Концептуальні аспекти медико-соціальної реабілітації

Зміст

Вступ. 2

Концептуальні аспекти медико-соціальної реабілітації. 3

Організація медико-соціальної реабілітації пацієнтів з психічними розладами на госпітальному етапі 4

Реабілітаційний психіатричний діагноз 5

Психосоціальні методи реабілітаційного обстеження пацієнта. 5

Психотерапевтичні методи реабілітаційного обстеження пацієнта. 6

Екстра госпітальний етап медико-соціальної реабілітації пацієнтів з хронічними психічними розладами. 7

Попередження рецидивів при шизофренії. 8

Висновок. 10

Список літератури. 11

Вступ.

Відомо, що психічне здоров’я і психічне благополуччя є найважливішим складовими високого рівня якості життя, яке дозволяє людині вважати своє життя повноцінним, бути творчим і активним членом суспільства. Високий рівень психічного здоров’я населення є важливим фактором соціальної єдності, продуктивної трудової діяльності, суспільного спокою і стабільності. Питання психологічного здоров’я, на жаль, продовжує розглядатися по-старому, а до психічного розладу на протязі довгого часу відносяться, як до ганебного явища. До теперішнього часу має місце стигматизація, дискримінація і соціальна ізоляція, жертвами яких стають люди з психічними проблемами. Поза сумнівом, координація системи охорони психічного здоров'я, враховуючи її нинішній стан, неможлива без державних інвестицій в наукове, матеріально-технічне, кадрове та інше забезпечення цієї області.

Концептуальні аспекти медико-соціальної реабілітації.

   Відзначимо, що концепція реабілітації та соціальної інтеграції пацієнтів з психічними розладами до спільноти, на відміну від традиційних моделей психіатричної допомоги, орієнтує на перегляд поширених уявлень про людей з психіатричної інвалідністю як «хронічно недієздатних», безпорадних, залежних, які потребують постійного контролю та опіки, а також передбачає задоволення потреб пацієнтів і надання їм певних повноважень у вирішенні власних проблем. На жаль, у нашій країні інтеграційний підхід до організації психіатричної допомоги не обґрунтований ні концептуально, ні клінічно, ні економічно. Все це, в кінцевому рахунку, сприяє формуванню у осіб з проблемами психіки статусу об'єкта психіатричної допомоги, що випадає зі сфери активного медико-соціальної підтримки.

 Науковці України на державному рівні обговорюють концепцію медико-соціальної реабілітації хворих з психічними розладами, основні сфери реабілітаційного втручання (сфера порушення, пошкодження; сфера функціональної недостатності або обмеження життєдіяльності особистості; сфера обмеження соціальної активності пацієнта або соціальної недостатності), етапи реабілітації (медичний, психологічний, соціальний) , субстрат підтримки в реабілітаційному процесі (самодопомога; сім'я, друзі, сусіди; ресурси та служби місцевої громади; офіційна служба психіатричної допомоги), законодавчу базу медико-соціальної реабілітації пацієнтів з хронічними психічними розладами, структуру мережі установ та організацій, що забезпечують медико-соціальну реабілітацію хворих з психічними розладами (регіональна модель), мети реабілітації, структуру (фази) процесу медико-соціальної реабілітації, обов'язковий ресурс реабілітаційного процесу та умови досягнення основних цілей реабілітації.

Запропонована концептуальна модель, використовувана при медико-соціальної ідентифікації пацієнта, забезпечує не тільки системне його «бачення» в контексті участі в реабілітаційному процесі, а й визначає статус пацієнта як повноправного члена суспільства і відповідний характер взаємовідносин з ним.

Організація медико-соціальної реабілітації пацієнтів  з психічними розладами на госпітальному  етапі

   Робота будується згідно з принципами оптимального функціонування відділення медико-соціальної реабілітації (ОМСР), порядку госпіталізації пацієнтів у дане відділення, складу реабілітаційної бригади, основним правам пацієнтів при проведенні медико-соціальної реабілітації, основним напрямам реабілітаційної діяльності на госпітальному етапі, організації терапевтичного колективу та терапевтичного середовища, питанням матеріально-технічного забезпечення ОМСР, лікувально-реабілітаційним режимам (режим цілодобового перебування, режим часткової госпіталізації), загальних функцій персоналу ОМСР, базових психологічних вимог, що пред'являються до персоналу реабілітаційної бригади, функціональних обов'язків лікаря-психіатра ОМСР і індивідуальними програмами реабілітації.

В терапевтичному колективі для виконання певних обов'язків хворих формуються так звані функціональні групи і створюються органи громадського самоврядування у вигляді загальних зборів, на яких обирається рада пацієнтів і його голова. Такі об'єднання використовуються для пошуку шляхів самодопомоги, розробки та запровадження нових видів діяльності, для реалізації внутрішнього потенціалу пацієнтів, що сприяє їх інтеграції та адаптації в суспільстві.

