Мостоподібні протези

Мостоподібні протези  – це конструкції, які використовуються для заміщення малих і середніх дефектів зубних рядів, обмежених з  обох боків зубами. Конструктивно  складаються з коронок, якими  протез фіксується на опорних зубах, і  розміщеної між ними проміжної  частини, яка заміщує втрачені зуби. Кількість опорних зубів може бути різною (2, 3 і більше), в залежності від їх жувальної ефективності, стану  тканин пародонту і величини заміщуваного дефекту. В окремих випадках можливе  застосування мостоподібного протеза  консольного типу, тобто з односторонньою опорою, проте їх функціональна цінність нижча. Проте застосування протезів цього типу виправдана за умови незначної  величини дефекту та небажання пацієнта користуватись знімною конструкцією.

 

Класифікація:

1.За  способом  фіксації:знімні; незнімні.

2.За видом опорних точок:коронка;  напівкоронка; куксова коронка; телескопічна  коронка; штифтовий зуб; вкладка;  опорні й опорно-утримуючі кламери.

3.За кількістю опорних  точок:одноопорні (консольні); двохопорні; багатоопорні.

4.За розташуванням точок  опори:крапкові (консольні); лінійні  (по одній лінії); полігональні;

5.За матеріалом:металеві (хромокобальтові, хромонікелеві,  срібло-паладієві сплави, золото 900 проби); пластмасові; фотополімерні;  керамічні; комбіновані (металоплатмасові, метало-фотополімерні,  металокерамічні).

6.За способом лабораторного  виготовлення:паяні; суцільновідлиті,  безпаєчні.

7.За особливостями клінічного  виготовлення:із препаруванням опорних  зубів; без препарування опорних  зубів;

8.За конструктивними особливостями:прості; складні (розбірні).

9.По відношенню промивної  частини до слизової оболонки  альвеолярного відростка:промивні - із промивною проміжною частиною (для вимивання їжі)- бічні ділянки;  дотичні- фронтальна ділянка;  сідлоподібні.

 

          Штамповано-паяний мостоподібний  протез з фасетковою проміжною  частиною – незнімна ортопедична  конструкція, що застосовується  для заміщення включених дефектів  у фронтальній та боковій ділянці.  Конструктивно складається з  металевих або комбінованих металоакрилових  коронок (за Бєлкіним або Бородюком), між якими розміщена проміжна  частина, облицьована пластмасою (стандартна або відлита індивідуально). Більш естетичний, ніж суцільнометалевий,  тому має ширші показання до  застосування. Проте слід пам’ятати,  що коронка за Бєлкіним конструктивно  слабша, ніж  металева, а коронка  за Бородюком має дещо гіршу  фіксацію. Тому при значній величині  проміжку між опорними коронками  перевагу слід віддавати металевим.  Облицювання проміжної частини  може бути виконане тільки  з вестибулярної поверхні, з вестибулярної  та жувальної або повністю  з усіх поверхонь. Ступінь облицювання  диктується естетичними вимогами  та необхідністю зменшення жувального  тиску на опорні зуби та  зуби-антагоністи за рахунок того, що пласмаса має  меншу  питому вагу і меншу твердість, ніж метал. Однак пласмасова жувальна поверхня швидше стирається, що згладжує її рельєф і зменшує міжальвеолярну висоту. Тому цю особливість слід враховувати при ортопедичному лікуванні надмірної стертості зубів та деформацій прикусу. З іншого боку, пластмасова жувальна поверхня легко піддається корекції, як у бік зниження, так і в бік підвищення міжальвеолярної висоти, що можна використати для поступової нормалізації міжоклюзійних співвідношень.  

             Після закінчення препарування  зубів, знімають відтиски з  обох щелеп. Один з них є  робочим, інший-допоміжним, можуть  бути і обидва робочими. Робочий  відтиск повинен чітко відображати  зуби, їх шийки, ріжучі краї  та жувальні поверхні, альвеолярний  відросток в ділянці дефекту.  Допоміжний відтиск повинен містити  відпечатки зубного ряду, особливо  ріжучі краї передніх і жувальну  поверхню бокових зубів. Отриманням  відтисків завершується перший  етап. За відтисками відливають  моделі, складають їх в положенні  центральної оклюзії за ознаками, характерними для кожного виду  прикусу, або за допомогою воскових  шаблонів. Після визначення центральної  оклюзії, гіпсові моделі закріплюють  в цьому положенні шляхом зв’язування  цупкою ниткою або склеюють  за допомогою сірників, заливаючи  їх киплячим воском.

