Функціональні та ергономічні властивості хутряних виробів

РОЗДІЛ 4

ФУНКЦІОНАЛЬНІ І ЕРГОНОМІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ       ХУТРЯНИХ ВИРОБІВ

З давніх часів шкурки диких звірів та свійських тварин широко використовували для виготовлення хутряного одягу та речового майна. Хутряні товари мають високі естетичні, функціональні, ергономічні, фізіологічні і технологічні властивості та відповідну надійність.

Функціональні властивості хутряних виробів обумовлюють можливість їх використання за призначенням як об’єкта споживання, тобто їх придатність для захисту організму людини від несприятливих дій зовнішнього середовища. Цей показник включає тепло- і вітрозахисні властивості.

Ергономічні властивості хутряних виробів визначаються гігієнічними, фізіологічними і психофізіологічними показниками. Хутряні товари  мають високі теплозахисні властивості, добру повітро-  і паропроникність, достатню водо- й високу вітростійкість.

Фізіологічні властивості хутряних виробів характеризуються масою виробу і залежать від товщини шкіряної тканини хутряного напівфабрикату, висоти і густоти волосяного покриву. Позитивне психологічне сприйняття властивостей хутряних виробів створюється їх шовковистістю, м’якістю, пухнастістю й теплотою.

Споживчі властивості хутряних товарів обумовлені в цілому сукупністю споживних  властивостей волосяного покриву, шкірної тканини і шкурки в цілому.

 Теплозахисні властивості хутряних напівфабрикатів характеризуються теплопровідністю шкурки і визначаються товщиною, щільністю, вологістю шкірної тканини, а також щільністю, густотою, висотою, пружністю волосяного покриву, співвідношенням у ньому покривного й пухового волосся, ступенем його звивистості. Високі теплозахисні властивості зазвичай мають хутряні шкурки з густим і пишним волосяним покривом. Теплозахисні властивості хутра характеризуються сумарним

тепловим  опором, який визначають за швидкістю охолодження нагрітого стрижня, ізольованого від навколишнього середовища досліджуваним хутром. За теплозахисними властивостями розрізняють хутряний напівфабрикат, який має:

• особливо високі теплозахисні властивості (песець голубий, північний олень, лисиця червона, бобер, куниця, соболь);
• високі теплозахисні властивості (кролик, білка, ондатра, нутрія, кішка);
• середні теплозахисні властивості (мерлушка, кролик щипаний);
• низькі теплозахисні властивості (горностай, байбак);
• особливо низькі теплозахисні властивості (хом'як, кріт, ховрах).

     Товщина шкірної тканини визначає надійність хутряного напівфабрикату, впливає на його технологічні й ергономічні властивості. Вона коливається в межах 0,1—2 мм. Чим більша товщина шкірної тканини, тим міцніший хутряний напівфабрикат, кращі його теплозахисні властивості, вітростійкість. Проте шкурки з товстою шкірною тканиною погано драпіруються, мають велику масу. Товщина шкірної тканини залежить від топографічної ділянки шкурки, способу існування, часу та району заготівлі хутра, статі й віку.

Хутряні напівфабрикати за товщиною шкірної тканини поділяють на:

• особливо тонкоміздряні (менш як 0,5мм) — білка, тушканчик;
• тонкоміздряні (0,6—1,0 мм) — соболь, кріт, горностай;
• середньоміздрпні (1,1 — 1,5 мм) —лисини, ондатра, кролик;
• товстомі'здряні (1,6—2 мм) — овчина, видра, борсук;
• особливо товсти.міздряні (більш як 2 мм) — нерпа, ведмідь, лоша.