Контроль  над виконанням індивідуальної програми реабілітації здійснюють медико-соціальні  експертні комісії, органи соціального  захисту населення, служби діяльності, реабілітаційні центри та розпорядники відповідних фінансових коштів.

Реабілітаційний психіатричний діагноз

Реабілітаційний психіатричний діагноз - це інструмент адекватних реабілітаційних впливів або спосіб вибору відповідних методів психосоціальних заходів. Традиційний психіатричний діагноз для цілей реабілітації не підходить - ні для визначення необхідних втручань, ні для прогнозу. Автори вказують, що впровадження психіатричної реабілітаційної діагностики має багато переваг при її використанні в умовах мульти професійного підходу до лікувально-реабілітаційної роботи з участю не тільки психіатра, а й медичних сестер, психологів, соціальних працівників, лікарів-реабілітологів, фахівців з трудотерапії. Психіатричний реабілітаційної діагноз може розширити взаємодію між різними професіями, різними програмами, а також між пацієнтами та їхніми сім'ями.

Висвітлюють такі методологічні аспекти реабілітаційного діагнозу, як структура розгорнутого психіатричного реабілітаційного діагнозу, інструкції щодо здійснення реабілітаційно-діагностичних процедур, протокол рейтингу специфічних сфер життєдіяльності (рольового функціонування), протокол оцінки здатності до психосоціальної адаптації (реабілітаційного потенціалу) і питання стандартизованого оформлення реабілітаційного діагнозу: 1) рейтинг специфічних сфер життєдіяльності; 2) рівень когнітивного й емоційно-мотиваційного дефіциту; 3) комунікативні здібності; 4) здатність до психосоціальної адаптації, 5) підтримка на державному рівні; 6) громадська підтримка.

Психосоціальні  методи реабілітаційного обстеження пацієнта.

Питання психолого-соціального супроводу пацієнта, є основою реабілітаційної діяльності, що передбачає використання різних психосоціальних методів реабілітаційного втручання, спрямованого на підвищення його соціальної компетенції та розвиток (збереження) навичок. Багато корисних порад наведено при описі індивідуального менеджменту (ведення індивідуального випадку), питань тренінгу соціальних навичок (цілі та завдання ТСН, моделі ТСН, основні напрямки соціального тренінгу, соціально-психологічні тренінги «приборкати свій гнів і агресію», «Залучення у спільну діяльність» , «Психологічна підтримка пацієнта», етапи ТСН і структура занять). Досить цікавим є розділ про психо - освітні і навчальні заняття, в якому детально висвітлюється етапи проведення психо -освітньою і навчальною терапії з хворими та їхніми родичами. Тут регулярно звертається увага на необхідність прийому медикаментозної терапії і важливість підтримки терапевтичного альянсу з лікуючим лікарем. Кожна модель психо - освітньої програми включає в себе різний набір приведених нижче завдань - це: 1) підвищення рівня специфічного (медичного) освіти пацієнта і його сім'ї, 2) формування вміння управляти медикаментозною терапією; 3) вироблення навичок у вирішенні життєвих проблем; 4) зниження у хворих і членів сім'ї емоційного напруження, викликаного фактом і проявами психічного захворювання; 5) тренінг комунікативних навичок; 6) поліпшення психологічних характеристик, які мають істотне значення для формування стилю життя; 7) тренінг навичок опанування. Велику увагу приділяють питанню моделювання, де проводяться брифінги і терапія зайнятості хворих з психічними розладами.

Психотерапевтичні методи реабілітаційного обстеження пацієнта.

Психотерапія є істотним елементом процесу лікування, багато в чому визначальною по соціальній адаптації хворих і якості їхнього життя, яка повинна вирішити два основних завдання: підвищення соціальної компетентності хворого (тобто його здатності протистояти стресовим факторам повсякденного життя) і нормалізації соціального фону (тобто мінімізації психосоціальних стресових впливів на пацієнта з боку його найближчого оточення).

Важливим  також є питання індивідуальної та групової психотерапії. Існують такі методи групової психотерапії: поведінковий тренінг, тілесно-орієнтована психотерапія, психодинамічна-орієнтація і суппортивна психотерапія, особистісно-орієнтована психотерапія, експресивна психотерапія, музикотерапія, терапія драмою, танцем (рухом), мистецтвом, когнітивно-біхевіоральна терапія, етапні завдання і методи групової психотерапії при шизофренії, окремі форми групових занять (вільна дискусія, розігрування рольових ситуацій з обговоренням й аналізом, психо - рухова терапія (психогімнастика), малюнок на задану тему, рецептивна музикотерапія), визначається загальний алгоритм групової психотерапії, організація психотерапевтичної програми та методичні аспекти підготовки групових психотерапевтів. Доречно підкреслити, що найбільш продуктивною в лікуванні психічно хворих є ідея інтегративного психотерапевтичного підходу. Сучасний психіатр повинен володіти достатнім обсягом інформації як про психофармакології, так і про психотерапії психічно хворих. Необхідний міцний робочий альянс між лікарями і психотерапевтами (при цьому пацієнти повинні бути в курсі того, що ці фахівці обмінюються інформацією).

