок перестає бути для них  об’єктом перспективних економічних інтересів. Українські виробники м’яких меблів почали більш професійно та грунтовно підходити до питань щодо якості меблів та формування асортименту. Систематичні дослідження запитів споживачів надали можливість пропонувати власні оригінальні дизайнерські розробки.

     Таблиця 1.1

     Імпорт  меблів за кодом УКТ ЗЕД 9401710000 "Меблі обиті (м’які)"      у 2009 р. та 2010 р., тис.USD  

     Офіційні  дані Державної митної служби свідчать (див. табл. 1.2), що експортна діяльність українських меблевиків ще знаходиться на досить посередньому рівні. Навіть недивлячись на минулорічні успіхи в просуванні на зовнішній ринок крісел-ліжок (на суму майже у $4 млн ), загальні обсяги експорту лишаються незначними. В основному меблева продукція постачається до Російської Федерації, в той час як невиразна зовнішня діяльність спостерігається на інших європейських ринках.

      Таблиця 1.2

     Експорт меблів по коду У  КТ ЗЕД 9401710000 "Меблі обиті (м’які)"

     у  2009р. і  2010 р., тис.USD

     Динаміка  експорту м’яких меблів у 2009 та 2010 році ще остаточно не сформована, але за попередніми даними фахівці стверджують, що загальний приріст обсягу експорту виріс на 6-8%, у порівнянні з періодом 2008 року.[4]

     Звернувшись до цінової структури продажу  попередніх періодів слід відзначити, що понад 60% складають меблі середнього цінового сегменту. Найбільшим попитом  користуються розкладні дивани у  ціновій позиції 1300-2000 грн. (див. табл 1.3). Також це можна пов'язати із рівнем розвитку роздрібної мережі, оскільки реалізовувати товар по середній ціні, на відміну від дешевої та елітної продукції, можна у будь-якому типі торговельної точки – на ринку,  у магазині, фірмовому чи спеціалізованому. 

      Таблиця 1.3

     Характеристика  цін на ринку м’яких меблів України, USD

     Меблевий  бізнес має певні сезонні тендеції збуту, що не може не лишати відбиток на ритмічності продажу та відповідно на моделюванні маркетингової діяльності виробництва і збутових мереж. Так сезон продажу м’яких меблів „відкривається” у вересні і триває до середини весни. Найбільш прибутковий період припадає на період листопад-січень. Перед Новим роком попит різко зрозтає і подекуди неможливо його своєчасно задовольнити – запропонувати товар у необхідному асортименті та необхідному обсязі. В такій ситуації дрібні виробники змушені перенести виконання замовлень на січень. Фінансово потужні компанії, в свою чергу, користуються такою ситуацією. Заздалегідь збільшивши обсяги складських запасів вони здатні задовільнити „спрагу” покупців. Восени попит на меблі поступово зменшується, а влітку майже відсутній. Тому рівень продажу в цей період зменшується на дві третини у порівнянні із зимою.[6,7]

     Згідно  статистичних даних на сьогодні в  України працюють майже 200 підприємств  меблевої пормисловості, що спеціалізуються  саме на виготовленні м’яких меблів. І  найбільшу питому вагу у виробництві  меблевих виробів для сидіння і лежання займають  Київська, Львівська, Донецька, Закарпатська, Черкаська,  Дніпропетровська та Івано-Франківська області. Сьогодні крупним оператором на ринку вважається фірма, що реалізує не менше як 120 – 140 одиниць м'яких меблів на місяць. На українському ринку широко представлені меблі таких компаний, як „Алекс-мебель”, „Ліга-Нова”, „Валтис”, „Газда”, „Евро-мебель”, „КМК”, „Лагода”, „ЛВС”, „Леон”, „ЛІВС”, „Меркс”, „Мирт”, „Нагель-Фенстер”, „Партнер 2000”, „Прогресс”, „Проун”, „Экми”, „Эталон”, „Яворина” та ін.

     Характеризуючи  напрямки збутової діяльності необхідно  відзначити, що головні фігуранти  меблевого ринку України акцентують увагу на розвитку мережі фірмових магазинів та на формуванні маркетингових  комунікацій зі споживачем. Зросла питома частка рекламних витрат у інвестиційному бюджеті підприємств. Залюбки виробники використовують рекламу в друкованих виданнях та на транспорті. Більше реклами з’явилося на телебаченні. Найбільш ефективним рекламним засобом виробники м’яких меблів вважають саме зовнішню рекламу, причому не рекламні щити в центрі міст, а безпосередньо привабливо оформлені вітрини салонів. Спеціалісти формують думку про нові методи просування продукції рекомендаційним шляхом, оскільки довіра до відгуків друзів і знайомих у споживачів на порядок вищій, ніж до найдорожчого креативного рекламного звернення. До того ж далекоглядні підприємства значну увагу приділяють зміцненню зв’язків із клієнтом. Все частіше зустрічаємо наявність VIP-клубів, накопичувальних бонусних систем та дисконтних карток. Найбільш цікавим методом „приручання покупця” є пожиттєве обслуговування, що здійснюється у вигляді заміни обивочного матеріалу та здійснення сервісного обслуговування на замовлення клієнта.

     Приємно відзначати той факт, що значні зусилля провідні меблеві підприємства спрямовують на  підвищення професійного рівня працівників. Позитивно, що це стосується представників виробничої і збутової сфери. В програму „кваліфікаційного озброєння” входять такі „дисципліни”, як місія компанії, асортимент, технологія виробництва, властивості, характеристики, детальна характеристика постачальників та гуртових замовників і т.д.   

     Але не можна не відзначити той факт, що, незважаючи на підвищення темпів вітчизняного виробництва і відповідно обсягів  продажу, лишаються невирішеними певні проблеми. Головною з яких є здійснення поставок сировинних ресурсів з-за меж України, що не може не відбиватися на собівартості готового виробу. Щорічно на вітчизняні меблеві підприємства поставляється імпортованої сировини і матеріалів на суму понад $35 млн.

     Провідні  аналітики стверджують, що за період 2009 та 2010 років обсяг ринку м’яких меблів збільшиться на 8-10%. Причому продовжиться розвиток фірмових мереж, збільшиться частка вітчизняного продукту та суттєво зменшиться проміжок часу між появою модних новинок у Європі та їх появою в Україні.[9]