 

          Моделі гіпсують в оклюдаторі, при чому верхня модель закріплюється  до верхньої дуги, а нижня –  до нижньої. Залишки гіпсу зрізають  з моделей так, щоб штифт  висоти оклюдатора впирався у  площадку. після підготовки моделей  замішують гіпс, накладають його  на гладку поверхню і занурюють  в нього нижню раму оклюдатора. Потім добавляють невеликий шар  гіпсу і на нього розміщують  закріплені моделі. Шпателем загладжують  гіпс, потім шари гіпсу накладають  на модель верхньої щелепи  і опускають верхню раму оклюдатора. Після затвердіння гіпсу залишки  його видаляють, забирають нитку,  розкривають оклюдатор і починають  моделювати протез. Потім проводять  моделювання культі всіх опорних  зубів, виготовлення штампів гіпсових  і металевих, штамповка опорних  коронок. На цьому закінчується  перший лабораторний етап. Коронки  іноді відбілюють, а краще в  чорному вигляді відправляють  в клініку, де проводять другий  або третій клінічний етапи.  Останні складаються з припасовки  опорних коронок, перевірки центральної  оклюзії і отримання відтиску  разом з коронками для виготовлення  проміжної частини мостоподібного  протеза. Після отримання відтиску  знімаються всі опорні коронки  і відправляються в лабораторію.                   

 

         Якщо  відтиск із гіпсу, його обережно  збирають і склеюють. При склеюванні  відтиску коронки, обережно установлюють  в його ложі, слідкуючи, щоб  щільно прилягав не лише до  стінки, але й в ділянці комірки.  Віск всередину коронки не  заливають лише у випадку, коли  коронка з облицюванням. Модель  відливають і звільняють від  шматків відтиску, зіставляють з  моделлю антагонуючою щелепою  і гіпсують в оклюдатор. Після  закріплення в оклюдаторі приступають  до моделювання проміжної частини  мостоподібного протеза.

 

         Проміжок  між коронками заповнюють валиком,  виготовленим із воску. Валик  повинен бути трошки вищим  і ширшим за коронку. Встановлюють  валик, змикають моделі, завдяки  чому на валику отримують відпечаток  антагоністів. Із валика шпателем  моделюють зуби, потім його розмічають  відповідно до кількості відсутніх  зубів, і приступають до моделювання  кожного зуба, створюючи відповідну анатомічну форму на вестибулярній і жувальній поверхні для премолярів і молярів і вестибулярної, ріжучої і оральної поверхні для фронтальних зубів. Коли сторона коронки, повернута до дефекту, має незначну висоту, від тіла мостоподібного протеза на язикову сторону цієї коронки необхідно відвести відросток. Це дозволяє збільшити поверхню з'єднання коронки з тілом протезу. Технік при моделюванні коронки не моделює жувальну поверхню – вона утворюється при моделюванні проміжної частини і відливається разом з коронкою. При цьому відбувається сполучення металу з коронкою.

 

           З точки зору гігієни до  мостоподібних протезів пред’являють  особливі вимоги. Тут велике значення  має форма проміжної частини  протеза і її відношення до  оточуючих тканин  зубного ложа  – слизової оболонки беззубого  альвеолярного відростка, губ,  щік, язика. При дотиковій формі  відсутність тиску на слизову  оболонку перевіряються зондом. Якщо кінчик його легко вводиться  під тіло протеза, це означає,  що тиск на ясна відсутній  і в той час немає видимої  щілини, яка неестетично виглядає  при усмішці чи розмові. Промивний  простір роблять достатньо велике, особливо на нижній щелепі, орієнтовно  на товщину сірника. На верхній  щелепі промивний простір роблять  трошки меншим, ніж на нижній, а в ділянці пре молярів  та іклів воно може бути  зведене вглиб дотику слизової  оболонки. Закінчивши моделювання  вестибулярної, жувальної та язикової  поверхні, приступають до оформлення  сторони, направленої до ясен. Для цього гострим шпателем  зрізають міст під кутом до  вестибулярної поверхні, відступивши  від місця переходу жувальної  поверхні в язикову на 2 – 4 мм. Потім, охолодивши віск, знімають  його з моделі. На поперечному  зрізі форма проміжної частини  протезу нагадує трикутник.