Екстра  госпітальний етап медико-соціальної реабілітації пацієнтів з хронічними психічними розладами.

Його метою є підтримка (досягнення) оптимального рівня самостійності та життєдіяльності пацієнта в процесі його інтеграції до спільноти. Ця багатопрофільна діяльність повинна бути сконцентрована на відновленні пацієнтів у різних сферах їх соціального функціонування. Адже інтегрувати пацієнта в суспільство - це не просто виписати його з лікарні під нагляд дільничного психіатра. «Входження» у суспільство, відновлення соціальних зв'язків (соціальне включення) пацієнта - завдання, що виходить за рамки можливостей медичної допомоги.

Основні завдання, форми, програми та види діяльності реабілітаційного обслуговування пацієнтів на екстра госпітальном етапі. Багато уваги приділяється стратегії соціальної інтеграції пацієнта на згаданому етапі медико-соціальної реабілітації, питанню сімейної психотерапії, методам структурованих сімейних втручань (сімейний менеджмент), службам, що надають медико-реабілітаційну допомогу пацієнтам з хронічними психічними розладами, системі суспільної підтримки, організації та стабілізації сімейних груп підтримки, мульти сімейної терапії, психо освітнім і тренінгових програм для родичів, програмам підтримки пацієнтів в співтоваристві і функцій регіональних реабілітаційних комісій.

Серед стресових факторів, що впливають на рецидивування ендогенних психозів, перше місце займають сімейні відносини, що робить необхідним застосування системи психо - корекційних заходів, основними цілями якох є: нормалізація реакції сім'ї на психічне захворювання родича; посилення сімейного опору хвороби, зниження сімейної навантаження.

Відповідно до Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» в кожному місті (районі) в структурі психіатричних диспансерів або на базі психіатричних кабінетів поліклінічних відділень лікарень створюються регіональні реабілітаційні комісії, які забезпечують організацію реабілітаційного процесу і виконання індивідуальних реабілітаційних програм.

Попередження  рецидивів при шизофренії.

Щоб знизити  ризик виникнення рецидивів у таких хворих проводяться медико-реабілітаційні стратегії попередження рецидивів при шизофренії, лікувально-реабілітаційну тактику при першому психотичному епізоді, нові підходи до визначення та оцінки ремісії при шизофренії, характеристику ремісій з урахуванням даних шкали PANSS, загальні реабілітаційні стратегії збереження ремісії у хворих на шизофренію, стратегію покращення співпраці між пацієнтом і медперсоналом, питання корекції когнітивних дисфункцій при шизофренії, методи лікування негативних симптомів, стратегію подолання з «голосами», питання лікування хворих з терапевтично резистентної шизофренією і значення сімейного реабілітаційного втручання у зниженні ризику рецидивів у хворих на шизофренію.

Основними напрямками допомоги при першому психічному епізоді, що сприяють мінімізації психосоціального стресу та негативних наслідків хвороби, є: 1) раннє виявлення хворих і сучасна діагностика шизофренії і розладів шизофренічного спектру, 2) скорочення часу «нелікованого психозу», 3) найменш стигматизуючої умови надання допомоги; 4) оптимальний вибір нейролептичної терапії; 5) раннє включення пацієнта в індивідуальну реабілітаційну програму. Останнім часом окреслилася зміна парадигми - з подолання негативних наслідків течії (хроніфікації) або лікування (резистентності) психічних розладів на досягнення позитивних результатів (ремісії або видужання), - яка повинна сприйматися як позитивно поставлена ​​клінічна задача. Ремісія повинна супроводжуватися відновленням соціального та фізичного функціонування, що вимагає додаткової оцінки стану хворого.

Висновок.

З усього вище наведеного ми зрозуміли, що немає нічого важливішого за здоров’я людини. На жаль питання психічного здоров’я, продовжують розглядатися по-старому, а до психічних розладів вже на протязі довгого часу ставляться як до ганебного явища. Та все ж  важливо пам’ятати, що навіть психічно хвора людина є членом суспільства  і тому важливо надавати їй різноманітну допомогу, всіляко підтримувати, надавати постійну особисту підтримку, яку вони так потребують, проводити реабілітаційну роботу для повернення хворого до повноцінного життя в суспільстві. Реабілітація – це попередження повторного загострення хвороби, покращення соціального  функціонування та якості життя при  мінімальному використані медичних препаратів.