Щільність шкірної тканини характеризується відношенням її маси до її повного об'єму, в тому числі об'єм пор (уявна щільність) та відношенням маси шкірної тканини до об'єму її щільної речовини без пор (істинна щільність). Щільність і пористість шкірної тканини різні і залежать від виду хутряного напівфабрикату, однак значною мірою формуються під час нікелювання, дублення, жирування, розтягування та інших операцій вичинювання та оброблення. Від щільності шкірної тканини залежить багато властивостей хутряного напівфабрикату: повітро- й паропроникність, водозахисні та пружнопластичні властивості, теплопровідність. Товщина шкірної тканини та її щільність безпосередньо впливають на масу шкурки в цілому.

Міцність  шкірної тканини при розтягуванні визначається товщиною колагенових волокон, а також її щільністю й товщиною. Міцність шкірної тканини одного й того самого виду шкурки залежить від кряжу й умов існування тварини, її статі та віку, топографічної ділянки, способу вичинювання та ін. Межа міцності шкірної тканини при розтягуванні визначається стандартами і характеризується двома показниками: розривним навантаженням стандартного ремінця (Н) для великих шкур і навантаженням у момент розриву поперечної ділянки цілих шкурок (для ш курок ягнят, білок та ін.). Для деяких видів хутряних шкурок показники міцності не нормуються, оскільки вони мають достатню міцність завдяки значній товщині шкірної тканини. Міцність шкірної тканини знижується у процесі вичинювання та фарбування. Невичинені шкурки майже удвічі міцніші за вичинені і втричі — за фарбовані.

Пластичні властивості шкірної тканини залежать від її вологості й товщини, будови дерми, способу вичинювання, ступеня жирування. Хромове дублювання, фарбування й висушування знижують пластичність шкурок; нікелювання, жирування, зволожування зумовлюють їх збільшення. Величина розтягування шкірної тканини при заданому напруженні нормується стандартами для хутрових і шубних овчин.

Важливими показниками  шкірної тканини, які характеризують її довговічність і здатність до зберігання хутрового напівфабрикату, є стійкість до проривання по шву, а стійкість забарвлення — до крапельно-рідкої вологи, міграції барвників — до сухого і мокрого тертя, забруднення й очищення, старіння. Показники стійкості фарбування до сухого й мокрого тертя нормуються стандартами на овчину шубну й хутрову.

Маса  шкіряної тканини — важливий показник фізіологічних властивостей шкурки в цілому, оскільки визначає масу готового одягу. Маса шкурок залежить від товщини й щільності шкірної тканини, а також від густоти волосяного покриву. Частково маса хутряної шкурки зменшується після стриження, вищипування, епілювання волосяного покриву, зменшення товщини й щільності шкірної тканини.

За масою хутряні напівфабрикати поділяють на: особливо важкі  — 1,6— 3 кг/м² (собака, вовк); важкі — 1,1—1,5 кт/м² (каракуль, лисиця, соболь); середні — 0,7—1,0 кг/м² (норка, кролик, нутрія); легкі — 0,25—0,65 кг/м² (ховрах, ласка, кріт, заєць-біляк).

     Висоту волосяного покриву вимірюють від шкірної тканини до кінчиків волосся у невипрямленому стані. Довжина волосяного покриву — це довжина волосся (переважно остьового) від основи до кінчиків у розпрямленому стані, яка залежить здебільшого від середовища існування звіра. Крім середовища існування на довжину волосяного покриву істотно впливають вид, стать і вік тварини, кряж чи порода, сезон заготівлі.

За довжиною остьового волосся хутряні напівфабрикати поділяють на   п’ять груп:

• особливо довговолосі — понад 90 мм (вовк, росомаха, єнот);
• довговолосі — від 50 до 90 мм (лисиця, песець, бобер, видра);
• середньодовговолосі — від 25 до 50 мм (соболь, куниця, нутрія, норка);
• коротковолосі — від 15 до 25 мм (горностай, байбак, хом’як);
• особливо коротковолосі — до 15 мм (кріт, ховрах).