 

          Далі розпочинається процес лиття  для отримання металевих деталей.  Цей процес включає ряд послідовних  операцій:

1.виготовлення воскових  моделей деталей;

2.установка ливниковоутворюючих  штифтів і створення ливникової  системи;

3.покриття моделей вогнестійким  шаром;

4.формування моделі вогнестійкою  масою в муфелі;

5.виплавлення воску;

6.висушування форми;

7.  виплавлення сплаву;

8.лиття сплаву;

9.звільнення деталей від  вогнестійкої маси.

 

      Всі воскові  композиції, а також сплави при  переході рідкого стану в твердий  зменшується в об’ємі, тобто даютьусадку.  Усадку сплавів компенсують за  допомогою спеціальних компенсаційних  мас, що мають подвійний коефіцієнт  розширення. Усадка воскових композицій  зменшується шляхом утворення сумішей з уведенням карнаубського, монтанового та інших видів воску.

 

          Перед паянням для фіксації  частини протезу потребується  загіпсовування.  Для цього застосовують  гіпс з добавленням пемзи, мармурного  пилу, піску. Для загіпсовування  стальних протезів використовують  іноді масу Цитрина. Протез  занурюють в невелику кількість  вогнестійкої маси зовнішньою  і жувальною поверхнею вниз. Масою  заповнюють коронки і покривають  внутрішню поверхню литих зубів,  залишаючи відкритими місця спаювання.  Далі починається процес паяння. Паяння – це сполучення металевих  частин при нагріванні однорідного  сплаву з більш низькою температурою  плавлення. З’єднувальний сплав  називається припоєм. Припій повинен  відповідати наступним вимогам:

1.мати температуру плавлення  нижчу, ніж в основних металах  на 50 – 100 градусів; добре розливатися;

2.добре проникати в  товщину основних металів;

3.бути стійким проти  дії кислот і лугів;

4.підходити до основних  металів за кольором;

5.мати стійкість проти  корозії;

6.не давати раковин  і пухирів.

 

         В  залежності від щільності і  температури плавлення припої  поділяються на м’які та тверді. При паянні з’єднувальні частини  залишаються твердими, а припої  залишаються розплавленими. Поверхні  металів, що підлягають паянню, повинні бути очищені від окислів  і забруднень, для чого застосовують  механічний спосіб очищення. Так  як паяння відбувається при  нагріванні відкритим вогнем, на  поверхні металів може утворюватися  плівка окислів, яка не дозволяє  продифондувати припоєві.

 

           Тому потрібно протидіяти утворенню  окисної плівки до моменту  досягнення робочої температури.  Це досягається застосуванням  різних паяльних речовин, або  флюсів. Найбільше розповсюдження  отримала бура. При нагріванні  бура поглинає кисень, запобігаючи  цим самим попадання його до  металу і утворення на його  поверхні окислів. Після спаювання  мостоподібний протез опускають  разом із формувальною масою  в холодну воду, очищають від   вогнестійкої маси, відбілюють і  промивають в киплячій воді. Потім  приступають до шліфування та  полірування.

 

          Для відбілювання вироби занурюють  в нагрітий  до кипіння розчин  і кип’ятять близько 1 хв.  Після  цього протез виймають з розчину,  промивають в воді, очищують від  окалини. Після відбілювання  протез шліфують різними кругами,  фільцами, твердими та м’якими   щітками. Після цього полірують,  використовуючи різні пасти в  залежності від матеріалу, з  якого виготовлений мостоподібний  протез. Фасеточну проміжну частину  моделюють із воска, а потім  заміняють на пластмасу.  Після полірування протез промивають водою з милом відправляють в клініку для накладання і фіксації протеза в порожнині рота.