Від довжини  волосяного покриву істотно залежать теплозахисні властивості та зносостійкість хутряного напівфабрикату. Проте повної відповідності між висотою волосяного покриву й довжиною волосяних стрижнів немає. Це пояснюється тим, що висота волосяного покриву, крім довжини, визначається також звивистістю, кутом нахилу і густотою основних типів волосяних стрижнів. Висота волосяного покриву одного й того самого виду тварин зазвичай менша від його довжини. Що більша довжина волосся й вищий шар волосяного покриву, то вищі теплозахисні властивості напівфабрикатів.

Густота волосяного покриву визначається кількістю волосяних стрижнів різних категорій на одиниці площі шкурки. Кожен вид хутряного напівфабрикату має певну густоту волосяного покриву, яка може змінюватися залежно від породи, статі, віку, сорту та інших чинників.

Густоту волосяного покриву визначають підрахунком кількості волосин на одиниці площі шкурки або волосяних сумок на мікрозрізах, а також за допомогою радіометричних густомірів. Чим більша густота волосяного покриву, тим більші теплозахисні властивості хутряного напівфабрикату. Крім того, густота волосяного покриву впливає на масу й довговічність шкурки, а також формує естетичні властивості напівфабрикату.

За густотою волосяного покриву хутряні напівфабрикати поділяють на:

• особливо густоволосі — понад 20 тис. волосин (видра, бобер, песець, заєць-біляк);
• густоволосі— від 12 до 20тис. (соболь, заєць-русак, кролик, ондатра);
• середньогустоволосі — від 6 до 12тис. (лисиця, вовк, куниця, білка);
• рідковолосі — від 2 до 6 тис. (борсук, байбак, каракуль, овчина);

• особливо рідковолосі — до 2 тис. (ховрах, хом'як, ведмідь). 
     Щільність волосяного покриву характеризується площею поперечного перерізу волосини, який припадає на одиницю площі шкурки, і прямо пропорційно залежить від густоти волосся й діаметра волосин. Від щільності волосяного покриву, його густоти й висоти залежать вітро- та водостійкість хутряного напівфабрикату.

Міцність волосяного покриву — одна із найважливіших властивостей волосяного покриву, що визначає зносостійкість хутра і залежить від товщини волосини та її мікробудови (товщини кіркового й серцевинного шарів).

Міцність  волосся визначають розтягуванням  і багаторазовим вичинюванням шкури. При розтягуванні вона виражається величиною розривного навантаження, яке характеризує абсолютну міцність, та величиною розривного напруження, що характеризує зусилля при розриванні, яке припадає на одиницю площі поперечного перерізу волосини. Міцність волосся за багаторазового згинання характеризується кількістю згинів до повного руйнування волосяного стрижня і визначається ступенем деформації зовнішнього шару волосини. Чим менша деформація зовнішнього шару волосяного стрижня, тим більша його довговічність.

Міцність  волосся залежить від різних чинників — температури, вологості повітря, ультрафіолетового опромінення і величини механічних деформацій.

Міцність зв'язку волосся зі шкірною тканиною у різних видів напівфабрикатів неоднакова і визначається глибиною залягання волосяних сумок у шкірній тканині та щільністю дерми. Вона може змінюватися за життя тварини залежно від пори року, а також у процесі первинного оброблення, консервування, вичинювання та зберігання шкурок. Дублення й фарбування зміцнюють зв'язок волосся зі шкірною тканиною. Міцність цього зв'язку характеризується зусиллям, яке потрібне для відривання пучка волосся від шкірної тканини площею 1мм².

Пружність волосяного покриву — це показник його здатності відновлювати початковий вигляд і стан після усунення деформації та навантаження. Пружність визначають за величиною залишкової деформації волосяного покриву після стискання. Цей показник залежить від мікробудови, товщини, ступеня зрілості та категорії волосся, а також від густоти волосяного покриву. Чим вища пружність волосяного покриву, тим вища фізична довговічність і збереженість хутряних напівфабрикатів.